Поняття та види джерел повітряного права України.
ДЖЕРЕЛА ПОВІТРЯНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
Поняття та види джерел повітряного права.
Закони як джерела повітряного права.
Підзаконні акти як джерела повітряного права.
Міжнародні правові акти як джерела повітряного права України.
Поняття та види джерел повітряного права України.
Норми повітряного права мають своє зовнішнє вираження у відповідній системі джерел повітряного права. Під джерелом повітряного права ми розуміємо форму зовнішнього вираження загальнообов’язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з використанням повітряного простору України, повітряними перевезеннями та безпекою авіаційної діяльності.
Отже, повітряно-правові норми мають своє зовнішнє закріплення у відповідній системі нормативно-правових актів, які є засобом надання правовим нормам визначеності, загальності, офіційності. Система цих актів побудована за певною ієрархічною структурою і їх можна кваліфікувати наступним чином:
- Конституція України;
- законодавчі акти;
- постанови Верховної Ради України;
- укази та розпорядження Президента України;
- постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;
- накази, інструкції центральних органів виконавчої влади;
- нормативні акти Державної авіаційної адміністрації;
- нормативні акти державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Конституція України від 28 червня 1996 р.¹ має вищу юридичну силу і виступає юридичною базою поточного повітряного законодавства, її положення є визначальними для правового регулювання авіаційної діяльності.
¹ Конституція України від 28 червня 1996 р.: Офіц. видання Верховної Ради України. – К.: Інформаційно-видавниче агентство “ІВА”, 1996.
Законодавчі акти, що регулюють авіаційну діяльність та використання повітряного простору можна поділити, на нашу думку, на: закони України; кодифіковані акти України; міжнародно-правові документи, ратифіковані Верховною Радою України. Базовим законодавчим актом виступає Закон України “Про транспорт” від 10 листопада 1994 р.¹, який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності всіх видів транспорту, в тому числі, й авіаційного. Крім цього, слід відзначити Закон України “Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації” від 20 лютого 2003 р.², яким започатковано створення організаційно-правових засад щодо забезпечення авіаційної безпеки та ефективності діяльності цивільної авіації. Зокрема, основним завданням Програми визначено здійснення заходів незалежно від форми власності та підпорядкованості із забезпечення захисту, охорони та безпеки пасажирів, членів екіпажу, авіаційного персоналу, повітряних суден, об’єктів аеропортів, радіонавігаційного обладнання.
Кодекси, статути є найвищим рівнем систематизації повітряного законодавства, тобто його кодифікацією. До таких важливих кодифікованих джерел повітряного права можна віднести Цивільний, Господарський, Земельний, Повітряний кодекси України. Норми Цивільного кодексу України від 1 січня 2004 р.³ регулюють основні положення щодо перевезень, а саме про договір перевезення пасажирів і вантажів, навантаження і розвантаження вантажів, відповідальність перевізників та власників джерел підвищеної небезпеки, правила пред’явлення претензій і позовів, відносини зберігання, __________________
¹ Закон України “Про транспорт” від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 51. – Ст. 446.
² Закон України “Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації” від 20 лютого 2003 р. № 545-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 17. – Ст. 140.
³ Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-ІV: Офіц. текст. – К.: Вид-во “Право”, 2003.
транспортно-експедиційного обслуговування, оренди. Господарський кодекс України від 1 січня 2004 р.¹ містить норми, які регулюють організацію і здійснення перевезень вантажів, визначають основні засади господарсько-правової відповідальності на транспорті. Земельний кодекс України встановлює загальні правила використання земель під об’єкти транспортної сфери, в тому числі, й під об’єкти повітряного транспорту, наприклад, аеропорти. Спеціальним кодифікованим актом, що регулює суспільні відносини у цій сфері є Повітряний кодекс України від 19 травня 2011 року N 3393-VI ², який визначає правові засади використання повітряного простору України, державного регулювання діяльності цивільної авіації, господарської і комерційної діяльності авіації, встановлює авіаційні правила, визначає правовий статус повітряного судна, його екіпажу, авіаційного персоналу, аеродрому, аеропорту, встановлює порядок використання повітряних трас, місцевих повітряних ліній, польотів повітряних суден, міжнародних польотів, встановлює правила та умови повітряних перевезень, проведення авіаційних робіт, пошукових та аварійно-рятувальних робіт, розслідування авіаційних подій, авіаційного страхування, регламентує захист авіації від актів незаконного втручання, відповідальність за порушення законодавства, що регулює використання повітряного простору України.
Вагоме місце у системі джерел повітряного права посідають міжнародні нормативно-правові документи, тобто міжнародні договори та угоди, які є частиною національного законодавства України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, наприклад Чиказька конвенція 1944 р., Варшавська конвенція 1929 р., Римська конвенція 1952 р., на регіональному рівні можна виокремити міжнародну конвенцію “Про організацію авіасполучень між країнами СНД”, підписану Україною у 1993 р.; договори, укладені між Україною та іншими країнами із забезпечення
______________________
¹ Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-ІV // Голос України. – 2003. – № 49-50.
² Повітряний кодекс України: Офіц. видання. Міністерство юстиції України. – К.: Форум, 2006.
міждержавної авіаційної діяльності (міжурядові угоди про повітряне сполучення, укладені на дво- або багатосторонній основі); документи міжнародних повітряних організацій (ІКАО, ІАТА, ЄКЦА), наприклад, прийняті Радою ІКАО стандарти, рекомендована практика, так звані “міжнародні авіаційні регламенти”; документи, розроблені й прийняті авіаційними владами іноземних країн та України, а також договори між транспортними авіаційними підприємствами і організаціями України та зарубіжних країн, або спеціально присвячені повітряним перевезенням, або у яких висвітлюються основні засади регулювання цієї сфери, якщо вони регулюють інші відносини.
Важливу роль у правовому регулюванні авіаційної діяльності, використання повітряного простору відіграють постанови Верховної Ради України.
Серед інших підзаконних нормативно-правових актів слід відзначити укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, інструкції центральних органів виконавчої влади України, колишніх СРСР, УРСР, нормативні акти Державної авіаційної адміністрації, нормативні акти державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Укази і розпорядження Президента України врегульовують основні положення у транспортній сфері та у цивільній авіації, зокрема. Це, наприклад, Укази Президента України “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р.³ (Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади), “Про невідкладні заходи щодо забезпечення безпеки авіації України” від 15 січня 1998 р.4.
Постанови, декрети та розпорядження Кабінету Міністрів України спрямовані на регламентацію основних положень щодо використання повітряного простору України, що містяться у законах України, постановах Верховної Ради України, указах та розпорядженнях Президента. Так, загальна концепція розвитку цивільної авіації України розроблена й встановлена постановою Кабінету Міністрів України “Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 16 серпня 1999 р.² встановлено загальний курс на адаптацію законодавства, що регулює використання повітряного простору, повітряні перевезення до відповідного законодавства ЄС. Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про використання повітряного простору України” від 29 березня 2002 р.4 встановлено умови використання повітряного простору нашої країни та загальні вимоги до користувачів повітряним простором України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про сертифікацію авіаційної техніки та її компонентів” від 3 жовтня 1997 р.¹ формування національної системи сертифікації авіаційної техніки передбачає сертифікацію типу повітряних суден транспортної категорії та їх компонентів, які розробляються та/або виробляються в Україні, в країнах-учасницях Угоди про цивільну авіацію і про використання повітряного простору та призначаються для експлуатації в Україні, сертифікацію виробництва авіаційної техніки, а також сертифікацію організацій, що розробляють авіаційну техніку. Постанова Кабінету Міністрів України “Про страховий фонд безпеки авіації” від 17 серпня 1998 р.² на виконання вимог Повітряного кодексу України встановила загальні вимоги щодо створення та розроблення засад діяльності страхового фонду безпеки авіації. Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації” від 12 жовтня 2002 р.³, встановлено загальні умови обов’язкового авіаційного страхування, форми типових договорів обов’язкового авіаційного страхування. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про утворення Державної авіаційної пошуково-рятувальної служби” від 8 вересня 2004 р. 4 утворено Державну авіаційну пошуково-рятувальну службу.
Відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України “Про затвердження Правил сертифікації організацій з технічного обслуговування авіаційної техніки” від 29 травня 1998 р.¹ головним засобом забезпечення державного контролю за організаціями є їх сертифікація та видача відповідного сертифіката, без наявності якого здійснення діяльності з технічного обслуговування авіаційної техніки забороняється. Порядок здійснення повітряних перевезень вантажів регулюється наказом Міністерства інфраструктури “Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів” від 28 грудня 2012 р. та “Про затвердження Інструкції з організації перевезень вантажів повітряним транспортом” від 15 липня 2004 р..
Крім перелічених вище, на правове регулювання авіаційної діяльності, авіаційної безпеки та використання повітряного простору спрямовані накази Міністерства транспорту та зв’язку України “Про затвердження Правил сертифікації експлуатантів” від 29 травня 1998 р.¹, “Про затвердження Правил реєстрації цивільних повітряних суден в Україні” від 7 вересня 1999 р.², “Про затвердження Положення про сертифікацію суб’єктів, що надають агентські послуги з продажу авіаційних перевезень на території України” від 27 грудня 1999 р.³, “Про затвердження Інструкції про повітряні перевезення спеціальних та небезпечних вантажів” від 25 жовтня 1999 р. 4, “Про затвердження Положення про сертифікацію суб’єктів, які здійснюють підготовку персоналу з продажу авіаційних перевезень” від 26 грудня 2000 р. 5, “Про затвердження Правил сертифікації типу авіаційної техніки (розділи A, B, C, D, E частини 21 Авіаційних правил України “Процедури сертифікації авіаційної техніки”) від 3 листопада 2000 р. 6, “Про затвердження Правил сертифікації виробництва авіаційної техніки (розділи F, G частини 21 Авіаційних правил України “Процедури сертифікації авіаційної техніки”) від 14 грудня 2000 р.¹, “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом” від 26 листопада 2001 р.², “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виконання авіаційно-хімічних робіт” від 26 листопада 2001 р.³, “Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виконання авіаційно-хімічних робіт” від 1 липня 2002 р. 4, “Про затвердження Інструкції про розслідування порушень порядку використання повітряного простору України “ від 27 січня 2003 р. 5, “Про затвердження Програми підготовки авіаційного персоналу в галузі авіаційної безпеки” від 17 лютого 2003 р. 6, а також спільний наказ Державного комітету зв’язку та інформатизації України та Міністерства транспорту України “Про затвердження Правил перевезення пошти повітряними суднами” від 8 червня 1999 р.¹, спільний наказ Міністерства транспорту України, Міністерства фінансів України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю “Про затвердження Положення про порядок формування і використання страхового фонду безпеки авіації” від 30 грудня 1998 р.², спрямований на встановлення правового режиму формування коштів цього фонду, напрямів та порядку їх використання та ін.
Норми повітряного права, що містяться у інших підзаконних нормативно-правових актах регулюють суспільні відносини в конкретних Наказ Державного комітету зв’язку та інформатизації України та Міністерства транспорту України “Про затвердження Правил перевезення пошти повітряними суднами” від 8 червня 1999 р.
До джерел повітряного права, на нашу думку, можна віднести нормативні договори та судову й адміністративну практику. Постанови Президії та Пленуму Вищого господарського суду України та Верховного Суду України забезпечують єдність судової практики. Ці інстанції мають право давати керівні роз’яснення судовим органам з питань застосування чинного повітряного законодавства при вирішенні судових спорів.
До джерел повітряного права слід віднести також звичаї ділової практики. Відповідно ст. 7 Цивільного кодексу України від 1 січня 2004 р.³, до джерел цивільного права віднесено і звичай, як загальноприйняте у світовій практиці явище. Тому, враховуючи цивільну природу договору повітряного перевезення можна розглядати звичай, як джерело повітряного права, якщо він не суперечить чинному законодавству України. Правові _______________¹ Наказ Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації “Про затвердження Положення про порядок проведення конкурсу на право експлуатації міжнародної повітряної лінії” від 24 грудня 2004 р. № 248 // Офіційний вісник України. – 2004. - № 52. – Ст. 3473.
² Наказ Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації “Про затвердження Положення про призначене авіапідприємство з боку України на експлуатацію міжнародної повітряної лінії” від 24 грудня 2004 р. № 247 // Офіційний вісник України. – 2004. - № 52. – Ст. 3472.
³ Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-ІV: Офіц. текст. – К.: Вид-во “Право”, 2003.
звичаї представляють правила поведінки, які історично склалися та багато разів застосовувалися. Хоча вони й не містяться в текстах нормативно-правових актів, але є санкціонованими державами.
Інший вид класифікації джерел повітряного права базується на такій кваліфікаційній ознаці як рівень правового регулювання. За цією ознакою можна виділити:
міжнародні джерела повітряного права, що не суперечать чинному законодавству України (міжнародні договори, міжнародні звичаї, загальновизнані принципи повітряного права, резолюції, рішення, стандарти, рекомендована практика міжнародних авіаційних організацій, судові прецеденти, доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з повітряного права),
національні джерела повітряного права (нормативно-правові акти, судова практика, звичаї),
договори повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажів, пошти та виконання інших видів авіаційної діяльності.
Можна також класифікувати джерела повітряного права залежно від сфери правового регулювання. За цією ознакою можна виділити:
нормативно-правові документи, що регулюють використання повітряного простору,
нормативно-правові документи, що регулюють статус повітряного судна, його екіпажу, авіаційного персоналу, аеродромів та аеропортів,
нормативно-правові документи, що регулюють використання повітряних трас, виконання польотів повітряних суден, повітряних перевезень, авіаційних робіт, проведення авіаційного страхування,
нормативно-правові документи, що забезпечують захист авіації від актів незаконного втручання,
нормативно-правові документи, що регулюють проведення пошукових та аварійно-рятувальних робіт, розслідування авіаційних подій,
нормативно-правові документи, що регулюють відповідальність повітряного перевізника (експлуатанта повітряного судна) перед пасажирами, вантажовласниками, третіми особами.
Можна навести й інші підходи щодо класифікації джерел повітряного права. В цілому ж поняття та визначення видів джерел повітряного права залежить від двох базових концептуальних підходів. По-перше, як джерело повітряного права розглядаються виключно нормативно-правові акти, прийняті відповідними державними органами в межах їх компетенції (вузький підхід). При цьому підході не враховуються нові реалії юридичної практики. По-друге, як джерело повітряного права розглядають нормативно-правові акти, прийняті відповідними державними органами в межах їх компетенції, міжнародні договори, звичаї, судові прецеденти, рішення міжнародних організацій тощо (широкий підхід). На нашу думку, такий підхід більше відповідає існуючому в світі та в Україні сучасному правопорядку, вирішує питання комплексного регулювання цього виду правовідносин, враховуючи правову та економічну природу повітряного транспорту, який за своєю суттю є явищем національним, але транснаціональним за сферою діяльності, на яке здійснюють свій праворегулювальний вплив як національні правові норми, так і міжнародні.