Дмографічний,освітній,професійно-кваліфікаційний аспекти трудових ресурсів

На трудові ресурси істотно впливає своєчасне виявлення тенденцій демографічного розвитку суспільства. Без обліку демографічної ситуації можуть виникнути деформації при формуванні державних планів економічного і соціального розвитку країни. Від демографічних характеристик працездатного населення) і показників демографічного розвитку залежить величина сукупного національного доходу.

Управління демографічними процесами є об'єктивно необхідним і можливим. Облік особливостей демографічної ситуації в країні, основних тенденцій відтворення населення стає найважливішою умовою правильного соціально-економічного планування. Так, зміни чисельності, складу населення за статтю та віком, його професійного й освітнього рівня, розмірів сім'ї визначають можливий приріст зниження) трудових ресурсів, обсяг і структуру споживчого попиту.

Демографічна політика як частина загальної соціально-економічної політики країни повинна бути спрямована на досягнення в довготерміновій перспективі відтворення населення з урахуванням регіональних особливостей розвитку.

на практиці виділяють визначені методи і напрямки в демографічній політиці. Серед методів — соціально-економічні, правові, виховні, психологічні. Основними напрямками є: стимулювання народжуваності, зміцнення родини, зниження захворюваності і смертності

Найважливішими характеристиками якісного складу населення, а особливо його працездатної частини, є освітній рівень і професійна майстерність. Людина пускає в хід засоби виробництва, з їхньою допомогою створює матеріальні блага. Чим вищий рівень розвитку зсобистішого фактора, тим швидше удосконалюється і більш продуктивно використовується речовинний фактор.

У процесі відтворення робочої сили істотна роль належить системі підготовки кваліфікованих кадрів для всіх галузей народного господарства. Підготовка робочої сили повинна бути спрямована на деяке випередження її розвитку в порівнянні з наявним у даний момент технічним рівнем виробництва.

Випереджальний розвиток особистісного фактора в порівнянні з речовинним створює передумови для швидкої адаптації працівників до умов праці, що змінюються, стимулює розвиток творчого підходу до грудового процесу. Отримані в процесі навчання знання піднімають передній рівень розвитку трудових ресурсів на більш високу ступінь. У іаному аспекті найважливішим фактором розвитку НТП стає своєчасна і якісна підготовка робочої сили.

Рівень освіти визначається середнім числом років навчання, чисельністю учнів і студентів, часткою фахівців з вищою освітою та ін. Він характеризується і таким показником, як відсоток грамотності.

Професійно-кваліфікаційний аспект трудових ресурсів

Потреби суспільства в ресурсах праці і функціонуючій робочій силі можна розглядати за трьома напрямками: виробничим, відтворювальлим і особистім Іим. Виробничий напрямок націлений на 'в'язування співвідношення між числом наявних робочих місць, що іимагають певної професійно-кваліфікаційної спеціалізації, і фактичною чисельністю працівників відповідного профілю. Відтворювальний напрямок припускає досягнення рівноваги між іриростом числа робочих місць і додатковою робочою силою, що ітягується знову у виробництво, відповідного професійно-;валіфікаційного профілю. Особистіний напрямок передбачає забезпечення працездатного населення робочими місцями, що відповідають ростаючим потребам працівників.

Відомо, що процес виробництва здійснюється тоді, коли знаряддя праці, предмети праці перетворюються в засоби виробництва, що приводяться в дію робочою силою, яка володіє необхідними для цього професійними знаннями і відповідною кваліфікацією. Особливість формування професійно-кваліфікаційної спеціалізації працівників полягає в тім, що воно відбувається в органічному зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу. Речовинні та матеріально-речовинні фактори виробництва формують професійно-кваліфікаційну структуру працівників з погляду технічної розчленованості праці, її змісту, складності.

Професійно-кваліфікаційна структура працівників являє собою їхню первинну кооперацію за професіями і кваліфікацією, у рамках якої відбувається безпосереднє з'єднання засобів виробництва і робочої сили.

Разом з тим, визначальна роль техніки у формуванні професійно-валіфікаційного складу працівників припускає активний вплив кваліфікації на розвиток речовинних елементів виробництва.

Процес взаємодії речовинного й особистішого факторів з точки зору формування їх якісного рівня є двостороннім. Первинність речовинних елементів виробництва у формуванні професійно-кваліфікаційного рівня працівників не заперечує те, що людина — оловна продуктивна сила суспільства. Саме людині належить ісоблива функціональна роль у процесі виробництва.

Залежність професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили від труктури технічного базису виражає об'єктивну закономірність — споконвічну визначальну роль речовинних елементів виробництва у юрмуванні структури працівників за професією і кваліфікацією.

5 Поняття структура і показники трудового потенціалу.

Для визначення можливостей участі людини в економічних процесах використовуються поняття «робоча сила« і «людський капітал». Під робочою силою прийнято розуміти здатність людини до праці, тобто сукупність її фізичних та інтелектуальних даних, що можуть бути застосовані у виробництві. Практично робоча сила характеризується, як правило, показниками здоров'я, освіти і професіоналізму. Людський капітал розглядається як сукупність якостей, що визначають продуктивність і мо-ж}'ть стати джерелами доходу для людини, родини, підприємства і суспільства. Такими якостями зазвичай вважають здоров'я, природні здібності, освіту, професіоналізм, мобільність.

Узагальнюючим показником процесу становлення і розвитку людини в трудовій діяльності є трудовий потенціал суспільства. Словом «потенціал» звичайно позначають засоби, запаси, джерела, що можуть бути використані, а також можливості окремої особи, групи осіб, суспільства в конкретній обстановці.

В усьому світі прийшли до визнання, що головною продуктивною силою є людина. Кожен працівник, окремі групи і суспільство в цілому мають у розпорядженні можливості і здібності здійснювати й удосконалювати трудову діяльність, істотно підвищувати її ефективність.

Термін «потенціал» був введений у науковий обіг 10—15 років тому. Трактування даного терміна означає наявність у кого-небудь (окремо узятої людини, первинного трудового колективу, суспільства в цілому) схованих, що ще не виявили себе, можливостей чи здібностей у відповідних сферах життєдіяльності. Визначаючи дану економічну категорію, варто мати на увазі, що потенціал (економічний, виробничий, трудовий) являє собою узагальнену, збірну характеристику ресурсів, прив'язану до місця і часу.

Таким чином, компоненти трудовою потенціалу повинні характеризувати:

1)психофізіологічні можливості участі в
суспільне) корисній діяльності;

2)можливості нормальних соціальних
контактів:

3)здатність до генерації нових ідей, методів,
образів, понять;

4)раціональність поводження;

5)наявність знань і навичок, необхідних для
виконання визначених

обов'язків і видів робіт;

6) пропозицію на ринку праці.
Приведеним аспектам відповідають такі компоненти трудовою

потенціалу:

• здоров'я;

• моральність і уміння працювати в
колективі;

творчий потенціал; активність;

• організованість і асертивність
(гармонічне по'єднання властивостей
особистості);

• освіта;

• професіоналізм;

• ресурси робочого часу.

Показники, що характеризують ці компоненти, можуть відноситися як до окремої людини, так і до різних колективів, у тому •шслі до персоналу підприємства і населення країни в цілому.

Можливості людей зі здійснення в процесі суспільне корисної шяльності широкого комплексу функцій (виробничих, організаційно-/правлінських, суспільно-політичних та ін.) визначаються якостями іюдини як:

• специфічного (трудового) ресурсу й
основи виробництва (якостями індивіда як
частини населення);

• головної продуктивної сили і суб'єкта
виробничих відносин (якостями індивіда як
працівника— носія здатності до праці, творця
матеріальних і духовних благ);

■ члена суспільства (якості індивіда як особистості, котра соціальне формується, члена асоціації трудящих, учасника управління державними справами).

У силу цього сукупна здатність до праці, що визначає міру иожливої участі будь-якої людини в суспільне корисній діяльності, ноже бути охарактеризована не тільки з точки зору психофізіологічної іридатності і професійної підготовленості до виконання конкретних фудових функ-пій, але і за часом і витратами праці, а також за ;тупенем громадянської і духовної зрілості особистості.

Потенціал, виступаючи в єдності просторових і тимчасових сарактеристик, концентрує в собі одночасно три рівні .чв'яжів і іідносин:

■ перший рівень відбиває минуле, тобто являє собою

сукупність властивостей, накопичених системою в процесі її становлення та можливістьфункціонування і розвитку;

■ другий рівень характеризує сьогодення з точки зору

практичного застосування і використання наявних здібностей;

■ третій рівень орієнтований на розвиток: у процесі трудової
діяльності працівник не тільки реалізує свої здібності, а й
здобуває нові навички.