Зазначене залишилось поза увагою апеляційного суду

До того ж, зосередившись на питанні припинення зобов’язання за договором поруки, апеляційний суд не перевірив законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині нарахування боргу, процентів та пені.

3. Припинення поруки у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (ч. 1 ст. 559 ЦК)

Судова практика свідчить про неоднакове розуміння цього положення закону. Найбільш актуальними виявилися питання: в результаті яких змін збільшується обсяг відповідальності поручителя; яким чином має надаватися згода поручителя на зміну зобов’язання і як оцінювати наявну в договорі згоду поручителя на майбутні зміни.

Слід пам’ятати, що підставою для припинення поруки в порядку ч. 1 ст. 559 ЦКє сукупність двох умов – внесення без згоди поручителя змін до основного зобов’язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін (постанова Верховного Суду України від 5 лютого 2014 р. у справі № 6-160цс13).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК підставою для припинення поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну є не будь-яка зміна умов основного зобов’язання, а лише така, внаслідок якої обсяг відповідальності поручителя збільшується.

На зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається, і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК (постанова Верховного Суду України від 5 лютого 2014 р. у справі № 6-160цс13).

Суди по-різному підходять до оцінки змін у зобов’язанні, забезпеченому порукою, і по-різному визначаються з приводу того, в результаті яких саме змін відбувається збільшення обсягу відповідальності поручителя.

При вирішенні справ цієї категорії судам рекомендується керуватися позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові у справі № 6-20цс11 від 21 травня 2012 р., згідно з якою збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК припинення поруки у разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому випадку звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом за наявності відповідного спору.

Подібна позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від: 21 травня 2012 р. у справі № 6-18цс11; 18 червня 2012 р. у справі № 6-73цс12.

Також у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-69цс11 зазначено, що збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов’язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

Тобто змінами основного зобов’язання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови і обставини, що тягнуть або можуть потягти негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового становища.

Особливістю припинення поруки з підстав зміни зобов’язання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобов’язання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а й з моменту такого збільшення його обов’язок за договором поруки повністю припиняється – перестає існувати.

Іншим важливим моментом припинення поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК, що потребує з’ясування, є форма вираження згоди поручителя на зміну зобов’язання, забезпеченого порукою. Чи є допустимою усна форма згоди, чи вона має бути письмовою?

Оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов’язання, то, як зазначалося вище, істотними умовами договору поруки є обов’язкове посилання на основне зобов’язання, його зміст, розмір, визначення обсягу відповідальності поручителя, зміна зобов’язання, забезпеченого порукою, тягне і зміни у договорі поруки та за своєю правовою природою фактично є і зміною умов договору поруки. Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. А відповідно до ст. 654 ЦК зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Враховуючи зазначене вище, а також вимоги ст. 547 ЦК щодо вчинення правочину про забезпечення виконання зобов’язання у письмовій формі, згода поручителя має надаватись в письмовій формі.

Належною є згода поручителя у формі додаткової угоди до договору поруки. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 5 лютого 2014 р. у справі за № 6-152цс13, згода поручителя зі змінами до кредитного договору, які визначають конкретні умови, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника, висловлене шляхом підписання додаткової угоди до договору поруки, не потребує додаткової згоди поручителя на збільшення відповідальності та не суперечить ч. 1 ст. 559 ЦК.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України (постанова від 5 червня 2013 р. у справі № 6-43цс13) згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності повинна бути очевидною й наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

У зв’язку із цим, враховуючи вимоги до письмової форми правочину, встановлені ст. 207 ЦК, допустимо, щоб згода поручителя була висловлена у будь-якій письмовій формі (листі, заяві, телеграмі). Головне, щоб вона була явно вираженою і відповідала дійсній волі поручителя.

У судів виникало питання як оцінювати згоду поручителя на майбутні зміни зобов’язання, надану ним заздалегідь ще при укладенні договору поруки, адже договір поруки може містити умови про те, що поручитель наперед дає свою згоду відповідати за боржника у випадку зміни основного зобов’язання, навіть якщо така зміна призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

За результатами розгляду справи за позовом ПАТ «Дочірній банк Збербанку Росії» до ВАТ «Севастопольське підприємство «Ера», третя особа – ТОВ «Кепітал Форс» про стягнення заборгованості за кредитом Верховний Суд України дійшов висновку, що коли умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку, визначеному кредитним договором, в забезпечення якого надана порука, то підстави для її припинення, передбачені ч. 1 ст. 559 ЦК, відсутні.

У постанові Верховного Суду України від 17 січня 2011 р., зокрема, зазначено таке:

Господарськими судами встановлено, що п. 2.1 договору поруки від 8 грудня 2006 р. визначено обсяг відповідальності поручителя за двома кредитними договорами від 8 грудня 2006 р. в обсязі суми кредиту, сплаті процентів за зазначеними договорами в розмірі 11% і кінцевим терміном повернення кредитів – 25 листопада 2013 р., та передбачена можливість зміни розміру процентів і строків їх сплати в порядку ст. 6 кредитних договорів.

Зазначена умова договору поруки є результатом домовленості між сторонами, які вільні у визначенні зобов’язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (справа № 3-62г10/11/15).

Подібної позиції дотримується і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 р. № 5 зазначено, що коли в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов’язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов’язання.

4. Припинення поруки у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника (ч. 3 ст. 559 ЦК)

Відповідно до ч. 3 ст. 559 ЦК порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Аналогічне правило міститься також у ч. 1 ст. 523 ЦК – порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником.

Таке рішення законодавця пояснюється тим, що порука ґрунтується на довірі сторін, і головним критерієм у вирішенні поручителем питання про взяття на себе тягаря відповідальності за виконання ним обов’язку іншої особи є урахування особистих якостей боржника, його платоспроможність, фінансове становище, ділова репутація.

При заміні боржника новою особою, з якою поручителя довірчі стосунки не пов’язують, логічним є припинення поруки, якщо поручитель не надав згоди на її збереження.

Закон не конкретизує, яким саме чином поручитель має поручитися за нового боржника.

В ухвалі Верховного Суду України від 6 жовтня 2010 р. у справі № 6-27789св09 зазначено, що за договором поруки поручитель бере на себе зобов’язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника, а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника (якщо таке зазначено в договорі поруки).

Також за результатами розгляду іншої справи (№ 6-25785св09) Верховний Суд України дійшов висновку, що оскільки спірний договір поруки не передбачає відповідальності Особи 9 за виконання договору кредиту новим боржником, то порука є припиненою.

Тобто, поручитель є відповідальним перед кредитором за особу, на яку переведено борг, якщо це передбачено у договорі поруки. Поручитель може поручитися перед кредитором за нового боржника і шляхом укладення змін до договору поруки чи шляхом укладення нового договору поруки.

Згідно з ЦК (статті 513, 520, 521) заміна боржника у зобов’язанні відбувається шляхом укладення правочину про заміну боржника, причому у тій самій формі, в якій було укладено правочин, на підставі якого виникло зобов’язання.

Однак заміна боржника може здійснюватись і з інших підстав, зокрема при спадкуванні.

Так, у разі смерті фізичної особи – боржника за зобов’язанням, у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов’язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи – її спадкоємця (статті 1216, 1218 ЦК). Таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов’язанням (ухвала Верховного Суду України від 6 липня 2011 р. у справі № 6-25785св09).

При цьому слід враховувати, що згідно зі ст. 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття ними спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Відповідальність поручителя, який поручився за нового боржника – спадкоємця, також має обмежуватися вартістю майна, одержаного у спадщину, а не усією сумою боргу у випадку, якщо борг перевищує спадкову масу. За відсутності ж спадкового майна зобов’язання припиняється, оскільки виконати його неможливо (згідно зі ст. 607 ЦК зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає).

Отже, на поручителя у випадку смерті боржника може бути покладено відповідальність лише за таких умов: наявності у боржника правонаступника – спадкоємця, який прийняв спадщину; наявності спадкового майна; зафіксованої письмово згоди поручителя відповідати за нового боржника, у тому числі й у договорі поруки.