Найпоширеніші хвороби зернових колосових культур і захисні заходи

Тверда сажка. Збудниками хвороби є: на пшениці – Tilletia caries, на житі – T.secalis, на ячмені – Ustilago hordei. Поширена повсюди. Хвороба уражує колос. Симптоми проявляються на початку молочної стиглості. При роздавлюванні уражених колосків виділяється оливково-бура рідина, що має запах гнилого оселедця. Замість зерна в колосках утворюються мішечки, заповнені чорною масою теліоспор, на ячмені спори склеєні у міцні грудочки.

Під час збирання, обмолоту, очищення зерна теліоспори розпорошуються і потрапляють на зерно і ґрунт. Джерело інфекції – заспорене зерно. Зараження рослин відбувається під час проростання насіння. Під час сівби теліоспори потрапляють у ґрунт, де проростають, утворюючи базидію з базидіоспорами. Останні після копуляції утворюють інфекційну гіфу, яка проникає у паросток. Потім у рослині утворюється міцелій, який дифузно поширюється, досягає конуса наростання, проникає в листки, стебло і колосок.

Захисні заходи полягають у вирощуванні відносно стійких сортів, знезараженні посівного матеріалу протруйниками як контактної, так і системної дії та дотриманні вимог технології вирощування.

Летюча сажка. Збудники на ячмені – Ustilago nuda, на пшениці – U. tritici, на житі – U. vavilovi. Поширена у всіх зонах вирощування. Особливо великої шкоди завдає посівам ячменю. Проявляється під час виколошування. Усі частини колоса, крім стрижнів, перетворюються в рихлу чорну спорову масу ще до виходу з піхви листка. Уражений колос виходить з піхви спочатку вкритий тонкою прозорою оболонкою. Потім оболонка руйнується і теліпспори розпорошуються. Поширення інфекції та зараження рослин відбувається під час цвітіння. Джерело інфекції – заражене зерно. Під час проростання зерна гіфи гриба активізуються й уражують проростки рослин. Грибниця дифузно поширюється по рослині, і замість частин колоса утворюється спорова маса.

Захисні заходи полягають у вирощуванні стійких сортів і протруюванні посівного матеріалу системними фунгіцидами.

Карликова сажка пшениці. Збудник – Tilletia controversa. Уражує озиму пшеницю і дикорослі злаки. Поширена переважно у західних областях України. За зовнішніми ознаками хвороба схожа з твердою сажкою. Але у хворих рослин проявляються симптоми карликовості, вони надмірно кущаться, утворюючи до 30 низькорослих стебел. Уражені посіви практично не дають урожаю. Джерела інфекції – заспорене зерно і ґрунт.

Високоефективними захисними заходами є дотримання сівозміни, протруювання насіння, знищення злакових бур’янів – резерваторів інфекції.

Бура листкова іржа пшениці. Збудник хвороби – дводомний гриб Puccinia recondita. Поширений повсюди, особливо в Лісостепу і на Поліссі.

Проявляється на листках у вигляді уредопустул іржаво-бурого кольору. Інфекція поширюється за допомогою вітру, дощу. Пізніше утворюються теліопустули чорного кольору.

Хвороба спричинює втрати врожаю до 10-15 ц/га та погіршення якісних показників зерна. Джерела інфекції – уражені посіви озимої пшениці, сходи падалиці, дикі злаки.

Зменшенню втрат сприяє вирощування стійких сортів, внесення фосфорно-калійних добрив восени, знищення бур’янів, падалиці, обприскування фунгіцидами.

Лінійна, або стеблова, іржа злаків. Збудник хвороби на пшениці – Puccinia graminis f.sp.tritici, на житі – Puccinia graminis f.sp. secalis, на ячмені – P. graminis f.sp.tritici i P. graminis secalis. Зустрічається всюди, найпоширеніша в західних областях.

Уражує листя, стебла, остюки і колоскові луски, порушуючи водний баланс рослини, що спричинює зниження врожаю до 60-70%. Проявляється спочатку у вигляді іржаво-бурих уредопустул, а згодом – чорних теліопустул, що зливаються в продовгасті лінії. Проміжний господар – барбарис, магнолія.

Джерела інфекції – проміжний господар, уражені посіви, злакові бур’яни, рослинні рештки. Хвороба більш шкідлива на ранніх посівах озимих і пізніх посівах ярих зернових колосових культур.

Зниженню інтенсивності ураження рослин сприяють фосфорно-калійні добрива. Ефективними заходами є впровадження стійких сортів, знищення проміжних господарів, злакових бур’янів, обробка посівів фунгіцидами.

Карликова іржа ячменю. Збудник хвороби – Puccinia hordei. Проміжний господар – види рясту. Поширена в усіх районах вирощування. Уражує листя, проявляється у вигляді дрібних уредопустул. Пізніше формуються дрібні, чорні теліопустули. Зниження врожаю до 70%. Джерела інфекції – проміжний господар, падалиця, озимі посіви.

Зниженню втрат врожаю від карликової іржі сприяє дотримання сівозміни, просторова ізоляція від посівів, де вирощували ячмінь, знищення падалиці та проміжного господаря – рясту, обробка фунгіцидами.

Звичайна коренева гниль, або гельмінтоспоріозна коренева гниль. Збуд-ник – Bipolaris sorokiniana. Поширена повсюди, особливо в Лісостепу і Степу. Більш шкодочинна на ярих культурах, уражує й дикі злаки.

Проявляється в період сходів – виходу в трубку у вигляді побуріння проростків, їх деформації, побуріння вузла кущіння, в основі стебла – бурі плями. Міцелій збудника міжклітинний, конідіальне спороношення виступає на поверхню ураженої тканини через продихи чи між клітинами епідермісу.

Джерела інфекції – конідії на уражених рослинних рештках і ґрунті, міцелій в ураженому насінні і ґрунті.

Ефективними заходами є висока культура землеробства, протруєння насіння.

Фузаріозна коренева гниль. Збудники – гриби з роду Fusarium. Поширена в усіх зонах вирощування.

Проявляється у вигляді побуріння первинних і вторинних корінців, під-земного міжвузля і основи стебла. У вологу погоду на уражених органах утворюється рожевий, білий чи жовтий наліт міцелію (відповідно до виду грибів). Залежно від виду патогени утворюють конідії і хламідоспори.

Джерела інфекції – ґрунт, уражені рослинні рештки, заражене зерно. Несприятливі умови для росту і розвитку рослин посилюють розвиток хвороби.

Ефективними заходами є висока культура землеробства, протруєння насіння.

Церкоспорильозна коренева гниль, або очкова плямистість. Збудник –Pseudocercosporella herpotrichoides. Поширена повсюди, особливо на Поліссі і в Західному Лісостепу. Уражує пшеницю, ячмінь, жито.

Проявляється в період виходу в трубку у вигляді довгастих овальних плям з бурою облямівкою на першому міжвузлі. У середині цих плям утворюється темна строма, і тоді вони дещо нагадують око. За сильного розвитку хвороби уражені рослини полягають.

Джерела інфекції – уражені рослинні рештки, ґрунт. Розвитку хвороби сприяє холодна волога осінь, м’яка зима з відлигами та дощова прохолодна весна.

Ефективними заходами є висока культура землеробства, протруєння насіння.

Офіобольозна коренева гниль. Збудник – Ophiobolus graminis. Зустрічається переважно в Лісостепу і на Поліссі. Уражує пшеницю, жито, ячмінь.

Уражуються корені, основа стебла, листкові піхви. Проявляється у вигляді чорних штрихуватих плям. Корінці стають ламкими, на нижній частині стебла – чорний наліт, рослини відстають у рості, легко вириваються, набувають блідо-сірого кольору, колосся біліє.

Джерело інфекції – уражені рослинні рештки. Ураженню сприяє волога і прохолодна весна.

Ефективними заходами є висока культура землеробства, протруєння насіння.

Шкодочинність кореневих гнилей полягає в зрідженні сходів, формуванні щуплого зерна, пустоколосості і білостебловості.

Темно-бура плямистість. Збудники – на ячмені і житі Bipolaris sorokiniana, на житі і пшениці Drechslera triticі; на вівсі збудник червоно-бурої плямистості – Drechslera avenae. Поширена повсюди. Уражує пшеницю, жито, ячмінь. Проявляється у вигляді темно-бурих, дещо витягнутих вздовж листка плям. У центрі вони світліші з темно-бурою облямівкою. За ураження колосу темно-буру плямистість називають «чорним зародком». Патогени впродовж вегетації поширюються за допомогою конідій. Зараженню сприяє підвищена вологість повітря. Втрати врожаю можуть сягати 30-40%.

Джерела інфекції – конідії і міцелій на рослинних рештках та в зерні.

Високоефективними заходами є протруювання насіння та обприскування посівів фунгіцидами.

Смугаста плямистість ячменю. Збудник – Drechslera graminea. Поширена повсюди, найшкодочинніша на Поліссі та в Лісостепу.

Уражує листя, піхви, стебла і колосся. Проявляється у вигляді жовтих плям, які пізніше зливаються у світло-коричневі смуги. У місцях ураження листки підсихають, розщеплюються уздовж. При ураженні колоса міцелій проникає у зав’язь, спричинює внутрішнє ураження зерна без зовнішніх ознак.

Джерела інфекції - рослинні рештки (конідії, міцелій) та уражене насіння (міцелій). Після перезимівлі гриб може утворювати перитеції із сумкоспорами, які є додатковим джерелом інфекції. У цій стадії збудник смугастої плямистості називають Pyrenophora graminea.

Розвитку хвороби сприяють надранні строки сівби, підживлення азотом. Ефективним заходом є обприскування посівів фунгіцидами.

Сітчаста плямистість ячменю. Збудник – Drechslera teres. Зустрічається всюди.

Проявляється у вигляді бурих овальних плям з великою кількістю поперечних і повздовжніх рисок, що створюють візерунок сітки.

Джерела інфекції – міцелій, склероції і конідії на рослинних рештках і зерні.

Хвороба більше уражує посіви ранніх строків. Ефективними заходами є вирощування стійких сортів, протруєння насіння, обробка посівів фунгіцидами.

Шкодочинність плямистостей полягає у зменшенні асиміляційної поверхні, передчасному відмиранні листя, утворенні щуплого зерна.

Борошниста роса. Збудник – Erysiphe graminis (син. Вlumeria graminis). Поширена повсюди.

Проявляється у вигляді білого павутиноподібного нальоту, що складається з міцелію і конідій з коніхієносцями. Уражує листя, стебла, колос, остюки. Пізніше наліт ущільнюється, утворюючи ватоподібні подушечки, які в кінці вегетації стають жовто-сірими і на них утворюються дрібні чорні плодові тіла гриба – клейстотеції. Петоген утворює конідіальну та сумчасту стадії. Зараження відбувається конідіями та сумкоспорами.

Шкодочинність – зменшення асиміляційної поверхні, руйнування хлорофілу, зменшення маси 1000 зерен.

Джерела інфекції – міцелій в уражених посівах озимих, клейстотеції на рослинних рештках.

Розвитку хвороби сприяють ранні строки сівби озимих, підвищені незбалансовані норми азотних добрив. Високу ефективність забезпечують вирощування стійких сортів та обробка посівів фунгіцидами.

Септоріоз (лептосферіоз). Збудник – гриби з роду Septoria. Поширена повсюди.

Проявляється на листках і стеблах у вигляді дрібних хлоротичних плям з чорними блискучими пікнідами гриба, на колоскових лусках – у вигляді темно-бурих і темно-фіолетових плям з пікнідами. Зараження рослин відбувається пікноспорами, додатковим джерелом інфекції є сумкоспори.

Шкодочинність – зниження асиміляційної поверхні, передчасне відмирання листя, погіршення посівних і технологічних якостей зерна. Втрати врожаю досягають 40%.

Джерела інфекції – уражені рослинні рештки, сходи падалиці, посіви озимих, заражене насіння.

Ураженню посівів сприяють тривала волога і тепла вітряна погода, опади, особливо в період колосіння – цвітіння, пізні строки сівби, внесення лише азотних добрив. Високоефективною є обробка посівів фунгіцидами.

Жовта плямистість озимої пшениці (піренофороз). Збудник – Pyrenophora tritici-repensis. На сьогодні хвороба є поширеною і шкідливою у всіх зонах врощування пшениці. Уражує всі хлібні злаки і понад 55 видів кормових і диких рослин.

Перші повідомлення про її епіфітотійний розвиток з’явилися лише кілька десятиріч тому. Втрати врожаю, залежно від рівня розвитку хвороби, можуть становити від 3% до 50%. Відбувається це внаслідок зниження маси зерна (на 2,6-43%) та зменшення кількості зерен у колосі.

Початок інтенсивного розвитку жовтої плямистості припадає на початок цвітіння озимої пшениці, хоч в окремих випадках вона може з’явитися раніше – на початку виходу в трубку. Сиптоми піренофорозу є дуже схожими на ураження септоріозом, тому тривалий час значення хвороби недооцінювали. На листках з’являються округлі плями яскраво-жовтого кольору діаметром 2-5 мм. У центрі плями епідерміс злегка підіймається. Пізніше плями можуть розростатися у повздовжньому напрямку, набуваючи неправильної форми і кольору засихаючої тканини. Крім листя, плямистість може спостерігатися на листкових піхвах, стеблі, колоскових лусочках, де набуває вигляду дрібних крапок або штрихів.

Джерела інфекції – уражені рослинні рештки, заражене насіння.

З агротехнічних заходів ефективним є знищення злакових бур’янів у посівах, а також на узбіччях полів. З хімічних – протруювання насіння та обприскування фунгіцидами у період весняно-літньої вегетації.

Фузаріоз колоса. Збудники - Fusarium graminearum, F. sporotrichiella, F. culmorum, F. avenaceum. Поширена повсюди.

Проявляється у вигляді знебарвлення колоскових лусок. У вологу погоду залежно від виду збудника з’являється наліт білого, рожевого, оранжевого, червоного кольору. За сильного розвитку хвороби недобір врожаю становить 82%, втрати схожості насіння – 70%. Уражене видами F.graminearum і F.sporotrichiella зерно спричинює отруєння людей і тварин.

Джерела інфекції – уражені рештки і заражене насіння.

Розвитку хвороби сприяють підвищена вологість і температура повітря, дощі, особливо в період цвітіння. Ефективними заходами є вирощування сортів з підвищеною стійкістю, протруєння насіння.