І світлове сигнальне обладнання

в місцях будівництва, реконструкції

та ремонту доріг;

б) попереджувальні світлові круглі тумби, що встановлюються на розділювальних смугах або острівцях безпеки;

в) напрямні стовпчики, що призначені для забезпечення видимості зовнішнього краю узбіч і небезпечних перешкод в умовах недостатньої видимості. Позначаються вертикальною розміткою і повинні бути обладнані світлоповертачами: праворуч — червоного кольору, ліворуч — білого;

г) опуклі дзеркаладля розширення оглядовості водіям ТЗ, які проїжджають перехрестя чи інше небезпечне місце з недостатньою оглядовістю;

ґ) дорожні огородженняна мостах, шляхопроводах, естакадах, насипах та інших небезпечних ділянках доріг;

д)пішохідні огородження в небезпечних для переходу проїзної частини місцях;

е) вставки розмічувальні дорожнідля поліпшення зорового орієнтування водіїв на проїзній частині;

є) пристрої примусового зниження швидкості ТЗ («лежачі поліцейські»);

ж) шумові смуги для підвищення уваги учасників ДР на небезпечних ділянках доріг.

4. Основні засоби організації світлофорного регулювання (СФР) -контролери, детектори, світлофори.

Перші електричні світлофори з’явились в м.Клівленд (США) в 1914 році; вони мали два сигнали – червоний та жовтий. Перший трикольоровий світлофор з сигналом жовтого кольору був встановлений в м.Нью-Йорку (США) в 1920р. В СРСР перший такий світлофор був встановлений 15 січня 1930 року на перехрестя Невського та Літейного проспектів в м.Ленінграді.

Перші контролери з’явились на початку 20-х років ХХ сторіччя. Контролер - пристрій для управління світлофорами (практично реалізовує режим (програму) роботи світлофорів (послідовність їх ввімкнень та вимкнень).

Детектор - пристрій для реєстрації окремих фактичних параметрів руху ТП (швидкості, інтенсивності, щільності, інтервалів, довжини черги та ін.).

Світлофори являють собою світлосигнальні пристрої, призначені для регулювання черговості руху через ділянку ВДМ, а саме у випадках:

- на перехрестях з інтенсивним рухом транспорту;

- на пішохідних переходах, пересіченнях з велосипедними доріжками;

- на смугах реверсивного руху;

- на залізничних переїздах, розвідних мостах, поромних переправах, тощо;

- на маршрутах ТЗ громадського користування;

- на місцях виїзду спеціальних ТЗ на дороги з інтенсивним рухом.

Дорожні світлофори класифікуються:

- за функціональним призначенням (транспортні, пішохідні);

- за конструктивним виконанням (одно-, двох- і трисекційні, трисекційні з додатковими секціями);

- залежно від значення в процесі управління дорожнім рухом (основні, дублюючі, світлофори-повторювачі);

- залежно від способу установки (підвісні, на спеціальних консолях та на власних опорах).

Згідно ДСТУ 4092-2002 «Світлофори дорожні. Загальні технічні умови, правила застосування» світлофори поділяють на транспортні і пішохідні. Групи поділяються на два типи і різновиди виконання. Існує 7 типів транспортних і два типи пішохідних світлофорів.

Світлофори типу 1мають три кольорові сигнали круглої форми діаметром 200 або 300 мм, розташовані, як правило, вертикально

Додаткові секції з зображеними на них стрілками застосовуються тільки з типом 1 вертикального розташування. У цьому випадку світлофор обладнується прямокутним екраном, що поліпшує розпізнавання додаткових секцій. Екран повинен мати білий колір фону.

Світлофори типу 2, на відміну від попередніх, застосовуються для регулювання руху за визначеними напрямками (відповідно смугам руху) при повністю безконфліктному регулюванні. На всі лінзи цих світлофорів наносяться контури стрілок, відповідно до напрямків регулювання, а знизу розміщують таблички білого кольору з зображенням стрілок, що вказують ті ж самі напрямки.

Світлофори дорожні

Світлофори типу 3 застосовуються як світлофори - повторювачі для типу 1 і відрізняються діаметром лінз - 100 мм, меншими габаритами і висотою установки (1,5¸2,0 м). Вони застосовуються також для регулювання велосипедного руху на перехрестях з велосипедними доріжками.

Світлофори типу 4 застосовують для управління в’їздом на окремі смуги руху(наприклад, при організації реверсивного руху).

Світлофори типу 5 мають чотири круглі сигнали місячно-білого кольору і застосовуються при безконфліктному регулюванні маршрутних ТЗ, що рухаються окремою смугою.

Світлофори типу 6мають два (рідше один) горизонтальні проблискові сигнали круглої форми. Світлофори цього типу встановлюються перед залізничними переїздами, розвідними мостами, поромними переправами, місцями виїзду спеціальних ТЗ.

Світлофори типу 7 відрізняються від попередніх жовтим кольором і вертикальним розташуванням проблискових сигналів. Вони застосовуються на небезпечних нерегульованих перехрестях.

Пішохідні світлофори мають два сигнали у вигляді червоного та зеленого силуетів людини на чорному фоні, що мають вертикальне розташування. Згідно з ДСТУ 4092-2002, цими світлофорами повинні обладнуватися всі пішохідні переходи на регульованих перехрестях. При цьому, якщо безконфліктний рух пішоходів не забезпечений, зелений сигнал роблять проблисковим.

Головним принципом СФР на перехрестях є надання періодичного пріоритету в русі учасникам дорожнього руху, напрямки яких конфліктують між собою. Це приводить до періодичного характеру руху ТЗ і пішоходів на перехрестях і перегонах ВДМ. Основні задачі світлофорного регулювання - зменшення затримок транспортних та пішохідних потоків та зменшення числа конфіктних точок. Ці задачі є взаємновиключними, тому на практиці знаходять компромісне рішення, що залежить від характеру потенційних конфліктів та співвідношення об'ємів руху по конфліктних напрямках.

Почергове надання пріоритету при СФР передбачає циклічність такого процесу, яка характеризується циклом регулювання. Цикл регулювання складається з фаз регулювання, а фази, у свою чергу - з тактів світлофорного регулювання. Відомості про режим СФР зручно зображувати у функції координати часу у вигляді циклограм (або хронограм) для відповідних напрямків, які найчастіше поєднують у сигнальні групи -сукупність світлофорних головок (транспортних та пішохідних), які вмикаються і вимикаються синхронно. СФР на перехресті здійснюється кількома сигнальними групами (мінімум - двома).

Такт - період часу, протягом якого не змінюється комбінація ввімкнених сигналів; розрізняють основніта додаткові (проміжні)такти.

Протягом основноготакту дозволено або заборонено рух ТЗ і пішоходам.Додатковий такт є необхідним для безпечної передачі пріоритету в русі наступній групі учасників руху, він призначений для звільнення зони перехрестя від ТЗ і пішоходів, що рухалися в попередньому основному такті. Це пояснюється інерцією транспортного потоку, оскільки неможливо миттєво зупинити або розігнати його, а також реальними розмірами зони перехрестя.

Зазвичай додаткові такти позначаються жовтими сигналами світлофора, але можуть позначатися й сумісним червоно-жовтим або червоним сигналом. Діючі нормативи не рекомендують призначати тривалість жовтого сигналу більше 4 с, оскільки при більшій тривалості учасники руху можуть дійти висновку про несправність світлофорної сигналізації й рушити ще до початку ввімкнення дозволяючого сигналу.

Основні й наступні за ними додаткові такти мають однакову схему руху на перехресті. Тому сукупність основного й наступного за ним додаткового такту (перехідного інтервалу), що поєднані однієї схемою руху, отримала назву фази регулювання.

Послідовність фаз, що періодично повторюється, називається циклом регулювання.

Під режимом (програмою) СФРрозуміють тривалість циклу, число, порядок зміни та тривалість тактів і фаз для сигнальних груп усіх напрямків перехрестя:

де - тривалість циклу регулювання, с;

- тривалості основних тактів, с;

- тривалості додаткових тактів, с;

n — число фаз.

Основні форми подання інформації про режим СФР - схеми пофазного роз'їзду та графік (циклограмма) роботи світлофорних об'єктів.

Рис. Схеми пофазного роз’їзду при двох- та трифазному циклі

регулювання

Рис. Структура світлофорного циклу (1…6 – номери тактів):

а) з одним проміжним тактом в кожній фазі; б) з трьома проміжними тактами в першій фазі.

Реалізація режиму СФР здійснюється за допомогою спеціальних програмних автоматів, які називають дорожніми контролерами(ДК).

У техніці відомі два основні принципи реалізації управління світлофорною сигналізацією:

- за тактами (або фазами);

- за напрямками (або сигнальними групами).

При управлінні за тактамизадача зводиться до розкладання циклу на окремі такти, а далі - комутації в кожному такті відповідних сигналів (секцій) світлофорів на перехресті. При цьому для кожної фази, що обслуговує звичайно декілька поєднаних напрямків руху, використовується один загальний командний пристрій ДК.

При управлінні за напрямками для кожного з регульованих напрямків руху відокремлюється власна сигнальна група (зазвичай - світлофори типу 2, додаткові секції світлофорів типу 1, світлофори - повторювачі типу 3, світлофори типу 5, пішохідні світлофори), управління якою здійснюється протягом циклу індивідуально.

Управління за тактами прийнято для простих перехресть з невеликою кількістю регульованих напрямків і реалізується ДК першого покоління: УК-1, УК-2, СПРУТ-1М, БКТ-3М, БКТ-6, БКТ-7. Проте при багатофазному управлінні кількість тактів різко зростає, що ускладнює схему реалізації цього принципу.

При управлінні за напрямками кожна сигнальна група потребує індивідуального командного пристрою в ДК, що ускладнює вимоги до технічних засобів ОДР. Проте цей принцип значно гнучкіший, сучасніший та більш ефективний. Його реалізують ДК ІІ покоління: ДКЛ, ДКМ4, ДКМ5, ДКМ6, а також ІІІ покоління: ДКЛ-МП, ДКМП-1, низка вітчизняних контролерів - РЕ 2000.