Технічні аспекти інтернет-ресурсів

Інтернет — це не тільки сфера інформаційних відносин, що має за мету охопити право, це ще й певна система технічних взаємозв’язків обміну інформацією, без дослідження яких регулювання суспільних відносин, а отже і охорона інтелектуальної власності, стають неможливими. Ось основні технічні аспекти Інтернет-ресурсів, які мають першочергове значення для визначення способів охорони та захисту об’єктів інтелектуальної власності в Інтернет, а саме:

· Мета-теги;

· Гіперпосилання;

· Динамічні сторінки;

· “Жетони” (Cookie);

· Електронний документ та електронний цифровий підпис.

Мета-теги

При оформленні сторінок сайта для підвищення його відвідуваності та інформування про його вміст пошуковими системами крім усього іншого використовуються мета-теги (не відображувана користувачу службова інформація про дану сторінку сайта). У мета-тегах звичайно міститься короткий опис сторінки і ключові слова, які найбільшою мірою віддзеркалюють її суть.

Ці дані використовуються пошуковими системами при формуванні відповіді на запити користувачів.

Судові спори, пов’язані з використанням у мета-тегах чужих фірмових найменувань і товарних знаків, не набули в Україні поширення. Це пояснюється зниженням ефективності мета-тегів і зайвими витратами на судові розгляди. Мета-теги не є авторськими винаходами і давно використовуються недобросовісними власниками сайтів.

У той же час, з огляду на специфіку обробки (індексування) сторінок сайта пошуковими системами, слід зазначити, що набагато більшу користь приносить використання чужих засобів індивідуалізації в тексті сторінки сайта або взагалі багаторазове повторення (оскільки пошукові системи, механічно аналізуючи сторінку, запам’ятовують, де і скільки разів їм зустрілося шукане слово чи словосполучення), і в заголовках сторінок (дані в заголовку сторінки пошукові системи оцінюють як найважливіші).

Гіперпосилання

Розташовані на сайті сторінки зв'язуються між собою та зі сторінками інших сайтів за допомогою особливих посилань, при використанні яких користувач відразу попадає на зазначений у посиланні ресурс. За аналогією з невіртуальним світом вказівка на інший ресурс не порушує яких-небудь прав автора (чи власника ресурсу), а тому узгодження це не потрібно. Таку позицію в інтернет-суперечках поділяє і правосуддя. Посилання на сайт третьої особи, розміщене на сайті відповідача, не може бути доказом факту порушення авторських прав позивача.

У той же час глибоке посилання не дає можливості власнику інформаційного ресурсу повідомити користувачів про які-небудь попередження, гарантії чи їх відсутність, а також указати про правовий режим доступної інформації.

Практика Інтернет не пішла шляхом узгодження установки гіперпосилань, і, напевно, це варто визнати правильним, але якщо який-небудь інформаційний ресурс сайта має попередження, то переважно встановлювати посилання саме на попередження, через яке здійснюється наступний доступ до такої інформації.

Хоча деякіі власники окремих ресурсів намагаються запропонувати інший порядок установки гіперпосилань, однак поки не зрозуміло, як правосуддя буде реагувати на це. Як правило, власники таких ресурсів встановлюють наступні межі прав та обов’язків осіб, що одержали дозвіл:

· можуть розмістити власне гіперпосилання, але не вправі копіювати інформацію, розміщену на сайті;

· не вправі змінювати стандартний вид вікна програми перегляду (браузера) чи іншим способом обмежувати або модифікувати представлення змісту Сайта;

• не вправі розміщувати на інтернет-сторінках, що містить гіперпосилання на Сайт, інформаційні чи інші матеріали, що не відповідає цілям і принципам функціонування Сайта.

Динамічні сторінки

Ще одним наслідком технічного прогресу, раніше невідомого праву (і поки вітчизняному правосуддю), є «динамічні сторінки» сайтів. Це означає, що використовуються програмні модулі, що автоматично копіюють тексти (найчастіше - новини) з різних сайтів і виводять їх у місці свого перебування, тобто в місці установки цієї програми видний тільки результат її дії (текст новин, статті). Виходить, що апріорі сторінка з цим змістом на сайті не існує, вона формується динамічно.

На прикладі це можна пояснити так. Припустимо, на сайті №1 існують сторінки, що формуються динамічно. Для цього буде потрібно відповідний програмний модуль, що забезпечує виконання цієї функції (припустимо це буде «index.php»). Тоді суть всього що відбувається можна пояснити так: «index.php» з даної йому адреси (сайт № 2) бере зазначену сторінку, і показує цілісний текст (статті на сайті № 1). Таким чином, текстів, відображуваних за допомогою «index.php» (які бачить відвідувач сайта на екрані), немає і ніколи не було на сайті №1. Вони є тільки на сайті № 2, з якого програма («index.php») їх показує. Зрозуміло, що якщо автор у тексті своєї статті (на сайте № 2) напише «www.internet-law.ru - поганий сайт», то і на сайті № 1 ця сторінка буде виводитися саме з таким текстом, тому що порушити цілісність тексту практично неможливо.

Спокуса використання динамічних сторінок є великою не тільки тому, що дозволяє істотно спростити працю відновлення сайта. Справа в тому, що при використанні динамічних сторінок, для пошукових машин сторінка яка “цитується” (сайта № 2) сприймається як вхідна до складу сайта, що “цитує” (№ 1), а оскільки на такій сторінці є внутрішні посилання на свій сайт (№ 2), то з часом виявляється, що пошукові системи весь сайт № 2 індексують як вхідний до складу сайт № 1. Не потрібно довго пояснювати, які переваги це дає власнику сайта №1. Продовжуючи думку, можна спробувати в «динамічному» виді обробити який-небудь великий інтернет-каталог, і це дасть неймовірну відвідуваність «динамічного» сайта з неіснуючим контентом, що може мати реальне грошове вираження, наприклад, при розміщенні реклами на такому сайті, оскільки реклама звичайно оплачується за кількістю її показів.

З юридичної точки зору вбачається, що, оскільки динамічні сторінки не перенаправляють відвідувача на інший сайт, а самі зчитують з нього інформацію і надають її користувачу, то, перевівши це в правову площину, все це можна вважати аналогом цитування. Однак закон допускає цитування тільки в обсязі, виправданому метою цитування, а в даному випадку воно здійснюється в повному обсязі, отже, це вже не цитування, а, фактично передрук. Крім того, буде мати місце відтворення. Таким чином, якщо динамічно формується сторінка новин, то правопорушення може і не бути (при належному повідомленні), у всіх інших випадках порушення авторських прав напевно буде.

Крім того, специфіка формування динамічних сторінок породжує проблеми й іншого характеру: що якщо динамічна сторінка сама зчитує матеріал, який не відповідає дійсності? У суді власнику такого інтернет-ресурсу буде складно довести, що він не має до цього відношення. Звичайна роздруківка динамічної сторінки не дозволяє вирішити питання, чи є вона такою, для цього необхідно дослідження програмних модулів, покладених в основу ресурсу.

Використання глибоких посилань для зчитування сторінок з бази даних сайту, що представляє інтерес, у деяких юрисдикціях складає порушення прав стосовно баз даних, що містить вторинну інформацію. У Європі Директива ЄС по базах даних вимагає від держав членів захищати власників баз даних від "повторюваного і систематичного витягу і/або повторного використання незначних частин змісту бази даних, що складають дію, яка суперечить нормальному використанню цієї бази даних". Ця Директива була введена для запобігання застосування вебсайтами, які збирають новини, глибокого зв’язування зі статтями на комерційних газетних сайтах.

“Жетони” (Cookie)

Крім вже описаного, в Інтернет також існує і сфера спостереження і збору інформації про користувачів. Найбільший інтерес у цій сфері виникає до технології, що використовує «жетони» (cookie). За змістом, cookie це файл із невеликим блоком текстової інформації про комп'ютер користувача, який (після обробки програмним забезпеченням сайта) повертається на комп'ютер користувача і зберігається там від декількох хвилин до декількох років.

Теоретично, cookie виконують позитивну функцію — автоматизують процес роботи користувача з интернет-сайтом, передаючи йому ту саму інформацію (ім'я користувача, пароль, настроювання) без необхідності щораз запитувати її в користувача [25]. Однак cookie-файли можуть містити практично будь-яку інформацію про користувача і використовуватися різними інтернет-ресурсами, передаючи один одному деяку інформацію про користувача.

Окремої згадки заслуговують так звані системи статистики, що розміщають свій код на сторінках сайтів. При звертанні користувача до сайту, де розташований лічильник, система аналізує інформацію про комп’ютер, що звернувся, (користувача), ідентифікуючи його за унікальним номером.

З огляду на широке охоплення Інтернету, подібні системи дозволяють чітко відслідковувати (і аналізувати) веб-серфинг кожного користувача (по яких сайтах ходить, коли й у який час, що пропускає, на чому зупиняється тривалий час). Виходячи з цього можна зробити багато висновків: про коло інтересів, діяльність, приблизний рівень доходів, смаки та уподобання.

Не тільки наявність, але і використання подібної інформації не заперечується власниками «лічильників».

Досягнення зазначених цілей можливо і на основі інших технологій. Користувач без особливих зусиль може знайти ці файли в однойменній директорії свого комп'ютера.

Обсяг запитуваної інформації невідомий, але на сайті одного з популярних «лічильників» — Spylog зазначено, що надається більш 600 видів статистики, з чого можна зробити висновок про обсяг запитуваної й аналізованої інформації.

При цьому вказується, що система «не ідентифікує людей — у цьому і є захист особистої інформації». Однак зібрана інформації про браузер і його власника більш ніж достатня для ідентифікації особистості. Усе це без проблем можуть використовувати як державні, так і недержавні структури (для збору різної інформації, у тому числі компрометуючої).

За великим рахунком, у користувача є можливість відключити прийом «cookie»-файлів на свій комп’ютер, але для нормальної роботи з багатьма мережними ресурсами їх використання (прийом/передача) є необхідним. Крім того, за замовчуванням, на комп’ютері прийом cookie-файлів завжди дозволений. Для їх відключення вимагаються відповідні знання і навички. Тому уявляється, що включення функції прийому cookie-файлів юридично не можна розглядати як згода користувача на збір, обробку і подальше поширення інформації про нього (у тому числі персональних даних). У той же час дуже доцільним було б рекомендувати (за аналогією з закордонними системами) включати невеликий інформаційний текст у розповсюджуваний код лічильника, який хоча б і не виводився на екран, але мав чітке посилання на таку інформацію.

Зрозуміло, що право, шляхом законодавчих і юридичних нововведень буде і далі реагувати на проблеми, що виникають у зв’язку з новою практикою з'єднання інформації і користувачів з матеріалами в онлайні [23]. Оскільки використання Інтернету не має кордонів, було б доцільніше, щоб такі реакції були сумісними, і дозволяли б користувачам і власникам вебсайтів із упевненістю використовувати Інтернет з онлайновою інформацією.