Нормування витрат і запасів матеріалів

Планування матеріально-технічного забезпечення передбачає визначення загальної потреби підприємства у матеріальних ресурсах. Вихідними даними для розробки плану матеріально-технічного забезпечення є: виробнича програма, номенклатура матеріалів, норми витрат матеріалів, ціни на матеріали, а також звітні дані про залишки матеріалів на складах.

Потреба підприємства в основних матеріалах на виробничу програму Р_в відповідного періоду визначається за допомогою прямого розрахунку шляхом множення норми витрат матеріалу на кількість виробів, тобто:

Р_в = , (20.1)

де М_іо – норма витрат і-го основного матеріалу; N_іо – кількість виробів за програмою на відповідний період; n – номенклатура виробів.

Потреба у допоміжних матеріалах Рg визначається аналогічно:

P_g= , (20.2)

де М_іо – норма витрат і-го допоміжного матеріалу; В_іо – кількість виробів на відповідний період; n – номенклатуру виробів.

Запаси матеріалів утворюються для забезпечення безперервності виробничого процесу. Норми виробничих запасів змінюються залежно від прийнятих умов завезення матеріалів, режимів їх використання і запуску в обробку.

Норми витрат матеріалів служать для виявлення потреби в матеріалах для розробки планів матеріально-технічного забезпечення, для встановлення лімітів відпуску матеріалів та контролю їх раціонального використання, для калькулювання собівартості продукції.

Під нормою витрат матеріалу слід розуміти його кількість, яку необхідно витратити на виробництво одного виробу (машини, вузла, деталі, заготовки) при раціональному технологічному процесі і передовій організації виробництва. Таким чином, норма, як планова міра матеріальних витрат, повинна відображувати не досягнутий рівень використання матеріалів з присутніми в ній витратами, а орієнтувати виробників на подальше удосконалення технології та організації виробництва.

Основним методом встановлення прогресивних або технічно обґрунтованих норм витрат матеріалів є розрахунковий або дослідно-лабораторний метод. Він полягає в подетальному розрахунку норм витрат матеріалів за кресленнями, технологічним картам та за іншою технологічною документацією, а також згідно протоколам, які фіксують кількість витрачених матеріалів при проведенні досліджень в лабораторних або ж цехових умовах.

При розробці технічних норм витрат матеріалів на виріб враховуються не тільки корисні витрати матеріалів, які відповідають чистій масі виробів після обробки, але й деякі витрати, обумовлені технологічними та організаційними причинами. Загальна схема формування технічної норми витрат матеріалів наведена на рис. 20.1.

Рис. 20.1. Схема утворення технічної норми витрат матеріалів

Сучасний рівень технології та організації виробництва дають змогу значно зменшити відходи і втрати матеріалів, тим самим суттєво підвищити коефіцієнтвикористання вихідних матеріалів.

Для аналізу якості розробки норм і економічності витрат матеріалів у виробничій практиці застосовуються такі показники: маса виробів до обробки; маса виробів після обробки; коефіцієнт використання матеріалів по кожній деталі; коефіцієнт використання матеріалів по кожному виробу. Маса виробу до обробки розраховується як сума маси виробу після обробки і масою відходів, які обумовлені, наприклад, зняттям припусків при механічній обробці заготовок. Маса виробу після обробки характеризує корисні витрати матеріалів. Однак цей показник не дає змогу робити висновки, наскільки раціонально, з точки зору матеріаломісткості, сконструйовано даний виріб.

Коефіцієнт використання матеріалу по кожній деталі К_м визначається відношенням маси виробу після обробки М_{вир.п.о.} до маси виробу до обробки, тобто до норми витрат матеріалу Н_в:

. (20.3)

Коефіцієнт використання матеріалу по кожному виробу К_n, який складається з n деталей, розраховується за формулою:

, (20.4)

де M₁, M₂ … M_n – маса деталей після їх обробки; H₁, H₂ … H_n – норма витрат матеріалів на деталі.

Карти подетальних норм витрат матеріалів розробляють на окремі деталі відповідно до робочих креслень, креслень заготовок, технологічних і розкрійних карт. Карти подетальних норм слугують для розрахунку потреби в матеріалах, а також для лімітування їх відпускання зі складу. Різновидами цих карт є карти витрат шихтових матеріалів, у яких фіксуються норми витрат різноманітних ливарних матеріалів – чавуну, феросплавів, флюсів та інших матеріалів на 1 т пригодного литва.

Карти розкрою матеріалів передбачають найбільш економічний розкрій листового і пруткового металу, деревини, гуми, пластиків та інших матеріалів з метою збільшення виходу заготовок і зменшення відходів, які не підлягають використанню по прямому призначенню. Карти розкрою матеріалів розробляють технологи. Ці карти доцільно розробляти за допомогою засобів комп’ютерної техніки.

Відомості зведених норм витрат матеріалів на виріб вміщують збільшені дані з витрат матеріалів на один виріб (машину, прилад) і використовуються для розрахунку потреби в матеріалах та планування матеріально-технічного забезпечення.

Відомості специфікованих норм витрат матеріалів на виріб, як і відомості зведених норм, розробляють на один виріб, але на відміну від них вміщують специфіковані, тобто уточнені відомості про необхідні матеріали з вказуванням марок, сортів і типорозмірів. Ці відомості використовуються для розробки уточнених планів матеріально-технічного забезпечення і для складання заявок.

Повідомлення про зміни норм витрат матеріалів надходять у відділ матеріально-технічного забезпечення від підрозділів, які здійснюють технічну підготовку виробництва. Зміни у нормах витрат матеріалів повинні своєчасно відображатися по всій документації, яка використовується для планування матеріально-технічного забезпечення, обліку і контролю витрат матеріалів.

Для безперебійного забезпечення необхідними матеріальними ресурсами виробництва необхідно контролювати величину запасів матеріалів на складах підприємства і своєчасно їх поповнювати. Величина цих запасів матеріалів повинна бути достатньою для нормального забезпечення виробництва. В той же час вона повинна бутимінімальною, для прискорення обігу вкладених в них оборотних коштів.

Нормою запасу матеріалів називається їх мінімальна кількість, яка повинна знаходитися на складі для забезпечення поточних потреб виробництва, прийнятих на даному підприємстві умовах завезення матеріалів та при встановленому режимі їх споживання і запуску в обробку.

У випадку рівномірного надходження партій матеріалів і при рівномірному безперервному їх використанні зміну запасів можна представити „ідеалізованим” графіком, який зображено на рис. 20.2.

Відповідно до графіку є справедливими такі співвідношення:

M_min= M_стр.,(20.5)

M_max =M_min+М^max_поточ.= М_стр.+М^max_поточ., (20.6)

М_ср.= = , (20.7)

де М^max_поточ., M_min, M_стр., M_max, М_ср. – відповідно максимальний поточний, мінімальний, страховий і середній запас матеріалів на складі.

Із збільшенням страхового запасу матеріалу, з одного боку, зменшується ймовірність дефіциту матеріалу, в результаті чого зменшуються витрати у виробництві від дефіциту матеріалу (оплата простоїв з причини відсутності матеріалів, оплата штрафів за несвоєчасну поставку продукції тощо). З іншого боку, при збільшенні страхового запасу підвищуються витрати, які мають місце при збільшенні партій поставок матеріалів. Тому важливим завданням є визначення оптимальної величини страхового запасу.

Для контролю за забезпеченістю матеріалами суттєве значення має визначення точки замовлення (М_т.з.). Вона встановлюється, зазвичай, для матеріалів, які використовуються у великих кількостях. Точка замовлення розраховується, виходячи з умови, що за час від моменту видачі замовлення до моменту отримання чергової партії матеріалу, запас не зменшувався б нижче ніж страховий, тобто:

, (20.8)

де Т_пст. – час від моменту видачі замовлення на поставку до моменту надходження чергової партії матеріалу.

Мстр.

Рис. 20.2. “Ідеалізований” графік змін запасів матеріалів

Величина Т_пст. залежить від характеристики матеріалу, місцезнаходження постачальника, виду транспорту, яким доставляється матеріал на підприємство, та інших факторів, і встановлюється, виходячи з практичних міркувань.

Ритм партії поставки матеріалі R_пст. визначається розміром партії поставки та одноденною потребою підприємства в матеріалах:

, (20.9)

де М_дн. – середньоденна потреба виробництва в матеріалах, М_пст. – розмір партії поставки матеріалів.

Окрім того, можуть бути запаси, які пов’язані з сезонністю постачання. Ці запаси є окремим випадком поточних запасів, коли ритм поставки, зазвичай, дорівнює одному року.

При понаднормованому збільшенні партії поставки матеріалів збільшуються витрати в результаті відволікання обігових коштів в запасах матеріалів та витрат на зберігання матеріалів. З іншого боку, транспортні витрати, які пов’язані з доставкою матеріалів на підприємство, із збільшенням партії поставки, зазвичай, зменшуються. Тому розмір партії поставки матеріалів повинен розраховуватися шляхом вирішення задачі на оптимум, тобто повинен визначатися оптимальний розмір партії поставки матеріалів. Ця величина досить часто встановлюється, виходячи з практичних міркувань, і узгоджується з постачальниками матеріалів. Можна також використовувати статистичні дані про величину середнього поточного запасу матеріалу, наприклад, за попередній рік.

В облікових картах матеріалів повинні бути записані величини максимального та мінімального запасу і точки замовлення. При досягненні фактичного запасу точці замовлення або мінімальної величини, із складу передаються дані про необхідність завезення матеріалів.

Норми виробничих матеріалів можуть обчислюватися двома способами: в абсолютних (тонах, метрах й ін.) та відносних величинах, тобто в днях забезпечення підприємства даним матеріалом.