Формування і розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві
Формування і розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві відбувається під впливом величезної кількості факторів, значимість яких обумовлюється історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом. До числа основних факторів можна віднести особливості соціальної політики, глобалізацію економіки, розвиток суспільної праці і виробництва. •
Соціальна політика. Соціально-економічна концепція розвитку будь-якого суспільства містить у собі механізм формування і зегулювання соціально-трудових відносин як найважливіший елемент соціальної політики. При цьому соціальна політика розуміється як стратегічний соціально-економічний напрямок, обраний урядом країни для всебічного розвитку громадян, що забезпечує їм гідний рівень, умови життя та праці, їхню соціальну захищеність. Остання включає законодавче встановлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки і соціальної допомоги, що являють собою різні системи мір, диференційованих у першу чергу за адресною спрямованістю:
• соціальний захист — система мір, що забезпечує
соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і
соціальне вразливих шарів працездатного населення;
• соціальна підтримка — система мір, стосовно до
економічно активного населення, спрямована на створення умов,
що дозволяють забезпечити соціальну захищеність найманих
робітників;
• соціальна допомога — міри, що відносяться до всього
населення і являють собою допомогу, як правило,
короткочасного характеру, що надається людям, котрі
потрапили в екстремальні життєві ситуації, які
вимагають додаткових витрат.
Головна мета соціальної політики — підвищення рівня і якості життя громадян України на основі стимулювання трудової і ■осподарської активності населення, надання кожній працездатній людині можливостей, що дозволяють їй своєю працею і заповзятливістю забезпечувати добробут сім'ї, формування заощаджень і їхнє ефективне інвестування.
Соціальна політика фактично являє собою синтез декількох великих напрямків державної політики, у тому числі політики у сфері траці, соціально-трудових відносин: політики в сфері доходів населення; політики зайнятості, регулювання ринку праці; міграційної політики; політики в соціальній сфері; демографічної політики; екологічної політики.
Глобалізація економіки. Фактором, що дедалі більш могутньо зегулює соціально-трудові відносини в сучасному світі, є глобалізація економіки, що являє собою процес формування системи міжнародного зозподілу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, ніжнародної міграції робочої сили в умовах бурхливого зростання світової торгівлі і потоків іноземних інвестицій, стрімких технологічних змін. Глобалізація економіки супроводжуєтьсязростанням взаємозалежності національних фінансових ринків, збільшенням спекулятивних валютних потоків між державами і вторинними фінансовими ринками, станом платіжної і торгової незбалансованості, шо у сукупності різко обмежують можливість формування макроекономічної політики на національних рівнях.
Розвиток суспільної праці і виробництва. Могутнім фактором, що визначає процес формування і розвитку соціально-трудових відносин, є об'єктивні закономірності розвитку суспільної праці, що протягом історичної перспективи виступають у формах поділу і кооперації праці (у їхній предметній, функціональній формі, у вертикальному і горизонтальному розрізах), зростання продуктивності праці, заміщення праці капіталом.
У процесі формування соціально-трудових відносин на підприємствах будь-якого типу й організаційної форми виявляється певна єдність, оскільки соціально-трудові відносини завжди залежать від:
• основних характеристик соціально-трудових відносин
(основних правових рамок, загальноекономічних умов, структури і
розвитку зовнішнього ринку праці, соціокультурного середовища,
основних технічних параметрів продукції й устаткування);
• стратегії розвитку організації;
• системи робочих місць на підприємстві (побудови робіт,
нормування,визначення змісту роботи, робочого часу й умов праці
та ін.);
• кадрової політики організації (планування і залучення
персоналу, заповнення робочих місць, оцінки праці,
кваліфікаційного росту, оплати праці, мотивації, соціальних пільг,
компенсаційних виплат, участі в прибутках, у капіталі);
• трудового поводження (установок, мотивів, групових і
індивідуальних норм трудового поводження, конфліктності,
професійної соціалізації).
Важливим фактором, що визначає характер соціально-трудових відносин на підприємстві (в організації), є стадія (життєвий цикл) його розвитку. Якщо на стадії зародження підприємства соціально-трудові відносини часто мають неформальний, розмитий характер, то в міру розвитку організації (на стадіях функціонального і контрольованого росту) ці відносини формалізуються, у них формується дедалі більша кількість окремих елементів, виробляється система соціально-трудових відносин, що поступово перетворюється у визначену організаційну культуру. При цьому соціально-трудові відносини є об'єктом довготермінового планування, міждисциплінарного співробітництва, елементом стратегії організації. Тут головною задачею є розвиток людських ресурсів.
У процесі розвитку людських ресурсів і формування нової системи соціально-трудових відносин повинні бути включені елементи суспільного регулювання, що дозволить зменшити витрати, неминучі при таких великих суспільних перетвореннях.