Поняття та система деліктних зобов’язань

Зобов’язання із заподіяння шкоди (інколи їх називають зобов’язаннями із правопорушення або деліктними зобов’язаннями) – це зобов’язання, які ви­никають внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав абсолютного характеру і мета яких – забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду. Залежно від підстав виникнення зобов’язань із заподіяння шкоди розрізняють: договірну та недоговірну(деліктну) відпо­відальність.

Спільними ознаками договірної і недоговірної відповідальність є:

1. мета – поновити порушені права;

2. їх майновий характер;

3. примусова реалізація силами юрисдикційних органів;

4. виконання ними попереджувальної, виховної функції.

Відмінності між договірною і недоговірною (деліктною) відповідальністю:

1. договірна настає, коли сторони перебувають у відносних
правовідносинах, недоговірна – в абсолютних;

2. договірна покладається на порушника договору або на
особу, яка за договором відповідає за порушника (поручитель,
гарант), недоговірна – на порушника або на особу, яка за законом відповідає за порушника (батьки, опікуни, лікувальна
установа), або взагалі на третю особу, в інтересах якої вчиня­ються дії (заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності);

3. договірна – це додатковий обов’язок, який приєднується до невиконаного обов’язку (поставити продукцію і сплатити штраф), а недоговірна – це новий обов’язок замість невиконаного (заподіяв шкоду — відшкодуй).

4. договірна передбачена як законом, так і договором, недо­говірна –виключно законом;

5. договірна виступає у вигляді відшкодування збитків, стягнення неустойки, а недоговірна – виключно у вигляді відшкодування збитків.

Система деліктних зобов’язань побудована на поєднанні загального (генерального) делікту із спеціальним. Склад загаль­ного делікту відповідно до ст. 1166 ЦК, полягає у тому, що заподіяна шкода відшкодову­ється особою, яка її заподіяла.

Спеціальні делікти характеризуються такими особливостями:

1. способом заподіяння шкоди;

2. особою заподіювача шкоди;

3. особою потерпілого,

4. особою, яка відповідає за шкоду;

5. об’єктом, якому заподіюється шкода;

6. обставинами заподіяння шкоди;

7. особливими умовами відповідальності тощо.

Види спеціальних деліктів:

1. шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки (ДПН):

i. шкода, заподіяна наземним ДПН;

ii. шкода, заподіяна морським судном;

iii. шкода, заподіяна повітряним судном;

iv. ядерна шкода;

2. шкода, заподіяна представниками і працівниками юридичної особи:

i. шкода, заподіяна працівником при виконанні ним трудо­вих обов’язків;

ii. шкода, заподіяна посадовою особою органів державної влади або органом місцевого самоврядування;

iii. шкода, заподіяна незаконними діями представників правоохоронних органів;

3. шкода, заподіяна особами з пороками волі:

i. малолітніми;

ii. неповнолітніми;

iii. недієздатними;

iv. особами, які не розуміли значення своїх дій;

4. шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого:

i. під час виконання особою договірних зобов’язань;

ii. під час виконання трудових обов’язків;

iii. фізичній особі-підприємцю;

iv. малолітній особі;

v. неповнолітній особі;

vi. особі, яка не працювала;

vii. особі, яка потерпіла від злочину;

5. шкода, заподіяна правомірними діями:

i. необхідною обороною;

ii. в стані крайньої необхідності;

6. шкода, заподіяна навколишньому середовищу:

i. атмосфері, воді, землі;

ii. флорі, фауні;

7. моральна шкода:

i. шкода, заподіяння якої пов’язано із діяльністю держав­них органів та посадових осіб;

ii. шкода, заподіяна засобами масової інформації;

iii. шкода, заподіяна приватними особами;

8. шкода, заподіяна недоліками робіт, послуг, речей;

9. шкода, що відшкодовується особою, яка застрахувала свою
цивільну відповідальність;

10. шкода, яка відшкодовується у зв’язку з припиненням права власності;

11. шкода, що відшкодовується фізичній особі, яка потерпіла від злочину, якщо заподіювач шкоди не встановлений або отри­мати належне з нього неможливо;

12. шкода, що виникає у результаті створення загрози життю, здоров’ю чи майну особи;

13. інші спеціальні випадки відшкодування шкоди

3. Загальні умови виникнення зобов’язання із заподіяння шкоди (деліктних зобов’язань)

Як договірна, так і недоговірна відповідальність настає ли­ше за наявності певних умов (підстав), передбачених законом. Такі загальні підстави встановлені в ст. 1166 ЦК. Відповідаль­ність за заподіяння шкоди настає за загальним правилом за наявності таких умов:

1. шкода;

2. протиправність поведінки заподіювача;

3. причинний зв’язок між протиправною поведінкою та за­подіяною шкодою;

4. вина заподіювача шкоди.

Сукупність зазначених умов є підставою для покладання на особу цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди. Ці умови є загальними для виникнення зобов’язань із заподіяння шкоди, оскільки їх сукупність вимагається в усіх випадках, крім тих, які спеціально передбачені в законі.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦКУ шкода підлягає відшкодуванню:

1. в повному обсязі – тобто відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена вигода (у разі завдання шкоди особою, яка є суб’єктом підприємницької діяльності);

2. особою, яка безпосередньо завдала шкоду.

На відміну від загальних положень цивільного права, протиправна поведінка в деліктних зобов’язаннях, окрім традиційних форм дії та бездіяльності може існувати також у формі рішення відповідного органу влади. Деліктна відповідальність настає також і за окремі правомірні дії. Однак за відсутності протиправності деліктна відповідальність не настає у таких випадках:

1. під час виконання фізичною особою своїх обов’язків;

2. під час здійснення фізичною особою права на самозахист;

3. у разі прийняття закону про припинення права власності на певне майно;

4. у стані крайньої необхідності;

5. за згоди потерпілого, але за умови дотримання правових норм.

Підстави звільнення від деліктної відповідальності:

1. казус (випадок) – це завдання шкоди без умислу та необережності, тобто якщо особа не знала, не могла і не повинна була знати про можливість настання шкідливого результату;

2. непереборна сила – це надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності заподіювача шкоди за умови, що останній не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди;

3. умисел потерпілого. Вина потерпілого не враховується у разі:

a. відшкодування додаткових витрат при відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я (ч.1. ст.. 1195 ЦКУ);

b. відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника (ст. 1200 ЦКУ);

c. відшкодування витрат на поховання (ст. 1201 ЦКУ);

d. якщо потерпілим є малолітня або недієздатна особа.

Суб’єктами деліктного зобов’язання, як і будь-якого іншого цивільно-правового зобов’язання, є боржник і кредитор. Боржник – це особа, яка зобов’язана відшкодувати шкоду. Кредитор – це потерпілий.

Об’єктом деліктного зобов’язання є дії боржника з відшкодування завданої шкоди у повному обсязі.