Міжнародно-правовий режим акваторій океану

Міжнародно-правовий режим акваторій океану включає правову регламентацію внутрішніх морських вод кожної держави, яка має вихід до моря, територіальних вод та вод відкритого моря.

Внутрішні морські води (ВМВ) - це насамперед моря, обмежені з усіх боків сушею, яка становить територію лише однієї держави. До ВМВ відносять також порти, внутрішні і зовнішні рейди та бухти, береги яких належать одній державі. Затоки вважаються ВМВ, якщо ширина входу в них не перевищує 24 милі, а береги належать одній державі. Режим ВМВ поширюється також і на так звані історичні затоки (напри­клад, Біскайська затока). ВМВ повністю входять до юрисдикції прибе­режної держави, правила судноплавства і рибальства в них встановлю­ються виключно законами даної держави. Допуск суден іноземних держав у ВМВ дозволяється лише на основі міжнародних угод.

Територіальні води (ТВ) (територіальне море) - це морський пояс, який прилягає до узбережжя чи ВМВ держави і складає частину її те­риторії. На ТВ, їх поверхню та надра, повітряний простір над ними поширюється суверенітет прибережної держави. Режим ТВ регулю­ється міжнародною Конвенцією про територіальне море і прилеглу зону 1958 p., а також внутрішнім законодавством окремої держави.

Судна всіх держав користуються правом мирного проходу через ТВ за умови дотримання положень Конвенції. Прохід не повинен пору­шувати безпеку прибережного поясу держави, підводні човни можуть проходити лише в надводному положенні і т. д. Деякі держави вста­новили, що іноземні військові кораблі можуть проходити через їхні ТВ і заходити у ВМВ лише за умови попереднього дозволу уряду. Морсь­кий промисел, гідрографічні роботи та дослідження в ТВ більшості держав (за відсутності спеціальних угод) забороняються.

Відкрите море (ВМ) - це частина Світового океану, яка розташована за межами ТВ будь-якої держави і перебуває в загальному користу­ванні всіх держав. Користування водами ВМ здійснюється на основі загальновизнаного в міжнародному праві принципу свободи ВМ, який встановлює, що жодна держава не може поширювати свою владу на ВМ і повітряний простір над ним. Цей принцип закріплений і конкре­тизований Конвенцією про відкрите море 1958 р. Усі держави мають право на торгове і військове мореплавство у ВМ, на рибальство, мор­ський промисел, прокладання кабелю і трубопроводів, проведення на­укових досліджень. Літаки всіх держав можуть вільно літати над ВМ.

Важливе значення має правовий режим міжнародних проток і каналів.

Міжнародні протоки - це протоки, що є світовими водними шля­хами і використовуються для міжнародного судноплавства. У зв'язку з цим вони є відкритими для проходу суден усіх держав на умовах рівноправ'я незалежно від того, перекриваються вони територіальни­ми водами прибережних держав чи ні. До такої категорії міжнарод­них проток належать, зокрема, Гібралтарська, Ла-Манш (Англійський канал), Па-де-Кале, Баб-ель-Мандебська, Сінгапурська, Магелланова та ін. Особливий правовий статус мають міжнародні протоки, які є єдиним виходом із закритих морів у відкриті. Режим судноплавства по таких протоках регламентується спеціальними міжнародними уго­дами, які в деяких випадках містять обмеження водного доступу в закриті моря військових кораблів неприбережних держав (напри­клад, Чорноморські, Балтійські протоки).

Міжнародні канали за правовим статусом треба відрізняти від між­народних проток, які є природними морськими шляхами. Міжнародні канали як штучні споруди (наприклад, Суецький, Панамський), що ро­зташовані на території відповідної держави, є невід'ємною частиною її території і підлягають її юрисдикції з урахуванням міжнародно-правової регламентації. Міжнародні морські канали можуть здаватися в оренду іншій державі. Так, згідно з американсько-панамською уго­дою 1903 p., США отримали в безстрокову оренду Панамський канал.

Література:

1. Основи океанології: підручник / В.К. Хільчевський, С.С. Дубняк. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2008. – 255 с.