Елементи облікової політики по витратах

Назва елементів облікової політики	Варіанти методів оцінки і обліку витрат
Застосування класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку	Самостійно встановлю­ється підприємством
Порядок оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг	Самостійно встановлю­ється підприємством
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (ро­біт, послуг)	Самостійно встановлю­ється підприємством
Поріг суттєвості для визнання окре­мих видів витрат	Величина, що дорівнює 2 % чистого прибутку (збитку) підприємства
Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, база їх роз­поділу	Самостійно встановлю­ється підприємством
Методи обліку витрат	Самостійно обираються підприємством

Малі підприємства можуть вести облік із використанням 8 кла­су рахунків «Витрати за елементами», 9 класу «Витрати діяль­ності»або із використанням рахунків і 8 і 9 класів. Підприємства (крім суб'єктів малого підприємництва) використовують для обліку витрат діяльності рахунки 9 класу. Рішення про одночасне вико­ристання рахунків 8 класу для обліку витрат за елементами вони приймають самостійно, що відображують у наказі про облікову політику. На практиці визначилась тенденція використання вели­кими підприємствами при автоматизації облікового процесу для накопичення інформації про витрати і за елементами, і за видами діяльності одночасно рахунків 8-го і 9-го класів. При цьому може бути застосована така схема: витрати збирають спочатку на ра­хунках обліку витрат класу 8, а потім списують на рахунки класу

9 для обліку витрат за функціональними ознаками й на рахунок 23 «Виробництво». Підсумкові обороти за рахунками класу 8 вико­ристовують для заповнення другого розділу Звіту про фінансові результати.

Одним з чинників, що істотно впливає на організацію обліку витрат, є структура підприємства і, зокрема, структура вироб­ництва.Структура підприємства - це його внутрішній поділ на структурні підрозділи, що 1) виконують виробничий процес (цехи, дільниці); 2) управляють виробництвом та займаються його об­слуговуванням. Структура підприємства зумовлюється способом виготовлення продукції, обсягами випуску продукції і організаці­єю виробництва. Вона безпосередньо впливає на побудову обліку витрат. При виборі структурних підрозділів як об'єктів обліку не­обхідно виходити з потреб управління їхньою діяльністю. Опти­мально побудована структура обліку витрат дозволить виявляти якість роботи окремих, територіально і адміністративно розмеж­ованих структурних підрозділів підприємства. Залежно від ролі виробничих підрозділів у процесі виробництва, а також у вико­нанні основної виробничої програми вони діляться на: 1) основні,

2) допоміжні і 3) підсобні. Поділ структурних підрозділів на осно­вні, допоміжні і підсобні залежить від їх ролі у виготовленні про­дукції, що призначена для реалізації стороннім споживачам.

Основні цехиберуть безпосередню участь у виготовленні продукції підприємства, що є головною метою його створення. їх склад залежить від галузі економічної діяльності. Наприклад, на металообробному підприємстві до основних належать: 1) ливарні цехи (чавуноливарний, мідноливарний, тощо; 2) ковальський цех,

3) слюсарний цех, 4) механічний цех, 5) складальний цех. При по­ділі цехів за видами продукції, що виготовляється, до основних належать: дизельний цех, колісний цех, тощо. На підприємствах хімічної промисловості основними цехами є: 1) серно кислотний камерний цех, 2) серно кислотний баштовий цех, 3) азотний цех,

4) кальцинований цех, 5) каустичний цех, тощо; на підприємствах металургійного комплексу: 1) доменний, 2) бесемерівський, 3) мар­тенівський, 4) прокатний, тощо.

Допоміжними називаються підрозділи,які беруть участь у виконанні виробничої програми не безпосередньо, а через обслу­говування основного виробництва. Обслуговування виражається у виготовленні або в ремонті інструменту, ремонті устаткування, виготовленні моделей, постачанні енергії, тощо. До допоміжних цехів належать: інструментальний, ремонтно-механічний, мо­дельний, паросиловий, компресорна станція, теплоелектроцен­траль, водокачка, транспортне господарство, тощо.

Підсобними називаються підрозділи,які виготовляють про­дукцію, що частково або повністю використовується основними цехами, але має самостійне призначення (бондарський цех на хі­мічному заводі (виготовляє тару для хімпродуктів), лісопильне ви­робництво, створене на металообробному заводі для його потреб, тощо). Підрозділи невиробничого характерупризначені для об­слуговування побутових потреб персоналу: житлово-комунальне господарство, їдальні, перукарні.

Робочий план рахунків з обліку витрат призначений забезпе­чити ведення аналітичного обліку за напрямками, які необхідні для управління витратами. На його побудову впливає струк­тура підприємства, наявність цехів (підрозділів) основного та допоміжних (підсобних) виробництв, асортимент продукції (її види або групи), що виробляється підприємством (рис. 10.1).

На побудову робочого плану рахунків впливає специфіка діяль­ності підприємства. Так, промислові та сільськогосподарські під­приємства відкривають субрахунки обліку витрат за видами про­дукції, що виробляється; підприємства транспорту та зв'язку – за видами послуг; підрядні, геологічні та проектні - за видами буді­вельно-монтажних, геологорозвідувальних та проектно-пошукових робіт; підприємства громадського харчування - за видами продукції власного виробництва; підприємства торгівлі, поста­чання та збуту - за видами товарів, що реалізуються; дорожні гос­подарства - за видами витрат на утримання й ремонт автомобіль­них доріг.

Наприклад, на меблевій фабриці є три цехи основного вироб­ництва. Відповідно, для обліку витрат виробництва виділяють три субрахунки: 2311, 2312 та 2313. У кожному структурному підроз­ділі виділяють окремі субрахунки для калькулювання собівартості кожного виду продукції, що виготовляється. Для визначення собі­вартості столів, які збирають у першому цеху, виділяють субраху­нок 231101, а для обліку стільців, відповідно, субрахунок 231202. Кожний різновид столів отримує окремий номенклатурний номер, який встановлюється виходячи із номера столів та кількості їх на­йменувань (2311012, 2311012, 2311013). Так саме кожний різно­вид стільців відповідно отримує окремий номенклатурний номер, який встановлюється виходячи із номера стільців та кількості їх найменувань (2312021, 2312022, 2312023). Таким чином, кожне найменування готової продукції отримує окремий номенклатур­ний номер, похідний від шифру структурного підрозділу, у якому її виготовлено.

Також усі підприємства відкривають рахунки обліку витрат для обліку допоміжних (підсобних) виробництв; обліку некапіталь­них робіт (будівництво тимчасових споруд, демонтаж припинено­го будівництва), тощо. Робочий план рахунків для обліку їх витрат розробляється за аналогічною схемою.

Групування витрат

Економічно обґрунтоване групування витрат згідно нор­мативних документів є основою створення та функціонування підсистеми їх обліку. При виборі напрямків класифікації витрат необхідно виходити з потреб управління підприємством та при­йняття управлінських рішень щодо запровадження або розши­рення різних видів діяльності, функціонування структурних підрозділів, асортименту продукції, що випускається, тому облік витрат необхідно організувати за такими напрямками:

1) за видами діяльності підприємства;

2) за елементами (видами) витрат;

3) за способом включення до собівартості продукції (прямі та непрямі);

4) за місцем виникнення (групуються по цехам, відділам, ді­лянкам, бригадам тощо);

5) за видами продукції, робіт, послуг;

6) за етапами виробничого процесу (стадіями, переділами);

7) за часом виникнення (по календарним періодам);

8) за статтями калькулювання.

Організація обліку витрат за видами діяльності дозволяє визначити їх фінансові результати, встановити чинники, що на них впливають та скласти форму 2 «Звіт про фінансові результа­ти». Для цього облік витрат необхідно організувати за центрами виникнення витрат у розрізі виробництв та структурних підрозді­лів, що забезпечить управління їхньою діяльністю (рис. 10.2).

Витрати звичайної діяльності — це витрати, що виникають під час будь-якої діяльності підприємства, а також операцій, що її за­безпечують або виникають в наслідок здійснення такої діяльності.

Вони включають витрати: 1) операційної, основної діяльності під­приємства, а також інших видів діяльності, що не є інвестиційною або фінансовою; 2) іншої діяльності (фінансової та інвестиційної).

Витрати основної діяльності - це витрати, пов'язані з вироб­ництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), які є метою створення підприємства і забезпечують основну частку його дохо­дів (50%). Витрати основної діяльності включають витрати вироб­ництва, витрати управління та витрати на збут.

До складу витрат виробництва включають прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змін­ні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати, з яких складається виробнича собівартість продукції (ро­біт, послуг).

Адміністративні витрати - це витрати, пов'язані з обслугову­вання підприємства та управління ним. Витрати на збут - це ви­трати, пов'язанні з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг). До складу інших операційних витрат включаються витра­ти з реалізації іноземної валюти, інших оборотних активів, з опе­раційної оренди активів, втрати від операційної, курсової різниці, резерви сумнівних боргів, уцінка запасів, суми сплачених штра­фів, пені.

До фінансових витрат відносять витрати на сплату процен­тів, за користування кредитами отриманими, за облігаціями ви­пущеними, за фінансовою орендою та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу. Витрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій.

До складу інших витрат включаються витрати, які виника­ють під час звичайної діяльності крім фінансових витрат, але не пов'язані безпосередньо з виробництвом або реалізацією продук­ції (товарів, робіт, послуг).

Надзвичайні витрати, що виникають внаслідок операцій або подій, які відрізняються від звичайної діяльності і не відбуваються часто або регулярно, включаються до фінансової звітності за ви­рахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від ді­яльності підприємства в наслідок збитків від надзвичайних подій.

Групування витрат за економічними елементами викорис­товують для розробки технологічних карт, складання кошторисів, розробки нормативної бази виробництва, визначення структури витрат за їх видами. Перелік та склад кожного виду витрат підпри­ємство визначає, виходячи із вимог П(С)БО 16 «Витрати» та зазначає у наказі про облікову політику. Витрати операційної ді­яльності групуються за такими елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амор­тизація; інші операційні витрати (рис. 10.3).

Організація обліку кожного виду витрат потребує розв'язання цілого комплексу обліково-економічних завдань.

Організація обліку матеріальних витратпризначена забез­печити облік витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва) сировини й основних матеріалів; купівельних напів­фабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівель­них матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допо­міжних та інших матеріалів. Оптимальна організація обліку мате­ріальних витрат забезпечує раціональне використання сировини і матеріалів, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності про­дукції підприємства.

Для організації обліку витрат на оплату працінеобхідно ор­ганізувати облік відпрацьованого робочого часу (годин, днів) або облік виробітку, що дозволить забезпечити нарахування заробіт­ної плати за окладами й тарифами, премій та заохочень, матері­альної допомога, компенсаційних виплат, оплати відпусток та ін­шого невідпрацьованого часу, інших витрат на оплату праці.

Для організації обліку відрахувань на соціальні заходи(відрахувань на загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання, відрахувань на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахувань на інші соціальні заходи) необхідно орга­нізувати облік заробітної плати за структурними підрозділами та категоріями персоналу.

Для організації обліку амортизаціїнеобхідно організувати аналітичний облік основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів за групами об'єктів та структурними підрозділами, де їх експлуатують.

Для організації обліку інших операційних витратнеобхід­но організувати облік витрат на відрядження, на послуги зв'язку, плати за розрахунково-касове обслуговування, тощо.

За способом включення до собівартостіпродукції витрати поділяють на прямі, що належать до одного виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати) і непрямі, що належать до двох і більше видів продукції. Такий поділ безпосередньо впливає на організацію обліку витрат. Прямі витрати можуть бути віднесені безпосередньо до конкретно­го об'єкта витрат економічно доцільним шляхом, тобто на підставі первинних документів, що засвідчують їх виникнення. А непрямі витрати необхідно збирати па окремих рахунках і розподіляти між об'єктами обліку витрат шляхом розподілу.

Для організації калькулювання собівартості продукції, робіт або послуг витрати групують за статтями калькулювання. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Методи обліку витрат

Для обліку витрат можна використовувати різні методи або мо­дифікації того самого методу. Незважаючи на застосування дея­кими підприємствами або галузями економічної діяльності само­стійних методів обліку витрат і методів калькулювання, між ними існує тісний взаємозв'язок і взаємозумовленість, тому що вони є етапами єдиного процесу виявлення собівартості продукції під­приємства.

Метод обліку витрат- це узагальнення і відображення ви­трат на виготовлення продукції, а метод калькулювання - процес визначення собівартості одиниці продукції. Методом обліку витрат і калькулювання собівартості продукції називають сукупність прийомів організації документування й відображення в обліку виробничих витрат, які забезпечують визначення фак­тичної собівартості продукції. При організації обліку витрат і каль­кулювання собівартості продукції важливо правильно обирати ме­тоди обліку і калькулювання. Застосування певного методу обліку витрат залежить від об'єктивних чинників (технології і організації виробництва, його обсягів, видів продукції, тощо).

Простий методобліку витрат застосовується у галузях, де ви­робляється один вид продукції (електроенергетика, добувна про­мисловість). При його застосуванні собівартість усієї продукції визначається прямим підсумовуванням усіх витрат за місяць. Собівартість одиниці продукції визначається діленням усієї суми витрат на кількість виробленої продукції. Усі витрати, як правило, прямі.

Попередільний методобліку витрат (від слова «переділ» - пев­на сукупність технологічних операцій, внаслідок яких отримують продукт праці) використовується у виробництвах, де готова про­дукція є результатом послідовної переробки вихідної сировини по окремих стадіях (переділах) на безперервній основі. Його викорис­товують у серійних виробництвах для обліку витрат на виготов­лення окремого виду однакової продукції (випікання одного сор­ту хліба, печива, виготовлення одного виду макаронних виробів, фармацевтичних препаратів, взуття тощо). При попередільному методі прямі витрати обліковуються по кожному переділу, а все­редині переділу - за видами продукції, непрямі збирають у цілому по виробництву і розподіляють між переділами в установленому порядку. Собівартість визначається по кожному переділу, а за ви­дами продукції всередині переділу - коефіцієнтним методом.

Позамовний методзастосовується в індивідуальних і дрібно-серійних виробництвах. Об'єктом обліку витрат та калькулювання собівартості продукції є окреме замовлення, окремий виріб, окре­мий проект або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготов­лення. Такими виробництвами є суднобудівне, авіабудівне, ви­давниче, будівельне, меблеве, тощо. На кожне замовлення відкри­вається картка аналітичного обліку витрат виробництва, в якій витрати збирають протягом усього виробничого процесу. Собівар­тість замовлення визначають прямим додаванням витрат.

Найбільш прогресивним із діючих у промисловості є норма­тивний методобліку витрат і нормативний метод калькулювання собівартості продукції. Він застосовується на підприємствах обробної промисловості із масовим виробництвом, де для виготов­лення технічно складної продукції необхідно використати значну кількості деталей та вузлів (наприклад, машинобудування, легка, взуттєва, шинна, меблева промисловість, тощо).

Нормативний метод обліку витрат базується на таких принци­пах:

- установлення техніко-економічними методами нормуван­ня науково-обгрунтованих норм затрат сировини і матері­алів, палива, електроенергії, заробітної плати та інших ви­дів затрат на усі види продукції;

- систематичне уточнення норм витрат при змінах технології та організації виробництва, облік і контроль цих змін норм;

- облік фактичних витрат виробництва окремо за нормами і відхиленнями від норм;

- визначення фактичної собівартості готової продукції як ал­гебраїчної суми затрат за нормами плюс (мінус) відхилення від норм.

При переході на нормативний облік необхідно розробити мо­дель (проект) організації нормативного обліку для підприємства; довести проект до працівників бухгалтерії, технологічного відділу та інших, пов'язаних із розробкою норм і нормативів; розробити методику оперативного обліку витрат; випробувати проект і ввес­ти його у практику.

Проектом встановлюють варіант обліку витрат (напівфабрикатний або ненапівфабрикатний); визначають осіб, які розробля­ють норми; обирають методику і техніку обліку зміни норм затрат, а також форми і способи складання первинних документів з ви­трат виробництва, способи виявлення відхилень від діючих норм витрат і порядок їх включення у витрати та собівартість одиниці продукції, порядок зведеного обліку витрат виробництва. Пере­раховані питання вирішуються відповідно до Основних положень обліку затрат за нормативним методом із урахуванням певних умов підприємства.

При організації обліку витрат та калькулювання собівартості продукції в умовах використання комп'ютерної техніки величезне значення необхідно приділити формуванню постійної інформа­ції, яку потрібно закласти у конфігурацію комп'ютерної програми (рис. 10.4).

Нормативи бувають первинні (норми затрат кожного виду ма­теріалів на деталь) та зведені (норми затрат матеріалів на виріб). На основі первинних та зведених нормативів формується постійна інформація, на якій ґрунтується облік витрат і калькулювання со­бівартості продукції (нормативна собівартість продукції), а також розробляються нормативні калькуляції деталей, вузлів та готових виробів. Запис нормативної інформації на електронних носіях до­зволить її багаторазово використовувати та економити робочий час на підготовку вихідної інформації. При організації обліку ви­трат також використовують постійну інформацію, розроблену в інших підсистемах обліку (коди структурних підрозділів, матері­ально-відповідальних осіб, елементів витрат, статей калькулюван­ня, готової продукції, рахунків бухгалтерського обліку, причин і винуватців простоїв, відхилень, браку у виробництві). Така інфор­мація має бути однакова для усіх облікових підсистем та усіх ко­ристувачів.