Напрями асортиментної політики підприємства
Асортиментна політика підприємства може бути побудована за такими основними напрямками (табл. 5.2):
товарна диференціація;
товарна вузька спеціалізація;
товарна диверсифікація;
товарна вертикальна інтеграція.
Таблиця 5.2
Напрями асортиментної політики підприємства
| Назва напряму | Коротка характеристика напряму |
| 1. Товарна диференціація | Відзначення підприємством своїх товарів та послуг, які відрізняються від товарів та послуг конкурентів |
| 2. Товарна вузька спеціалізація | Випуск підприємством конструктивно і технологічно однорідної продукції, роботою підприємства на досить вузькому ринковому сегменті та пов'язана з обмеженням сфери збуту |
| 3. Товарна диверсифікація | Значне розширення сфери діяльності підприємства та здійснення виробництва великої кількості, як правило, не пов'язаних одних з одним товарів та послуг |
| 4. Товарна вертикальна інтеграція | Розширення діяльності підприємства «за вертикаллю», коли підприємство, яке займається основним виробництвом, контролює підприємство, виробництво якого доповнює основне |
Товарна диференціація пов'язана з відзначенням підприємством своїх товарів та послуг, які відрізняються від товарів та послуг конкурентів (специфічні властивості продукту, доставка продукції, ремонт, продаж у кредит, якісна перевага сировинних матеріалів тощо). Вдала диференціація дозволяє підприємству встановити підвищену ціну на товар або послугу, збільшити обсяг продажу, завоювати лояльність споживачів щодо власної торгової марки.
Товарна вузька спеціалізація визначається випуском підприємством конструктивно і технологічно однорідної продукції, роботою підприємства на досить вузькому ринковому сегменті та пов'язана з обмеженням сфери збуту. Так буває, якщо підприємство не має достатніх ресурсів для проведення успішної роботи відносно широкого кола товарної номенклатури, або в силу специфіки самого товару, а також особливостей технологічного процесу. В ряді випадків політика вузької товарної спеціалізації може стати оптимальною для ефективної діяльності невеликого підприємства або коли підприємство періодично змінює вузьку спеціалізацію, використовуючи її для засвоєння нових ринків, або при адаптації до мінливого характеру попиту.
Товарна диверсифікація передбачає значне розширення сфери діяльності підприємства та здійснення виробництва великої кількості, як правило, не пов'язаних одних з одним товарів та послуг. Така політика забезпечує значну стійкість та стабільність роботи підприємства, оскільки служить гарантом відсутності ризиків зниження попиту та кризових явищ у виробництві. Якщо деякі з видів продукції виявляться низькоприбутковими, то інші можуть виявитися, навпаки, високоприбутковими, і підприємство загалом отримає достатньо високий прибутокза усією сукупністю видів продукції.
Вертикальна інтеграція передбачає розширення діяльності підприємства «за вертикаллю», коли підприємство, яке займається основним виробництвом, контролює підприємство, виробництво якого доповнює основне. Існують такі види інтеграції:
1. В залежності від напрямку інтегрування – вертикальна інтеграція «назад» (коли підприємство, яке займається основним виробництвом, набуває контроль над постачальниками) або вертикальна інтеграція «вперед» (коли підприємство набуває контроль над наступними технологічними стадіями виробництва);
2. За ступенем охоплення – повна вертикальна інтеграція (передбачає участь у всіх стадіях переробки продукції) або часткова вертикальна інтеграція (передбачає участь на найбільш важливих етапах переробки продукції).
Політика товарної вертикальної інтеграції дає можливість економити на витратах виробництва та обігу у зв'язку з використанням більш дешевої сировини та базових компонентів основної продукції, передової технології та досвіду інтегрованих виробництв, доступу до нових ринків збуту тощо.
Товарна вертикальна інтеграція може здійснюватися також і шляхом комбінування, тобто поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, пов’язаних між собою в технічному, економічному та організаційному відношеннях.
5.8. Методичні засади використання оптимізаційного підходу в процесі планування виробництва та реалізації продукції підприємства
Планування виробництва підприємством продукції повинно передбачати досягнення максимального рівня результатів його господарської діяльності. У зв’язку з цим доцільним є застосування з цією метою оптимізаційного підходу. Даний підхід передбачає побудову системи відповідних економіко-математичних моделей, які, насамперед, містять:
1) цільову функцію – математичний вигляд критерію оптимізації виробничої програми підприємства. В якості цієї функції може виступати, зокрема, величина річного прибутку підприємства від операційної діяльності Стосовно аргументів у даній функції, то ними є натуральні обсяги виробництва продукції різних видів, які виготовляє або може виготовляти данепідприємство;
2) обмеження на розмір виробничих можливостей підприємства. Такими обмеженнями можуть виступати як окремі види виробничих ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, технічних та інших), так і сукупний рівень виробничого потенціалу підприємства, що описується величиною його виробничої потужності.
Для побудови параметризованих моделей визначення показників виробничої потужності підприємства необхідно зібрати низку вхідної інформації, до якої, зокрема, відносяться:
1. Дані про собівартість одиниці продукції підприємства кожного виду.
2. Статистичні залежності між ціною кожного виду продукції та обсягами її виробництва та реалізації.
3. Наявні обмеження на розмір виробничих можливостей підприємства.
Слід відзначити, що на практиці встановлення статистичних залежностей між ціною кожного виду продукції та обсягами її виробництва та реалізації може стикатися із суттєвими труднощами внаслідок браку вхідної інформації. У такому випадку можна застосовувати наближений підхід, що базується на застосуванні коефіцієнтів еластичності.
При цьому слід розглядати два найтиповіших випадки формування цін та попиту на продукцію підприємства, а саме: колипідприємство виготовляє невзаємопов’язані види продукції (тобто зміна обсягів реалізації певного виду продукції не впливає на зміну цін на інші види продукції підприємства) та коли підприємство виготовляє взаємопов’язані види продукції.
Для побудови математичної моделі визначення оптимального обсягу виробництва певного виду продукції, що відповідає першому з двох вищевказаних випадків, введемо такі позначення:
Q – обсяг виробництва продукції даним підприємством у натуральних одиницях;
Q0 – початковий (фактичний) обсяг виробництва продукції даним підприємством у натуральних одиницях;
С – собівартість одиниці продукції, грн.;
Ц – ціна одиниці продукції, грн.;
Ц0 – початкова (поточна) ціна одиниці продукції, грн.;
ЗВ – умовно-змінні витрати на одиницю продукції, грн.;
ПВ – умовно-постійні витрати на весь обсяг продукції;
│ε│- модуль поточного значення коефіцієнта еластичності ціни продукції за обсягом реалізації (показує на скільки відсотків зменшиться ціна при збільшенні обсягу реалізації продукції на 1 %).
Тоді, прибуток підприємства від реалізації певного виду продукції може бути обчислений за такою формулою:
, (5.12)
де ПР – прибуток підприємства від реалізації певного виду продукції на весь обсяг реалізації;
х – певний відсоток збільшення обсягу реалізації продукції.
Якщо провести низку перетворень формули (5.12), остаточно отримуємо:
. (5.13)
Для того, щоб знайти значення х, за якого прибуток ПР набуває максимального розміру, визначаємо похідну функцію (5.13) та прирівнюємо її до нуля:
, (5.14)
З рівняння (5.14) отримуємо:
, (5.15)
де хопт – оптимальний відсоток збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції (якщо його величина від’ємна, то це означає, що обсяги реалізації потрібно зменшувати).
Знаючи показник хопт можна визначити оптимальний обсяг виробництва та оптимальну ціну одиниці продукції за формулами:
, (5.16)
, (5.17)
де Qопт – оптимальний обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях, за якого прибуток максимальний;
Цопт – оптимальна ціна одиниці продукції.