Предмет, об’єкт та суб’єкти макроекономіки.
Макроекономіка як наука
Місце макроекономіки в системі економічних наук.
Механізм господарювання економічних суб'єктів розглядається на трьох рівнях — у рамках фірми (закономірності її поведінки вивчаються мікроекономікою), в рамках регіональної економіки (вивчаються мезоекономікою) і в рамках національної економіки як цілісної системи (вивчаються макроекономікою). Макро ( від грецького macroos) у складних словах означає «великий», «крупний». Макроекономіка – як теоретична основа економічної політики, це галузь науки, що досліджує закономірності функціонування й тенденції розвитку національної економіки в цілому, а також інструменти й методи її регулювання. Інакше кажучи, це наука про агреговану поведінку суб'єктів в економіці. Саме сукупні економічні тенденції є об'єктом дослідження макроекономіки.
Макроекономічний підхід дослідження економічних процесів та явищ має ряд особливостей. По-перше, він спрямований на вивчення принципів формування агрегованих показників, що характеризують рівень або тенденції розвитку економіки в цілому: національний доход, загальний рівень цін, загальні обсяги зайнятості та обсяги інвестицій, темпи економічного зростання. Основні суб'єкти ринкової економіки (виробники та споживачі) також розглядаються як агреговані сукупності. Це означає, що мотиви поведінки та дії економічних агентів інтерпретуються таким чином, начебто усі взаємозалежні виробники об'єднані в особі одного, що випускає національний продукт, а всі споживачі представлені на ринку як сукупний споживач, що пред'являє попит на цей продукт в обмін на доход, отриманий від продажу факторів виробництва.
По-друге, на відміну від мікроекономічного аналізу, при якому рішення виробників і споживачів та їх дії на окремих ринках розглядалися як незалежні, вивчення економіки в цілому припускає необхідність розгляду взаємодії між економічними суб'єктами через систему взаємозалежних ринків.
По-третє, при макроекономічному підході розширюється число економічних суб'єктів, що визначають стан і розвиток економіки. До складу цих суб'єктів, вплив яких на економіку стає об'єктом вивчення, крім виробників і споживачів входить і держава. У відкритих же моделях функціонування національної економіки до складу суб'єктів макроекономічного аналізу включається також і уряд інших країн.
Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства, тому вона постійно розвивається.
Специфічним завданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та пояснення процесів, які обумовлюються механізмом функціонування народного господарства у цілому. Макроекономічний аналіз складається з національного рахівництва, прогностичного моделювання.
Аналіз дає змогу визначити макроекономічні параметри минулого періоду з метою отримання інформації функціонування економіки. Що дає можливість корегування та розробки нових економічних концепцій.
Прогностичне моделювання визначає які фактори і яким чином впливають на макропоказники в майбутньому
Предмет, об’єкт та суб’єкти макроекономіки.
В основі макроекономіки, лежить фундаментальна суперечність людського суспільства – між матеріальними потребами людей і тими економічними ресурсами, якими вони володіють, – яка розглядається з позиції національної економіки в цілому. Оскільки потреби людей безмежні, а економічні ресурси відносно обмежені, суспільство не в змозі повністю задовольнити власні потреби. Але воно може домогатися підвищення рівня задоволення потреб за наявних ресурсів. Досягти цього можна підвищенням ефективності їх використання, тобто підвищенням ефективності функціонування національної економіки за такими способами:
· забезпечення повної зайнятості ресурсів;
· досягнення повного обсягу виробництва;
· раціональний розподіл наявних ресурсів;
· підвищення технічного рівня виробництва.
З цього випливає практична функція макроекономіки – озброєння суспільства ефективними формами і методами впливу на економіку для досягнення найвищого рівня задоволення матеріальних потреб. Також основними функціями макроекономіки є: теоретико-пізнавальна, що досліджує аналіз економічних процесів на макрорівні та будує моделі цих процесів; виховна – макроекономіка покликана виробляти новий тип економічного мислення, формувати сучасний світогляд; прогностична за допомогою якої оцінюють перспективи розвитку економіки.
Предметом макроекономіки є механізм функціонування всього народного господарства безвідносно до специфіки його окремих галузей, а також фактори, що визначають зміни цього механізму в короткочасній та довгочасній перспективі, і спосіб впливу на плин економічних процесів на народногосподарському рівні з боку держави.
Об'єктом макроекономічного аналізу виступає економічна система та її агреговані параметри. Слід зауважити, що економічна система знаходиться в постійному розвитку, а з цього виходить, що виникають нові проблеми які потребують обґрунтування.
Економічна система — це певним чином упорядкована система зв'язків між виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних благ та послуг.
Основними елементами економічної системи є:
• економічні зв'язки між господарськими суб'єктами.
• соціально-економічні відносини, які базуються на відповідних формах власності та економічні ресурси та результати господарської діяльності.
• організаційні форми господарської діяльності] поділ праці, спеціалізація та кооперування виробництва.
• господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні.
З огляду на те, що об'єктом аналізу макроекономіки є національна економіка, варто дати їй визначення. Національна економіка – це цілісна система взаємозв'язків між господарчими суб'єктами з приводу виробництва, розподілу й використання національного продукту з метою підвищення добробуту нації. Найважливішими сферами національної економіки є матеріальне й нематеріальне виробництво та невиробнича сфера. Кожна зі сфер має свої структуроутворюючі елементи – галузі.
До суб'єктів макроекономіки належать:
1) сектора домашніх господарств, які формують пропозицію робочої сили й попит на блага, споживають частину отриманого доходу, а іншу його частину зберігають. Домашні господарства прагнуть максимізувати корисність, тобто досягнути максимального споживання при мінімумі витрат;
2) підприємницький сектор – сукупності всіх фірм у країні, які пред'являють попит на фактори виробництва, створюють пропозицію благ і інвестують. У своїй діяльності підприємницький сектор, як правило, прагне до максимізації прибутку;
3) державний сектор, який створює такі специфічні блага, як безпеку, науку, послуги інфраструктур. Державний сектор, як правило, не переслідує мети максимізації прибутку, а створює умови для оптимального функціонування народного господарства. При цьому, як макроекономічний суб'єкт, держава виробляє і закуповує блага, стягує податки, виплачує трансферти, формує пропозицію грошей;
4) закордонний сектор, що представляє сукупність економічних суб'єктів за кордоном та іноземних державних інститутів. Закордонний сектор досліджується головним чином для визначення стану національного платіжного балансу й валютного курсу.
Як самостійна наука макроекономіка сформувалася на початку 30-х років ХХ століття, у період світової економічної кризи, коли отримала можливість впливати на економічну практику. Але дослідження загальноекономічних тенденцій на макрорівні з’явилися набагато раніше. Так, ще в ХVІ ст. французький економіст Жан Боден обґрунтував вивчення рівня цін як результат зміни співвідношення кількості грошей і товарів.
Окремі макроекономічні питання досліджували у своїх роботах У. Петі (1623-1687) та Г. Кінг (1648-1712) – була зроблена оцінка національного доходу Франції та Англії.
Подальший розвиток макроекономічних досліджень продовжився у ХVIII ст. в роботах представників французької школи фізіократів. Засновник цього напрямку Ф. Кене (1694-1774) розробив макроекономічну модель господарського кругообігу, названу «Економічна таблиця». В ній він зробив спробу провести аналіз процесу суспільного відтворення, визначення балансових пропорцій між натуральними та вартісними елементами суспільного продукту. Ця таблиця відображала загальну картину кругообігу товарів і послуг для основних секторів економіки та класів суспільства.
Представник класичної школи А.Сміт (1723-1790) у своїх роботах відповів на запитання про ринкове саморегулювання за допомогою механізму ціноутворення.
Також представник класичної школи Д. Юм (1711-1776) займався аналізом платіжного балансу. Макроекономічний підхід до аналізу процесу суспільного відтворення використовував К.Маркс (1818-1883) у своїй двосекторній моделі простого та розширеного відтворення сукупного суспільного продукту, що була викладена їм у другому томі «Капіталу» (1885), в якій він виходив із відповідності між натурально-речовинною й вартісною структурами сукупного суспільного продукту.
Світова криза 1929-1933 років порушила основний постулат класичної теорії – здатність економіки до швидкого саморегулювання. Виникла потреба у новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Дж. М. Кейнс (1883-1946), який у своїй роботі «Загальна теорія зайнятості, відсотка й грошей» (1936) довів можливість існування в ринковій економіці стійкого стану високого безробіття й недовикористаних виробничих потужностей. При цьому правильні податково-бюджетна й грошово-кредитна політики держави можуть впливати на виробництво, скорочуючи тим самим безробіття й зменшуючи тривалість економічних криз. Отже, Кейнс обґрунтував необхідність державного регулювання економіки як єдиного цілого. Кейнсіанська економічна теорія на довгий час стала домінуючою в сфері макроекономіки й державної політики.
Починаючи з післявоєнного періоду й аж до 60-х років, будь-який аналіз макроекономічної політики ґрунтувався на кейнсіанських постулатах. Ідеї, сформульовані Кейнсом, були розвинені в роботах його послідовників – Дж. Хікса, А. Хансена, П. Самуельсона та ін.
В період 70-х років ХХ ст. виявилося, що державне втручання в економіку не завжди дає позитивний результат. Нові теоретичні розробки підірвали колишнє значення кейнсіанської макроекономічної теорії. На цьому тлі почала розвиватися «неокласична» теорія, як реакція на недоліки кейнсіанської економічної теорії. Найбільш вагома критика кейнсіанства була представлена монетаристським напрямком, лідером якого був М. Фрідмен (1912-2007).
Монетаристи відстоювали думку, що правильна грошово-кредитна політика, вільна від довільних змін курсу й некомпетентного втручання уряду, найбільш ефективна в боротьбі з інфляцією. Така політика буде оптимальною на довгострокових часових інтервалах, якщо зростання грошової маси складе три відсотки від збільшення реального обсягу виробництва. Монетаристи, як і економісти-класики, виступали проти втручання держави в регулювання ринку.
Теорія економіки пропозиціївиникла у зв'язку з нездатністю кейнсіанської теорії запропонувати ефективні заходи проти стагфляції, одночасного падіння виробництва та зростання цін. Суть теорії економіки пропозиції полягає в перенесенні акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробництва і зайнятості. Вона містить у собі обґрунтування рекомендацій щодо економічної політики і, в першу чергу, податкової.
Прихильники теорії економіки пропозиції виступають за зниження податкового пресу на економіку. Вони пропонують відмовитися від системи прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підприємництво, заробітну плату і дивіденди. Зниження податків збільшить доход і заощадження. Крім того, для найманих працівників зниження податків на заробітну плату підвищить стимули до праці. Оскільки зниження податків веде до скорочення бюджетних доходів, пропонуються-різні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту: зменшити соціальні програми, скоротити апарат державного управління тощо. Згідно з теорією економіки опозиції, зниження податків викличе зростання реального ВВП.
Теорія раціональних очікувань стала досить поширеною в середині 70-х років ХХ ст., коли в економіці деяких країн спостерігалися одночасно явища інфляції і безробіття.
Теорія раціональних очікувань спирається на логіку, яка асоціюється з положеннями класичної теорії. Прихильники її виходять з того, що економічні суб'єкти спроможні діяти раціонально. Аналізуючи економічну інформацію, вони здатні визначити майбутні зміни в економіці, а отже, спроможні приймати рішення, які найбільшою мірою відповідають їхнім інтересам.
Саморегулююча здатність економічних суб'єктів до раціональних дій може бути реалізована на практиці через ринковий механізм без державного втручання. Тому аналогічно класичній теорії теорія раціональних очікувань виходить із передумови, що всі ринки є висококонкурентними. На думку прихильників цієї теорії, нова інформація, яку одержують економічні суб'єкти, швидко відбивається на співвідношенні попиту та пропозиції і завдяки цьому рівноважні параметри економіки швидко відновлюються.
На думку опонентів теорії раціональних очікувань, вона має найбільш уразливих елемент – спроможність економічних суб'єктів досить правильно передбачати майбутні зміни в економіці та економічній політиці держави. Практика свідчить, що в галузі економічного прогнозування допускають значні помилки навіть керівні діячі і спеціалісти.
Ще однією значною і дуже широкою течією сучасної економічної думки, що виникла на межі XIX—XX ст. і одержала загальносвытове значення, є інституціонально-соціологічна. ЇЇ засновником вважається Т.Веблн, а найбільш відомими представниками — У.Мітчел, Д.Гелбрейт, М. Вебер, І.Шумпетер. Представники цієї течії розглядають економіку як систему, в котрій відносини між господарюючими агентами складаються під впливом економічних, пололітичних і соціально-психологічних факторів. Об′єктом їх дослідження є «інститути» - корпорації, профспілки, ринок, держава, а також правові, морально-етичні, психологічні аспекти суспільного життя.
Перелічені альтернативні теорії макроекономічного регулювання не знижують значення кейнсіанської теорії, а доповнюють її, поглиблюючи наші уявлення про механізм функціонування економіки. Світова практика засвідчує, що у процесі державного регулювання економіки ефект досягається лише за умов раціонального поєднання фіскальної та грошово-кредитної політики.
У 80-90-ті роки представники неокласичного та неокейнсіанського напрямків почали приділяти особливу увагу проблемам мікроекономічного обумовлення макроекономічних закономірностей функціонування національної економіки. Такий аспект дослідження отримав назву «Нова макроекономіка».