Глава 13. договір доручення

Поняття та загальна характеристика договору доручення. У

діяльності фізичних та юридичних осіб часто трапляються випад­ки, коли для вчинення певних юридичних дій від їх імені потрібно залучити інших осіб. У цивільному праві такі правовідносини оформлюються договором доручення, який є однією з можливих підстав виникнення представництва. Тому на договір доручення, крім гл. 68 ЦК України, присвяченої йому, також поширюються відповідні норми про представництво (гл. 17 ЦК України).

Договір доручення укладається здебільшого для одержання пев­ної плати, пред'явлення претензій тощо.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язу­ється вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ч. 1 ст. 1000 ЦК України).

Договір доручення є консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов), дво­стороннім (права та обов'язки виникають у обох сторін), а також може бути як відплатним, так і безвідплатним.

Крім того, цей договір є фідуціарним, тобто заснованим на взаєм­ній особистій довірі сторін, оскільки довіритель не може постійно контролювати дії свого повіреного, але автоматично стає стороною правочинів, які той укладає. Проте у випадках, коли повіреним є комерційний представник, тобто особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 243 ЦК України), відно­сини за договором доручення будуються, в першу чергу, на відплат-ності, а тому позбавлені особливої довірчості та взаємної прихиль­ності сторін. Фідуціарність договору доручення підтверджується, зокрема, умовами про необхідність особистого виконання повіреним покладених на нього обов'язків, про недопущення правонаступни-цтва зобов'язань сторін цього договору тощо.

Сторонами цього договору є довіритель і повірений, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Довірителем є особа, яка доручає повіреному виконати юридич­ні дії від її імені та за її рахунок.

Повірений - це особа, яка зобов'язується вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії.

Цивільне законодавство (ст. 1005 ЦК України) передбачає осо­бисте виконання договору доручення. Повірений має право пере­дати виконання доручення іншій особі (замісникові) тільки у двох випадках: -

1) якщо це передбачено договором;

2) якщо він був вимушений до цього обставинами, з метою охо­рони інтересів довірителя.

Повірений, який передав виконання доручення заміснику, пови­нен негайно повідомити про це довірителя. При цьому довіритель має право у будь-який час відхилити замісника, якого обрав пові­рений. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

Якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником, однак повірений повідомив довірителя про пере­дачу виконання доручення іншій особі, або така можливість перед­бачена, але замісник у договорі не вказаний, повірений відповідає тільки за вибір замісника.

Повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії лише тоді, коли замісник повіреного указаний у договорі доручення.

Однак вимоги, закріплені у ст. 1005 ЦК України, не поширю­ються на виконання технічних, підсобних дій (наприклад, упаку­вання речей, надрукування документів), якщо в договорі або вка­зівках довірителя немає заборон чи обмежень з цього приводу. У таких випадках йдеться не про замісників, а про помічників, які діють під наглядом повіреного.

Законодавець не передбачив спеціальних істотних умов дого­вору доручення. Він лише зазначив, що у випадку, коли договором доручення встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором, сторони можуть встановити строк дії та­кого доручення та (або) територію, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ч. 2 ст. 1000 ЦК України). Крім того, будь-яким договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя (ст. 1001 ЦК Ук­раїни).

Предметом договору доручення є певні юридичні дії повіреного. Вони мають бути правомірними, конкретними та здійсненними, а також чітко визначеними у договорі доручення або у виданій на йо­го підставі довіреності (ст. 1003 ЦК України).

Слід звернути увагу, що відповідно до ст. 238 ЦК України пові­рений може бути уповноважений на вчинення лише тих правочи-нів, право на вчинення яких має сам довіритель, а також через по­віреного не можна вчиняти юридичні дії винятково особистого характеру (наприклад, щодо укладення і розірвання шлюбу, укла­дення трудового договору, складання заповіту).

Юридичні дії, які є предметом договору доручення, пов'язані з укладанням повіреним правочинів, що створюють, змінюють, при­пиняють цивільні права та обов'язки безпосередньо довірителя. Сам повірений за такими правочинами стороною не стає, жодних прав та обов'язків не набуває. Зокрема, коли повірений, у межах наданих повноважень, від імені довірителя укладає договір із тре­тьою особою, відповідні права й обов'язки виникають безпосеред­ньо у довірителя та третьої особи як сторін договору.

Проте якщо повірений вчинить правочин з перевищенням на­даних йому довірителем повноважень, то такий правочин буде ство­рювати, змінювати або припиняти цивільні права та обов'язки для довірителя лише у разі наступного схвалення останнім цих дій (ч. 1 ст. 241 ЦК України).

Як уже зазначалося, договір доручення може бути як відплат-ним, так і безвідплатним. Повірений має право на плату за вико­нання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не вста­новлено договором або законом (ч. 1 ст. 1002 ЦК України). Коли в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або поря­док її виплати, вона виплачується після виконання доручення від­повідно до звичайних цін на такі послуги (ч. 2 ст. 1002 ЦК Укра­їни).

Крім належної плати, довіритель повинен відшкодувати пові­реному витрати, пов'язані з виконанням доручення. Проте такий обов'язок виникає у довірителя лише в тих випадках, коли витра­ти фактично проведені і при цьому вони були необхідними.

Особливих вимог до форми договору доручення ЦК України не встановлює, тому на нього поширюються загальні правила про

форму правочину (ст. 205-210 ЦК України) та про форму договору (ст. 639 ЦК України).

Отже, можна виділити такі основні ознаки договору доручення:

1) повірений зобов'язується вчинити певні юридичні дії від імені та за рахунок довірителя, тобто він є представником довіри­теля. Потрібно пам'ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ЦК України не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інте­ресах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому право-чинів;

2) правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя;

3) повіреним і довірителем можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи;

4) довіритель або повірений мають право відмовитися від дого­вору доручення в будь-який час;

5) правове регулювання в договорі доручення спрямоване тільки на юридичний результат діяльності повіреного, а не на саму діяльність чи пов'язаний з нею матеріальний результат;

6) договір доручення може бути як відплатним, так і безвідплат­ним.

Оскільки договір доручення має деякі спільні риси з цивільно-правовими договорами (наприклад, підряду, транспортного експе­дирування, комісії, управління майном), а також з трудовим дого­вором (ст. 21 КЗпП України), названі ознаки мають велике значення для їх розмежування і в сукупності притаманні тільки до­говору доручення.

Права та обов'язки сторін договору доручення. Довіритель зобо­в'язаний:

1) чітко визначити юридичні дії, які належить вчинити повіре­ному, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності (ст. 1003 ЦК України);

2) видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (ч. 1 ст. 1007 ЦК Укра­їни). Повіреному доводиться для виконання обов'язків, по­кладених на нього договором доручення, вступати у взаємо­відносини з третіми особами від імені довірителя. Ці особи

мають знати про характер та обсяг повноважень повіреного. У зв'язку з цим, довіреність легалізує його як представника довірителя перед третіми особами, відтворює його повнова­ження, визначені умовами договору доручення;

3) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконан­ня доручення, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст.

1007 ЦК України);

4) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1007 ЦК України);

5) негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення (ч. З ст. 1007 ЦК України);

6) виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить (ст. 1002, ч. 4 ст. 1007 ЦК України);

7) якщо повірений діє як підприємець (крім випадків комерцій­ного представництва), довіритель має його повідомити про відмову від договору не пізніше ніж за один місяць, якщо три­валіший строк не встановлений договором (ч. З ст. 1008 ЦК України).

Довіритель має право:

1) надати право повіреному, який діє як комерційний представ­ник, відступати в його інтересах від змісту доручення без попе­реднього запиту про це (ч. 2 ст. 1004 ЦК України);

2) у будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений (ч. 2 ст. 1005 ЦК України);

3) відмовитися від договору доручення в будь-який час (ч. 2 ст.

1008 ЦК України);

4) відмовитися від договору доручення без. попереднього повідом­лення про це повіреному, у разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником (ч. З ст. 1008 ЦК України).

Обов'язки повіреного:

1) вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії (ч. 1 ст. 1000 ЦК України);

2) вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч. 1 ст. 1004 ЦК України);

3) повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим. Комерційний

представник повинен у розумний строк повідомити довіри­теля про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено договором (ст. 1004 ЦК України);

4) виконати дане йому доручення особисто, крім визначених ви­падків. Крім того, повірений, який передав виконання дору­чення заміснику, повинен негайно повідомити про це дові­рителя (ч. 1 ст. 1005 ЦК України);

5) відповісти за вибір замісника, якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником повіреного або така можливість передбачена, але замісник у договорі не вказаний (ч. 4 ст. 1005 ЦК України);

6) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення (ст. 1006 ЦК України);

7) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про вико­нання доручення та виправдні документи, якщо це вимага­ється за умовами договору та характером доручення (ст. 1006 ЦК України);

8) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з вико­нанням доручення (ст. 1006 ЦК України);

9) повідомити довірителя про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, коли він діє як підпри­ємець, якщо триваліший строк не встановлений договором (ч. 2 ст. 1008 ЦК України).

Повірений має право:

1) діяти від імені довірителя (ст. 1000 ЦК України);

2) на плату за виконання свого обов'язку за договором доручен­ня, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 1002 ЦК України);

3) відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інте­реси довірителя і він не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. Пові­реному, який діє як комерційний представник, довірителем може бути надано право відступати в його інтересах від змісту доручення без попереднього запиту про це (ст. 1004 ЦК України);

4) передати виконання доручення іншій особі (заміснику), якщо це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя (ч. 1 ст. 1005 ЦК України);

5) відмовитися від договору доручення в будь-який час (ч. 2 ст. 1008 ЦК України).

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором (ч. 2 ст. 1000 ЦК-України).

Для захисту інтересів довірителя обов'язки також покладено на спадкоємців повіреного та ліквідатора юридичної особи-повіреного. Вони повинні повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони май­на довірителя, зокрема зберегти його речі, документи та передати їх довірителеві (ст. 1010 ЦК України).

Припинення договору доручення. Договір доручення припиня­ється на загальних підставах припинення договору (наприклад, ви­конанням, проведеним належним чином), а також у разі (ст. 1008, ч. 2 ст. 1010 ЦК України):

1) відмови довірителя або повіреного від договору;

2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

3) смерті довірителя або повіреного;

4) ліквідації юридичної особи-повіреного.

Припинення договору доручення на таких підставах не звільняє сторони від покладених на них окремих обов'язків (ст. 1008, 1009 ЦК України).

Потрібно звернути увагу на те, що відмову від договору доручення однієї зі сторін закон не вважає порушенням зобов'язання. Нав­паки, у ЦК України (ч. 2 ст. 1008) наголошується: довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення в будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нік­чемною.

Оскільки відмова від договору доручення є правомірною дією, то, за загальним правилом, це не є підставою для відшкодування збит­ків, завданих припиненням договору. Винятки передбачено тільки для двох випадків:

1) у разі припинення договору доручення довірителем чи пові­реним, за яким повірений діяв як комерційний представник;

2) якщо повірений відмовляється від договору доручення за та­ких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси (ч. 2, 3 ст. 1009 ЦК України).

Інколи договір доручення припиняється до того, як доручення було повністю виконане. У таких випадках довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням дору­чення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не засто­совується до виконання повіреним доручення після того, як він дові­дався або міг довідатися про припинення договору доручення (ч. 1 ст. 1009 ЦК України).

Список рекомендованої літератури

1. Беневоленская З.Э. Сравнительный анализ обязательств пору­чения, комиссии, агентирования и доверительного управления // Кодекс info. - 2004. - № 9-Ю. - С. 43-50.

2. Комберянов С. ГК Украины: Поручительство: У нового Граж­данского кодекса - новое регулирование договора поручения // Юрид. практика. - 2003. - № 36. - С. 4.

3. Крупко П. Договір доручення як форма надання повноважень при добровільному представництві // Право України. - 2002. -№9.-С 104-109.

4. Федорченко Н.В. Договір доручення: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Інститут держави і права ім. В.М. Корець-кого.-К., 2004. -21с.

ГЛАВА 14. ДОГОВІР КОМІСІЇ

Поняття та загальна характеристика договору комісії. Договір комісії належить до договорів про надання послуг. Він широко за­стосовується як у внутрішньому обігу, так і в зовнішньоекономічній діяльності: його укладають при експортно-імпортних операціях, біржовій торгівлі, а також у внутрішній торгівлі, транспортних від­носинах, у банківській сфері та у сфері обігу цінних паперів тощо.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст.

1011 ЦК України).

Таким чином, договір комісії є консенсуальнит (є укладеним з моменту досягнення згоди щодо всіх істотних умов), двостороннім (правами та обов'язками наділені обидві сторони) та відплатним (дії однієї сторони відповідають обов'язку іншої вчинити зустрічну дію: комісіонер зобов'язується вчинити за дорученням комітента певний правочин, а комітент — сплатити комісійну плату).

Сторонами договору комісії є комісіонер і комітент, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Комісіонером є особа, яка за дорученням комітента зобов'язу­ється вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Комітент - це особа, за дорученням і за рахунок якої діє комі­сіонер.

Третя особа, з якою комісіонер укладає правочин в інтересах ко­мітента, не є стороною договору комісії. Комісіонер вступає у відно­сини з нею від свого імені, тому за такими правочинами набуває права і стає зобов'язаним він, а не комітент.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

ЦК України не встановлює інших обов'язкових умов такого до­говору, залишаючи вирішення цього питання на розсуд сторін. У ст.

1012 ЦК України зазначається, що договір комісії може бути укла­дений на визначений строк або без визначення строку, з визначен­ням або без визначення території його виконання, з умовою чи без

умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Крім того, комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення дого­вору комісії з іншими особами.

Предметом комісійного доручення є будь-який правочин чи правочини, що не суперечать вимогам цивільного законодавства, які комісіонер укладає з третіми особами від свого імені, але за дору­ченням комітента і за його рахунок (ст. 1011 ЦК України).

Частіше за все комісіонер повинен укласти правочини, спрямо­вані на відчуження чи придбання певного майна. Однак власником цього майна комісіонер не стає: все майно, яке передане комітентом для укладання правочину або придбане за рахунок комітента, є власністю останнього. Момент переходу права власності на майно від комітента до третьої особи і від третьої особи до комітента визна­чається за загальними правилами цивільного законодавства (ст. 334 ЦК України). На це потрібно звернути увагу. Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача за договором вини­кає з моменту передання йому майна, якщо інше не встановлено до­говором або законом. Особливістю ж договору комісії є те, що комі­тент стає власником майна, яке купив для нього комісіонер, з моменту передання цього майна комісіонеру, тобто ще до отримання такого майна самим комітентом.

ЦК України (ст. 1015) передбачає можливість укладання комі­сіонером договору субкомісїі за згодою комітента, а у виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, навіть і без його згоди. Таким чином, особисте виконання договору комісії комі­сіонером не є обов'язковим. Однак він залишається відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом, оскільки укладення договору субкомісії не тягне за собою заміни сторін комісійних правовідно­син. За договором субкомісії комісіонер набуває щодо субкомісіонера права та обов'язки комітента. Захищаючи інтереси комісіонера, законодавець також передбачив, що без його згоди комітент не має права вступати у відносини із субкомісіонером.

Цивільне законодавство не містить спеціальних правил щодо форми договору комісії, тому при його укладенні потрібно керу­ватися загальними правилами щодо форми правочину (ст. 205—210 ЦК України) та форми договору (ст. 639 ЦК України).

Договір комісії має багато спільного з договором доручення. Подібність цих договорів полягає в тому, що і повірений, і комі-

сіонер діють за дорученням в інтересах іншої особи (довірителя чи комітента), зобов'язані вчинити певні юридичні дії (правочини), а також вступають для виконання договору у взаємовідносини з тре­тьою особою.

Однак існують між ними і відмінності:

1) комісіонер укладає правочини від свого імені, а повірений виступає від імені довірителя;

2) договір комісії є завжди відплатним, а договір доручення може бути і безвідплатним;

3) у комісіонера виникають права та обов'язки щодо третьої осо­би, він стає стороною укладеного з третьою особою правочину, повірений же жодних прав та обов'язків за укладеними правочинами не набуває, стороною в них стає довіритель;

4) довіритель або повірений мають право відмовитися від дого­вору доручення в будь-який час, а комісіонер має право відмо­витися від договору комісії лише тоді, коли строк не встанов­лений договором;

5) комісіонер може взяти на себе відповідальність за виконання правочинів, укладених із третіми особами (делькредере); для договору доручення закон не передбачає такої можливості;

6) повірений, на відміну від комісіонера, для забезпечення своїх вимог за договором доручення не має права притримати май­но довірителя.

Таким чином, можна виділити основні ознаки договору комісії, якими є те, що комісіонер діє:

1) за дорученням комітента;

2) за рахунок комітента;

3) в інтересах комітента;

4) від свого імені;

5) за плату.

Права та обов'язки сторін договору комісії. Обов'язки комі­тента:

1) може бути зобов'язаний утримуватися від укладення дого­вору комісії з іншими особами (ч. 2 ст. 1012 ЦК України);

2) виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встанов­лених у договорі комісії. Якщо ж договором комісії розмір пла­ти не визначений, то комітент повинен ЇЇ виплатити після

виконання договору комісії, виходячи із звичайних цін за та­кі послуги (ст. 1013 ЦК України);

3) не вступати без згоди комісіонера у відносини із субкомісіо-нером (ч. З ст. 1015 ЦК України);

4) забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обо­в'язку перед третьою особою (ч. 1 ст. 1016 ЦК України);

5) прийняти виконання договору, якщо комісіонер купив май­но за вищою ціною, ніж була погоджена, і заплатив різницю у ціні (ч. 5 ст. 1017 ЦК України);

6) повідомити комісіонера про заперечення щодо його звіту про­тягом тридцяти днів від дня отримання звіту (ч. 2 ст. 1022 ЦК України);

7) прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії; оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені у цьому майні недоліки (ст. 1023 ЦК України);

8) відшкодувати витрати, зроблені комісіонером у зв'язку з ви­конанням договору комісії (ст. 1024, ч. 4. ст. 1025 ЦК Ук­раїни);

9) повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів, якщо договір комісії укладено без ви­значення строку (ч. 2 ст. 1025 ЦК України);

10) у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений — негайно, розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера, у разі своєї відмови від договору комісії (ч. З ст. 1025 ЦК України);

11) розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера, протягом п'ятнадцяти днів від дня отримання повідомлення про від­мову комісіонера від договору (ч. 2 ст. 1026 ЦК України).

Комітент має право:

1) вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до тре­тьої особи у разі порушення нею договору, укладеного з комі­сіонером (ч. 4 ст. 1016 ЦК України);

2) якщо комісіонер купив майно за вищою ціною, ніж була пого­джена, не прийняти його, заявивши про це комісіонерові в розумний строк після отримання від нього повідомлення про цю купівлю (ч. 4 ст. 1017 ЦК України);

3) відмовитися від договору комісії (ст. 1025 ЦК України). Обов'язки комісіонера:

1) вчинити за дорученням комітента один або кілька правочинів від свого імені (ст. 1011 ЦК України);

2) вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комі­тента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти пра­вочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 1014 ЦК України);

3) передати додатково одержану вигоду комітенту, якщо право-чин вчинено на умовах більш вигідних, ніж ті, що були виз­начені комітентом¹ (ч. 2 ст. 1014 ЦК України);

4) відповідати за дії субкомісіонера перед комітентом (ч. 1 ст. 1015 ЦК України);

5) відповідати перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, коли він був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере²) (ч. З ст. 1016 ЦК України);

6) негайно повідомити комітента про порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, зібрати та забезпе­чити необхідні докази (ч. 4 ст. 1016 ЦК України);

7) у будь-якому разі повідомити комітента про допущені відсту­пи від його вказівок як тільки це стане можливим (ч. 1, 2 ст. 1017 ЦК України);

'На нашу думку, такий обов'язок комісіонера не буде спонукати його до отримання додаткової вигоди для комітента. Отже, останньому краще перед­бачити у договорі умову про заохочення комісіонера при вчиненні ним право-чину на більш вигідних умовах.

'Делькредере - прийняття комісіонером на себе гарантування виконання зобов'язання третьою особою, з якою укладено правочин за рахунок комітента. Однак таке гарантування потрібно відрізняти від договору поруки (ст. 553-559 ЦК України), за яким поручитель поручається за третю особу, яка є борж­ником іншої особи, перед її кредитором. У випадку делькредере комісіонер поручається перед своїм кредитором (комітентом) за третю особу, яка є борж­ником саме комісіонера, а не комітента. Крім того, за договором поруки борж­ник і.поручитель відповідають як солідарні боржники, якщо договором не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, а при дельк­редере перед комітентом відповідає лише комісіонер.

8) при продажу майна за нижчою ціною заплатити різницю ко­мітенту, якщо не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки. Якщо для відступу від вказівок ко­мітента потрібний був попередній запит, комісіонер має також довести, що він не міг попередньо запитати комітента або одержати в розумний строк відповіді на свій запит (ч. З ст. 1017 ЦК України);

9) зберігати майно комітента. Комісіонер відповідає перед комі­тентом за втрату, недостачу або пошкодження майна остан­нього. Якщо при прийнятті комісіонером майна, що надійш­ло від комітента, або майна, що надійшло для комітента, будуть виявлені недостача або пошкодження, а також у разі завдання шкоди майну комітента комісіонер повинен негайно повідомити про це комітента і вжити заходів щодо охорони його прав та інтересів (ст. 1021 ЦК України);

10) застрахувати майно за рахунок комітента, якщо це є необ­хідним відповідно до договору або звичаїв ділового обороту (ч. Зет. 1021 ЦК України);

11) після вчинення правочину за дорученням комітента надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (ч. 1 ст. 1022 ЦК України);

12) повідомити комітента про відмову від договору комісії не піз­ніше ніж за тридцять днів і вжити заходів, необхідних для збереження майна комітента (ч. 1 ст. 1026 ЦК України).

Комісіонер має право:

1) на комісійну плату. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. Коли комісіонер по­ручився за виконання правочину третьою особою, він має пра­во на додаткову плату. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії (ст. 1013 ЦК України);

2) за згодою комітента укласти договір субкомісії з третьою особою (субкомісіонером). У виняткових випадках, якщо цього вима­гають інтереси комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента (ч. 1,2ст. 1015 ЦК України);

3) відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. Комісіонеру, який є підприємцем, може бути надано право відступати від вказівок комітента без попереднього за­питу про це (ч. 1,2 ст. 1017 ЦК України);

4) для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітенту. У разі оголошення комі­тента банкрутом комісіонер вважається заставодержателем притриманої ним речі (ст. 1019 ЦК України);

5) відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошо­вих коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітенту (ст. 1020 ЦК України);

6) на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з вико­нанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у ви­падку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали, а також у разі відмови комітента від договору комісії (ст. 1024, ч. 4 ст. 1025 ЦК України);

7) відмовитися від договору комісії, але лише тоді, коли строк не встановлений договором (ч. 1 ст. 1026 ЦК України);

8) передати майно на зберігання за рахунок комітента або про­дати майно за найвигіднішою для комітента ціною у разі не­виконання комітентом обов'язку щодо розпорядження своїм майном при відмові від договору комісії комітента чи комі­сіонера (ч. З ст. 1025, ч. 2 ст. 1026 ЦК України).

Припинення договору комісії. Договір комісії припиняється як на загальних підставах, передбачених гл. 50 ЦК України, так і на спеціальних, встановлених законодавцем стосовно нього.

Спеціальними підставами припинення комісійних правовідносин є відмова комітента чи комісіонера від договору комісії, а також смерть фізичної особи або припинення юридичної особи-комісіонера.

Комітент має право в будь-який час відмовитися від договору комісії. Комісіонер же має право відмовитися від договору комісії лише тоді, коли строк не встановлений договором. Однак відмова від

договору однієї зі сторін не звільняє обидві сторони від окремих обо­в'язків (ст. 1025, 1026 ЦК України).

Договір комісії припиняється також у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи-комісіонера.

Якщо ж юридична особа-комісіонер припиняється і встановлю­ються її правонаступники, договір комісії розривається тільки у ви­падку, коли протягом строку, встановленого для заявления креди­торами своїх вимог, комітент повідомить про відмову від договору. В іншому разі права та обов'язки юридичної особи-комісіонера пере­ходять до її правонаступників (ст. 1027 ЦК України).

Особливості договору комісії щодо окремих видів майна вста­новлюються спеціальними нормативно-правовими актами.

Наприклад, порядок комісійної торгівлі непродовольчими това­рами (крім автомобілів, мотоциклів, тракторів й інших транспорт­них засобів, номерних агрегатів до них, ювелірних виробів з дорогоцінних металів та коштовного каміння) господарюючими су­б'єктами усіх форм власності, які пройшли державну реєстрацію у встановленому порядку, регулюється Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 р. № 37 (далі - Правила).

Відповідно до п. 2 Правил на комісію приймаються непродо­вольчі товари, придатні для використання, як нові, так і ті, що бу­ли в користуванні, але не потребують ремонту або реставрації і від­повідають санітарним вимогам, а також антикварні й унікальні речі та твори мистецтва.

Дозволяється також приймання на комісію виробів кооперати­вів, малих підприємств, громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, тощо.

Господарюючим суб'єктам за рішенням місцевих органів держав­ної виконавчої влади, крім того, дозволяється приймати від відпо­відних організацій конфісковане, безгосподарне майно і таке, що перейшло у спадщину державі, вилучене у громадян для відшко­дування завданої шкоди на виконання вироків і рішень судів, від державних, кооперативних, сімейних, колективних та приватних підприємств, закладів і установ - лишки товарно-матеріальних цінностей, які можуть бути реалізовані населенню, крім тих, що заборонені законом.

Не приймаються для комісійного продажу: зброя, боєприпаси (крім мисливської та спортивної зброї і боєприпасів до них, а також холодної зброї, спеціальних засобів, заряджених речовинами сльо­зоточивої і дратівної дії, що продаються громадськими об'єднання­ми з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військо­ва техніка; вибухові речовини й засоби вибуху; отруйні речовини; наркотичні, психотропні і отруйні засоби; лікувальні засоби і ви­роби медичного призначення; державні еталони одиниць фізичних величин; армійське знаряддя, тканини та інші товари військового асортименту, формене обмундирування, білизна зі штампом зак­ладів, організацій і підприємств; газові плити та балони до них без документа служби газового господарства, що підтверджує їх при­датність до подальшого використання; товари побутової хімії; то­вари з простроченим терміном зберігання; товари від неповнолітніх віком до 18 років; піротехнічні вироби; іграшки для дітей віком до 3-х років; іграшкова зброя з пластиковими кульками; примірники аудіовізуальних творів і фонограм, що були в користуванні, а також нові без наявності супровідних документів.

Ціни на комісійні товари встановлюються комітентом за домов­леністю з комісіонером на основі ринкового попиту.

Ціна товару, який не реалізований протягом встановленого стро­ку (60 календарних днів, за винятком антикваріату, творів мисте­цтва та унікальних речей, строк реалізації яких необмежений), мо­же бути знижена за домовленістю з комітентом. Якщо комітент не з'явився для переоцінки товару за викликом, комісіонер знижує ціну на таких умовах:

- на ЗО % від встановленої сторонами первинної вартості товару,

якщо товар не реалізовано в строк (60 календарних днів);

- на 40 % від залишкової ціни після першого зниження вартості

товару, якщо товар не реалізовано протягом наступних 15 ка­лендарних днів.

Якщо товар не реалізовано після другої уцінки протягом наступ­них 15 календарних днів, комісіонер знімає його з продажу без пи­сьмового попередження комітента.

За вимогою комітента ціна на зданий товар може бути знижена раніше строків, визначених чинними Правилами.

Комітент має право в будь-який час забрати зданий на комісію товар за наявності квитанції та відповідного посвідчення особи,

сплативши комісіонеру обумовлену плату за зберігання зданої на комісію речі.

Список рекомендованої літератури

1. Васильєва ВЛ. Договір консигнації. - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - 148 с

2. Назаренко В. Щодо використання договору комісії в сучасних умовах // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. -№ 3. - С. 24-27.

3. Пархачева МЛ. Договор комиссии: Бухгалтерские, налоговые и гражданско-правовые аспекты. - М.: Изд. дом. "Главбух", 2002. - 240 с.

4. Сибіга О.М. Права і обов'язки сторін по договору комісії // Вісн. Вищого арбітражного суду України. - 2000. - № 2. - С. 41-45.