Зазначимо основні сучасні тенденції зміни й оптимізації структури потенціалу підприємства

1 Основні виробничі фонди зростають, значно випереджаю­чи ріст інших елементів виробничого потенціалу.

Техніка нових поколінь веде до зміни зв'язків між всіма еле­ментами виробничого потенціалу. Тому закономірно постає пи­тання про пошук оптимального співвідношення між основними виробничими фондами і іншими елементами потенціалу підпри­ємства, що забезпечує найвищу для даної економічної ситуації ефективність його використання.

2 Промислово-виробничий персонал підприємств має об'єк­тивну тенденцію до відносного зменшення.

Цьому в значній мірі сприяє НТП: прогресивне устаткування і технології створюють трудозвільнюючий ефект.

При цьому економія живої праці досягається за рахунок до­даткових витрат на підвищення фондоозброєності працівників. Тому важливим моментом формування потенціалу є визначення і підтримка оптимального співвідношення між фондоозброєністю і продуктивністю праці за рахунок зміни ролі інших його елемен­тів. Однак нерідко має місце однобічна орієнтація на використан­ня головним чином або основних виробничих фондів, або трудо­вих ресурсів.

3 Тенденція до поляризації кваліфікаційної структури виро­бничого персоналу і поглиблення її внутрішньої суперечливості.

Наприклад, гнучкі автоматизовані виробничі системи (ГАВС), у яких керування, програмування, налагодження і ре­монт здійснюють фахівці з вищою інженерною підготовкою, а сам виробничий процес (завантаження магазинів, бункерів) вико­нують низькокваліфіковані робітники.

Таким чином, основні напрямки удосконалення цього елеме­нту виробничого потенціалу складаються:

- із забезпечення пропорційності чисельності і професійно- кваліфікаційної структури персоналу масштабам і рівню розвитку інших елементів потенціалу, у першу чергу осно­вних виробничих фондів, технології, системи господарю­вання;

- із реалізації політики трудозвільнення;

- із постійного підвищення кваліфікації і перепідготовки ка­дрів.

4 Масовий перехід до малоопераційних технологій при фондо­місткості, що знижується, з високим рівнем автоматизації, з повним використанням корисних властивостей вихідної сировини.

Однією з найважливіших задач удосконалення технологій є підвищення темпів її відновлення. Для цього використовується система атестації ефективності технологічних процесів з метою виявлення можливості досягнення ними таких режимів, що до­зволяли б на максимальному рівні використовувати наявне устат­кування, забезпечувати необхідну якість і необхідні обсяги випу­ску продукції.

Наступна задача: раціоналізація структури технологічних процесів шляхом виключення низькопродуктивних і ресурсоємних, підвищення частки найбільш прогресивних технологій, що забезпечують різкий приріст усіх показників ефективності виро­бництва.

Це вирішується за допомогою технологічного планування, зміст якого полягає у складанні «балансу технологічних зв'язків».

5 Тенденція: витрати з економії енергоресурсів у три рази нижчі витрат на їхнє виробництво і транспортування. Отже, на­прямок удосконалення енергетичної складової потенціалу - дося­гнення оптимальної пропорційності між енергією й іншими еле­ментами потенціалу, що реалізується на практиці в різних формах енергозбереження. А саме:

- підвищення якості енергоносіїв;

- зміна структури споживаних енергоресурсів у напрямку більш дешевих і поновлюваних енергоносіїв;

- досягнення оптимальної пропорційності між енергією й ін­шими елементами потенціалу, що виявляється на практиці у формі енергозбереження;

- застосування енергозберігаючих технологій і устаткування.

6 Актуалізується роль інформаційного ресурсу й інформа­ційних технологій. Очевидно, що в умовах НТП темпи росту ін­формації будуть випереджати ріст всіх інших елементів виробни­чого потенціалу.

Таким чином, удосконалення структури потенціалу підпри­ємства в остаточному підсумку означає економію живої й урече­вленої праці, енергетичних і фінансових ресурсів, оскільки за до­помогою меншої їх кількості (елементів потенціалу), але кращої якості можна задовольнити більшу за обсягом суспільну потребу.

Реструктуризація як спосіб збільшення економічного потенціалу підприємства

Для досягнення позитивного синергетичного ефекту в складній системі, а саме підприємстві, необхідно досягти оптимального сполучення елементів і взаємозв'язку між ними. З одного боку, можлива реалізація властивостей взаємозамінності елементів потенціалу шляхом їхнього природного упорядкування, з іншого боку, цьому заважає постійний дестабілізуючий вплив факторів зовнішнього середовища. Тому в цій ситуації необхідним є цілеспрямований вплив на елементи економічного потенціалу, тобто реструктуризація потенціалу підприємства. Реструктуризація є найважливішим чинником підвищення економічного потенціалу підприємства.

Реструктуризація полягає в оптимізації організаційної і виробничої структур, приведенні потужностей, майна, чисельності і кваліфікації персоналу займаних земельних ділянок у відповідність до обсягу продукції, що випускається, на яку є платоспроможний попит при одночасному реформуванні системи управління фінансами. Це означає, що потрібно здійснити зміни у виробничій структурі, структурі управління, активів, заборгованостях, складі персоналу, тобто у всіх основних компонентах підприємства, що формують його економічний потенціал. Дані заходи покликані забезпечити як мінімум беззбитковий режим роботи.

Причини необхідності реструктуризації українських підприємств

Історично склалося так, що великі вітчизняні підприємства мали значну і погано забезпечену допоміжну й обслуговуючу сферу виробництва. Хоча передача неефективних підрозділів спеціалізованим підприємствам була б вигідна з погляду економії коштів, у той же час недоліки існуючої системи постачань вимагали максимального зосередження на одному підприємстві допоміжних і обслуговуючих виробництв. Крім того, практично всі великі і більшість середніх підприємств мали у своєму складі безліч об'єктів соціальної сфери, що приводило до зниження ефективності їхньої діяльності, уповільненню темпів розвитку основного виробництва.

Головна проблема - в структурно-функціональній незбалансованості потенціалу підприємства, до найбільш важливих аспектів якої можна віднести наступні:

· невідповідність фінансового стану підприємства їх становищу на товарних ринках, коли продукція користається стабільним попитом, але і самі ці підприємства мають недостатній рівень ліквідності;

· диспропорція між інтенсивністю виробничих і відтворювальних процесів, коли дефіцит інвестиційних ресурсів призвів до того, що устаткування і технології майже не оновляються;

· невідповідність управління вимогам ринкової економіки, а внутрішньої структури підприємства - цілям і завданням його існування. Отже, для більшості підприємств необхідна системна трансформація організаційної структури, яка оптимізує використання їхнього економічного потенціалу.

Основними недоліками організаційних структур вітчизняних підприємств є:

1) надмірна замкнутість структурних підрозділів на перших керівниках і завантаження цих керівників;

2) наявність безлічі заступників генерального директора з різними і пересічними функціями і відповідальністю;

3) поява поряд з підрозділами, характерними для командних методів управління, підрозділів із ще не сформованими функціями, властивими винятково ринковій економіці і, як наслідок, дублювання функцій;

4) відсутність серйозної інформаційної підтримки діяльності підприємства;

5) відсутність чи формальна наявність фінансово-економічного або підрозділу працівника, що несе повну відповідальність за результати фінансової діяльності;

6) закріплення за кількома службами управлінської роботи з персоналом (відділ кадрів, відділ праці і заробітної плати, відділ роботи з персоналом і ін.).

Способи реструктуризації

Узагальнення передового вітчизняного і зарубіжного досвіду дозволяє виділити наступні пріоритетні напрямки процесу реформування організаційних структур підприємства в перехідній економіці.

1 Реорганізація шляхом децентралізації управління:

- поділ великих підприємств на частини, тобто на самостійних підприємство з виробництва і збуту спеціалізованої продукції;

- створення дочірніх підприємств, можливо технологічно пов'язаних з головним на основі майна головного підприємства;

- відділення від підприємства непрофільних структурних підрозділів.

2 Реорганізація на основі об'єднання або злиття, поглинання, приєднання господарських суб'єктів:

- об'єднання збиткових підприємств з ефективно функціонуючими підприємствами;

- створення спільних підприємств шляхом об'єднання капіталу з закордонними інвесторами;

- створення концернів, корпорацій, холдингів, асоціацій, промислово-фінансових груп.

3 Реорганізація внутрішньої структури підприємства:

- часткове закриття, ліквідація виробництва нерентабельної продукції;

- ліквідація і реформування виробничих і технічних підрозділів підприємства;

- реорганізація планово-економічної служби, створення й удосконалювання служби маркетингу, служби зовнішньоекономічної діяльності і нових служб, що відповідають економічній ситуації.

В умовах фінансово-економічної кризи рішення про оптимізацію організаційної структури підприємства приймаються керівництвом на фоні загрозливого наростання проблем. Останніми роками розповсюдженою схемою реструктуризації підприємств стала "організаційна хірургія" – набір заходів, спрямованих на кардинальне зниження витратної частини бюджету підприємства головним чином за рахунок скорочення кадрів. У результаті проведення таких реформ дуже яскраво виявляються тяжкість і неможливість поновлення кадрових утрат, депресія і розчарування населення.

Організаційні форми управління в умовах невизначеності кон'юнктури ринку, нестабільності зовнішнього середовища повинні характеризуватися високим ступенем пристосовності до зовнішнього середовища і посилення ролі оперативного управління. Необхідний перехід до більш гнучких децентралізованих структур, у яких окремим співробітникам надається велика відповідальність, але в той же час розширюються права на використання засобів управління персоналом підприємства.

Наши рекомендации