Районний господарський комплекс

Поява і розвиток економічних районів тісно пов'язана з розвитком і розміщенням продуктивних сил. Економічні райони не можуть існувати без території, без конкретної географічної основи. Спільність території – обов'язкова ознака економічного району.

Функціональні компоненти економічного району – це галузі або види господарської діяльності (виробничої або соціальної).

По функціональній ролі виділяються:

1. Головні галузі (галузі спеціалізації, що профілюють галузі), які визначають місце економічного району в системі географічного розподілу праці, формують функціональний профіль району, визначають контур району і його кордонів.

2. Базові галузі,поставляють сировину і паливо головним галузям і іншим видам діяльності. Розміщення базових підприємств уточнює кордони районів. Окремі з них можуть набирати значення головних.

3. Супутні галузіформують побічні витки головних виробництв на основі раціонального і повного використання сировини або відходів при їх переробці. Супутні галузі підсилюють комплексність господарства району (наприклад, металургійна промисловість з виробництвом хімічної продукції).

4. Додаткові галузі,також виробляють спеціалізовану продукцію або послуги, але технологічно не зв’язані з головними або супутніми галузями (наприклад, виробництво ртуті в Донбасі).

5. Місцеві (підсобні) галузі –задовольняють своєю продукцією або послугами потреби свого району і існують незалежно від його спеціалізації в масштабі всієї країни, активно впливаючи на підвищення рівня життя населення.

6. Обслуговуючі галузіпоставляють іншим видам (основним) електроенергію, паливо, воду, будматеріали і забезпечують потреби в ремонті, транспортних засобах, послугах культури, науки, охороні здоров'я. Обслуговуючі галузі представлені переважно об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури. Всі вони підсилюють комплексність господарства району.

Ці групи галузей, взаємодіючи між собою, утворюють районний господарський комплекс.

Для кількісного визначення рівня спеціалізації економічних районів використовуються такі показники, як коефіцієнт локалізації, коефіцієнт душового виробництва, коефіцієнт міжрайонної товарності.

Коефіцієнт локалізації даного виробництва на території району (К_Л) -це відношення питомої ваги даної галузі в структурі виробництва району до питомої ваги в тій же галузі в країні. Розрахунки виробляються по валовій товарній продукції, основним промисловим фондам і чисельності промислово-виробничого персоналу:

(3.1)

де О_Р – галузь району;

П_Р – все промислове виробництво району;

О_С – галузь країни;

П_С – все промислове виробництво країни.

Іноді цей же коефіцієнт, але який вираховується іншим способом, називається коефіцієнтом спеціалізації (К_С), який визначається як співвідношення частки будь якого регіонув загальному обсязі виробництва і-тої галузі до частки того ж регіону в загальному обсязі виробництва країни.

Відповідно К_Л і К_Сневірно сприймати як різні коефіцієнти. Вони мають однаковий зміст, але розраховуються різними способами.

Коефіцієнт душового виробництва (К_Д)обчислюється як відношення питомої ваги галузі господарства району у відповідній структурі галузі країни до питомої ваги населення району в населенні країни:

(3.2)

де О_Р – галузь району;

Н_Р – населення району;

О_С – галузь країни;

Н_С – населення країни.

Коефіцієнт міжрайонної товарності (К_МТ) розраховується як відношення вивозу з району даної продукції до її районного виробництва:

(3.3)

Для визначення галузей ринкової спеціалізації використовується індексний метод, запропонований В. В. Кистановим [ 48, 123-128]:

(3.4)

де С_У – показник спеціалізації району на відповідній галузі;

У_О – питома вага району в країні по даній галузі промисловості;

У_Р – питома вага району в країні по всій галузі промисловості.

Якщо розрахункові показники більше або дорівнюють одиниці, то, отже, дана галузь виступають як галузь ринкової спеціалізації. Розрахунки показують, що галузі з найбільшою питомою вагою в структурі промислового виробництва країни мають і найбільші показники по коефіцієнтах спеціалізації, локалізації і душового виробництва.

На основі взаємодії галузей усередині комплексу встановлюють рівень освоєності території і типи господарської діяльності. Наприклад, індустріальний, аграрно-індустріальний район або країна; район піонерного освоєння, старопромисловий район.