Розвиток мовлення дітей дошкільного віку.

Становлення і розвиток мовлення дітей раннього віку.

Перший рік життя

Перший етап- емоційне спілкування дитини з дорослим - охоплює період від 1 до 5-6 місяців життя. Малюк розпочинає своє життя кри­ком. Крик немовляти - ознака нормального розвитку дитини в організмі матері. Крик - це природжена безумовно-рефлекторна реакція, що викли­кається сильними органічними відчуттями негативного характеру (біль, голод, незручності).

Крик - це сигнал небезпеки для дитини. Крик немовляти викликає занепокоєння батьків, які намагаються відразу ж його заспокоїти (возять у колясці, беруть на руки тощо), саме тому при багаторазовому повторенні цих дій крики набувають умовно-рефлекторного характеру. Якщо батьки стверджують, шо дитина навмисне кричить, аби її взяли на руки, маємо яскравий приклад утворення умовного рефлексу. Таке швидке утворення умовного рефлексу на крик, за П. Згуровським, свідчить, що крики виконують комунікативну функцію.

Водночас не можна ігнорувати роль крику в розвитку мовленнєво-рухового аналізатора. Крики, як перші голосові реакції, посідають істотне місце в підготовці мовленнєвого апарату до звуковимови. Вони сприяють розвитку мовленнєвого дихання. Тому дорослі не повинні лякатися дитячого крику, це цілком закономірне явище у процесі становлення звуковимови. Однак це не означає, що дитина може довго кричати. Тривалі крики в перші місяці життя - сигнал нездорового стану організ­му дитини, якій потрібна лікарська допомога.

На першому місяціза короткі проміжки активного неспання, коли дитина часто буває на руках у дорослого, встановлюється перше спіл­кування її з дорослим на емоційній основі, що є початком розвитку дитячого мовлення. На першому місяці життя викликати зворотну ре-акцію-відповідь у дитини дуже важко, тому ініціатива спілкування на­лежить дорослому.

На другому місяцізначно збільшується тривалість активного не­спання. Це дає змогу спілкуватися з дитиною не лише безпосередньо на руках у дорослого, а й у ліжку, манежі. На другому місяці життя дитина починає фіксувати зорові й слу­хові подразники, довго посміхається, коли з нею розмовляє дорослий, стежить поглядом за іграшкою.

На третьому місяці,за даними досліджень М. Касаткіна і І. Нечаєвої, дитина розрізняє звуки різної висоти.

У цей період у спілкуванні дитини з дорослими відбуваються значні зміни - ініціатива спілкування відтепер належить дитині, вона сама починає шукати поглядом дорослого для спілкування з ним. Побачивши дорослого та на його привітання, дитина голосно сміється, вимовляє голосні, протяжні «а-а», «е-е-е», приходять у рух її ручки та ніжки, тобто виникає «комплекс пожвавлення». Слід зауважити, що такі пози­тивні зміни в емоційному спілкуванні дитини з дорослим можливі лише за умови попередньої роботи дорослого з дитиною.

На четвертому місяцівиникає спілкування між дитиною і дорослим на основі голосних реакцій, мовних звуків. Збільшується кількість звуків, з'являються вигуки "агу", «гу-гу» (гукання), «е», «і» та звук «р». У другій половині місяця розвивається гуління, спочатку вимова склад­них комплексів звуків «тіль», «фрр...», а надалі співуче гудіння, «трелі» (І. Коконова): «а-е-е», «о-о-о-е», «а-а-а». Звуки вимовляються під кон­тролем слуху, діти починають прислуховуватися до своїх мовленнєвих реакцій.

На п'ятому місяціжиття відбуваються значні зрушення в розвитку дитини. Вона вже достатньо оволоділа своїми рухами і мовленнєвим апаратом. Рухи та мовні звуки дитина використовує як засіб спілкування з дорослими та іншими дітьми; побачивши дорослого, малюк видає цілий потік мовних звуків, звернених безпосередньо до нього, закликає дорос­лого підійти, довго співуче гулить, розрізняє тон, з яким до неї звертаються.

У шість місяцівдитина починає белькотіти. З погляду фонетики, белькотання - найскладніше утворення, яке нагадує слова-склади: ма-ма-ма, ба-ба-ба, дя-дя-дя.

Отже, белькотання готує мовленнєвий апарат до вимо­ви звуків мови, складів і слів, сприяє розвитку фонематичного слуху.

Для подальшого розвитку мовлення дитині потрібно:

а) навчитися виокремлювати звукокомплекси (слова) із цілого мовленнєвого потоку;

б) здійснювати тонкий фонетичний аналіз кожного звукокомплексу;

в) розуміти мовлення дорослого;

г) засвоїти механізм звуковимови (артикуляцію).

Усі ці завдання вирішуються у процесі спілкування дитини з дорослим, розпочинаючи з другої половини першого року життя.

Другий етаппідготовчого періоду (від 6 до 11-12 місяців) характе­ризується розвитком розуміння мовлення дорослих. Дитина починає розумі­ти, що кожний предмет, кожна властивість предмета, кожна дія має свою назву². Основна мета спілкування дорослого з дитиною у цей період не обмежується емоційним контактом, а потребує виконання дитиною певної дії.

Як свідчать дослідження Г. Розенгарт-Пупко, діти швидко почина­ють розуміти слова, що стосуються дій з предметами, і важко дається їм розуміння назв предметів. Зорове сприймання і розглядання дітьми предметів, що супроводжується їх називанням, прискорює розуміння назви предметів.

Ф. Фрадкіна описує такі реакції дитини на звернене до неї мовлен­ня дорослого:

а) повертання голови в бік предмета після його називання дорослим (7~8 місяців);

б) виконання завчених рухів при називанні предметів дорослим (7-8 місяців);

в) виконання елементарних доручень дорослих за словесною інструкцією (9-10 місяців);

г) вибір предмета за словесною вказівкою (10-11 місяців);

д) припинення дії під впливом словесної заборони: «не можна» (12 місяців)².

Отже, в процесі засвоєння дитиною звуків рідної мови беруть участь і слуховий, і мовленнєво-руховий аналізатори. Тому їх потрібно актив­но розвивати в процесі звуконаслідувальної діяльності.

У другому півріччі дітей потрібно спонукати до дій з предметами. Дорослий показує іграшку, називає її, виконує з нею різні дії, позначаючи словами: «Ляля топ-топ-топ». Відтак він пропонує дитині виконати ці дії.

Особливу увагу впродовж першого року життя треба звернути на розвиток дрібних м'язів пальців руки. Фізіологічними дослідженнями М. Кольцової доведена залежність розвитку активного мовлення від розвитку дрібних м'язів пальців: чим краще розвинені м'язи пальців, зокрема вказівного, тим швидше дитина почне говорити^і.

Третій етап підготовчого періоду (10-12 місяців - другий рік життя) характеризується розвитком самостійного мовлення, появою перших слів.

Наприкінці першого року життя з'являються перші усвідомлені слова. Так, в 10-12 місяців у відповідь на пропозицію дорослого дити­на вже продукує перші слова з певним значенням. З'являються слова так, ні. Дитина називає словами дорослого (тато, мама, тьотя, няня, баба}, окремі дії (дай, ді-дг). У словнику однорічної дитини налічуєть­ся в середньому 10-15 слів.

Другий рік життя

Періодом швидкого розвитку мовлення є другий рік життя дітей.

Мовлення дітей цього віку розвивається в таких напря­мах:

а) розвиток розуміння мовлення дорослих;

б) формування функції узагальнення;

в) збагачення та активізація словникового запасу;

г) розвиток здібності наслідування і вдосконалення звуковимови;

д) формування граматичної будови мовлення.

Розуміння мовлення дорослих. На початку другого року життя (1 рік 2-3 місяці) дитина починає швидко встановлювати зв'язок між словом і предметом, відбувається розуміння мовлення і дій з предметами («дай руку», «візьми прапорець», «сядь», «встань»). Насамперед діти розуміють дії, пов'язані з доглядом за ними, та свої власні («відкрий ротик», «заплющ очки», «похитай голівкою», «посади ведмедика»), розу­міння залежить від конкретної ситуації. Згодом під впливом спілкування

3 дорослими розуміння виходить за межі конкретної ситуації, дитина починає розуміти запитання «де?», «де собачка?», «де ляля?» й правиль­но реагувати на них.

На другому році життя потрібно звертати увагу дитини на якості, властивості, стани, на призначення окремих предметів: «Подивись, у мене ведмедик великий, а в тебе маленький; мій білий ведмедик, а твій -коричневий», «М'ячик червоний, круглий», «Дай червоний м'ячик, а те­пер синій», «Посади на стільчик білого ведмедика».

Розвиток розуміння мовлення,за Г. Люблінською, виявляється в тому, що дитина:

і) правильно співвідносить слово з предметом (дією, ознакою) незалежно від ситуації;

2) знайоме слово набуває узагальне­ного характеру².

Розвиток мовленнєвих узагальнень.На другому році життя відбу­вається формування однієї з головних особливостей другої сигнальної системи - функція узагальнення, формується стрибкоподібно. Різкий стрибок спостерігається в період 1рік 2 місяці - 1рік 3 місяці, а надалі - після 1 року 9 місяців.

З фізіологічного боку формування узагальнень у дітей другого року життя досліджувала М. Кольцова^і. Автор описує кілька етапів роз­витку узагальнень.

Нульовий ступінь узагальнення - назва конкретного одиничного предмета, власне ім'я. Перший ступінь узагальнення - загальне ім'я, загальна назва однорідних предметів, дій, якостей. Цей ступінь узагаль­нення діти засвоюють на кінець другого року життя. Другий і тре­тій ступені узагальнення випадають на дошкільний вік. Дитина нази­ває собачкою не тільки іграшку, яку тримає в руці, а й собачку, зобра­жену на картинці, живу тварину. Наприкінці другого року життя ди­тина впізнає предмети незалежно від їх кольору, форми, величини.

Збагачення словникового запасу й активного мовлення.За М. Коль­цовою, до 8 - 10 місяців слово для дитини є лише звуковим подразни­ком. І тільки наприкінці року воно зі звукового подразника перетво­рюється у мовленнєвий сигнал.

Як свідчать досліджений Ф. Фрадкіної, у 10 місяців у словнику дітей 1-5 слів, в 11 - 3-8, у 12 місяців - 7-16 слів.

А. Маркова описує певну послідовність в оволодінні дитиною словом.

На першому етапі (8-12 місяців) з'являються слова-склади, які дитина вживає у скороченому вигляді (ка, пу, ва). Наприклад, дитина називає один склад слова, що означає усе слово: ля - лампа, па - впав (В. Сікорський).

Другий етап (10-12 місяців) - поява двоскладових слів. Спочатку це звичайне повторення першого складу (бо-бо - боляче), пізніше з'яв­ляються слова із двох різних складів (а-па - впав).

На третьому і четвертому етапах (другий рік життя) дитина вживає три- і чотирискла­дові слова.

Причини затримки мовлення можуть бути різни­ми.

Подекуди відставання мовленнєвого розвитку зумовлюється тим, що дорослі розуміють свою дитину за мімікою і жестами і не стимулюють словесне позначення її прохання. У таких випадках дитина часом упро­довж усього другого року життя користується тільки «жестовим» мовлен­ням.

Другою причиною затримки розвитку активного мовлення є так зва­ний дефіцит спілкування дитини з дорослим. Зайнятий і заклопотаний своїми проблемами дорослий зовсім не розмовляє з дитиною, мовчки задовольняє її потреби, не підтримує ініціативних звертань дитини до дорослого.

Для подальшого розвитку активного мовлення дітей потрібно в діяльність, що їх приваблює, вводити нові слова. У другому півріччі діти легко наслідують мовлення старших дітей. Тому треба ширше організовувати спілкування дітей цього віку зі старшими дітьми.

Оволодіння звуковимовою охоплює два взаємопов'язаних процеси: артикуляцію звуків і сприймання їх на слух (фонематичний слух).

Перші слова дітей відрізняються недосконалою звуковою нестійкістю вимови. Дитина може вимовляти одне й те саме слово по-різному: так, слово м'яч може вимовлятись як мя-я, мяс, мяік.

У першій половині другого року життя започатковується розвиток фонематичного слуху, причому насамперед діти розрізнюють голосні, згодом вони розрізняють приголосні.

Засвоєння правильної вимови звуків відбувається під контролем слухового аналізатора. Сприймання звуків на слух, за Г. Ляміною, за­лежить від різниці коливань звукової хвилі.

Отже, найпершими і найлегшими в розрізненні на слух є шиплячі та свистячі, потім - тверді та м'які. Дуже важко розрізняються при спри­йманні проривні і фрикативні звуки.

У процесі становлення артику­ляції спостерігається зворотне явище. Найлегшими для сприймання є сонорні й шумні, глухі, дзвінкі. Звуки ч, ш, ж, л, р з'являються на остан­ньому етапі, вони є важкими для вимови.

Упродовж усього другого року життя звуковимова в дітей ще не досконала. Діти випускають деякі звуки, замінюючи їх легшими. Спо­стерігається загальна пом'якшеність мовлення, злиття двох звуків у один.

Водночас досить рано (вже у 2-3 роки) діти диференціюють помилко­ву вимову від правильної. Звідси висновок: дорослий повинен завжди правильно вимовляти звуки.

Значним досягненням у розвитку мовлення дітей є поява граматич­них форм рідної мови.

Д. Ніколенко поділяє засвоєння граматичної будови рідної мови в ранньому віці на два періоди: пасивне засвоєння(розуміння граматичних значень), яке триває з 5-6 місяців до початку другого року життя, та активне засвоєнняграматичних значень (другий, третій роки життя). Тривалість пасивного оволодіння граматичною будовою мови залежить переважно від виховного мовного впливу дорослих.

Речення мають ситуативний характер, їх розумінню допомагає обстановка, ситуація, в якій дитина вимовляє це слово.

Наприклад: а) «бай-бай» (хочу спати, лягає); б) «бай-бай» (гойдає ляльку, гладить по голівці); в) «бай-бай» (плаче, піднімається, не хоче спати). Іноді ро­зумінню допомагають жести дитини, міміка. Наприклад, «кіга» -просить книжку для розглядання, протягує руку; «кіга» — бере книжку, дає матері, щоб прочитала. Слова у таких реченнях аграматичні, аморфні.

Панування однослівних речень продовжується, за О. Гвоздєвим, до 1 року 8 місяців. У віці від 1 року 9 місяців до 1 року 10 місяців з'являються перші двослівні речення. Як свідчить практика, ці речення дитина конструює цілком самостійно, оскільки їх структура зовсім не схожа на структуру речень у дорослих.

Двослівні речення розрізняють наказові (дай мяц) і розповідні, в яких повідомляється про щось (киця ам). У двослівних реченнях пропущене дієслово, що виконує роль присудка. Отже, позначення предметів для дитини легше й важливіше, ніж позначення дії. У мов­ленні дитини номінативні й стверджувальні речення з'являються до­сить рано, а заперечні - значно пізніше, заперечення найчастіше про­пускаються. Вживання заперечення «ні» фіксується у віці 2 років З місяців.

На другому році життя діти оволодівають діалогічною формою мовлення. Водночас ініціатором діалогу в цей період має бути дорослий. Особливості розвитку діалогічного мовлення дітей цього віку досліджувала М. Попова². Автор підкреслює, що активний діалог з дітьми цього віку залежить від багатьох умов:

а) рівня мовленнєвого розвитку дітей;

б) вміння дитини спілкуватися з дорослим з різного приводу;

в) вміння адекватно відповідати на запитання дорослого.

Для розвитку діалогічного мовлення дітей вихователю упродовж дня потрібно постійно звертатися до них із запитаннями, стимулювати мовленнєві відповіді. Перші діалоги з дітьми повинні бути нетривалими, з перервою, щоб діти не відволікалися. У першій половині року здебільшого вихователь сам і запитує, і відповідає. Відповіді дітей мають вибірковий характер, найчастіше одним словом (мімікою, жестами).

Третій рік життя

Як стверджує Н. Аксаріна, третій рік життя є періодом найінтен-сивнімюго мовленнєвого розвитку дитини.

Розуміння мовлення.Дитина вже розуміє контекстне мовлення: тексти оповідань, казок у супроводі наочності. З нею можна говорити не лише про ті предмети і явища, які її оточують, а й про те, що відсутнє, про минулі й майбутні події, про дитячі почуття та переживання. Наприклад, про те, що дитина бачила вчора в зоопарку, куди вона збирається йти завтра, які іграшки е у неї вдома, хто їх купив чи подарував, якими іграшками прикрашали ялинку, хто у неї був на дні народження.

У другому півріччі діти вже можуть розуміти нескладні за сюжетом з простими словами тексти, розповіді, оповідання, казки без супроводу наочності.

Проте розуміння мовлення дітьми третього року життя ще недосконале. Вихователь має працювати з дитиною над точ­ним розумінням мовлення за такими напрямами:

· формувати вміння розрізнювати предмети за зовнішнім виглядом (формою, розміром, кольором);

· ознайомлювати дітей з властивостями, якостями, ознаками предметів та явищ, відносинами (просторовими, часовими, місцезнаходженням) між ними;

· вчити розуміти узагальнювальні поняття (меблі, одяг, іграшки);

· спонукати дітей до спогадів (про свята, ранки, вихідні дні);

· розуміти та впізнавати окремі дії та сюжети за картинками;

· розуміти зміст оповідань, казок.

На третьому році життя швидкими темпами розвивається активне мовлення. Особливо це помітно на розширенні активного словника дитини. Наприкінці третього року життя у словнику дитини налічується 1000-2000 слів (за Н. Аксаріною), 1200-1500 слів (за Г. Ляміною). У слов­нику дитини третього року життя є вже усі частини мови, проте перева­жають іменники, які становлять понад 50 % від усіх слів, що їх вживає дитина.

Головною формою спілкування у дітей третього року життя зали­шається діалогічне мовлення.

На третьому році життя дитина звертається до дорослого у формі наказу, заборони, дозволу, скарги, заклику, наслідування. Ці форми звер­тання афективні й ситуативні. Для діалогу дітей цього віку характер­не:

а) прагнення щось повідомити одне одному в наказовій формі;

б) при­стосування до співрозмовника, вміння вислухати іншу дитину;

в) по-черговість звернення мовця і слухача.

Водночас діалог у них ще не­стійкий, його потрібно підтримувати й розвивати,

Панівною формою мовлення дітей третього року життя, за даними С. Рубінштейна і Г. Леушиної, є ситуативне мовлення.

У другій половині року спостерігаються перші вияви контекстового мовлення. Як зауважують 3. Істоміна та Г. Леушина, ці дві форми мов­лення співіснують: у наочній ситуації панує ситуативне мовлення, за її відсутності - контекстове.

Завданням вихователя у цей період є привчати дітей розповідати сло­вами не лише про те, що вони бачать, а й про минулі події, стимулювати їх звертатись із запитаннями до дорослих, однолітків, висловлюватися про іграшки, картинки, казки; складати оповідки з двох-п'яти фраз, речень.

На третьому році життя продовжує вдосконалюватися звуковимова, більшість звуків дитина вимовляє правильно: губні, губно-зубні, передньо- і задньоязикові.

Свистячі, шиплячі, сонорні звуки (р, л) дитина або зовсім випускає, або замінює іншими легшими звуками.

На третьому році життя продовжується засвоєння граматики рідної мови.

Перші речення зі сполучниками у мовленні дитини з'являються у 2 роки 3 місяці, саме у цей період вона починає вживати і перші склад­нопідрядні речення.

У 2 роки 4 місяці з'являється пряма й непряма мова, причому раніше й частіше пряма мова, яка завжди, стоїть після вказівки, кому вона належить (Вона сказала: дай мяц).

Третій етап у становленні граматичної будови мови — панування узгодження і керування (вживання складносурядних і складнопідрядних речень).

Розвиток мовлення дітей дошкільного віку.