Договір найму (оренди) транспортного засобу

Поняття та загальна характеристика договору найму транспорт­ного засобу.Різні технічні засоби, у тому числі транспортні, відігра­ють важливу роль у здійсненні професійної, підприємницької, гос­подарської діяльності людини, розвитку суспільства в цілому. Як відомо, Україна належить до таких держав, де активно функціонує не лише автомобільний, а й морський, річковий, повітряний трьлс-порт. Транспортні засоби в сучасних умовах все частіше стають пред­метом цивільних правовідносин найму.

Особливості цього предмета дозволяють законодавчо вид¹ чити найм транспортних засобів в окремий різновид договору найму (ст. 798—805 ЦК України). Важливе значення при регулюванні договір­них правовідносин найму транспортних засобів мають положення Кодексу торговельного мореплавства України (далі - КТМ України), Повітряного кодексу України (далі — ПК України), законів України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р., "Про страхування" від 7 березня 1996p., оскільки вони встановлюють певні особливості найму (оренди) окремих видів транспортних засобів.

Договір найму (оренди) транспортного засобу — це правочин, за яким наймодавець (орендодавець) передає наймачу (орендарю) за плату транспортний засіб (з наданням послуг для забезпечення нор-мального його використання або без надання таких послуг) у тим часове володіння та користування.

Договір найму (оренди) транспортного засобу є двостороннім, відплатним і консенсуальним.

Сторонами договору найму (оренди) транспортного зпечйіу ии-ступають наймодавець (орендодавець) і наймач (орендар).

Наймодавець - це особа, яка за договором передає транспортний засіб в оплатне, тимчасове володіння та користування наймачу.

Наймодавцем може бути будь-яка особа, яка є власником транс­портного засобу або особа, уповноважена передавати транспортний засіб у найм. Найчастіше ними виступають спеціалізовані транс­портні організації, у володінні яких перебувають транспортні засоби.

Наймачем за договором найму (оренди) транспортного засобу також може бути будь-яка особа. Чинне законодавство не встанов­лює будь-яких обмежень щодо наймачів транспортних засобів. До­сить поширеними є випадки оренди транспортних засобів фізич­ними особами-підприємцями, з метою заняття підприємницькою діяльністю.

Предметом договору, що розглядається, можуть бути повіт­ряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби.

ЦК України не дає вичерпного переліку транспортних засобів і не закріплює їх понять. Відповідно до ст. 15 ПК України, повітряне судно — це літальний апарат, що тримається в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відби­тим від земної поверхні, і здатний маневрувати у тривимірному про­сторі.

Морським (а також річковим) судном, як випливає з КТМ України, визнається самохідна або несамохідна плавуча споруда, яка використовується в цілях, передбачених ст. 15 КТМ України (для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних ко­палин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, букси­рування інших суден та плавучих об'єктів тощо).

Предметом договору найму (оренди) транспортного засобу є рухо­мі речі. Однак, відповідно до ст. 181 ЦК України, режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Наземні самохідні транспортні засоби також можуть бути пред­метом договору найму (оренди) транспортного засобу. Поняття "на­земні самохідні транспортні засоби" на законодавчому рівні у ци­вільно-правових нормах не закріплено.

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, транспортним засобом є пристрій, призначений для переие зення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спе­ціального обладнання чи механізмів.

Усі транспортні засоби можна поділити на самохідні та несамо­хідні. Самохідними слід вважати такі транспортні засоби, що не потребують для пересування залучення інших транспортних за­собів (автомобілі, у тому числі тролейбуси, мопеди, мотоцикли, ве­лосипеди, трактори, рейкові транспортні засоби, окрім метрополі­тену (наприклад, трамваї) та ін.

До несамохідних належать транспортні засоби, що призначені для буксирування самохідними транспортними засобами чи іншим способом (причепи, напівпричепи, сани тощо).

Усі самохідні транспортні засоби є наземними. До останніх нале­жать також залізничні транспортні засоби.

Усі наземні самохідні транспортні засоби, як предмет договору, що передається наймачу, повинні відповідати мінімальним вимо­гам, встановленим ст. 10 Закону України "Про транспорт", а саме: безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат (при його наявності у наймодавця).

ЦК України закріплює розширений предмет договору найму (оренди) транспортного засобу. Сторони за договором вправі встано­вити, що повітряне, морське, річкове судно чи наземний самохід­ний транспортний засіб (предмет договору) передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Крім того, сторони можуть домо­витися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу. Ук­ладення додаткового договору для цього не вимагається.

Незалежно від того, споживачем чого виступає наймач (лише транспортного засобу чи разом з ним і комплексу послуг із забезпе­чення його технічної експлуатації), він сплачує лише орендну плату за користування транспортним засобом. Витрати на утримання екі­пажу несе наймодавець.

Договір найму транспортного засобу з екіпажем поєднує в собі риси найму та надання послуг. Положення ч. 2-3 ст. 798 ЦК Укра­їни, на наш погляд, не лише розраховані на відносини за участю на

стороні наймодавця спеціалізованої транспортної організації, яка здатна надавати наймачеві додаткові послуги (зберігання, технічне обслуговування, ремонт транспортного засобу тощо), а й сприяють забезпеченню безпечного, ефективного його використання. Необ­хідність найму транспортного засобу з екіпажем найчастіше вини­кає у зв'язку з потребою висококваліфікованого управління ним, забезпечення належної технічної експлуатації предмета договору, здійснення яких, як правило, потребує спеціальних знань. Відпо­відно до ч. 2 ст. 805 ЦК України, екіпаж транспортного засобу зобо­в'язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечни­ми для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб.

Особливості договору найму (оренди) транспортного засобу по­в'язані із специфікою предмета договору, можливістю його розши­реного складу, що опосередковує обов'язковість закріплення у змісті договору окремих положень, які є істотними, а саме: щодо витрат, пов'язаних із використанням транспортного засобу, його страху­ванням, відшкодуванням шкоди, завданої іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу.

Стаття 799 ЦК України встановлює правила щодо форми дого­вору найму (оренди) транспортного засобу. Незалежно від строку, вартості майна такий договір завжди має бути укладений у письмо­вій формі.

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає також нотаріальному посвідченню.

Права та обов'язки сторін договору найму (оренди) транспорт­ного засобу мають свої особливості в порівнянні із загальними пра­вилами про найм (оренду). Передусім це прослідковується в норма­тивно-правовому закріпленні додаткових прав та обов'язків наймача.

Відповідно до ст. 800 ЦК України, наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності та має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезен­ня, а також інші договори відповідно до призначення транспортно­го засобу. Зазначена та інші норми § 5 гл. 58 ЦК України не нада­ють права наймачу передавати самостійно предмет договору в

ніднайм. Наймач вправі зробити це лише за наявності згоди орен­додавця.

На вимогу загальних норм наймодавець повинен передати об'єкт найму наймачеві у стані, що відповідає умовам договору або призначенню майна. Це означає, що за договором найму транспорт» його засобу наймодавець також зобов'язаний передати транспорт­ний засіб у належному технічному стані, відповідно до вимог транс­портних характеристик.

У свою чергу, наймач зобов'язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані (ч. 1 ст. 801 ЦК України), тобто проводити його технічне обслуговування та ремонт (як капіталь­ний, так і поточний, якщо інше не зазначено в договорі). Наймач має проводити технічне обслуговування та ремонт як транспортного засобу, так і його складових частин з метою підтримання їх у на­лежному робочому стані та забезпечення встановлених виробником технічних характеристик.

Протягом дії договору найму наймодавець повністю позбавлений обов'язку утримувати транспортний засіб. Наймач несе всі вит­рати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів. Щодо автомобільних транс­портних засобів, прикладом витрат, пов'язаних з їх використан­ням, є витрати на паливно-мастильні матеріали, паркування, вит­рати, пов'язані з проведенням технічного огляду та ремонту, страхуванням цивільної відповідальності володільців транспортних засобів та ін. Чинне законодавство не звільняє наймача від обов'яз­ку сплачувати податки з володільців транспортних засобів, а також збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Обов'язком наймача є також відшкодування збитків наймо-давцеві, завданих у зв'язку із втратою або пошкодженням транс­портного засобу. Наймач не буде проводити відшкодування лише в тому випадку, якщо доведе, що це сталося не з його вини (ст. 803 ЦК України). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо до­говором або законом не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірі. Стаття 786 ЦК України встановлює, що до вимог про відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана в користування наймачеві, застосовується позовна давність в один рік. У разі заподіяння шкоди іншій особі у

зв'язку з використанням транспортного засобу, наймач зобов'яза­ний відшкодовувати шкоду за загальними правилами гл. 82 ЦК України.

Мають особливості й обов'язки сторін щодо страхування за договором найму (оренди) транспортних засобів. Чинне законодав­ство виділяє два види страхування, що стосуються відносин, по­в'язаних із використанням транспортних засобів: 1) страхування транспортного засобу; 2) страхування цивільно-правової відпові­дальності власників транспортних засобів. Останнє у правовідно­синах за договором найму (оренди) транспортного засобу здійсню­ється наймачем. Водночас на вимогу ч. 1 ст. 802 ЦК України страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем.

Список рекомендованої літератури

1. Вавилин Е.В. Аренда транспортных средств. - Саратов, 2001. -115с.

2. Вакулович Е.В. Договір оренди транспортних засобів: Авто-реф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нац. ун-т внутр. справ. -X., 2002.-19 с.

3. Левенсон Д.С. Договор аренды транспортных средств. - М., 1969.-119 с.

Договір лізингу

Поняття та види договору лізингу.Вітчизняна економіка потре­бує модернізації основних виробничих фондів, зменшення матері-ало- та енергомісткості виробництва. Однак складним завданням, що постає перед особами-суб'єктами підприємницької діяльності, є оновлення майже в повному обсязі зношених основних фондів за власні кошти.

За таких умов одним із найбільш перспективних механізмів за­безпечення підприємств новим обладнанням є лізинг (англ. "lease" - здавати в оренду, найм, орендувати, наймати) - різновид підпри­ємницької діяльності, спрямованої на інвестування власних, по­зичкових або залучених коштів шляхом надання майнового кре­диту.

Лізинг може стати одним із реальних джерел отримання засобів виробництва. Він відкриває підприємствам, що не мають засобів для купівлі обладнання, великі фінансові можливості для розвит­ку, оскільки не потребує значної частини оборотних засобів, дозво­ляє оперативно реагувати на кон'юнктуру ринку, розширюючи можливості оренди додаткового обладнання. Експерти зазначають, що він необхідний кожній галузі виробництва, оскільки рівень зно­су основних фондів становить майже 70-80 %.

Лізингові операції є також одним із шляхів залучення додатко­вих іноземних інвестицій у вигляді обладнання, сільськогосподар­ської техніки, транспортних засобів тощо.

Лізинг здійснюється за договором лізингу, що регулює правовід­носини між його суб'єктами. Відповідно до ст. 806 ЦК України до­говором лізингу є договір, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодер-жувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лі-зингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановле­них лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Основу правового регулювання лізингових відносин становить ЦК України. До договору лізингу застосовуються загальні положен­ня про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених у § 6 гл. 58 ЦК України. Крім того, до нього застосовуються загальні положення про купівлю-продаж і положення про договір поставки, якщо інше не визначено у законі. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Світова практика протягом понад століття напрацювала числен­ні види лізингових правочинів. Критерії їх класифікації різні:

1) за об'єктами:

- лізинг рухомого майна, що було і не було у вжитку;

- лізинг нерухомого майна;

- лізинг виробничих комплексів тощо;

2) за суб'єктами, які беруть участь улізингу:

- прямий;

- непрямий;

- зворотний;

- пайовий;

- роздільний;

3) за сектором ринку, в якому здійснюється лізинг:

- внутрішній;

- міжнародний;

4) за способом передачі об'єкта лізингу у власність лізинго-одержувача:

- строковий;

- безстроковий щодо викупу;

- умовний;

5) за умовами використання об'єкта лізингу:

- цільовий;

- безумовний;

6) за умовами надання послуг лізингоодержувачу:

- лізинг з повним набором послуг;

- лізинг з неповним набором послуг;

- лізинг із спеціальними послугами;

- компенсаційний;

- чистий;

7) за характером лізингових платежів:

- лізинг з грошовим платежем;

- лізинг з компенсаційним платежем;

- лізинг зі змішаним платежем¹.

ЦК України виділяє два види лізингу: прямий і непрямий.

Прямий лізинг є двостороннім правочином між лізингодавцем та лізингоодержувачем. Він передбачає, що у лізинг передається об'єкт, який є власністю лізингодавця і набутий без попередньої домовленості з лізингоодержувачем.

Особливістю непрямого лізингу є те, що в лізинг передається майно, спеціально придбане лізингодавцем для цього у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов. Він може укладатися у формі багатосторон­нього правочину або у формі цілої низки правочинів. Непрямий лі-

¹ Див.: Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голо­ва редкол.) та ін. - К.: Укр. енциклопедія, 2001. - Т. 3. - С. 488.

зинг є класичним видом лізингових відносин і досить часто застосо­вується у світовій практиці.

Про види договору лізингу згадується і в інших нормативно-пра­вових актах. Так, у Господарському кодексі України (далі - ГК Ук­раїни) зазначено, що лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний, однак не вказано, в чому саме полягає відмінність між ними.

Закон України "Про фінансовий лізинг" від 16 грудня 1997 р. обмежується регулюванням відносин тільки одного виду договору лізингу - договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові пла­тежі) (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Взявши до уваги основну ознаку договору лізингу щодо необхід­ності спеціального придбання речі лізингодавцем для наступного її передання лізингоодержувачу, можна зробити висновок, що фінан­совий лізинг є різновидом непрямого лізингу. Проте до фінансового лізингу висуваються більш жорсткі вимоги, зокрема з точки зору податкового законодавства.

Так, відповідно до п. 1.18.2 ст. 1 Закону України "Про оподатку­вання прибутку підприємств" лізинг вважається фінансовим, якщо договір фінансового лізингу містить одну з таких умов:

1) об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого аморти­зується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нор­мами амортизації, визначеними законом, та орендар зобов'я­заний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

2) сума лізингових (орендних) платежів з початку строку орен­ди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

3) якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі ос­новних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 від­сотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої

на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Націо­нального банку України, визначеної на дату початку дії лізин­гового договору на весь його строк;

4) майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоодержувача (орендаря) та після закін­чення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоодержувача (орендаря), вихо­дячи з його технологічних та якісних характеристик. Загальна характеристика договору лізингу. Договір лізингу є двостороннім (при прямому лізингу) або багатостороннім (при непрямому лізингу), еідплатним (майно передається в користуван­ня за встановлену плату - лізингові платежі), реальним (коли дого­вір є укладеним з моменту передачі лізингодавцем лізингоодержува-чеві майна у користування) або консенсуальним (коли лізингодавець зобов'язується передати лізингоодержувачеві майно у користу­вання).

Сторонами договору лізингу є лізингодавець і лізингоодержу-вач. У договорі непрямого лізингу також бере участь продавець (по­стачальник)¹ .

Лізингодавцем є юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу.

Однак фінансовий лізинг є видом фінансових послуг, тому лізин­годавцем за цим договором можуть виступати лише фінансові уста­нови (банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії тощо), а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичні особи-суб'єк-ти підприємницької діяльності (п. 5 ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових пос­луг"). Крім того, відповідно до Положення про надання послуг з фі­нансового лізингу юридичними особами-суб'єктами господарюван­ня, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22 січня 2004 р. № 21,

¹ Відповідно до ст. 4 Закону України "Про фінансовий лізинг" суб'єктами договору фінансового лізингу, крім перерахованих, можуть бути інші юридич­ні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

лізингодавцем за договором фінансового лізингу може бути юри­дична особа-суб'єкт господарювання, яка за своїм правовим стату­сом не є фінансовою установою, але має визначене законами та нор­мативно-правовими актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України право надавати окремі види фінансових послуг.

Лізингоодержувач - це фізична або юридична особа, яка отри­мує право володіння та користування предметом лізингу від лі-зингодавця.

Продавцем (постачальником) за договором лізингу є фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступ­ному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу.

Для укладення договору лізингу сторони повинні досягнути зго­ди за всіма істотними умовами, якими є:

1) предмет лізингу;

2) строк, на який лізингоодержувачу надається право користу­вання предметом лізингу (строк лізингу);

3) розмір лізингових платежів;

4) інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Пред мето м договору лізингу може бути неспоживна річ, визна­чена індивідуальними ознаками, що віднесена відповідно до законо­давства до основних фондів (ч. 1 ст. 807 ЦК України).

Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання в його господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріаль­них цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і посту­пово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом (п. 8.2.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підпри­ємств").

Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також речі, встановлені законом (ч. 2 ст. 807 ЦК України). Відповідно до ч. 5 ст. 292 ГК України, ч. 2 ст. З Закону України "Про фінансовий лізинг" не можуть виступати предметом цього договору і цілісні майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

У випадках і порядку, передбачених законодавством, предмет лізингу підлягає реєстрації.

Право власності на предмет лізингу належить лізингодавцеві. У разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов'язки лізингодавця перехо­дять до нового власника предмета лізингу.

З моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодер-жувачу ризик випадкового знищення або пошкодження предмета лізингу переходить до нього, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лі-зингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або пошкодження несе сторона, яка прострочила (ст. 809 ЦК України).

Строк договору лізингу визначається сторонами, але строк дії договору фінансового лізингу не може бути меншим одного року.

Протягом строку лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодав­цю лізингові платежі в порядку, встановленому договором лізингу. Вони можуть складатися із:

1) суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

2) платежу як винагороди лізингодавцю за отримане у лізинг майно (процентних і комісійних платежів);

3) компенсації відсотків за кредитом;

4) інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з ви­конанням договору фінансового лізингу (витрат лізингодавця, пов'язаних із сплатою податків, доставкою, страховкою тощо).

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Договір прямого лізингу укладається за загальними правилами про порядок укладення договорів (статті 638-650 ЦК України). По­рядок же укладення договору непрямого лізингу має свої особ­ливості і включає в себе кілька етапів, зокрема:

1) лізингоодержувач обирає продавця (постачальника) предмета лізингу; знайомиться з процедурою та умовами його прид­бання у непрямий лізинг; надає лізингодавцю заяву (клопо­тання) на придбання предмета лізингу та пакет документів, необхідний для здійснення лізингової операції;

2) лізингодавець аналізує лізингоодержувача, продавця, пред­мет лізингу та виносить рішення щодо ефективності та до­цільності проведення лізингової операції. У разі позитивного рішення лізингодавець надає відповідне письмове повідомлен­ня продавцю і лізингоодержувачу;

3) лізингодавець укладає трьохсторонній договір непрямого лі­зингу (з продавцем предмета лізингу та лізингоодержувачем);

4) внесення лізингоодержувачем авансу на користь лізингодав­ця, як гарантії виконання умов договору непрямого лізингу;

5) оплата вартості предмета лізингу шляхом перерахування ко­штів на рахунок продавця (постачальника);

6) відвантаження, транспортування, монтаж, введення в експлу­атацію предмета лізингу; укладення та підписання трьохсто-роннього акту прийому-передачі;

7) укладання договорів страхування предмета лізингу, фінансо­вого ризику несплати лізингових платежів або невикупу пред­мета лізингу тощо.

Права та обов'язки сторін за договором лізингу. Лізингодавець зобов'язаний:

1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;

2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі вла­стивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі ви­конувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;

4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та (або) договором;

5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання до­говору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

Лізингодавець має право:

1) інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;

2) здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

3) відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;

4) вимагати розірвання договору та повернення предмета лізин­гу у передбачених законом та договором випадках;

5) стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нота­ріуса;

6) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків від­повідно до закону та договору;

7) вимагати повернення предмета лізингу та виконання гро­шових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йо­му в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;

2) якщо інше не встановлено договором, оплатити витрати на страхування предмету лізингу та (або) пов'язаних із вико­нанням лізингового договору ризиків, у разі, коли їх обов'яз­ковість встановлена законом або договором;

3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі ви­конувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані;

4) своєчасно сплачувати лізингові платежі;

5) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забез­печувати можливість здійснення перевірки умов його вико­ристання та утримання;

6) письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

7) письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведения поточного чи сезонного технічного обслугову­вання та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, — негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання

вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встаиоллопо договором;

8) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках достроко» вого повернення предмета лізингу - повернути предмет лізин­гу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з ураху­ванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Лізингоодержувач має право:

1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специ­фікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

2) відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відпо­відає його призначенню та (або) умовам договору, специфі­каціям;

3) вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;

4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу;

5) поліпшити річ, що є предметом договору лізингу, але тільки за згодою лізингодавця. У такому випадку лізингоодержувач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості у рахунок лізингових платежів. Якщо поліпшення предмета лізингу здійснене без дозволу лі­зингодавця, лізингоодержувач має право вилучити здійснені ним поліпшення за умови, що такі поліпшення можуть бути відділені від предмета лізингу без шкоди для нього;

6)укладати договір сублізингу, однак лише за письмовою зго­дою лізингодавця. Сублізинг - це вид піднайму предмета лі­зингу, відповідно до якого лізингоодержувач за договором лі­зингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погодже­ний строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лі­зингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. У разі передачі предмета лізингу в сублізинг право вимоги до продавця (постачальника) переходить до лізинго­одержувача за договором сублізингу. До договору сублізингу

застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено договором лізингу;

7) вимагати усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу, у тому числі і від лізингодавця.

Коло перерахованих прав та обов'язків сторін договору лізингу не є вичерпним - лізингоодержувач та лізингодавець можуть мати й інші права та обов'язки відповідно до умов договору та норматив­но-правових актів.

Відповідальність продавця (постачальника) предмета договору лізингу.Особливості договору лізингу проявляються і у відповідаль­ності щодо продажу (поставки) предмета договору непрямого лізингу (ст. 808 ЦК України). Так, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета дого­вору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (поста­чальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за пору­шення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо.

У випадку, коли вибір продавця (постачальника) предмету дого­вору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачаль­ник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) пред­мета договору лізингу.

Ремонт і технічне обслуговування предмета лізингу здійсню­ються продавцем (постачальником) на підставі договору між лі­зингоодержувачем та продавцем (постачальником).

Відмова від договору лізингу.Кожна із сторін має право відмо­витися від договору лізингу. Така відмова є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про цю відмову.

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізинго­давця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу стано­вить більше ЗО днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. При цьому лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у без-

спірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у пов­ному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Список рекомендованої літератури

1. Барабаш А.Г. Правове регулювання лізингових відносин в Ук­раїні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.04 / Ін-т економіко-правових досліджень НАН України. - Донецьк, 2004. - 18 с

2. Кисіль С Проблемні аспекти лізингових угод // Предпри­нимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 7. — С. 9--13.

3. Лизинг: Экономические, правовые и организационные основы / Под ред. A.M. Тавасиева, Н.М. Коршунова. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. - 320 с.

4. Харитонова Ю.С. Понятие финансовой аренды (лизинга) // Законодательство. - 1998. - № 1. - С. 23-30.