Поняття і види джерел адміністративного права
Адміністративно-правові норми містяться в нормативно-правових актах, що видаються органами державної влади. Іншими словами, норми адміністративного права одержують зовнішнє виявлення (формальне визначення) в нормативних актах, які і є його джерелами. Існує досить багато нормативних актів, які містять норми не однієї, а кількох галузей права (наприклад, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища"). Якщо в такому акті є адміністративно-правові норми, то він буде джерелом адміністративного права в тій частині, яка регулює управлінські відносини.
Отже, джерело адміністративного права – це правотворчий акт органа державної влади, який містить адміністративно-правові норми і у зв’язку з цим регулює управлінську діяльність.
Особливості джерел адміністративного права полягають у величезній кількості та різноманітності нормативних актів, які містять адміністративно-правові норми, а також в тому, що серед них переважають підзаконні акти, тобто нормативно-правові акти органів виконавчої влади. Правда, останнім часом значення законодавчого регулювання адміністративних правовідносин значно підвищилось, хоча воно ще не досягло рівня, який відповідав би вимогам, що ставляться до правової системи правової держави.
Джерела адміністративного права відрізняються одне від одного за багатьма ознаками: порядком прийняття, сферою дії, юридичною силою тощо. Найбільш важливим є поділ джерел адміністративного права за їх юридичною силою, що обумовлює їх ієрархічність. Систему джерел адміністративного права можна викласти таким чином.
1. Конституція України. Конституція становить основу системи і змісту джерел адміністративного права. Перш за все, Конституція безпосередньо регулює ряд питань державного управління – визначає його політико-правові принципи, адміністративно-правовий статус громадян, систему і основи компетенції органів виконавчої влади тощо. Крім цього, Конституція є базою для подальшого розвитку законодавства, на основі її положень приймаються всі інші нормативні акти.
2. Рішення Конституційного суду України (наприклад, рішення щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої статті 3, частини другої статті 5, частин другої та сьомої статті 7 і частини п'ятої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна"). Відповідно до ст. 147 Конституції України Конституційний Суд вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. З питань своєї компетенції, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України. Таким чином, акти Конституційного Суду України в ієрархії нормативних актів мають розташовуватися безпосередньо після Конституції України.
3. Законодавчі акти України (тобто акти, які мають юридичну силу закону):
а) закони ("Про міліцію", "Про державну службу");
б) основи законодавства (Основи законодавства про культуру, Основи законодавства про охорону здоров’я, Основи законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування);
в) кодекси (КпАП, Митний, Повітряний);
г) статути, положення та інші акти Верховної Ради України (Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ);
д) декрети Кабінету Міністрів, які видавались ним з грудня 1992 р. до травня 1993 р. відповідно до ст. 97-1 чинної на той час Конституції України і які продовжують діяти в наш час (наприклад, "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів").
4. Постанови Верховної Ради України. Вони бувають двох видів: постанови, якими вводяться в дію закони та інші законодавчі акти (правда, останнім часом прийняті Верховною Радою законодавчі акти рідко супроводжуються постановами, частіше порядок введення в дію закону передбачається ним самим), і постанови, які мають самостійне значення (наприклад, постанова від 11 січня 2000 р. "Про виконання земельного законодавства при реформуванні аграрного сектора економіки").
5. Конституція та нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим (АРК). Конституцію АРК було прийнято Верховною Радою АРК 21 жовтня 1998 року і затверджено Законом України від 23 грудня 1998 р. Відповідно до неї нормативно-правові акти Верховної Ради АРК з питань відання АРК повинні відповідати Конституції та законам України. Верховна Рада АРК з питань, які мають нормативно-правовий характер, приймає постанови.
6. Міжнародно-правові акти, ратифіковані у встановленому порядку. В Законі України «Про дію міжнародних договорів на території України» визначено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. До таких документів належать, наприклад, Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, прийнятий генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р., Основні принципи щодо використання сили та вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку, прийняті Конгресом ООН щодо попередження злочинності і поводження з правопорушниками 27 серпня – 7 вересня 1990 р. Разом з тим в наш час норми міжнародного права у внутрішніх правовідносинах використовуються ще досить рідко, тому говорити, що вони діють так само, як і акти національного законодавства, означає, на нашу думку, видавати бажане за дійсне.
7. Нормативні акти Президента України – укази (наприклад, Указ від 11 лютого 2000 р. "Про підвищення ефективності державної служби"), а також положення та інші акти, які затверджуються указами та розпорядженнями Президента (Положення про Міністерство внутрішніх справ України, Положення про технічний захист інформації в Україні).
8. Нормативні акти органів виконавчої влади:
а) постанови Кабінету Міністрів України і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також положення, правила, інструкції та інші акти, які затверджуються постановами (наприклад, Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні, затверджені постановою Кабінету Міністрів від 27 лютого 1991 р.);
б) нормативні акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України і Автономної Республіки Крим – накази, а також інші за назвою акти – правила, інструкції, положення тощо, які затверджуються наказами (наприклад, Положення про спеціальний приймальник для осіб, підданих адміністративному арешту, затверджене наказом МВС України). Міністерства можуть приймати спільні, узгоджені акти, які мають міжгалузевий характер;
в) нормативні акти місцевих державних адміністрацій – розпорядження їх голів;
г) локальні нормативні акти – накази керівників управлінь та відділів місцевих державних адміністрацій, місцевих (територіальних) підрозділів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а також державних підприємств, установ і організацій.
9. Нормативні акти органів місцевого самоврядування – рішення місцевих рад та їх виконкомів, прийняті в межах їх повноважень.
Кілька слів необхідно сказати про нормативні акти колишнього Союзу РСР. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР" ці акти застосовуються з питань, які не врегульовано законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції та законам України. В наш час таких актів майже не залишилось, однак, на жаль, вони ще є.