Основні зони вільної торгівлі в світі
Митний союз і зони вільної торгівлі ґрунтуються на міжнародних угодах, спрямованих на створення умов вільної торгівлі між країнами-учасницями. Подібні угоди не повинні створювати перешкод для торгівлі третіх країн із будь-яким із членів митної спілки або вільної торгової зони. Після створення Митного союзу або зони вільної торгівлі митні бар'єри для всіх учасників пільгової зони стосовно третіх країн не повинні бути вищими, ніж до її створення. Це вимога ст. 24 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі ГАТТ. Очевидно, що всі країни Центральноазіатської спілки, які будуть звертатися з приводу членства в ГАТТ/СОТ, ставши такими, будуть зобов'язані виконувати всі вимоги цієї міжнародної угоди.
Основне розходження між двома видами міждержавних торгових відносин полягає в тому, що у випадку створення митного союзу виникає необхідність в організації наддержавного органу, що взяв би на себе функції розробки законів ведення торгівлі як усередині союзу, так і з третіми країнами. Угода про вільну торгівлю ґрунтується на міждержавній угоді, що підписується країнами-учасницями.
Митний союз
Митний союз має єдиний митний кордон. На території союзу діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів до будь-якої з країн-учасниць. В ідеалі мають існувати єдине митне право і єдиний набір митних правил для всіх країн - учасниць ЄС (митний кодекс).
У митному кодексі мають бути представлені:
- митний тариф;
- правила митного оцінювання;
- митний контроль;
- антидемпінгові й компенсаційні заходи;
- правила визначення походження товарів;
-- оплата збору й умови оплати (із відстрочкою, компенсація іт. ін.);
- трактування можливих квот. Митний союз повинен включати:
- загальний зовнішній митний тариф, що використовується всіма країнами-учасницями при торгівлі з зовнішніми країнами, що не є членами цього Митного союзу;
- створення єдиного органу з нагляду за використанням тарифу і прийняттям рішень про його зміни.
Угода про поділ мита, що збирають митні органи всіх країн.
Кожна країна-учасниця повинна мати право одержувати свою частку митних надходжень незалежно від того, в яку з країн імпортуються товари і де відбувається одержання податку.
Як показує набутий міжнародний досвід, необхідно проводити єдину торгову політику в рамках Митного союзу. Таку торгову політику повинні формувати всі країни-учасниці. Виникає також необхідність створення єдиного органу, що на основі голосування приймав би рішення з питань ведення загальної торгової політики.
Необхідно також, щоб у випадку приєднання до ГАТТ/СОТ рішення приймалися одноголосно всіма країнами - учасницями Митного союзу. При цьому часткова участь виключена. Необхідно створити орган для узгодження розбіжностей між учасниками, а також між учасниками і наддержавним органом Митного союзу з тим, щоб забезпечити рівноправність щодо виконання правил і положень договору про Митний союз. Цей орган повинен становить правовий інститут (суд), що був би наділений повноваженнями приймати рішення, обов'язкові для виконання всіма його учасниками.
Зона вільної торгівлі
(Англ. Free Trade Area - FTA). Кожен член зони вільної торгівлі залишає за собою право на ведення самостійної економічної політики. Сфери співробітництва визначаються угодою щодо FT А. Сторони можуть обмежитися виключно питаннями торгівлі або співпрацювати й в інших сферах. Як правило, створюється секретаріат, куди країни-учасниці передають інформацію, необхідну для загального використання. Секретаріат - це центральний орган, у якому зберігаються угоди і адміністративні правила. У секретаріаті працює також група експертів із питань митної діяльності (тарифна класифікація, правила визначення походження). До складу секретаріату входить орган з розгляду розбіжностей, що можуть виникнути в процесі вирішення питань технічного характеру. Можливе також створення окремого органу у вигляді Ради, наділеного правом прийняття обов'язкових рішень, що стосуються питань технічного характеру. Немає необхідності встановлювати єдиний митний тариф. Кожен член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Вважається, що всі члени FTA використовують єдину номенклатуру опису і кодування товарів (номенклатура HS). Вона визнана і використовується більш ніж у 70 країнах світу, в тому числі в країнах ЄС, США, Японії і Канаді. Передбачено також, що в разі потреби члени FT А можуть приймати рішення щодо приведення у відповідність тарифів із метою уникнення розходжень в оподаткуванні, проте цей крок не є обов'язковим, і його можна здійснювати поступово, у міру розвитку FTA. Для FTA необхідне введення чітких правил визначення походження товарів. Запровадження таких правил необхідне, щоб визначати, які товари можуть користуватися привілеями в країнах-учасницях. У світовій практиці застосовуються декілька таких правил щодо визначення походження товарів.
Характер правил може залежати від рівня інтеграції країн - учасниць ГТА і поділу праці, наявного в їхній економіці. Правила визначення походження товарів є найважливішою складовою у діяльності ГТА. Вони мають бути зрозумілі працівникам митниці й тих установ, що здійснюють контроль за походженням товарів і видають відповідні сертифікати (торгово-промислові палати). Персонал цих установ зобов'язаний пройти єдину підготовку для того, щоб усі країни-учасниці дотримувалися однакових умов при визначенні походження товарів. Зовсім не обов'язково, щоб усе законодавство країн-учасниць було уніфіковано, проте бажано зробити однаковими основні правила митного оцінювання і статистичної звітності. Нині є міжнародні угоди про стандартизацію митної процедури, розроблені Міжнародною радою з митниці, що називається "Всесвітня митна організація".