Несертифіковані товарні склади можуть видавати лише склад­ські квитанції, що не є товаророзпорядчими документами. Порядок

їх видачі регулюється підзаконними актами або внутрішніми ак­тами товарного складу¹.

Складська квитанція видається товарним складом на підставі укладеного договору зберігання між складом і поклажодавцем. Вона виписується складом одночасно з прийняттям товару на збері­гання.

Бланк складської квитанції повинен містити: 1) найменування складу; 2) дату видачі квитанції; 3) її серію та номер; 4) наймену­вання юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання; 5) номер і дату накладної; 6) найменування, якісні та кількісні харак­теристики товару, переданого на зберігання. Бланк квитанції скріплюється підписом уповноваженої особи та печаткою товарного складу.

Складські свідоцтва (просте і подвійне) видаються лише серти-фікованими складами, які отримали сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання (ст. 2 Закону про сертифіковані товарні склади). Ці свідоцтва, на відміну від складської квитанції, є товаро-зпорядчими документами, тому згідно статей 194,195 ЦК України їх слід розглядати як цінні папери.

Просте складське свідоцтво видається на пред'явника. Воно має містити: 1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання; 2) номер свідоцтва за реєстром то­варного складу; 3) найменування і кількість прийнятого на збері­гання товару - число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару; 4) дату видачі свідоцтва; 5) вказівку на те, що воно видано на пред'явника. Просте складське свідоцтво має також містити підпис уповноваженої особи та печатку товарного складу (ст. 965 ЦК України). Якщо на зберігання приймається товар, виз­начений родовими ознаками, то у простому складському свідоцтві робиться відповідний запис.

'Див., наприклад: Положення про обіг складських документів на зерно, затверджене наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 р. № 198; Постанова Кабінету Міністрів України "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно" від 11 квітня 2003 р. № 510.

Подвійне складське свідоцтво є ордерним цінним папером і скла­дається з двох частин - складського свідоцтва та заставного свідо­цтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного. Складське свідоцтво засвідчує належність товару конкретній особі (поклажодавцю), заставне ж свідоцтво слугує для передачі товару, який зберігається на товарному складі, у заставу.

У кожній з двох частин подвійного складського свідоцтва мають бути однаково зазначені: 1) найменування та місцезнаходження то­варного складу, що прийняв товар на зберігання; 2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу; 3) найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання; 4) найменування і кіль­кість прийнятого на зберігання товару - число одиниць та (або) то­варних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару; 5) строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказівка иа те, що товар прий­нято на зберігання до запитання; 6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати; 7) дата видачі свідоцтва. Також кожна з двох частин подвійного складського свідоцтва повинна містити ідентичні підписи уповно­важеної особи та печатки товарного складу (ч. 2 ст. 962 ЦК Укра­їни). Якщо на зберігання приймається товар, визначений родовими ознаками, то в обох частинах подвійного складського свідоцтва ро­биться відповідний запис.

Документи, що не відповідають вищевказаним вимогам, не є простими чи подвійними складськими свідоцтвами.

Бланки складських документів є бланками суворого обліку, фор­ма, порядок виготовлення і використання яких проводяться згідно із законодавством.

Просте або подвійне складське свідоцтво видається власнику то­вару чи уповноваженій ним особі сертифікованим складом після прийняття товару на зберігання. Актами цивільного законодавства можуть встановлюватись конкретні строки видачі складських сві­доцтв.

Складське свідоцтво видається окремо на кожний вид товару, при чому окремо може видаватися складське свідоцтво на кожну погоджену між поклажодавцем та сертифікованим складом кіль­кість (партію) товару.

Видача складського свідоцтва заноситься до реєстру, який веде сертифікований товарний склад, з присвоєнням бланку свідоцтва порядкового номера за цим реєстром.

Щодо зберігання на товарному складі певних видів товару зако­нодавством можуть встановлюватися додаткові вимоги до змісту складських свідоцтв, затверджуватися їх зразки, визначатися по­рядок випуску і обігу таких свідоцтв¹.

Відповідно до ч. 2 ст. 961 ЦК України товар, прийнятий на збе­рігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бу­ти предметом застави протягом строку його зберігання на підставі застави цього свідоцтва.

Окрім складських документів передача товарів та їх повернення, зазвичай, оформлюються накладною на відпуск або актом прий-мання-передачі.

Якщо за договором складського зберігання товарний склад зобо­в'язується надати додаткові послуги (виконати роботи), за їх ре­зультатами складається акт виконаних робіт (наданих послуг).

Права та обов'язки сторін за договором складського зберігання. Обов'язки товарного складу:

1) прийняти товар на зберігання, якщо договір складського збе­рігання є консенсуальним;

2) оглянути за свій рахунок товар при прийнятті його на збері­гання для визначення його кількості та зовнішнього стану (ч. 1 ст. 959 ЦК України);

3) після прийняття товару на зберігання видати поклажодав-цеві відповідний складський документ;

4) надавати поклажодавцю можливість оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання, а якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, - взяти про­би та вжити заходів, необхідних для забезпечення його схо­ронності (ч. 2 ст. 959 ЦК України);

5) застрахувати товар, прийнятий на зберігання, від ризиків втрати, загибелі, нестачі або пошкодження в порядку, вста-

'Див., наприклад: Порядок випуску бланків складських документів на зер­но, їх передачі та продажу зерновим складам, затверджений постановою Кабі­нету Міністрів України від 11 квітня 2003 p. Mb 510.

новленому Законом України "Про страхування", якщо інше не передбачено договором складського зберігання. У випадку, коли договір не передбачає страхування товару, на складсько­му свідоцтві робиться напис "Без страхування" (ст. 15 Закону про сертифіковані товарні склади);

6) вживати всіх заходів, передбачених законом або договором, щодо зберігання переданого йому товару (ч. 1 ст. 19 Закону про сертифіковані товарні склади);

7) самостійно вжити відповідних невідкладних заходів щодо зміни умов зберігання, якщо це потрібно для забезпечення схоронності товару, та повідомити про них поклажодавця (ч. 1 ст. 960 ЦК України);

8) у разі виявлення пошкоджень товару негайно скласти акт і того ж дня повідомити про це поклажодавця (ч. 2 ст. 960 ЦК України);

9) повернути товар у стані, передбаченому договором складсько­го зберігання, на першу вимогу поклажодавцю, навіть якщо строк його зберігання не закінчився, за умови пред'явлення та наступної передачі сертифікованому складу з метою пога­шення простого складського свідоцтва або обох частин под­війного складського свідоцтва. При цьому у реєстрі склад­ських свідоцтв робиться запис про їх погашення (ст. 16, ч. 2 ст. 19 Закону про сертифіковані товарні склади).

Товарний склад не вправі:

1) користуватися або розпоряджатися товаром, якщо інше не передбачено договором складського зберігання або законом;

2) прийняти товар на зберігання за наявності хоча б однієї з та­ких обставин: а) за результатами проведення незалежної оцінки якісні та (або) вартісні характеристики товару вияви­лися гіршими від заявлених; б) зберігання товару потребує спеціальних умов, які сертифікований склад не в змозі забез­печити; в) товар має властивості, що становлять небезпеку для оточення; г) документи, що засвідчують якісні характе­ристики товару, відсутні.

Обов'язки поклажодавця:

1) подати складу документи, що засвідчують якісні характери­стики товару;

2) забрати товар зі складу після закінчення строку його збері­гання;

3) оплатити складу вартість послуг із зберігання згідно договору складського зберігання;

4) оплатити вартість бланків складських документів. Поклажодавець має право вимагати одержання лише частини

товару, переданого на зберігання. При цьому на товар, який про­довжує зберігатися на сертифікованому товарному складі, склад зо­бов'язаний видати нове складське свідоцтво після погашення ра­ніше виданого.

Крім того, поклажодавець за простим складським свідоцтвом має право:

1) розпоряджатися товаром, прийнятим на зберігання за цим свідоцтвом. Передача прав, встановлених простим склад­ським свідоцтвом, здійснюється шляхом його передачі іншому держателю за зробленим на простому складському свідоцтві передавальним написом (індосаментом);

2) передати його в заставу. При цьому просте складське свідо­цтво вилучається у поклажодавця і перебуває у володінні за-ставодержателя.

Специфіка прав поклажодавця за подвійним складським свідоцтвом залежить від того, які частини свідоцтва у нього на­явні:

- володілець обох частин подвійного складського свідоцтва має

право розпоряджатися товаром, що зберігається на сертифі­кованому складі;

- володілець заставної частини подвійного складського свідо-

цтва (заставного свідоцтва) має лише право застави на товар;

- володілець складської частини подвійного складського свідо-

цтва, відокремленої від заставного складського свідоцтва, не має права розпоряджатися цим свідоцтвом без згоди заставо-держателя (володільця заставного свідоцтва). Володілець складської частини подвійного складського свідоцтва, відо­кремленої від заставного свідоцтва, не має права вимагати ви­дачі товару або його частини із сертифікованого складу до припинення зобов'язання, забезпеченого за заставним сві­доцтвом.

При поверненні товару обидві сторони мають право вимагати проведення огляду та перевірки якості товару. При цьому витрати, пов'язані з оглядом, покладаються на ту сторону, яка вимагала ог­ляду та перевірки.

Якщо при поверненні товару він не був спільно оглянутий або перевірений товарним складом тапоклажодавцем, поклажодавець має заявити про нестачу або пошкодження товару у письмовій фор­мі одночасно з його одержанням, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття то­вару, - протягом трьох днів після його одержання. У разі відсутнос­ті заяви поклажодавця вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору (ч. З ст. 959 ЦК України).

Відповідальність Сторін за договором складського зберігання визначається за загальним правилами відповідальності зберігача за невиконання умов договору зберігання.

2.2. Зберігання речей у ломбарді

Зберігання речей у ломбарді пов'язано із здійсненням так званої ломбардної операції, що є різновидом кредиту під заставу.

Відповідно до п. 1.14 ст. 1 Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" ломбардна операція - це операція фізичних чи юридичних осіб з отримання коштів від юридичної особи, квалі­фікованої як фінансова установа згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей.

Таким чином, ця операція поєднує в собі елементи договорів кре­диту, зберігання та застави.

Зберігання речей ломбардом є супутньою ломбардною послугою, яка надається у процесі його основної діяльності — видачі грошових кредитів під заставу рухомого майна (закладу).

Особливості договору зберігання речей у ломбарді полягають у наступному:

1) правове регулювання відповідних відносин здійснюється ЦК України (статті 967-968), Законами України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р., "Про фінансові послуги та державне ре­гулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 p., а також підзаконними актами, зокрема Положенням про

порядок надання фінансових послуг ломбардами, затвердженим розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінан­сових послуг України від 26 квітня 2005 р. № 3981, тощо;

2) за своїми юридичними ознаками це двосторонній, відплат-ний, реальний, строковий і публічний договір;

3) зберігачем за цим договором є ломбард, тобто фінансова уста­нова, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам готівкою чи у безготівковій формі за рахунок власних або залучених кош­тів, крім депозитів, під заставу майна та майнових прав на визначений строк і під відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг (п. 2 Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що провадять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами, затвердже­ного постановою Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 р. № 1800). Відповідно до Закону України "Про фінан­сові послуги та державне регулювання ринків фінансових пос­луг" ломбард повинен бути зареєстрований як фінансова уста­нова і отримати відповідне свідоцтво;

4) ломбард є так званим професійним зберігачем;

5) поклажодавцем відповідно до ч. 1 ст. 967 ЦК України може виступати тільки фізична особа;

6) предметом зберігання є річ, передана ломбарду під заставу. Нею може бути будь-яка рухома і неспоживна річ. Зазвичай, до ломбарду здаються високоліквідні речі, такі як ювелірні і побутові вироби із дорогоцінних металів, дорогоцінного ка­міння, нова або використовувана побутова, аудіо- та відео-техніка, мобільні телефони тощо. Не можуть бути предме­том зберігання у ломбарді речі, вилучені зцивільного обігу чи обмежені у ньому;

7) оформлення договору здійснюється шляхом видачі іменної квитанції (ч. 1 ст. 967 ЦК України);

8) ціна речі, переданоїу заставу (зберігання), визначається за домовленістю сторін (ч. 2 ст. 967 ЦК України). Зазвичай, оцінку речі проводить ломбард, за що стягується (може стягу­ватись) додаткова плата;

9) на ломбард покладається обов'язок застрахувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки;

10) ломбард не має права користуватися і розпоряджатися зда­ною річчю;

11)річ повертається поклажодавцеві за умови виконання ним перед ломбардом своїх зобов'язань, забезпечених заставою;

12) ломбард має право продати річ, яку поклажодавець не за­брав із ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчен­ня строку договору зберігання. Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за зберігання та інші пла­тежі, які належить зробити ломбардові, а залишок суми ви­торгу повертається поклажодавцю.

Зберігання у банку

Одним із видів послуг, що надаються банками, є послуги щодо зберігання. Вони опосередковуються такими договорами:

1) договором зберігання цінностей у банку;

2) договором про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

3) договором про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком.

Договори банківського зберігання є двосторонніми, реальними (окрім договору про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, який є консенсуальним) і відплатними.

Усі вказані договори характеризуються тим, що зберігачем ви­ступає банк, тобто юридична особа, яка має виключне право на під­ставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фі­зичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Можливість банку укладати договори зберігання, крім ЦК Укра­їни, передбачається і п. 8 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в якому вказується, що банк має право

здійснювати послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей і документів.

У договорах зберігання банки виступають як професійні збері-гачі, отже на них поширюються відповідні правила, передбачені за­гальними положеннями про зберігання.

Поклажодавцем, зазвичай, виступають фізичні особи, хоча ни­ми можуть бути також юридичні особи.

Особливості договору зберігання цінностей у банку:

1) предметом зберігання є цінності, під якими законодавець розуміє документи, цінні папери, дорогоцінні метали, камін­ня, інші коштовності та цінності. Поняття дорогоцінних ме­талів і каміння, а також їх перелік дається в Законі України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і вико­ристання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18 листопада 1997 p.;

2) при передачі на зберігання цінних паперів поклажодавець (клієнт) може уповноважити банк на вчинення з ними правочинів (щодо їх продажу, міни, управління цими папе­рами тощо). У такому разі банк може за дорученням клієнта здійснювати операції на ринку цінних паперів. Вчинення банком правочинів з цінними паперами клієнтів здійснюється відповідно до Положення щодо організації діяльності комер­ційних банків на ринку цінних паперів, затвердженого рі­шенням Державної комісії з цінних паперів та фондового рин­ку від 18 травня 1999 р. № 104 і постановою Правління Національного банку України від 18 травня 1999 р. № 239;

3) оформлення договору здійснюється шляхом видачі банком поклажодавцю іменного документу, пред'явлення якого є під­ставою для повернення цінностей (ч. З ст. 969 ЦК України).

Особливості договору про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком:

1) за цим договором банк надає поклажодавцю індивідуальний банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для зберігання у ньому цінностей та роботи з ними (ч. 1 ст. 970ЦК України);

2) предметом зберігання є цінності. Банк може визначити кон­кретний перелік речей, які можуть або не можуть бути пред­метом зберігання;

3) банк приймає цінності безпосередньо від поклажодавця, конт­ролює їх поміщення у сейф та одержання їх із сейфа;

4) банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що іден­тифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвід­чує право його пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей;

5) у договорі необхідно передбачити, хто має право отримати передані на зберігання у банк цінності: тільки поклажода­вець, його представники, спадкоємці або ж пред'явник клю­ча, картки, іншого знака чи документа, який посвідчує право доступу особи до сейфа або його вмісту.

Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком,по своїй суті є договором найму (оренди), тому до нього застосовуються положення про найм (ст. 971 ЦК України).

За цим договором одна сторона (банк) надає у тимчасове викори­стання клієнту (наймачу) банківський сейф, який при цьому не ви­ходить з-під володіння банку.

Внаслідок укладання такого договору наймач має право без конт­ролю з боку банку поміщати у сейф та вилучати з нього будь-які речі, габарити яких дозволяють помістити їх у сейф, окрім заборо­нених законом та договором (зброю, наркотичні речовини тощо).

Банк не здійснює охорону речей. їх схоронність забезпечується тим, що сейфи знаходяться у сховищі банку, яке в цілому взято під охорону.

Договором може бути передбачено спільний режим кори­стування сейфом кількома особами або доступ до сейфа інших осіб.

Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, укладається у простій письмовій формі.

Основними обов'язками наймача є:

1) оплата послуг банку відповідно до умов договору;

2) дотримання умов і заборон, встановлених законом та дого­вором;

3) дотримання вимог банку щодо забезпечення безпеки при до­ступі до сховища банку, вякому розташований сейф, та пра­вил перебування у ньому;

4) дотримання правил поводження із ключем від банківського сейфа.

Основними обов'язками банку є:

1) надання у користування наймача справного сейфа, розташо­ваного у сховищі банку, та можливості доступу до нього;

2) надання наймачу у володіння і користування ключа від сейфа;

3) створення умов для роботи наймача з речами, які знаходяться у сейфі, якщо це передбачено умовами договору.

Оскільки умови про відповідальність сторін за таким догово­ром законом не визначені, вони мають бути передбачені у договорі. У іншому разі вони визначаються на загальних підставах.