Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

Поняття та види джерел підвищеної небезпеки.Така правова категорія як "джерело підвищеної небезпеки" з'явилася в цивілі-стиці вже достатньо давно - ще на початку XX ст. Але в ст. 404 ЦК УРСР 1922 р. лише наводився приблизний перелік, хоч і неповний, таких джерел: залізниці, трамваї, фабрично-заводські підприєм­ства, крамарі, що торгують горючими матеріалами, власники ди­ких тварин тощо.

Під час другої кодифікації цивільного законодавства (1961-1963 роки) ця норма залишилася практично без змін. Законодавець, встановлюючи відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом під­вищеної небезпеки, не розкривав його поняття, що потягло за со­бою суперечки як в юридичній літературі, так і в практичній діяль­ності.

'Див.: Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. - О.: Юрид. л-ра, 2004. - С 955.

У зв'язку з цим, цивілістична наука розробила декілька теорій, в яких розкривалася суть джерела підвищеної небезпеки: це сама діяльність, пов'язана з експлуатацією небезпечних об'єктів; речі матеріального світу, що наділені особливими властивостями і ство­рюють підвищену небезпеку їх експлуатації; речі, які наділені пев­ною енергією; речі матеріального світу, що в процесі їх експлуатації виявляють шкідливість для оточення.

ЦК України 2003 р. врахував потреби науки і практики та надав чітке визначення джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, вико­ристанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогне­небезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службо­вих собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Отже, можна виділити такі ознаки джерела підвищеної небезпеки:

1) джерелом підвищеної небезпеки визнається певна діяльність, що здійснюється в процесі експлуатації конкретного об'єкта;

2) здійснення діяльності пов'язане з використанням, зберіган­ням або утриманням деяких засобів, речовин, тварин тощо;

3) діяльність створює реальну підвищену небезпеку заподіяння шкоди особі, яка цю діяльність здійснює, та іншим особам;

4) непідконтрольність процесу даної діяльності суб'єкта, який її здійснює.

У ст. 1187 ЦК України наводиться приблизний перелік об'єк­тів, діяльність щодо яких є джерелом підвищеної небезпеки: транс­портні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, ви­бухо- і вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід тощо.

Такий відкритий перелік має свої переваги: дозволяє виключа­ти з нього джерела підвищеної небезпеки, що перестають існувати у зв'язку із плином часу та змінами в умовах життя або, навпаки, визнавати такими нові види техніки.

За формами енергії, що містяться в предметах матеріального світу, джерела підвищеної небезпеки традиційно поділяються на такі групи:

1) фізичні: механічні (автомобілі, рухомі склади залізниць, річ­кові та морські судна, виробниче (механічне) обладнання про­мислових підприємств тощо); електричні (обладнання та ін­ші агрегати енергосистеми, що перебувають під високою напругою - 380 вольт та вище); теплові (обладнання гарячих металургійних цехів, паросилові установки з підвищеним тиском тощо);

2) фізико-хімічні - всі матеріальні об'єкти, що можуть ство­рювати підвищену небезпеку шляхом радіоактивного впли­ву, наприклад, двигуни на атомному паливі;

3) хімічні - отруйні, вибухові та вогненебезпечні речовини (от­рути, бензин, бензол, тротил, ефір, аміак тощо);

4) біологічні — дикі тварини, а також деякі види мікробіоло­гічних організмів¹.

Незважаючи на свою умовність, така класифікація джерел під­вищеної небезпеки є орієнтиром та полегшує завдання судової прак­тики при вирішенні питання про визнання того чи іншого об'єкта джерелом підвищеної небезпеки.

Судова практика відіграє важливу роль у визначенні поняття джерела підвищеної небезпеки. Так, суди не відносять до джерел підвищеної небезпеки мисливську зброю і свійських тварин (за ви­нятком службових собак та собак бійцівських порід), хоча біль­шість з них формально підпадає під ознаки такого джерела².

Джерелами підвищеної небезпеки практикою визнаються рухові установки; не визнаються велосипед, тачка, ручна чи ножна швейна машина тощо. До джерел підвищеної небезпеки належать також деякі технічні установки, що застосовуються на різних будівельних роботах³.

Судова практика визнає джерелом підвищеної небезпеки будь-яке застосування концентрованої енергії - механічної, електричної, хімічної тощо, в тих випадках, коли це застосування правомірне, та

'Див.: Красавчиков ОЛ. Возмещение вреда, причиненного источником повы­шенной опасности. - М.: Юрид. лит., 1966. - С. 45.

²Див.: Гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.: Проспект, 1998. - Т. 2. - С. 735.

'Див.: Калмыков ЮЛГ. Возмещение вреда, причиненного имуществу. - Сара­тов: Изд-во Сарат. ун-та, 1965. - С. 35.

-при умові, що енергія застосовується не в споживчих цілях, по н побуті, а на виробництві, транспорті. Зокрема на транспорті на віть у тих випадках, коли транспортний засіб використовується володільцем особисто для себе, тобто в споживчих цілях¹.

Усі так звані засоби озброєння (танки, артилерія, ракетні уста­новки тощо) є Джерелами підвищеної небезпеки. До цих джерел на­ука і практика відносять також і всі військово-транспортні засоби, такі як автомашини, самохідні установки тощо. Проте діяльність зі зброєю джерелом підвищеної небезпеки не визнається².

Особливості суб'єктного складу в зобов'язаннях, що виникають унаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Шко­да, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується осо­бою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше ре­чове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Отже, можна зробити висновок, що для володільця джерела під­вищеної небезпеки характерними є дві ознаки - юридична і мате­ріальна.

Суть юридичної ознаки полягає в тому, що особа може вважа­тися володільцем, оскільки має цивільно-правові підстави на вико­ристання об'єкта, що є джерелом підвищеної небезпеки (право влас­ності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо). Тому не є володільцями джерела підвищеної небезпеки, а отже, і зобов'яза­ними суб'єктами, ті особи, які володіють таким об'єктом на під­ставі трудового договору (водії, машиністи, пілоти літаків та ін.).

Матеріальна ознака такого володільця полягає в тому, що осо­ба повинна ще й здійснювати фактичну експлуатацію, тобто підви­щено небезпечну діяльність.

Як правило, закон вимагає поєднання цих двох ознак для того, щоб були підстави для притягнення володільця джерела підвищеної

'Див.: Антимонов B.C. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности. - М.: Госюриздат, 1952. - С. 93-94.

²Див.: Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду УРСР // Рад. право. - 1960. - № 3. - С. 144.

небезпеки до відповідальності. Проте не всі володільці мають право на використання таких небезпечних об'єктів. Так, наприклад, нафтобаза, що здійснює зберігання бензину, або залізниця, що пере­возить його в цистернах, не мають права використовувати такий об'єкт, що створює підвищену небезпеку, оскільки не наділені таки­ми правомочностями у зв'язку з існуючим договором перевезення чи зберігання з його власником. Проте дані організації будуть нести відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небез­пеки.

У тих випадках, коли фізичні чи юридичні особи передають за договором чи на інших законних підставах об'єкт, зберігання, ви­користання або утримання якого створює підвищену небезпеку, во­ни перестають бути суб'єктами відповідальності за ст. 1187 ЦК Ук­раїни.

Нерідко виникає проблема щодо визначення суб'єкта відпові­дальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, коли такий об'єкт перебуває в спільній власності, наприклад, подружжя. Судова практика не має єдиної точки зору з цього питання. На на ту думку, суб'єктом даного зобов'язання має бути той із подружжя, хто фактично заподіяв шкоду. Інший повинен нести відповідаль­ність лише у випадку загибелі заподіювача, але як спадкоємець - у частині отриманої спадщини.

Часто трапляються випадки, коли об'єкт, використання, збері­гання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вибуває із володіння власника проти його волі. У такому випадку питання про суб'єкта відповідальності вирішується залежно від причин ви­буття такого об'єкта.

Відповідно до ч. З ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її влас­ника (володільця), шкода відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що ма­ють істотне значення (ч. 4 ст. 1187 ЦК України). Така відповідаль­ність може настати, зокрема, якщо з вини володільця не була

забезпечена належна охорона (наприклад, автомобіль був залише­ний на вулиці відкритим).

Вибуття джерела підвищеної небезпеки може статися і при правомірній поведінці третьої особи. Це стосується випадків, коли транспортний засіб передається в розпорядження працівників мілі­ції, медперсоналу. Наприклад, відповідно до п. 2.7 Правил дорож­нього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, водій повинен надати транспортний засіб працівникам міліції та охорони здоров'я для доставки до най­ближчого лікувального закладу осіб, які потребують негайної ме­дичної допомоги, а також працівникам міліції для виконання не­передбачених і невідкладних службових обов'язків, пов'язаних із переслідуванням правопорушників, доставкою їх у міліцію, та для транспортування пошкоджених транспортних засобів.

Якщо в такому випадку управління автомобілем здійснюється його володільцем, останній і повинен притягатися до відповідаль­ності за заподіяну шкоду. Якщо ж управління переходить до праців­ника міліції чи охорони здоров'я, то і володіння вважається таким, що перейшло до органів міліції чи до органів охорони здоров'я на правовій підставі, а тому останні вважаються відповідальними за заподіяну їх працівниками шкоду.

Певні особливості притягнення до відповідальності за шкоду, зав­дану джерелом підвищеної небезпеки, має випадок, коли його влас­ник (титульний володілець) застрахував свою цивільну відпо­відальність. За таких обставин він буде нести субсидіарну відповідальність, тобто власник (титульний володілець) у разі недо­статності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої ним шкоди зобов'язаний сплатити потер­пілому лише різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст. 1194 ЦК України).

Особливості має і порядок відшкодування шкоди, завданої внас­лідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки.

У таких випадках потрібно розрізняти, по-перше, відповідаль­ність перед потерпілим і, по-друге, взаємну відповідальність воло­дільців об'єктів, що створюють підвищену небезпеку.

Так, якщо шкоди було завдано внаслідок взаємодії джерел під­вищеної небезпеки іншим особам, то її відшкодовують особи, які

спільно її заподіяли, в солідарному порядку та незалежно від їхньої вини (ч. 2 ст. 1188 ЦК України).

Взаємна ж відповідальність настає на загальних підставах, тоб­то залежно від вини кожного із заподіювачів:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодову­ється винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Умови відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підви­щеної небезпеки, мають багато спільного із загальними умовами цивільно-правової відповідальності і водночас мають свою специ­фіку.

Наявність шкоди є першою та обов'язковою умовою покладення відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небез­пеки. Вона, наприклад, є наслідком правопорушення у разі пошко­дження чи знищення майна потерпілого, заподіяння йому каліцтва чи смерті, у випадках, коли це тягне за собою втрату особою заро­бітку чи інших засобів існування. Досить часто йдеться про запо­діяння моральної шкоди.

Проте наявність шкоди автоматично не тягне за собою виник­нення обов'язку її відшкодування. Лише у випадку, коли шкоду заподіяно протиправною поведінкою, можна говорити про делікт­ну відповідальність і, зокрема, про відповідальність за шкоду, запо­діяну джерелом підвищеної небезпеки.

Не викликає сумнівів, що причинний зв'язок також є важливою умовою покладення відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Правильне визначення причин шкоди дозво­ляє встановити коло відповідальних осіб, а також сприяє визна­ченню меж їх відповідальності.

Як правило, причину виникнення шкоди виявити не складно, і особливих проблем із встановленням причинного зв'язку у право-застосовчій практиці не виникає. Однак іноді причинний ряд може бути ускладнений певними факторами, наприклад, до шкідливої

дії джерела підвищеної небезпеки приєднуються дії третіх осіб, Ж) терпілого, непереборної сили тощо.

Основною особливістю зобов'язань із заподіяння шкоди джсро-лом підвищеної небезпеки є те, що вина не виступає обов'язковою умовою, тобто відповідальність настає незалежно від вини, і в межах даного делікту, як правило, спеціально не розглядається. Але, не­зважаючи на це, існує низка винятків - випадків винної відпові­дальності за таку шкоду. Наприклад, випадки відшкодування шко­ди, заподіяної володільцям джерел підвищеної небезпеки внаслідок взаємодії останніх (ст. 1188 ЦК України); відшкодування моральної шкоди, заподіяної дією джерела підвищеної небезпеки, окрім шко­ди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи (ст. 1167 ЦК України); відповідальності власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки у разі неправомірного заволодіння ним іншою особою, якщо цьому сприяла недбалість власника (володільця) (ч. 4 ст. 1187 ЦК України). Вина також бе­реться до уваги в разі пред'явлення регресного позову за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки до іншого солідарного борж­ника або до безпосереднього заподіювача.

У даному делікті також виникають певні особливості визначен­ня умов відповідальності в разі заподіяння ядерної шкоди (ст. 1189 ЦК України), на що буде звернено увагу в подальшому.

Обставини, що звільняють від відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Закон передбачає коло об­ставин, наявність яких може звільнити заподіювача від обов'язку відшкодування шкоди або зменшити її обсяг.

Підставою звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від обов'язку відшкодувати заподіяні потерпілому збитки є юри­дичні факти, з якими норми права пов'язують повне звільнення від названого обов'язку або зменшення обсягу відшкодування. Вихо­дячи з цього, такі підстави можна поділити на дві групи:

1) юридичні факти, які повністю звільняють володільця дже­рела підвищеної небезпеки від відшкодування збитків: непе­реборна сила, умисел потерпілого та в деяких випадках не­правомірне заволодіння джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України);

2) юридичні факти, що частково звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відшкодування збитків: груба необе­режність потерпілого та майновий стан заподіювача (ст. 1193 ЦК України).

Що стосується непереборної сили (надзвичайної та невідворотної за даних умов події), то її дія має бути спрямована саме на джерело підвищеної небезпеки, внаслідок чого воно стає непідконтрольним та шкідливим. Для звільнення від відповідальності необхідно до­вести неможливість відвернення шкоди за даних обставин засоба­ми, що має у своєму розпорядженні відповідальна особа.

Іншою обставиною, що звільняє від відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, є умисел потерпілого, який своїми діями навмисно створив та реалізував аварійну ситу­ацію. Здебільшого причиною таких дій потерпілого є сильне алко­гольне чи наркотичне сп'яніння або психічний стан (наприклад, викликаний сильною душевною травмою). При цьому звільнення від відповідальності заподіювача шкоди повинно відбуватися неза­лежно від мотивів умисної поведінки потерпілого.

Неправомірне заволодіння транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, діяльність щодо якого є джерелом підвищеної не­безпеки, є підставою звільнення від відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки за умови, що цьому не сприяла не­дбалість останнього.

Цивільне законодавство України передбачає зменшення розміру відшкодування заподіяних збитків, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, крім випад­ків, прямо передбачених законом (ч. 2 ст. 1193 ЦК України).

Таке положення суди широко використовують при винесенні рішення по справах. Але ні законодавець, ні судова практика не визначають чітких ознак грубої необережності, що давали б можли­вість відрізняти її від простої необачності. Це питання вирішує суд у кожному окремому випадку, враховуючи конкретні обставини справи та поведінку потерпілого. У п. 2 Постанови Пленуму Верхов­ного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 р. № 6 як груба необережність потерпілого розглядається перебування в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.

Також суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, зав­даної фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).

Список рекомендованої літератури

1. Болдинов В.М. Ответственность за причинение вреда источ­ником повышенной опасности. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. - 372 с.

2. Жуковская О Л. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности: Некоторые аспекты проблемы. — К.: Лы-бидь, 1994. - 200 с.

3. Приступа С.Н. Ответственность за причинение вреда источ­ником повышенной опасности: Учеб. пособие. — X.: ХЮИ, 1986. — 29 с.

4. Терещенко Н.В. Особливості відповідальності за шкоду, запо­діяну джерелом підвищеної небезпеки: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нац. ун-т внутр. справ. - X., 2003. - 16 с.