Інфляція: суть, види, причини і наслідки

Циклічність економічного розвитку пов'язана із таким явищем, як інфляція. В найзагальнішому вигляді під інфляцією розуміють стійке зростання загального рівня цін протягом тривалого періоду часу. При цьому зростання цін стосується не окремих груп товарів, а виступає як підвищення загального рівня цін. Якщо ціни на певні групи товарів періодично підвищуються, це ще не означає інфляцію — ціни можуть зростати і через підвищення якості товару. Інфляція ж означає не тільки підвищення цін, а й зумовлене ним знецінення грошей, зменшення їх купівельної здатності. Тому можна сказати, що інфляція — це дисбаланс між сукупним попитом і сукупною пропозицією, що виявляється у загальному підвищенні рівня цін. Отже не можна пов'язувати інфляцію лише з грошовим обігом. Вона породжується цілим комплексом чинників, що впливають, на економічний розвиток, порушуючи макроекономічну рівновагу. Підтвердженням є той факт, що інфляція можлива і без загального зростання цін за умов дефіцитності товарів та послуг або зміни структури пропозиції на користь дорожчих товарів.

Показником інфляції є індекс цін, одним з яких є індекс споживчих цін. Визначається він за допомогою методу кошика споживчих товарів — набору певних товарів та послуг, вартість якого визначається у поточних цінах для кожного періоду. Порівнюючи вартість такого кошика за різні періоди часу, визначають, як змінився рівень цін. Якщо, наприклад, у 2000 р. вартість його становила 1000 грн., а у 2001 р. — 1100 грн., то індекс цін визначається так:

------- х 100 = 110 %

Отже, ціни у 2001 р. зросли порівняно із попереднім роком на 10 %. Використовуються й інші індекси, наприклад індекс цін Пааше.

Інфляцію вимірюють і за допомогою показника, що називається темпом інфляції. Визначається він за такою формулою:

Індекс цін (рік t ) – Індекс цін (рік t -1)

Темп інфляції (у році t) = ----------------------------------------------------

Індекс цін (рік t -1)

Залежно від критерію класифікації розрізняють кілька видів інфляції. За критерієм темпу зростання цін виділяють помірну, або повзучу, галопуючу та гіперінфляцію. Повзуча інфляція— це повільна, але постійна інфляція, її річний темп не перевищує 10 %. При галопуючій інфляції ціни зростають від 20 до 200 % на рік. За умов такої інфляції при укладанні контрактів їх прив'язують до індексу цін або оцінюють у вільно конвертованій валюті. Гіперінфляція — це швидко зростаюча інфляція, при якій ціни за місяць зростають у багато разів. Такою була інфляція в Україні у 1993 p., коли споживчі ціни зросли протягом року майже у 103 рази, тобто в середньому за місяць підвищувались на 47 %.

Залежно від співвідношення зміни цін по різних товарних групах, тобто зростання цін, виділяють збалансовану і незбалансовану інфляцію. При збалансованій інфляції співвідношення цін на різні групи товарів залишаються відносно сталими. Така ситуація для бізнесу не дуже страшна, бо темп підвищення цін рівномірний. І при укладанні угод його можна врахувати. За умов незбалансованої інфляції ціни на різні товари змінюються неоднаковими темпами. Така інфляція дуже небезпечна для підприємців.

Розрізняють види інфляції і за критерієм її передбачуваності. Це очікувана і неочікувана інфляція. Очікуваною є інфляція, коли її темпи можна прогнозувати на підставі показників у попередньому періоді, а отже, розробити методи адаптації до неї. Неочікувана, або непомітна, інфляція пов'язана із суттєвим перевищенням фактичного темпу інфляції над прогнозованим.

Залежно від тривалості зростання цін виділяють почасову і перманентну інфляцію, а залежно від державної політики регулювання — відкриту та приглушену. Під приглушеною інфляцією розуміють ситуацію, при якій заморожування цін стримує їх зростання, але не впливає на прихованні причини інфляції, пов'язані із недостатньою пропозицією.

З початку 50-х років минулого століття залежно від причин інфляції виділяють два її види: інфляція попиту та інфляція пропозиції, або витрат виробництва. Інфляція є результатом порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Таке порушення може бути спричинено чинниками як з боку попиту, так і з боку пропозиції. Серед чинників, що зумовлюють порушення рівноваги, насамперед, виділяють три групи монополізму в економіці:

1) монополія держави на грошову емісію, яку вона нерідко використовує для покриття дефіциту державного бюджету, тим самим надмірно збільшуючи обсяг грошової маси, що знаходиться в обігу, і сукупний попит;

2)монополізм профспілок на ринку праці, що дозволяє добиватися підвищення заробітної плати, що спричинює зростання витрат виробництва, яке компенсується підвищенням цін;

3)монополізм великих корпорацій на ринку, що створює можливість завищення цін.

Розглянемо інфляцію попиту. Вона пов'язана із стійким зростанням сукупного попиту, що викликає стійке підвищення загального рівня цін. Поштовхом для останнього є виникнення інфляційного розриву, який виявляється у перевищенні сукупного попиту над сукупною пропозицією за умов повного використання ресурсів — так званий надлишковий попит. Його поява може бути викликана різними чинниками: збільшенням грошової маси в обігу через емісію для покриття дефіциту державного бюджету, підвищенням доходів домогосподарств завдяки збільшенню заробітної плати в результаті сприятливої ситуації на ринку праці, збільшенням прибутків підприємців за рахунок зростання цін, зростанням доходів від експорту в результаті сприятливої кон'юнктури на зовнішніх ринках. Надлишковий попит, породивши інфляцію, надає їй імпульс для розвитку, що відбувається за такою схемою: надлишковий попит -> зростання цін ~> зростання прибутків і заробітної плати —> надлишковий попит -> зростання цін і т. д. При цьому обов'язковою умовою є збільшення грошової маси в обігу, що дає можливість створення надлишкового попиту, який за умов повної зайнятості задовольняється не зростанням виробництва благ, а підвищенням цін на них.

Залежно від того, внутрішні чи зовнішні чинники призводять до надлишкового попиту, розрізняють імпортовану інфляцію, коли поштовхом для зростання попиту є зростання доходів від експорту, і внутрішню інфляцію попиту, при якій інфляційний розрив створюється внутрішніми чинниками.

Інший механізм інфляції пропозиції. Остання є стійким зростанням цін у результаті незалежного збільшення витрат виробництва. Така ситуація може бути зумовлена збільшенням реальної заробітної плати найманих працівників, підвищенням прибутковості підприємницької діяльності або незалежним зростанням цін на імпортовані чинники виробництва. Інфляція пропозиції, зумовлена першими двома чинниками (збільшенням заробітної плати і прибутків), називається внутрішньою, а зумовлена зростанням цін на імпортовані сировинні ресурси — зовнішньою. До речі, інфляція в Україні у перший половині 90-х значною мірою викликана зростанням цін на імпортовані енергоносії.

Інфляцію пропозиції, насамперед, пов'язують із збільшенням витрат виробництва. Чинниками останнього є зростання заробітної плати і підвищення цін на імпортовані сировинні ресурси. Сюди можна віднести і збільшення податків, оскільки для підприємців вони є, фактично, збільшенням витрат, бо при незмінній ціні зменшують прибуток.

Західні економісти найважливішим чинником інфляції витрат вважають підвищення заробітної плати. Його пов'язують із монопольним становищем профспілок на ринку праці. Використовуючи його, профспілки при укладенні тарифних угод прагнуть підвищити ставки заробітної плати. Якщо вони перевищать зростання продуктивності праці, то питомі витрати заробітної плати зростуть, тобто збільшаться за її рахунок витрати виробництва. Щоб уникнути зменшення прибутків, підприємці підвищують ціни. Така ситуація породжує залежність між: інфляцією і заробітною платою, що отримала назву інфляційної спіралі. Суть її в тому, що підвищення заробітної плати, давши поштовх зростанню цін, не спричинює зростання реальних заробітків. Тому профспілки знову виставляють вимоги збільшення ставок заробітної плати для зростання її реального значення. А це знову дає поштовх до нового збільшення цін. Це і є спіраль «заробітна плата — ціни».

Подібний механізм також інфляції пропозиції, викликаної зростанням імпортних цін на ресурси. Подорожчання імпортних ресурсів збільшує витрати, компенсація яких здійснюється за рахунок підвищення цін на створювані з допомогою таких ресурсів товари.

Інфляцію пропозиції пов'язують і з підвищенням прибутку (її ще називають інфляцією, зумовленою зростанням прибутків). Вона пов'язана з монопольною владою великих корпорацій (як правило, олігополій) на ринку. Цю владу підприємці використовують для підвищення своєї частки у національному доході. А здійснити це можна при незмінності витрат виробництва лише шляхом підвищення цін.

Розглянемо наслідки інфляції. Вони носять складний характер і змінюються залежно від конкретних обставин. Насамперед, інфляція призводить до перерозподілу доходів та майна, знижує реальні доходи різних груп населення. Це, в першу чергу, стосується тих, хто отримує так звані фіксовані доходи. До них належать пенсіонери, студенти, ті, хто одержує різного роду допомогу. Розмір таких доходів тривалий час залишається незмінним, тоді як ціни на товари та послуги зростають, що знижує реальний зміст фіксованих доходів.

Негативно позначається інфляція і на доходах від найманої праці, її оплата, хоча і пов'язана з інфляцією, однак частіше у своєму зростанні відстає від темпу інфляції, що зменшує реальну цінність заробітної плати. Загалом інфляція призводить до зменшення реальних доходів тих груп населення, номінальні доходи яких збільшуються повільніше, ніж зростають ціни.

Інфляція породжує і такий канал негативного впливу на доходи, як прогресивний прибутковий податок. Оскільки шкала такого податку є відносно стабільною, то при підвищенні номінальних доходів їх одержувачі автоматично переходять у групи з підвищеною ставкою податку, а отже повинні сплачувати більшу частину свого доходу, що веде до перерозподілу останнього на користь держави.

Негативно позначається інфляція і на доходах кредиторів. Якщо відсоткова ставка збільшується повільніше, ніж вростають ціни, то реальне значення доходу від наданої позики знижується через знецінення грошей.

Інфляція призводить і до перерозподілу майна між різними групами населення. Це стосується, насамперед, власників грошових вкладів і цінних паперів. При підвищенні цін реальна цінність останніх зменшується, і власники таких заощаджень терплять збитки.

Негативно позначається інфляція і на економічному зростанні. Це пов'язано з тим, що за умов зростання цін істотно знижується мотивація до трудової та інвестиційної діяльності. Знецінення доходів зменшує сукупний попит і призводить до штучної кризи надвиробництва та зростання безробіття. Не стимулюється і підприємницька діяльність, оскільки посилюється і невпевненість у її результатах у зв'язку з непередбачуваним зростанням цін. Загроза знецінення зумовлює переважну частину населення матеріалізувати доходи, практично відмовляючись від заощаджень. А це скорочує можливості нових інвестицій в економіку.

Негативні наслідки інфляції як у економіці, так і соціальній сфері викликали потребу у її регулюванні, головну роль у якому відіграє держава своєю економічною політикою. При цьому виділяються два підходи: в одних країнах віддають перевагу методам боротьби з інфляцією, обмежуючи ЇЇ причини, а в інших — вживають заходів адаптації до неї.

При першому підході головна роль у регулюванні інфляції надається заходам, що впливають на її причини. Один з таких широко використовуваних заходів — політика доходів, спрямована на стабілізацію рівня цін та коригування доходів. До них належать заморожування заробітної плати, збільшення оподаткування, зменшення державних витрат на соціальні програми, обмеження кредитування. Практика їх застосування у різних країнах показує, що певний ефект такі заходи приносять, але повністю усунути інфляційні процеси і їх негативні наслідки не можуть.

Другий напрям регулювання інфляції передбачає неможливість усунення інфляції, а тому рекомендує заходи, що зменшують її негативні наслідки. Це так звана політика адаптації. Одним з найпоширеніших її заходів є індексація доходів. Суть її в тому, що законодавче встановлюється необхідність збільшення номінальних доходів, насамперед фіксованих, на певну величину, пов'язану із темпом інфляції. Індексація доходів широко використовується у розвинутих країнах.