Договір комерційної субконцесії.
За договором комерційної субконцесії особа, що є користувачем за договором комерційної концесії, надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правовласником комплексом прав або частиною комплексу прав. При цьому, з метою забезпечення інтересів правовласника, укладання договору субконцесії можливе лише за умови, що це прямо передбачено договором концесії.
За принципом комерційної концесії (або подібним) працюють такі відомі компанії, як Coca-Cola, McDonald’s, Kodak тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 1118 ЦКУ договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволо дільця. Аналогічне правило міститься у ч. 2 ст. 367 ГКУ, згідно з якою державну реєстрацію договору комерційної концесії покладено на орган, що здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання, який виступає за договором як правоволоділець. Державній реєстрації також підлягає розірвання договору комерційної концесії (ч. 4 ст. 374 ГКУ). З державною реєстрацією даного договору, крім того, пов’язана можливість його сторін посилатись на зміни договору комерційної концесії у відносинах з третіми особами (ч. 2 ст. 374 ГКУ). Таким органом є державний реєстратор, який відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» проводить держану реєстрацію зазначених осіб. Частиною 4 ст. 6 цього Закону передбачено, що на посаду державного реєстратора призначається особа з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста та стажем роботи за фахом на державній службі не менше одного року, або стажем роботи в інших сферах управління не менше трьох років.
Різниця договору франшизи від звичайного ліцензійного договору у тому, що права передаються на пільговій, привілейованій основі. Так, користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ризики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг буде не нижчої якості товарів і послуг, а останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди.
Відносно новою формою комерціалізації прав на об’єкти інтелектуальної власності є лізинг. За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верстати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами. Тобто разом з технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об’єктом інтелектуальної власності.
Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг дозволяє починаючим підприємцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досягнення науково-технічного прогресу.
Найпоширенішими формами передачі авторських прав є договори:
1. про публікацію (видання та перевидання) твору;
2. постановницький, що укладається за умови, коли основним способом використання твору є його публічне виконання;
3. сценарний, пов’язаний з передачею права на переробку тексту твору на сценарій;
4. про депонування рукопису, пов’язаний з передачею права на публікацію та використання твору спеціальним інформаційним органам відповідно до встановленого порядку тощо.
5. про часткову передачу виключних прав;
6. про передачу всіх майнових прав;
7. про передачу невиключних прав.
Формами передачі ноу-хау, інжинірингових послуг тощо, є такі угоди:
– про передачу ноу-хау в матеріалізованій формі (документів, фотографій, комп’ютерних програм, баз даних);
– про передачу ноу-хау в нематеріалізованій формі (консультацій, навчання, технологічної допомоги);
– про надання інжинірингових послуг тощо.
Таким чином, кожний із зазначених способів комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності є самостійним і може бути прибутковим. Вибір найбільш прийнятного способу комерціалізації має бути обґрунтованим з точки зору очікуваного прибутку, який він може принести власникові прав в конкретних умовах.