Література: гост 13586.3-83. 2 страница

Відчутні зміни запаху можуть виникнути внаслідок сорбційних властивостей зерна або процесів, що зумовлюють розпад його хімічних речовин. До першої групи відносять полинний, часниковий, сажковий, оселедцевий, триметиламіновий, димний запахи і запахи нафтопродуктів. До другої групи належать комірний, солодовий, гнильний, затхлий і пліснявий.

Визначають запах як цілого, так і молотого зерна. З попередньо перемішаного зразка цілого або молотого зерна беруть наважку масою близько 100 г, вміщують у чашку і визначають запах зерна. Якщо в партії зерна виявлено полинний запах, то додатково наявність цього запаху визначають у молотому зерні, попередньо очищеному від коробочок полину.

У разі, коли сторонній запах проявляється слабо, зерно прогрівають такими способами:

а) ціле зерно висипають на сито і протягом 2-3-х хв. пропарюють над посудиною з киплячою водою. Пропарене зерно висипають на чистий папір і виявляють присутність стороннього запаху;

б) ціле або розмелене зерно висипають у чисту, без стороннього запаху, конічну колбу ємністю 100 см³, щільно закривають корком і витримують протягом 30-ти хв. за температури 35-40°С, використовуючи будь-яке джерело тепла. Через 30 хв. відкривають колбу і визначають запах зерна.

В результатах аналізу вказують, з яким зерном (цілим чи розмеленим) проводили дослідження.

Визначення кольору. Зерно кожної культури, виду, різновиду і сорту має властиві для нього колір, блиск, які є його постійними ботанічними ознаками. Колір зерна тісно пов'язаний з певними технологічними показниками, харчовими і кормовими перевагами. Наприклад, у червонозерних пшениць між відтінками кольору, скловидністю і вмістом білка існує відповідна залежність: найчастіше зерно темного природного кольору має вищу скловидність і більший вміст білка.

Зміна властивого для зерна кольору є першою ознакою несприятливих умов дозрівання чи зберігання, порушення технологічних прийомів обробки. Так зеленкуватого кольору набирає зерно, що рано зібране, або, так зване, морозобійне. Зерно темніє внаслідок тривалого впливу опадів під час збирання, самозігрівання, а також порушення режиму сушіння. Зерно, пошкоджене клопом-черепашкою, має на поверхні світлі плями. За розвитку на поверхні зерна мікроорганізмів воно втрачає характерний блиск. Пшеницю, що внаслідок несприятливих умов достигання, збирання чи зберігання втратила свій природній колір, визначають як «потемнілу» або як «знебарвлену» за ступенем знебарвлення:

1-й – початковий ступінь – втрата блиску і знебарвлення зерна з боку спинки;

2-й – втрата блиску і знебарвлення зерна в ділянці спинки та з бочків;

3-й – повне знебарвлення всієї поверхні зернівки.

Частково проросле зерно і зерно, що зберігається у зволоженому стані, стає тьмяним і набуває білуватого кольору. Для зерна, пошкодженого сушінням або самозігріванням, нерідко характерний червонуватий колір різних відтінків – від темно-бурого до матово-червоного без блиску.

Колір зерна визначають при розсіяному денному світлі, а також при освітленні лампами накалювання або люмінесцентними, порівнюючи з описом цієї ознаки в стандартах на ту чи іншу культуру, або з робочими зразками тіє чи іншої культури чи з еталоном.

Лабораторне заняття 4

ТЕМА: «ВИЗНАЧЕННЯ МАСИ 1000 ЗЕРЕН ЧИ 1000 НАСІНИН»

ЗАВДАННЯ: 1. Вивчити методику визначення маси 1000 зерен чи 1000 насінин.

2. Визначити масу 1000 зерен та 1000 насінин різних культур за фактичної вологості та в перерахунку на суху речовину.

МАТЕРІАЛИ,

ОБЛАДНАННЯ,

ДОКУМЕНТИ: Розподільник, ваги лабораторні, пристрій для підрахунку зерен (насінин), дошка для аналізу зразків, шпателі, зразки зерна і насіння.

ЛІТЕРАТУРА: ГОСТ 10842-89.

Визначення маси 1000 зерен чи 1000 насінин за фактичної вологості. З середньої проби виділяють наважку зерна чи насіння, маса якої приблизно дорівнює масі 500 шт., і зважують з точністю до 10 мг. Після цього відбирають цілі зерна (насіння), а залишок зважують з точністю до 10 мг. За різницею між масою наважки і залишку визначають масу цілих зерен (насіння).

Вибрані з наважки цілі зерна (насіння) підраховують за допомогою лічильника чи вручну.

Визначення маси 1000 зерен чи 1000 насінин проводять за двома паралельними наважками.

Масу 1000 зерен чи 1000 насінин (Мф) у грамах за фактичної вологості визначають за формулою:

Мф = , (1)

де Мо – маса цілих зерен (насіння), г;

n – кількість цілих зерен (насіння) в масі Мо, шт.

Визначення маси 1000 зерен чи 1000 насінин у перерахунку на суху речовину.З середньої проби одночасно з виділенням наважок для визначення маси 1000 зерен або 1000 насінин відбирають дві наважки для визначення вологості зерна (насіння) згідно з ГОСТ 13586.5-85.

Визначення маси 1000 зерен чи 1000 насінин аналогічне першому способу.

Масу 1000 зерен чи 1000 насінин (Мс) в грамах у перерахунку на суху речовину визначають за формулою:

Мс = , (2)

де Мф – маса 1000 зерен чи 1000 насінин за фактичної вологості, г;

W – вологість зерна (насіння), %.

За кінцевий результат приймають середнє арифметичне двох результатів визначення маси 1000 зерен чи 1000 насінин, якщо розбіжність між ними не перевищує: 10 % – для зерна (насіння), маса 1000 зерен (насіння) якого менше 25,0 г; 6 % – для зерна (насіння), маса 1000 зерен (насіння) якого 25,0 г і більше.

У документах про якість зерна (насіння) масу 1000 зерен чи 1000 насінин записують з точністю: до 0,01 г – якщо маса 1000 зерен (насіння) менше 10 г; до 0,1 г – якщо маса 1000 зерен (насіння) 10 г і більше, але не перевищує 100 г; до 1 г – якщо маса 1000 зерен (насіння) перевищує 100 г.

Примітка 1.Маса наважки сільськогосподарських культур для проведення аналізу дорівнює, г: боби – 250, гречка – 15, горох – 150, гірчиця – 2, жито – 15, квасоля – 200, кукурудза – 150, кунжут – 1,5, льон – 4, нут – 150, овес – 20, пшениця – 25, просо – 4,5, ріпак – 2,5, рис – 15, рицина – 150, тритикале – 20, сочевиця – 25, чина – 100, ячмінь – 25.

Примітка 2.Подвійні зерна вівса треба розділяти і рахувати за два зерна.

Лабораторне заняття 5

ТЕМА: «ВИЗНАЧЕННЯ КИСЛОТНОСТІ ЗЕРНА»

ЗАВДАННЯ: 1. Вивчити методику визначення кислотності зерна.

2. Визначити кислотність зерна різних культур.

МАТЕРІАЛИ,

ОБЛАДНАННЯ,

ДОКУМЕНТИ: Лабораторний млин, сито № 08, ваги лабораторні, колби конічні ємністю 250 см³, бюретка, промивалка, скло розміром 20 × 20 см, вода дистильована, 3-процентний спиртовий розчин фенолфталеїну, спирт етиловий ректифікований, розчин натрію гідро­ксиду 0,1 моль/дм³, зразки зерна різних культур.

ЛІТЕРАТУРА: ГОСТ 10844-74.

Із середньої проби розподільником або вручну виділяють 50 г зерна, очищають від смітних домішок і подрібнюють на лабораторному млині з таким розрахунком, щоб розмелене зерно повністю просіялося крізь сито № 08.

Розмелене зерно переносять на скло, ретельно перемішують і формують рівним шаром. Потім зверху накривають склом такого ж розміру і притискують, щоб утворився шар розмеленого зерна не більше 3-4 см. Після цього знімають верхнє скло і в різних місцях відбирають дві наважки розмеленого зерна масою 5 г кожна.

Виділену наважку розмеленого зерна висипають у суху конічну колбу і доливають 100 см³ дистильованої води. Вміст колби ретельно збовтують, щоб зникли грудочки розмеленого зерна. Частинки зерна, що прилипли до стінок колби, змивають дистильованою водою з промивалки. В одержану суміш додають 5 крапель 3-процентного розчину фенолфталеїну, збовтують і титрують 0,1 моль/дм³ розчином натрію гідроксиду до утворення яскраво-рожевого забарвлення, що не зникає протягом 20-30 с.

Кислотність (X) у градусах визначають об'ємом 1 моль/дм³ розчину натрію гідроксиду, необхідного для нейтралізації кислоти, що міститься в 100 г продукту за формулою:

Х = , (3)

де V – об'єм точно 0,1 моль/дм³ розчину основи, см³ (мл);

М – маса наважки розмеленого зерна, г;

1/10 – коефіцієнт перерахунку 0,1 моль/дм³ розчину основи на 1 моль/дм³.

Підрахунки проводять до 0,01°. За кінцевий результат приймають середнє арифметичне результатів двох паралельних визначень, якщо розбіжність між ними не перевищує 0,2°. За контрольних визначень кислотності допускається розбіжність між контрольним і початковим визначеннями не більше 0,5°.

У документах про якість зерна кислотність записують з точністю до 0,1°.

Лабораторне заняття 6

ТЕМА: «ВИЗНАЧЕННЯ ПЛІВЧАСТОСТІ ЗЕРНА»

ЗАВДАННЯ: 1. Вивчити методику визначення плівчастостізерна.

2. Визначити плівчастість зерна гречки, проса, вівса та рису.

МАТЕРІАЛИ,

ОБЛАДНАННЯ,

ДОКУМЕНТИ: Ваги технічні й лабораторні; лущильник ГДФ-1; дошка для аналізів; сита з отворами розміром 1,4 × 20 або 1,2 × 20 мм – для проса; 2,2 ×20 чи 1,8 ×20 мм – для рису; штапелі; пінцети; порцелянова ступка з товкачиком; металева сіточка; зразки зерна гречки, проса, вівса і рису.

ЛІТЕРАТУРА: ГОСТ 10843-76.

Плівчастість є сортовою особливістю круп'яних культур. За продажу зерна, призначеного для виробництва крупів, сортовими документами підтверджують належність партії до цінного сорту. Зерно таких сортів має невеликий вміст плівок і цінне ядро.

Для визначення плівчастості із середньої проби виділяють наважку вівса, гречки, рису – масою 50 г, проса – масою 25 г. Із наважки виділяють дрібні зерна, зернову та смітну домішки і беруть дві наважки цілих зерен:

· за лущення вручну: гречки і проса масою 2,5 ± 0,01 г кожна; рису і вівса – масою 5 ± 0,01 г кожна;

· за лущення на лущильнику ГДФ-1: рису масою 10 ± 0,01 г кожна; проса – масою 5 ± 0,01 г кожна.

Наважки зважують з точністю до 0,01 г.

Плівки із зерна проса і рису знімають спеціальним лущильником чи вручну; гречки – знімають вручну; вівса – вручну, видавлюванням ядра.

За відділення плівок вручну наважку зерна поміщають у порцелянову ступку з металевою сіточкою на дні. Обертаючи товкачик, обтягнутий металевою сіточкою, надавлюють на зерно, відділяють оболонки, не допускаючи роздавлювання ядра. Для полегшення відділення плівок, одержаний після лущення продукт просіюють крізь сито з отворами розміром: для проса – 1,4 × 20 мм чи 1,2 × 20 мм; для рису – 2,2 × 20 або 1,8 × 20 мм. Зерна, що залишилися необлущеними, відділяють від облущених, вміщують у ступку і продовжують лущення до повного звільнення ядра від оболонок.

Аналогічно роблять з другою наважкою.

Зерно рису, проса облущують також на лущильнику ГДФ-1 згідно з інструкцією до цього приладу. Зерно потрапляє на гумові валики, що рухаються з різною швидкістю, облущується, а потім аспірацією плівки відділяються від ядра. Зерна, що залишилися необлущеними, облущують вручну.

Одержані в результаті механічного чи ручного лущення плівки зважують з точністю до 0,01 г. Показник плівчастості для кожної наважки підраховують з точністю до 0,01 %.

За кінцевий результат приймають середнє арифметичне значення двох паралельних визначень, якщо розбіжність між ними не перевищує 1,0 %.

У документах про якість зерна плівчастість записують з точністю до 0,1 %.

Лабораторне заняття 7

ТЕМА: «ВИЗНАЧЕННЯ ЛУЗЖИСТОСТІ НАСІННЯ ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР»

ЗАВДАННЯ: 1. Вивчити методику визначення лузжистості насіння олійних культур.

2. Визначити лузжистість насіння соняшнику, арахісу, сої та рицини.

МАТЕРІАЛИ,

ОБЛАДНАННЯ,

ДОКУМЕНТИ: Ваги лабораторні, пінцети, скальпелі, чашки, зразки насіння соняшнику, арахісу, рицини та сої.

ЛІТЕРАТУРА: ГОСТ 10855-64.

Лузжистість олійних культур визначають лущенням насіння вручну. Дія цього із середньої проби, попередньо очищеної від домішок, беруть дві наважки: насіння соняшнику – 10 г кожна, арахісу і рицини – 20 г кожна і зважують з точністю до 0,01 г. Насіння наважки облущують за допомогою пінцета. Відділені від ядра плодові оболонки (лузгу) зважують з точністю до 0,01 г.

Результати визначення лузжистості виражають у відсотках. Середнє з двох визначень приймають за лузжистість зразка насіння. Різниця між паралельними визначеннями допускається не більше 1%. При арбітражних визначеннях лузжистості розбіжність не має перевищувати 1 %.

Для визначення лузжистості сої із середньої проби насіння відомої вологості виділяють дві наважки масою 10 г кожна і зважують з точністю до 0,01 г. Для аналізу беруть тільки ціле насіння сої, звільнене від домішок і половинок. Насіння змочують водою кімнатної температури протягом 10 хв. Потім скальпелем відділяють плодову оболонку (лузгу) від ядра, висушують її протягом 1 год. за температури 100-105°С, охолоджують і зважують.

Лузжистість у відсотках (X) на абсолютно суху речовину підраховують за формулою:

Х = , (4)

де М – маса висушених плодових оболонок, г;

М₁ – маса наважки насіння, г;

W – вологість насіння до змочування, %.

За кінцевий результат приймають середнє значення двох паралельних визначень. Розбіжність між паралельними визначеннями допускаються не більше 0,3 %. У документах про якість насіння лузжистість записують з точністю до 0,1 % .

Лабораторне заняття 8

ТЕМА: «ВИЗНАЧЕННЯ ВМІСТУ КРОХМАЛЮ В ЗЕРНІ»

ЗАВДАННЯ: 1. Вивчити методику визначення вмісту крохмалю в зерні.

2. Визначити вміст крохмалю в зразках різних зернових культур.

МАТЕРІАЛИ,

ОБЛАДНАННЯ,

ДОКУМЕНТИ: Поляриметр, лабораторний млин, сито № 08, ваги лабораторні, електрична плитка, баня водяна, колби ємністю 100 см³, лійки лабораторні, годинник з секундною стрілкою, піпетки ємністю 5, 10, 25 см³, папір фільтрувальний, кислота соляна (1,124 %), цинк сірчанокислий (30,0 %), калій залізосінеродистий (15,0 %), амоній молібденовокислий (10,0 %), натрій молібденовокислий (15,0 %), кислота фосфорно-вольфрамова (4,0 %), ефір етиловий, дистильована вода, зразки зерна різних культур.

ЛІТЕРАТУРА: ГОСТ 10845-98.

Із середньої проби на розподільнику або вручну виділяють 30-50 г зерна, очищають його від смітних домішок і подрібнюють на лабораторному млині з таким розрахунком, щоб усе подрібнене зерно пройшло за просівання крізь сито № 08.

З подрібненого зерна після ретельного перемішування відбирають дві наважки масою 5 ± 0,1 г кожна для визначення вмісту крохмалю, та дві наважки масою 5,00 ± 0,05 г кожна для визначення вологості.

Наважку подрібненого зерна висипають у суху мірну колбу Кольрауша з широкою шийкою. Потім у два прийоми по 25 см³ приливають 50 см³ розчину соляної кислоти. Після першої порції кислоти вміст колби збовтують до повного змочування продукту і зникнення грудочок.

Наступними 25 см³ кислоти змивають частинки розмеленого зерна з стінок шийки колби. Потім колбу вміщують у киплячу водяну баню. Протягом перших трьох хвилин, не виймаючи колби з бані, розмішують її вміст повільними коловими рухами. Необхідно, щоб вода в бані закривала всю широку частину колби і безперебійно кипіла.

Через 15 ± 0,5 хв. колбу виймають з бані й швидко доливають у неї стільки холодної води, щоб до мітки залишився об'єм не більше 10-15 см³. Вміст колби охолоджують до 20°С. Після цього в колбу вливають 1 см³ 30-процентного розчину сірчанокислого цинку і перемішують вміст колби. Потім доливають 1 см³ 15-процентного розчину залізосінеродистого калію і знову перемішують вміст колби. Замість названих реактивів можна приливати в колбу 5 см³ 10-процентного розчину молібденовокислого амонію чи 3 см³ 15-процентного розчину молібденовокислого натрію чи 5 см³ 4-процентного розчину фосфорно-вольфрамової кислоти.

За використання молібдатів рекомендується не допускати попадання прямих сонячних променів на препарати.

Якщо після вливання реактивів утворюється піна, доливають 1-2 краплі етилового ефіру.

Після цього розчин доводять дистильованою водою до мітки, ретельно перемішують і фільтрують через сухий складчастий паперовий фільтр у суху колбу. Лійку при цьому накривають склом, щоб не відбувалося випаровування.

Першу порцію фільтрату повертають знов у лійку. Фільтратом наповнюють поляризаційну трубку і відразу ж роблять відлік за шкалою поляриметра.

Потім заповнюють поляризаційну трубку новою порцією фільтрату і знову швидко знімають наступний відлік. Усього роблять три відліки.

Розбіжність між крайніми результатами відліків не має перевищувати 0,1° шкали. В іншому разі роблять додаткові відліки на новій порції фільтрату до тих пір, поки розбіжність між крайніми результатами 3-х будь-яких відліків не буде перевищувати 0,1° шкали. За кінцевий результат приймають середнє арифметичне результатів трьох відліків, крайні значення яких не перевищують допустимих відхилень.

Масову долю (X) крохмалю у відсотках по кожній наважці молотого зерна в перерахунку на суху речовину підраховують за формулою:

Х = (5)

– за використання поляриметра з нормальною шкалою, і за формулою:

X = (6)

– за використання поляриметра з коловою шкалою,

де К – коефіцієнт (для пшениці – 1,989; кукурудзи – 1,879; жита – 1,885; ячменю – 1,912; вівса – 1,914; рису – 1,866; проса – 1,818);

– показник поляриметра в градусах шкали;

W – масова доля вологи розмеленого зерна, %.

Коефіцієнти (К) розраховані для довжини трубки 200 мм; за використання трубки довжиною 100 мм результат, одержаний за формулою необхідно збільшити вдвічі.

За кінцевий результат приймають середнє арифметичне результатів двох паралельних визначень, якщо розбіжність між ними не перевищує 0,5 % за довжини трубки 200 мм і 1,0 % за довжини трубки 100 мм.

У документах про якість результат визначення вмісту крохмалю в зерні записують з точністю до 0,1%.

Лабораторне заняття 9

ТЕМА: «ВИЗНАЧЕННЯ ВОЛОГОСТІ ЗЕРНА»

ЗАВДАННЯ: 1. Вивчити методику визначення вологості зерна.

2. Визначити вологість зерна різних зразків зернових культур.

МАТЕРІАЛИ,

ОБЛАДНАННЯ,

ДОКУМЕНТИ: Сушильна шафа СЕШ-3М, охолоджувач АУО, лабораторний млин, електровологомір, ваги лабораторні, розсіювач лабораторний, подрібнювач стрижнів кукурудзи, ртутний контактний термометр, банки місткістю 1000 см³, сита № 1 і № 08, сито з круглими отворами діаметром 5,0 мм, бюкси металеві, бюкси сітчасті, ексикатор, совок, годинник сигнальний, секундомір, щипці, вазелін, хлористий калій чи соляна кислота (1,84 г/см³), зразки зерна різних культур.

ЛІТЕРАТУРА: ГОСТ 13586.5-93.

Для визначення вологості із середньої проби відбирають 300 ± 10 г зерна і поміщають у герметичний посуд. У виділеному зерні визначають вологість на електровологомірах для того, щоб вибрати варіант методу визначення вологості і встановити час підсушування.

Для зерна з вологістю до 17 % визначення вологості проводять без попереднього підсушування. За вологості зерна понад 17 % визначення вологості проводять після попереднього підсушування до вологості 9-17 %. Для зерна вівса і кукурудзи попереднє підсушування проводять за вологості понад 15,5 %.

Визначення вологості з попереднім підсушуванням зерна. У сухий і зважений сітчастий бюкс вміщують 20 г зерна. Бюкс закривають і зважують.

Перед підсушуванням зерна сушильну шафу нагрівають до температури 110°С. Бюкси з наважками зерна ставлять на стіл сушильної шафи, що обертається, і сушать за температури 105°С, для чого контактний термометр установлюють на 105°С. Тривалість підсушування наважок зерна залежить від культури і вологості (табл. 3).

Таблиця 3

Тривалість підсушування зерна залежно від культури й вологості

Назва культури	Тривалість підсушування, хв., за вологості зерна, %
до 25	25-35	Понад 35
Пшениця, ячмінь, жито, овес, просо, сорго, гречка, рис Кукурудза, квасоля, горох, нут Чина, вика, сочевиця

Після попереднього підсушування бюкси з зерном виймають з сушильної шафи й охолоджують за допомогою охолоджувача АУО протягом 5 хв. Підсушену, охолоджену і зважену наважку зерна з сітчастих бюксів переносять у лабораторний млин і подрібнюють: зерно пшениці, жита, рису, гречки, проса, сорго, кукурудзи, гороху, квасолі, сочевиці, вики, чини і нуту 30 с; зерно ячменю, вівса, люпину – 60 с. В подрібненому продукті частинок розміром до 0,8 мм має бути не менше 50 %, розміром 1 мм – не більше 5 %.

Контактний термометр відключають, а сушильну шафу розігрівають до температури І40°С.

З ексикатора беруть два чистих сухих металевих бюкси і зважують їх з точністю до 0,01 г. Подрібнене зерно відразу переносять у два металевих бюкси і масу кожної наважки доводять до 5,00 г, після чого зважені бюкси з зерном закривають кришками і поміщають в ексикатор.

Контактний термометр перемикають на температуру 130°С і у шафу швидко кладуть бюкси з наважками подрібненого зерна і кришками знизу бюксів. Подрібнене зерно всіх культур, окрім кукурудзи, висушують протягом 40 хв., а кукурудзу в зерні – протягом 60 хв., стрижні кукурудзи – протягом 40 хв. з моменту встановлення температури 130°С.

Після висушування бюкси з подрібненим зерном виймають з шафи, закривають кришками і переносять в ексикатор, приблизно на 20 хв., але не більше 2 год. до повного охолодження. Охолоджені бюкси з подрібненим зерном зважують з точністю до 0,01 г і кладуть в ексикатор до кінця розрахунків.

Визначення вологості без попереднього підсушування зерна. Із підготовленого для визначення вологості зерна виділяють наважку 20 г і подрібнюють її згідно з вимогами, вказаними в першому варіанті методу. Виділення наважок і їх зневоднення проводять аналогічно першому варіанту методу.

Визначення вологості кукурудзи в качанах. Окремо визначають вологість зерна і стрижня. Середню пробу кукурудзи в качанах (10 качанів) лущать, зерно ретельно перемішують і відбирають наважку зерна масою 50 г. Залежно від вологості (визначеної електровологоміром) визначають вміст вологи в зерні користуючись першим чи другим варіантом даного методу.

Вологість стрижнів кукурудзи визначають за трьома з десяти стрижнями (відібрані через кожен третій). Їх подрібнюють на лабораторному подрібнювачі ДСК. Подрібнена маса повинна мати не менше 40 % частинок діаметром менше 5,0 мм.

За відсутності лабораторного подрібнювача ДСК стрижні кукурудзи з обох боків обрізають по 2 см; з частини, що залишилася, відрізають три шматки: з середньої частини і з кінців, розрізають їх на дрібні частки і аналізують.

Виділення наважок подрібнених стрижнів і їх висушування проводять так, як і зерна кукурудзи.

Вологість зерна чи стрижнів кукурудзи (X) без попереднього підсушування у відсотках визначають за формулою:

Х = 20 (m₁ – m₂) , (7)

де m₁ – маса наважки розмеленого зерна чи стрижнів до висушування, г;

m₂ – маса наважки розмеленого зерна чи стрижнів після висушування, г.

Результати підрахунків записують з точністю до 0,01 %.

Вологість зерна з попереднім підсушуванням (X₁) у відсотках визначають за формулою:

Х₁ = 100 – m₁ × m_{2 ,} (8)

де m₁ – маса наважки цілого зерна до попереднього підсушування, г; m ₂ – маса наважки цілого зерна після попереднього підсушування, г.

Проміжні розрахунки за формулою проводять до 0,0001, а результат записують до 0,01 %.

Вологість стрижнів кукурудзи (Х₂) у відсотках визначають за співвідношенням маси зерна і стрижня та їх вологості за формулою:

Х = , (9)

де m₁ – частка зерна в качані кукурудзи, %;

– вологість зерна кукурудзи, %;

m ₂ – частка стрижнів в качані кукурудзи, %;

– вологість стрижнів кукурудзи, %.

За кінцевий результат визначення вологості зерна приймають середнє арифметичне результатів двох паралельних визначень. Допустима розбіжність двох паралельних визначень не має перевищувати 0,2 %. При перевищенні цієї розбіжності аналіз повторюють.

За контрольних визначень вологості розбіжність не має перевищувати: 0,5 % – за аналізу проби зерна зернових культур (крім кукурудзи в зерні); 0,7 % – для кукурудзи в зерні і зерна бобових культур; 0,8 % – для стрижнів кукурудзи.

У документах про якість зерна вологість записують з точністю до 0,1 %.

Лабораторне заняття 10

ТЕМА: «ВИЗНАЧЕННЯ ЕНЕРГІЇ ПРОРОСТАННЯ І ЗДАТНОСТІ ДО ПРОРОСТАННЯ ЗЕРНА»

ЗАВДАННЯ: 1. Вивчити методику визначення енергії проростання і здатності до проростання зерна.

2. Визначити енергію проростання і здатність до проростання зерна пшениці, жита і ячменю.

МАТЕРІАЛИ,

ОБЛАДНАННЯ,

ДОКУМЕНТИ: Лічильник, шпателі, ваги лабораторні, штатив лабораторний, лійка скляна діаметром 100 мм, кулька скляна або склянка паличка, чашки Петрі, папір фільтрувальний, затискачі, 0,03-прцентний розчин хлорного вапна, зразки зерна пшениці, жита і ячменю.

ЛІТЕРАТУРА: ГОСТ 10968-88

Із середньої проби виділяють: 50 ± 1 г зерна – для крупнонасінних культур (пшениці, жита, ячменю, вівса і т. і.) чи 30 ± 1 г зерна – для дрібнонасінних культур (просо, сорго і т. і.). З виділеного зерна відбирають дві проби по 500 цілих зерен, що не відносяться до смітних чи зернових домішок.

Аналіз проводять за кімнатної температури повітря (18-22°С). Кожну пробу вміщують у встановлену в тримачі скляну лійку діаметром 100 мм. На кінець лійки надівають коротку гумову трубку із затискачем. В отвір лійки вмішують зігнуту скляну паличку або скляну кульку, щоб зерна не випадали. Лійку з зерном наповнюють водою кімнатної температури так, щоб рівень її був на 1,5-2,0 см вище від поверхні зерна. Зерна мають осісти, якщо ні, то необхідно їх перемішати скляною паличкою.

За температури повітря в лабораторії вище 22°С зерно заливають 0,03-процентним розчином хлорного вапна.

Через 4 год. затискач відкривають і зливають з лійки воду чи розчин хлорного вапна. Зерно, що було замочене в хлорному вапні, промивають водою 3-4 рази.

Після зливання води зерно на 16-18 год. залишають у лійці з відкритим затискачем. Щоб зерно не підсихало, лійку накривають чашкою Петрі з вологим фільтрувальним папером з внутрішнього боку чашки.

Через 16-18 год. затискач закривають, а зерно у лійці заливають водою на 4 години. Після цього затискач відкривають, воду зливають, а лійку з зерном накривають чашкою Петрі з вологим фільтрувальним папером з внутрішнього боку чашки і залишають на 22-24 год.

Через 48 год. після початку аналізу затискач закривають, зерно в лійці заливають водою і обережно перемішують скляною паличкою. Потім затискач відкривають, воду зливають, а зерно зали­шають у лійці під чашкою Петрі з вологим фільтрувальним папером до кінця пророщування, тобто на 24 год. (за визначення енергії проростання). Якщо зерно підсихає, його зволожують, заповнюючи лійку водою при відкритому затискачі. Одночасно зволожують і фільтрувальний папір.

Під час визначення енергії проростання зерно через 72 год. після початку аналізу висипають з лійки на лабораторний стіл і підраховують кількість непророслих зерен. До непророслих зерен відносять зерна без паростків або корінців.

Під час визначення енергії проростання і одночасно здатності до проростання підраховують зерна, що не проросли за 72 год., які знову помішають у лійку, заливають водою при відкритому затискачі й залишають ще на 48 год. під чашкою Петрі з вологим фільтрувальним папером.