Інфляція: основні причини, види та соціально-економічні наслідки

Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національно грошової одиниці: зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо. Зростання цін свідчать, що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів. Однак не всяке зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів. У цьому разі це буде неінфляційне зростання цін. В основі виникнення інфляції лежить дисбаланс сукупного попиту і сукупної пропозиції, що виражається у загальному (підвищення цін охоплює всі ринки і стосується економіки в цілому) безперервному (приріст цін відбувається постійно) рості цін. Під час інфляції гроші можуть знецінюватися по відношенню до: золота (відбувається підвищення ринкової ціни золота в паперових грошей), товарів (ростуть ціни товарів), іноземним грошовим одиницям (падіння курсу національної грошової одиниці по відношенню до іноземних гр.од.). Однак, під час інфляції ростуть не всі ціни. Приріст цін обумовлюється співвідношенням між попитом і пропозицією та різною еластичністю. Виділяють різні види інфляції. За характером (формою прояву) інфляційного процесу: відкрита інф. (нестримуваний, вільний і тривалий приріст цін) – хар-на для країн ринкової економіки (гроші все ще відіграють роль показника вигідного вкладання капіталу); прихована (пригнічена) – держава встановлює жорсткий контроль над цінами в умовах товарного дефіциту, при цьому допускається зниження якості продукції без зменшення цін на неї, знецінення грошей виражається в дефіцитах й чергах; інфляційний шок – різке підвищення цін. За сферою розповсюдження: локальна (в межах однієї країни); світова (група країн або глобальна економіка). За темпами приросту цін: повзуча (помірна) – поступове й незмінне підвищення цін (на 10 % в рік), вартість грошей зберігається; галопуюча – швидке підвищення цін (від 10-200% на рік), падіння виробництва, закриття підприємств, зниження рівня життя населення; гіперінфляція – катастрофічний приріст цін (500-1000% на рік), крах грошової системи, перехід до бартерного обміну. За ступенем збалансованості росту цін: збалансована – ціни різних товарних груп не змінюються відносно один одного; незбалансована – зміна цін різних товарів по відношенню один до одного, загроза розвитку промисловості. За степенем очікуваності приросту цін: очікувана; неочікувана. Для виміру темпів інфляції широко використовуються індекси, зокрема індекси цін. Найпоширеніші: індекс вартості життя (індекс цін споживчих товарів), використ.для визначення мін.зарплати; індекс оптових цін (індекс цін товарів виробничого призначення), відтворює динаміку цін на сировину, напівфабрикати, матеріали; дефлятор ВНП (ін.цін на кінцеві товари і послуги), найбільш повно відобр. зміни ціни у суспільстві. На практиці використовуються індекси цін, що відображають зміни загального (середнього) рівня цін, цін на окремі товари або групи товарів (напр., індекси цін промислової та сільськогосподарської продукції). Причини інфляції: загальноекономічні (економ.політика, фаза економ.циклу, наявність платіжної кризи); соціальні (реалізація соц.програм, джерела їх фінансування); фінансово-кредитні (заходи, направлені на стабілізацію грошового обігу). Виділяють щ 2 типи інфляції: інфляція попиту (за якої рівновага попиту і пропозиції порушується з боку попиту: забагато грошей, замало товарів; причини: збільшення попиту населення через збільшення заробітної плати, збільшення державних витрат); інфляція пропозиції (приріст витрат виробництва: збільшення витрат в умовах неповного використання виробничих ресурсів, причини: ріст зарплати, подорожчання сировини та енергоносіїв, монопольна або олігополістична практика ціноутворення, фінансова політика держави). Наслідки: позитивні (приріст доходу; держава не зважується на підвищення податків і організовує друк нових грошей, це призводить до зменшення реальних доходів населення, так поривається бюджетний дефіцит); нульові (нейтральні, втрати від росту цін покриваються збільшенням доходів); негативні (збиткові).97. Необхідність, зміст і джерела кредиту.

Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента. Рушійним мотивом кредитних відносин є отримання додаткового прибутку (доходу) кожним із суб’єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у формі відсотку на кошти, надані у позику, а боржник - у вигляді прибутку на позичені кошти, використані у підприємницькій діяльності, чи на розширення свого власного споживання. Основними суб’єктами кредитної угоди виступають держава, банківські установи, підприємства і організації різних форм власності та громадяни. Найважливішими джерелами кредиту є: засоби, які нагромаджуються в амортизаційному фонді на підприємстві й призначені для відновлення основного капіталу; частина оборотного капіталу, яка звільняється за розбіжності продажу товарів, з одного боку, і купівлі сировини, матеріалів тощо — з іншого;частина тимчасово вільного оборотного капіталу, яка з'являється з часу отримання підприємством коштів від реалізації власної продукції та виплати заробітної плати; частина отриманого прибутку, яка спрямовується на розширення виробництва, тобто частина капіталізованої додаткової вартості; доходи і заощадження населення, які акумулюються на рахунках у банках. Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не переставали виконувати функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тимчасово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні — з іншого, зумовлюють об'єктивну необхідність існування кредиту

98. Форми та види кредиту. Кредитна система України.

За суб'єктами кредитних відносин, об'єктом позик, сферою поширення та розміром позичкового відсотка розрізняють: комерційний кредит (надається одним підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал. Інструментом комерційного кредиту є вексель. Мета комерційного кредиту — прискорення реалізації товарів та втіленого в них прибутку.); банківський кредит (форма кредиту, за якою банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного або залученого грошового капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банківського відсотка. Мета – отримання прибутку з позик. Об’єкт – грошовий капітал. Кредитором є банк, а позичальником — домогосподарства, підприємницький і державний сектор); споживчий кредит (поєднання комерційного і банківського, надається банком приватним особам для придбання предметів особистого споживання довгострокового користування: холодильників, пральних машин, телерадіоапаратури, меблів, автомобілів тощо); іпотечний кредит — довгострокова позика під заставу нерухомого майна (землі, житла, виробничих будівель); лізинговий кредит (відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду); ломбардний кредит ( короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати), сучасною формою ломбардного кредиту є державний кредит (система економічних відносин між державою в особі її органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами — з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант); міжнародний кредит — це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізичній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності. Кредитна система України — це мережа кредитних установ на чолі з Національним банком України та інші організації (наприклад, кредитні спілки, ломбарди). Національний банк України є центральним банком, її емісійним центром, знаходиться у власності Української держави і підзвітний Верховній Раді України, провадить єдину державну грошову та кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організовує і здійснює міжбанківські розрахунки. Другий рівень банківської системи — комерційні банки, що створюються на акціонерних або пайових засадах. У складі парабанківської системи (небанківських кредитно-фінансових інститутів) виділяють: інвестиційні, страхові, фінансові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, установи кредитної кооперації. Стаття 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» гарантує збереження банками таємниці стосовно операцій, рахунків та вкладів своїх клієнтів. Основними джерелами правових норм, що регулюють відносини, які виникають із діяльності установ кредитної системи, є Конституція, Укази Президента, Цивільний кодекс України, Закон України «Про банки і банківську діяльність», урядові постанови, статути кредитних установ, а також численні інструкції та нормативні листи Національного банку.

Наши рекомендации