Основні інструменти забезпечення фінансової безпеки банків

Питання інструментарію забезпечення фінансової безпеки банків є недостатньо вивченим у сучасній економічній науці. Тобто, на даний момент немає єдиного переліку внутрішніх і зовнішніх інструментів фінансової безпеки, а наявні роботи розглядають лише окремі аспекти фінансової безпеки банку.

Проводяться дослідження фінансової стабільності банківських установ, аналізуються різні аспекти вдосконалення фінансового мене­джменту, є велика кількість робіт, що досліджують питання ліквіднос­ті й банківських ризиків, але все це лише окремі частини єдиної картини. У той же час не вистачає досліджень, що дозволяють сформувати ціліс­не бачення інструментарію забезпечення фінансової безпеки банку.

Насамперед необхідно зробити акцент на розмежуванні методів звичайного й антикризового управління, оскільки управління норма­льно функціонуючим банком і банком, який має фінансові труднощі, безумовно, відрізняється. Втім, із цього не випливає, що змінюється перелік доступних інструментів, але подібний розподіл дозволяє ви­користовувати наявні розробки в сфері фінансового менеджменту, а також фінансової стабільності банківських установ.

Аналіз існуючих публікацій показав, що всі методи й інструмен­ти, які можуть бути використані для забезпечення фінансової безпеки банку, можуть бути поділені на дві великі групи: внутрішні й зовніш­ні. Даний розподіл базується на двох передумовах. З одного боку, банк, як і будь-який інший господарюючий суб’єкт, має економічну самостійність і, отже, він може сам вживати певних заходів, спрямо­ваних на досягнення фінансової безпеки. З іншого боку, його діяль­ність підлягає втручанню з боку держави, в якої є свої інструменти впливу на стан банківських установ.

Розглянемо наявні у банків внутрішні інструменти й методи за­безпечення фінансової безпеки. Для цього скористаємося насамперед матеріалами досліджень фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент банку має цілий ряд особливостей, обу­мовлених самою природою банківської діяльності. На відміну від під­приємств, які займаються виробництвом товарів та послуг, торгівлею, банки є фінансово-кредитними установами, а основне поле їх діяльно­сті - це робота на фінансових ринках. Отже, фінансові операції є ос­новою діяльності банків.

Виходячи із цього управління фінансами банку являє собою, з одного боку, управління його операціями, а з іншого - це взаємозале­жний процес, в якому виділяють управління ліквідністю, частина управління фінансовими ризиками, управління прибутковістю й ефек­тивністю виконання окремих видів банківських операцій.

Як система економічного управління фінансовий менеджмент - це сукупність організаційно-структурної підсистеми (об’єкта й суб’єк­та управління), функціональної підсистеми (інструменти управління) та підсистеми забезпечення [248].

Об’єктами управління є безпосередньо банк із усіма аспектами його фінансової діяльності, включаючи капітал, залучені й позикові ресурси, активи, фінансовий інструментарій, ліквідність і платоспро­можність, банківські продукти й операції, фінансові результати й по­датки.

Суб’єктами управління можна визначити відповідальну особу або групу осіб, які мають право ухвалювати рішення й відповідають за ефективність процесу управління банківською установою.

Окремо виділяють блок забезпечення процесу управління фінан­сами. До його складу входять такі підсистеми:

· нормативне забезпечення, яке підрозділяється на зовнішнє (закони, постанови, накази та ін.) та внутрішнє (інструкції, методичні вказі­вки, нормативи, норми, які розробляються банком і регулюють йо­го фінансову діяльність);

· інформаційне забезпечення (економічна, комерційна, фінансова й інша звітність);

· технологічне забезпечення;

· кадрове забезпечення.

Стосовно інструментів управління банком, то, на думку більшос­ті авторів, інструментами є функції фінансового менеджменту [133; 167; 248]. Відповідно до процесного підходу виділяються чотири вза­ємозалежні функції: 1) фінансове планування; 2) фінансовий аналіз; 3) фінансове регулювання; 4) фінансовий контроль.

Функціональну модель фінансового менеджменту банку можна подати у вигляді такої схеми.

Рис. Інструменти фінансового менеджменту в банку

Схема є стандартною і наводиться в більшості підручників з фінансового менеджменту. Але ряд авторів (наприклад, О.М. Колодізєв, О.С. Любунь виділяють такі види контролю: попере­дній, поточний та наступний. Подібний розподіл достатньо логічний й базується на загальноприйнятому переліку форм фінансового контро­лю. Однак дані форми контролю використовуються, як правило, на рі­вні державних фінансів, тому при розгляді банку більш правильно ви­користовувати поняття стратегічного, поточного та оперативного контролю.

Розглянемо докладніше сутність кожного інструмента.

Фінансове планування - це управління процесами створення, ро­зподілу й використання фінансових ресурсів банку, яке реалізується за допомогою розробки фінансових планів [248]. Воно базується на стратегічному плані банку (визначення місії, мети, концепції його розвитку) і на тактичному плані (бізнес-плані, що визначає конкретні заходи, необхідні для досягнення стратегічних цілей). Фінансовий план містить:

· розробку фінансової моделі банку;

· формування прогнозного балансу ресурсів і вкладень, розрахунок прогнозних фінансових результатів, складання плану руху капі­талу, плану банківських операцій, плану розробки й впроваджен­ня нових банківських продуктів і послуг;

· формування бюджету банку на рік у його видатковій і дохідній час­тинах;

· встановлення лімітів видатків на утримання банку, визначення мі­німальної маржі й прибуткової частини бюджету, розрахунок пода­ткових платежів і обов’язкових відрахувань;

· розрахунок прогнозних показників і нормативів.

Фінансовий аналіз є однією з основних функцій фінансового ме­неджменту. Фінансовий аналіз - це процес дослідження фінансового стану й основних результатів фінансової діяльності банку з метою ви­явлення резервів підвищення його ринкової вартості й забезпечення ефективного розвитку [38]. Його важливість пояснюється тим, що дані аналізу використовуються як база для інших інструментів фінансового менеджменту банку.

Основними завданнями фінансового аналізу є:

6) визначення показників і нормативів діяльності банку, встановлених зовнішніми регулювальними органами;

7) визначення й аналіз показників, які характеризують процес управ­ління активами й зобов’язаннями банку в цілому й управління

окремими видами його активних операцій з урахуванням забезпе­чення ліквідності вкладених у них коштів;

8) визначення й аналіз показників, які характеризують процес управ­ління комісійними й торговельними операціями банку;

9) визначення внутрішніх показників і нормативів, що регулюють ступінь ризику (зокрема ризику ліквідності) банківських операцій;

10) визначення й аналіз показників прибутковості діяльності банку й ефективності процесу управління капіталом (власними коштами) банку;

11) визначення й аналіз показників ефективності окремих підрозділів банку й окремих видів операцій, аналіз факторів, які впливають на показники ефективності.

Наступним інструментом є управління. Це об’єктивний процес, основою якого є визначення меж, яке здійснюється за допомогою різ­номанітних методів і відповідних їм інструментів для досягнення пев­ної мети, що передбачає вплив на об’єкт управління для усунення від­хилень від заданих параметрів (графіків, планів, установлених норм і нормативів).

Специфіка банківської діяльності вимагає виділення в складі фі­нансового управління таких функцій: оперативне управління прибут­ковістю банку; оперативне управління фінансовими ризиками банку; оперативне управління коштами з метою підтримки необхідного рівня ліквідності.

Фінансовий контроль - система контролю, яка забезпечує конце­нтрацію контролюючих дій на найбільш пріоритетних напрямках діяльності банку, своєчасне виявлення відхилень фактичних її ре­зультатів від передбачених бюджетами й прийняття оперативних управлінських рішень, які забезпечують нормалізацію стану банківсь­кої установи [147].

Фінансовий контроль зводиться до перевірки відповідності ре­зультатів діяльності банку заданим параметрам і включає контроль дотримання нормативів ліквідності банку; контроль дотримання лімі­тів і показників, установлених з обліком різноманітних фінансових ризиків; контроль виконання планових завдань, які відображають не­обхідні обсяги й ефективність операцій банку.

Інформаційною базою фінансового менеджменту є внутрішня ін­формація бухгалтерського обліку (фінансового, управлінського, стати­стичного), внутрішньобанківська правова й нормативна бази, зовнішня економічна інформація (фінансова, макроекономічна й статистична), правова й нормативна бази законодавчих і регулюючих органів.

Група регулюючих факторів містить у собі такі інструменти:

· грошово-кредитні;

· правові;

· економічні (нормативні й податкові).

· Стабілізуючі фактори складаються з:

· адміністративних методів, що містять у собі реєстрацію й ліцензу­вання, а також методи впливу на банки;

· звітності банків і оцінки їх діяльності;

· реорганізації й реструктуризації банків.

Як бачимо, в даній класифікації методи перекликаються один з іншим, часто дублюючи функції один одного. Наприклад, правові ре­гулюючі методи містять у собі реєстрацію й ліцензування із групи стабілізуючих факторів. Тому, на наш погляд, як базову класифікацію краще використовувати загальноприйняту методологію, згідно з якою основними зовнішніми інструментами впливу на банки й банківську систему є банківське регулювання, нагляд і контроль.

Використання зовнішніх інструментів забезпечення фінансової безпеки банків спрямоване на:

· створення законодавчих та інших умов, які дозволяють, з одного боку, реалізувати банкам свої економічні інтереси, а з іншого - створюють умови для недопущення перевищення певного критич­ного рівня ризикованості їх діяльності;

· вплив на операції комерційних банків шляхом грошово-кредитного регулювання, яке, у свою чергу, впливає на обсяг і структуру гро­шової маси в обігу, а також на обсяг ресурсів банків;

· забезпечення ефективного банківського нагляду згідно з базовими принципами Базельського комітету й чинного законодавства Укра­їни шляхом інтеграції початкового контролю, безвиїзного нагляду, виїзного контролю й системного аналізу діяльності банку.

Методи банківського регулювання, як відзначає Р. Бернд, матері­алізуються через систему заходів, які умовно розділяють на превенти­вні (їх можна застосовувати для попередження можливих негативних наслідків від тієї або іншої економічної ситуації) і протекційні (вони застосовуються для захисту від уже існуючих ризиків) [33, с. 135].

До превентивних заходів, зокрема, можна віднести:

· вимоги щодо розміру й структури власного капіталу банку;

· вимоги щодо ліквідності;

· диверсифікованість банківських ризиків;

· обмеження списку дозволених операцій [33].

Наприклад, в Інструкції про порядок регулювання діяльності ба­нків в Україні [119] визначений перелік з 13 обов’язкових економіч­них нормативів, які поділяються на нормативи капіталу, ліквідності, ризику й відкритої валютної позиції.

До протекційних заходів належать:

· створення системи гарантування вкладів;

· формування банками резервів на покриття кредитних та інших ри­зиків;

· рефінансування центральним банком комерційних банків;

· допомога інших державних органів [266].

У науковій літературі передбачені й інші підходи до класифі­кації методів банківського регулювання.

Економічні методи включають нормативні (встановлення кількіс­них нормативів або розмірів обмежень або пільг) і коригувальні (засто­сування впливу для конкретної ситуації). Вони спрямовані на досяг­нення економічних цілей, а саме: цільового кредитування, визначення норм обов’язкових резервів та ін.

Суть адміністративних методів (а саме вони займають основне місце в організації банківського регулювання) може бути виражена за допомогою:

а) установлення певного порядку дії в сфері державного керування (припис);

б) заборони певних дій (заборона);

в) надання можливості вибору дій (жорсткий варіант дозволів, розра­хований на поведінку посадових осіб, які зобов’язані вибрати один із передбачених адміністративно-правовою нормою варіантів дій у відповідних умовах);

г) надання можливості діяти н^ свій розсуд (“м’який” дозвіл, який ро­зрахований переважно на громадян); ґ) допуску за певних умов паритетного юридичного становища сторін у відношенні, яке регулюється (процесуальна рівність).

Велике значення для забезпечення ефективності банківського ре­гулювання має правове забезпечення.

Елементами правового забезпечення банківської системи є: за­кони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради, постанови Кабінету Міністрів, накази Міністерства фінансів, постано­ви Національного банку, статути юридичних осіб, договори між су­б’єктами кредитно-грошових відносин.

Одним з найважливіших зовнішніх методів забезпечення необхід­ного рівня фінансової безпеки банків є здійснення банківського нагладу.

Відповідно до Закону України “Про Національний банк України” банківський нагляд - це система контролю й активних дій Національ­ного банку, спрямованих на забезпечення дотримання банками й ін­шими фінансово-кредитними установами в процесі їх діяльності зако­нодавства України й установлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи й захисту інтересів вкладників [238].

Головними завданнями, які стоять перед системою банківського нагляду, є:

· гарантія здоров’я банківського сектора для підвищення економіч­ного зростання країни;

· захист вкладників, які розміщують свої кошти в банках. Це завдан­ня пов’язане з підтримкою довіри громадськості до банківської си­стеми, втрата якої зумовлює ослаблення останньої й таких макро- економічних наслідків, як скорочення грошової пропозиції, розпад системи платежів, економічна нестабільність у державі;

· підвищення конкуренції в банківському секторі: банківські закони й положення повинні бути спрямовані на заохочення конкуренції й попередження монополії й дій, які перешкоджають конкуренції;

· підвищення ефективності банківської справи й справедливий роз­поділ кредиту в економіці: банківська система повинна відповідати вимогам суспільства високою якістю фінансових послуг, які нада­ються за прийнятною ціною. Кошти повинні надходити в економі­чні сектори, які можуть використовувати їх найбільш продуктивно й ефективно.

До системи наглядової діяльності в Україні відносять кілька ос­новних напрямків, зокрема:

· державний нагляд, який здійснюється Національним банком;

· внутрішній банківський контроль (внутрішній аудит), що прово­диться відповідною службою банківської установи;

· зовнішній аудит проводиться незалежними недержавними аудитор­ськими компаніями.

Існує кілька різних моделей здійснення нагляду за банківськи­ми установами в процесі їх роботи. Основними моделями банківсь­кого нагляду є моделі, засновані на:

• виїзному інспектуванні банків співробітниками органів банківсько­го нагляду (така модель нагляду переважає в Італії, Франції, Японії й США);

• аналізі матеріалів зовнішнього аудиту банку (на таку модель на­гляду спираються у Великобританії й Німеччині);

• використанні матеріалів як власного виїзного інспектування, так і зовнішнього аудиту (Канада);

• встановленні твердих вимог до публічної звітності, так званої моделі “ринкової дисципліни” (ця модель нагляду в 1996 році була вперше введена в Новій Зеландії) [83].