Поняття виконання зобов’язань

Семінарські заняття 15-16

Тема: Загальні положення про зобов’язання

1. Виконання цивільно-правових зобов’язань.

ü поняття виконання зобов’язань.

ü принципи виконання зобов’язань.

ü способи виконання зобов’язання.

2. Способи забезпечення виконання зобов’язань.

ü неустойка;

ü порука;

ü гарантія;

ü завдаток;

ü застава;

ü утримання.

3. Припинення зобов’язань.

ü поняття припинення зобов’язання;

ü підстави припинення зобов’язань.

поняття виконання зобов’язань.

Виконання зобов´язання- вчинення боржником і кредито­ром дій (чи утримання від дій), спрямованих на здійснення прав та виконання обов´язків, що випливають із зобов´язання (пере­дача майна, виконання роботи тощо).Зобов´язання вважається виконаним, якщо передбачені ним дії виконані повністю і належним чином, тобто з дотриманням усіх вимог, передбачених законом, договором.Дії щодо виконання зобов´язань можна вважати правочином, оскільки вони спрямовані на припинення зобов´язань. Саме тому до цих дій застосовуються такі ж правила, як і до правочинів.

принципи виконання зобов’язаньпринципи реального і належного виконання традиційно розглядалися як основні цивільно-правові засади виконання зобов'язання'.Однак єдиної думки щодо співвідношення цих принципів у літературі не склалося.Так, одні автори вважали, що реальне виконання — складова належного виконання. Належне виконання є поняттям більш загальним, а реальне виконання — одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання.Іншу позицію з цього питання займав А.В. Венедиктов, який навпаки вважав, що належне виконання — це складова реального виконання. На його думку, реальне виконання договірних зобов'язань охоплює належне виконання всіх якісних та кількісних показників: не тільки своєчасну передачу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й передачу її в обумовленому асортименті відповідно до затверджених стандартів та технічних умов, у комплексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, негайне виправлення допущених недоліків або заміну недоброякісної п^дукції.О.С. Иоффе взагалі надавав принципу реального виконання значення загального. Зверталася особлива увага на те, що на етапі нормального розвитку зобов'язання реальне виконання передбачає і належне виконання, а після порушення боржником зобов'язання — виконання у натурі.Найбільш прийнятною в цьому питанні є позиція M.I. Брагінського, який зауважив, що реальне та належне виконання — це різноплощинні явища. У першому виявляється сутність виконання як вчинення певної дії, у другому ~ якісна характеристика дії (або утримання від дії). Перевіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, вирішуються два самостійні за значенням питання: чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідних правовідносин (тобто чи дотримана вимога реального виконання), а також яким чином ця дія вчинена (чи дотримана вимога належного виконання2.З розвитком ринкових засад в економіці принцип реального виконання зобов'язання, який набував особливого значення для господарських договорів, певною мірою втратив своє первісне значення. Це пов'язано з тим, що сплата кредиторові збитків, які виникли через невиконання зобов'язання в натурі боржником, в умовах ринкової економіки може задовольнити інтерес у певному обсязі. За таких обставин проект ЦК України виходить з того, що в умовах ринкової економіки його роль поступово зменшуватиметьсяВ проекті ЦК України (ст. 550) загальні умови виконання зобов'язань формулюються так: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідна до умов договору та вимог закону, інших правових актів, а за відсутністю таких — відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Отже, зобов'язання має бути виконано не тільки в натурі, а й реально, тобто в такому вигляді, як це випливає з відповідної підстави виникнення зобов'язання (договору, адміністративного акта), або відповідно до вимог, що звичайно ставляться. При цьому спеціально підкреслено ще дві обставини, а саме: при виконанні зобов'язання можуть застосовуватися звичаї ділового обороту; виконання зобов'язання має спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Саме ці оціночні категорії набувають у сучасному цивільному праві особливого значення. Вони розглядаються як найважливіші критерії, за допомогою яких може визначатися принцип належного виконання зобов'язання. Не припускається одностороння відмова від виконання зобов'язання або його одностороння зміна, за винятком випадків; передбачених угодою сторін або вказаних безпосередньо в законі.

2. Під способами забезпе­чення виконання зобов'язань розуміють додаткові забезпе­чувальні заходи, які мають спеціальний (додатковий) харак­тер і дають можливість досягнути виконання незалежно від того, чи заподіяні кредиторові збитки і чи є у боржника майно, на яке можна звернути стягнення за виконавчими доку­ментами.

Відповідно до ст. 178 ЦК до способів забезпечення належать:

· неустойка;

· застава;

· порука;

· гарантія;

· завдаток.

Такий перелік є вичерпним, інші механізми,фор­мально до способів забезпечення не належать.

Однак меті забезпечення виконаннязобов'язань може слугувати застосування а й будь-яких інших, передбачених законом або договором пра­вових заходів (механізмів), які сприяють виконанню обов'яз­ків боржника за договором або обов'язків, що випливають з інших підстав виникнення зобов'язань. В такому розумінні коло цих способів забезпечення виконання зобов'язань можна тлумачити значно ширше.

Саме виходячи з цього, в ст. 570 проекту ЦК України передбачається, що виконання зобов'язання може забезпе­чуватися не тільки тими способами, які прямо передбачені ЦК, іншими правовими актами, а й тими, які встановили сто­рони в самому договорі.

В сучасній юридичній літературідо таких додаткових способів забезпечення виконання зобов'язання відносять способи, передбачені законом, але не названі у відповідній главі ЦК України. До таких способів, зокрема, належать:

§ пра­вила про зустрічне виконаннязобов'язань,

§ положення про субсидіарну відповідальність учасників повного товариства, а також повних товаришіву командитному товаристві за зобо­в'язаннями товариства при недостатності його майна;

§ влас­никаза зобов'язаннями належного йому підприємства або установи;

§ права кредитора, який виконав угоду, у разі ухи­лення іншої сторони від її нотаріального посвідчення вимагати по суду визнання її дійсною;

§ право кредитора вимагати реєстрації угоди у разі ухилення іншої сторони від її реєстра­ції;

§ про відповідальність, що її поряд з боржником несуть треті особи, на яких покладено виконання зобов'язання, та деякі інші1.

Що стосується додаткових способів забезпечення, які сто­рони можуть передбачати в самому договорі, то до них нале­жать і випадки виконання боржником зобов'язання, пов'яза­ногоіз внесенням певної грошової суми на депозит третьої особи,а також використання в договорі можливостей, що за­кладені диспозитивними нормами ЦК України.

Так, нормою передбачено, що ризик випадкової загибелі речі або випад­кового пошкодження майна несе його власник, якщо інше не передбачено законом або договором. У зв'язку з цим влас­никмає право передбачити в договорі покладення ризику випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна на контрагента.

Аналогічно може бути розв'язано питання щодо витрат, які пов'язані з утриманням майна.

У проекті ЦК України розширено перелік прямо передба­чених у кодексі способів забезпечення виконання зобов'я­зання, до яких, крім зазначених у чинному ЦК України, нале­жать утримання майна боржника кредитором та нове за змістом і функціями поняття гарантії як способу забезпечен­ня виконання.

Класифікація способів забезпечення виконання зобов'язанняпроводиться за різними озна­ками2.

Враховуючи юридичну конструкцію способів забезпечення виконання зобов'язання, їх поділяють на:

а) такі, що пов'язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника (застава та завдаток);

б) такі, що не пов'язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника.

За правовою природою способи поділяються на:

а) такі, що є засобами юридичної відповідальності (неустойка та завдаток);

б) такі, які не є засобами юридичної відповідальності (застава та порука).

За сферою дії розрізняють способи забез­печення, що можуть застосовуватися:

1) у відносинах між будь-якими суб'єктами (неустойка, застава, порука),

2) у зобов'язан­нях тільки за участю фізичних осіб (завдаток)

3) у відноси­нах виключно між юридичними особами (гарантія).

неустойка;

Відповідно до ст. 179 ЦК неустойкою визнається певна грошова сума, визначена за­коном або договором, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання зобов'язання.

Переваги (значення) неустойки:

· сума, на яку може претендувати кредитор, у разі невиконання зобов'язання боржником, визначена заздалегідь;

· стягнення неустойки не пов'язується з необ­хідністю доводити розмір заподіяних збитків, а також причин­ний зв'язок між збитками, які можуть виникнути у кредитора, і порушенням зобов'язання з боку боржника;

· стяг­нення неустойки не перешкоджає можливому відшкодуван­ню збитків, якщо кредитор доводив наявність цих збитків, їх розмір і причинний зв'язок з правопорушенням;

· не­устойка є засобом оперативного впливу на недбайливого боржника, оскільки дає можливість відразу після порушен­ня зобов'язання швидко стягнути передбачену законом або договором грошову суму, яку боржник мав би сплатити неза­лежно від того, були якісь інші негативні наслідки в майновій сфері кредитора, чи ні.

Різновид неустойки виступають штрафи та пеня.

Штрафом називається визначена договором грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредитору у наперед визначеному розмірі або в процентному відношенні до суми боргу або всього предмету виконання (суми договору).

Пенею називається визначена договором грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредитору у процентному відношенні до суми простроченого платежу за кожний день або інший період прострочення.

Види неустойки.

Залежно від джерела встановлення неустойка поділяє­ться на:

§ законну, тобто встановлену в нормативному порядку — в законі або іншому правовому акті;

§ договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору (угоди), укладеного між сторонами.

Залежно від можливого стягнення збитків неустойка згідно із ст.204 ЦК поділяється на чотири види;

1) залікова;

2) штрафна;

3) виключна;

4) альтернативна.

Заліковою називається неустойка, що передбачає можли­вість стягнення як неустойки, так і збитків, але в тій частині, яка не покрита сумою неустойки.

Штрафною, або кумулятивною, визнається неустойка, яка підлягає сплаті понад розмір збитків, які заподіяні невиконан­ням або неналежним виконанням зобов'язання.

Виключна неустойка обмежує відповідальність за невико­нання або неналежне виконання зобов'язань тільки сплатою неустойки і взагалі виключає можливість стягнення збитків.

Альтернативна неустойка передбачає можливість стягнен­ня або неустойки, або збитків; але в цьому випадку кредитор повинен зробити вибір ще до того, як буде допущено порушен­ня зобов'язання і встановлено розмір збитків.

Що стосується розміру неустойки, то відповідно до ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22 листопада 1996 року він обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Для стягнення неустойки ст.72 ЦК встановлено скорочений строк – 6 місяців.

Порука

Відповідно до ст. 191 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в певній частині.

Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога.

Порука має акцесорний (додатковий) характер: визнання недійсним основного зобов'язання, тягне за собою недійсність і поруки.

Порука завжди вимагає простої письмової форми.

У разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбаче­но договором поруки (ст.192 ЦК). Таким чином, при укладенні договору поруки виникає множинність осіб на боці боржника.

Поручитель відповідає в тому самому обсязі, як і боржник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату відсотків, а також за заподіяні збитки та неустойку, якщо інші умови не передбачені договором поруки.

За боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб — поручителів. У цьому разі відповідно до ч.3 ст.192 ЦК такі поручителі між собою є солідарними боржниками перед кредитором.

Якщо у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання боржником кредитор звертається до поручителя, який виконає зобов'язання, поручитель за таких умов набуває всіх прав кредитора по цьому зобов'язанню.

Якщо кілька поручителів виконали зобов'язання перед кредитором, то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми (ч. 2 ст. 193ЦК).

Підстави припинення поруки:

1) припинення забезпеченого порукою зобов'язання;

2) якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позов до поручителя;

3) у випадках, коли строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди відповідальність поручи­теля припиняється після закінчення одного року з дня укла­дення договору поруки,

4) переведення боргу, припиняє поруку, якщо поручитель не виявив згоди відповідати за нового боржника (ст. 201 ЦК).

Гарантія. За договором гарантії гарант зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині.

Гарантія може забезпечувати лише дійсну вимогу.

Договір гарантії повинен бути укладений у письмовій формі.

Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки.

На відміну від поруки, гарантія встановлюва­лася лише у відносинах між соціалістичними організаціями.

На відміну від поручителя, гарант висту­пає не солідарним, а субсидіарним боржником. Тобто гарант несе відповідальність лише за умови, коли основний боржник не може відповідати за невиконання зобов'язання у зв'язку з відсутністю у нього майна.

Підстави припинення гарантії ті ж самі що й при поруці (ст.194).

У проекті ЦК України, як і в інших сучасних цивільних кодифікаціях країн СНД, гарантії як способу забезпечення вико­нання зобов'язання надано новий зміст.

Гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації тощо (гаранта), яке видається на прохання Іншої особи (принципала), за яким га­рант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

ü завдаток;

Завдаткомвизнається грошова сума, що її видає одна з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і на забезпечення його виконання (ст.195)

Завдаток виконує кілька функцій:

- платіжна функція - оскільки за­вдаток видається в рахунок належних платежів, він виступає передусім засобом платежу.

- факт передачі завдатка від однієї до іншої договірної сторони підтверджує, що між сторонами укладено угоду, що й закріплюється переда­чею завдатку;

- по-третє, завдаток виступає як спо­сіб забезпечення виконання зобов'язання.

Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка передала завдаток, він залишається у другої сто­рони.

Якщо за невиконання договору відповідальною є сторо­на, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити іншій сто­роні подвійну суму завдатку.

Відмінність завдатку від авансу. Тобто, якщо сторона, що одержала аванс не виконала своїх зобов'язань за договором, інша сторона має право вимагати лише повернення авансу, а не сплати його подвійної суми. Аналогічно, якщо у разі невиконання зобов'язання відповідальною буде сторона, яка передала аванс, вона незалежно від невиконання цього зобов'язання має право вимагати повернення авансу.

Таким чином, можемо зробити висновок, що аванс не виконує забезпечувальну функцію і тому не є способом за­безпечення виконання зобов'язання, він обмежується виключно платіжною і засвідчувальною функціями. При цьому, практика виходить з того, що передана в рахунок майбутніх платежів грошова су­ма презюмується як аванс, поки не буде доведено, що ця сума передавалася з метою забезпечити в майбутньому виконання зобов'язання.

У разі неви­конання договору, забезпеченого завдатком, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, але з зара­хуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше (ч.3 ст.195 ЦК).

У проекті ЦК України відповідно до ст. 571 угода щодо встановлення способу забезпечення виконання зобов'язання має бути укладена в письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання. Недодержання письмової форми спричинює недійсність угоди щодо встановлення способів забезпечення виконання.

ü застава;

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Предметом заставиможе бути майно, яке відповідно до українського законодавства заставодавець може відчужувати та на яке може бути звернуто стягнення.

У випадках передбачених договором предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Предметом застави може бути і майно, яке перебуває на праві спільної власності. Майно, яке перебуває у спільній власності, може бути предметом застави лише за згодою всіх співвласників. За ст. 6 Закону України "Про за­ставу", майно, яке перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.

Щодо застави вимог, то предметом застави може бути лише відчужувана вимога. До невідчужуваних, невіддільних від особи вимог, які з цих причин не мо­жуть бути предметом застави, належать, наприклад, вимоги потерпілого від каліцтва до особи, яка спричинила каліцтво, про відшкодування шкоди; вимоги, що виникають із спадкових прав.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про заставу" предме­том застави можуть бути майнові права.

Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя.

Не можуть бути предметом застави:

· національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання.

· вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом.

· об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації;

· за чинним законодавством, предметом застави не може бути майно громадян, на яке не можна звернути стягнення за виконавчими документами. Перелік його поданий у додат­ку № 1 до ст. 379 Цивільно-процесуального кодексу України;

· згідно із ст.5 ЗУ "Про приватизаційні папери" заборонено використовувати приватизаційні папери як заставу для забезпечення платежів або кредитів.

Види застави:

1) іпотеку застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи;

2) за­ставу товарів в обороті або у переробці (предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо);

3) заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя;

4) заставу майнових прав;

5) заставу цінних паперів.

Наши рекомендации