Поняття, принципи і система кримінального права.

Кримінальне право України.

План.

1) Поняття, принципи і система кримінального права.

2) Злочин, його ознаки склад та види.

3) Обставини, що виключають злочинність діяння.

4) Поняття покарання та його види.

Поняття, принципи і система кримінального права.

КП – це система встановлених вищим законодавчим органом норм, що визначають підстави і принципи кримінальної відповідальності, а також, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосовувати до осіб, котрі їх вчинили.

Основними принципами кримінального права є:

1) Законність – ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності і підданий кримінальному покаранню інакше, як за діяння, що містять склад зочину, який передбачений кримінальним законом, а кримінальне покарання може бути застосовано тільки за вироком суду й відповідно до закону.

2) Гуманізм – кримінальне покарання має на меті перевиховання засудженої особи в дусі точного виконання законів, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

3) Невідворотна відповідальність особи за вчинене діяння при наявності її вини – неухильне здійснення вимог кримінального законодавства про своєчасне і повне розкриття кожного злочину, з тим, щоб кожний, хто скоїв злочин, був підданий справедливому покаранню.

Основним джерелом КП України є Кримінальний кодекс України, прийнятий 05.04.2001 року.

2. Злочиномє передбачене КК України суспільно небезпечневинне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого ККУ, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Ознаки, що характеризують наявність злочину:

1)Суспільна небезпечність діяння;

2)Протиправність;

3)Винність діяння;

4)Караність діяння.

Склад злочину – це сукупність передбачених кримінальним законом ознак, які визначають суспільно-небезпечне діяння як злочин. Це необхідна умова кримінальної відповідальності. Особа підлягає кримінальній відповідальності лише при наявності в її діях складу злочину і лише за той злочин, юридичний склад якого в її діях встановлено.

Юридичний склад злочину включає:

1) Об’єкт злочину – це те, на що направлений злочин: власність, майнові права, права і свободи громадян;

2) об’єктивна сторона злочину – це сукупність встановлених кримінальним законодавством зовнішніх ознак злочину, які характеризують зовнішній процес злочинного посягання. Об’єктивну сторону злочину характеризують:

- діяння – свідома активна чи пасивна поведінка людини у зовнішньому світі;

- суспільно-небезпечні наслідки;

- місце вчинення злочину;

- час вчинення злочину;

- спосіб вчинення злочину;

- знаряддя вчинення злочину;

- обставини скоєння злочину;

- причинно-наслідковий зв'язок між суспільно небезпечним діянням та злочинним наслідком.

3) Суб’єкт злочину - фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до ККУ може наставати кримінальна відповідальність. Нести відповідальність та бути визнаним суб’єктом злочину може лише особа, яка володіє певними ознаками:

- суб’єктом злочину може бути лише фіз.особа;

- особа повинна досягти віку з якого настає кримінальна відповідальність. Відповідно до статті 22 ККУ кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. В деяких випадках передбачається настання кримінальної відповідальності з 14р.

- суб’єктом злочину може бути лише осудна особа.

4) Суб’єктивна сторона злочину – це ознаки, які характеризують психічне відношення особи, що здійснила злочин, до самого суспільно-небезпечного діяння та його наслідків. До суб’єктивної сторони злочину відноситься:

Вина – характеризує психічне відношення особи до здійсненого нею злочину і виражається у формі:

1) Умислу - прямого і непрямого.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

2) Необережності, яка поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Класифікація злочинів

1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на:

- Злочин невеликої тяжкості - злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2-х років, або інше, більш м'яке покарання.

- Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років.

- Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 10 років.

- Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі.

ККУ виділяє також:

- Закінчений злочин - діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини ККУ.

- Незакінчений злочин - це готування до злочину та замах на злочин.

Стадії злочину:

1)Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

2)Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини ККУ, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

3)Закінчення злочину – коли в здійсненному діяння є всі юридичні ознаки складу злочину, описаного в кримінальному законі.

3. ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

1. Необхідна оборона. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цьогоКодексу. 4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. 5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

2. Уявна оборона - дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

3. Затримання особи, що вчинила злочин. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

4. Крайня необхідність. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

5. Фізичний або психічний примус. Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

6. Виконання наказу або розпорядження. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.

7. Діяння, пов'язане з ризиком. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією(бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.Не є злочином вимушене заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

Покарання та його види.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Воно не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, такі як додаткові покарання.

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини ККУ. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених ККУ.