Предмет і основні проблеми макроекономіки

Макроекономіка – один із основних розділів економічної теорії. При вивченні політекономії (основ економічних теорій) ми вели мову про те, що існують два абсолютно різні рівні економічного аналізу: 1) рівень макроекономічного аналізу, який розглядає економіку як єдине ціле, або вивчає агреговані показники; 2) рівень мікроекономічного аналізу, що вивчає поведінку економічних одиниць на рівні галузі, окремої фірми.

Предметом макроекономіки виступають закономірності механізму функціонування всього народного господарства безвідносно до специфіки його окремих галузей, фактори, які визначають його зміни в короткостроковій і довгостроковій перспективі, способи впливу на народногосподарські процеси з боку держави. У даному визначенні фіксуються чотири головні особливості макроекономічного аналізу:

1) Об'єкт дослідження – економіка в цілому.

2) Фактори, які впливають на економічний розвиток. Саме дія цих факторів викликає коливання економічної активності й супроводжується появою економічних проблем, які потрібно вирішити.

3) Наслідки дії факторів впливу на економічний розвиток неоднакові в часі, тому макроекономіка розглядає їх у двох часових інтервалах – короткостроковому і довгостроковому.

4) Складовим елементом макроекономічного аналізу є розробка заходів економічної політики держави.

На відміну від мікроекономіки, макроекономіка піддає аналізу найбільш суттєві взаємозв'язки і закономірності у суспільному виробництві, абстрагуючись від особливостей поведінки окремих ринків. Це дозволяє пояснити глибинні причини, які викликають зміни у поведінці виробництва у цілому, темпів його зростання, спадів у економіці, тенденцій і закономірностей розвитку економіки у перспективі.

Макро- і мікроекономіка не протистоять одна одній, а доповнюють одна одну. Найбільш повні і об'єктивні знання про механізм функціонування народного господарства можна отримати, тільки враховуючи висновки і результати досліджень як в галузі макроекономіки, так і мікроекономічного аналізу. Єдність двох розділів сучасної економічної науки в останні роки проявляється все більш помітно.

Сучасна макроекономічна теорія пройшла декілька етапів у своєму розвитку:

1) До світової економічної кризи 1929-1933 рр. макроекономічна теорія виконувала переважно теоретичну функцію, описуючи ті або інші функціональні залежності на макрорівні. Економічний розвиток мав здебільшого поступальний характер. Для цього етапу найбільш характерними є дослідження школи фізіократів (Ф.Кене, А.Тюрго), класичної (А.Сміт, Д.Рікардо) і неокласичної (А.Маршал, А.Пігу) школи.

2) 30-60 роки ХХ століття – школа кейнсіанства, яка обгрунтувала необхідність широкого державного втручання для стимулювання економічного зростання і виходу із кризи. Основні ідеї школи були обгрунтовані Дж.Кейнсом у його знаменитій праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.).

3) 60-70 роки ХХ століття – основним конкурентом кейнсіанству став монетаризм (М.Фрідмен), який виявив недоліки кейнсіанського пояснення багатьох економічних проблем і, відповідно, обмеженість рецептів їх вирішення. У цей період здійснюється інтенсивний пошук нових підходів до регулювання економіки. Головною стала проблема інфляції при одночасному зниженні виробництва. Ця ситуація отримала назву стагфляції. Кейнсіанські рекомендації у нових умовах виявились непридатними. Був висунутий лозунг «Назад до Сміта», що означало відмову від методів активного державного втручання в економіку.

4) На початку 80-х років ХХ століття активні позиції в макроекономіці завоювала школа «економіки пропозиції», яка поклала в основу проведення економічної політики скорочення податків як засобу стимулювання підприємницької активності. У цей період податкові системи розвинутих капіталістичних країн зазнали значних змін у бік зниження податкових ставок і прогресії оподаткування. Теоретичною основою цих змін стала бюджетна концепція американського вченого А.Лаффера, який вже в середині 70-х років ХХ століття показав, що податкові надходження є одночасно продуктом і податкової ставки, і податкової бази (суми доходів). Якщо податкова ставка зростає, то при певних умовах податкова база скорочується.

5) У сучасних умовах широке поширення отримала теорія раціональних очікувань (Дж. Мут, Р.Лукас й ін.). Стверджується, що люди ведуть себе раціонально (ідея А.Сміта). Вони використовують всю інформацію, про функціонування економіки і приймають відповідні рішення, які максимізують їх добробут. У цьому суть раціональних очікувань.

Очікування можуть збільшити або зменшити попит на ринках (товарів і послуг, фондовому і т.п.) і вплинути на рівень цін, що відповідно стимулює або зменшує обсяги виробництва. Наприклад, у засушливий рік очікування приводять до того, що люди запасаються продовольчими товарами напередодні стрибка цін, який обумовлює зростання цін на продовольство ще до того, як врожай зібраний. Прихильники теорії раціональних очікувань вважають, що активна політика держави не має гарантованих шансів на успіх, тому що реакція людей і фірм на політику держави може не співпадати з тою, на яку уряд (держава) розраховує. Теорія раціональних очікувань виступає проти активного втручання держави в економіку. Проблема раціональних очікувань населення України має надзвичайно важливе значення для стабілізації економіки нашої держави.

Суперечності різних шкіл макроекономіки ведуться головним чином навколо ключового питання: чи допустиме втручання держави в спонтанний розвиток економічних процесів, якщо допустиме, то якою мірою, і чи робить при цьому подібне втручання який-небудь позитивний вплив? Це, можна сказати, головний водорозділ між ними. При цьому об'єктом вивчення всіх шкіл є, як правило, три головні економічні проблеми: зайнятість, інфляція, економічне зростання.

Чому саме ці проблеми? Тому, що ідеальна макроекономічна модель являє собою безперервно зростаючий продукт в умовах повного використання всіх ресурсів суспільства (перш за все, праці), при стабільному стані грошові системи. Тобто, ідеальна макроекономічна модель передбачає стійке економічне зростання у відповідності зі зростанням суспільних потреб при збереженні рівноваги на товарних і грошових ринках.

Зрозуміло, що в реальному житті ця модель не діє:

1) економічне зростання лише в довгостроковій перспективі здійснюється безперервно, в більш короткі проміжки часу – циклічно;

2) у періоди спадів має місце неповне використання виробничих потужностей суспільства, у тому числі, неповне завантаження ринку праці, яке супроводжується наявністю безробіття;

3) саме економічне зростання обтяжене інфляцією, яка перешкоджає підвищенню його темпів.

Тому будь-яка макроекономічна модель є лише приблизною копією реальної дійсності, вона завжди відкрита для критичного аналізу і можливих покращень. Це, звичайно, не означає, що самі моделі у зв'язку з наявністю недоліків непридатні для розробки відповідних заходів економічної політики. Наукові дискусії в ідеалі повинні завершуватись зближенням позицій, що нерідко і відбувається. Критерієм істинності тієї чи іншої логічної конструкції залишається, як завжди, тільки практичний досвід розвитку економіки.