Правила безпечної роботи з допоміжними матеріалами

Більшість допоміжних матеріалів малотоксична, але при роботі з ними треба дотримуватись відповідних правил. Усі працюючі з цими матеріалами повинні бути заздалегідь ознайомлені з їх властивостями та умовами безпечної роботи.

З хімічними речовинами треба працювати у спеціальному одязі: у необхідних випадках користуватися протигазом чи марлевою пов'язкою. Гумові частини про­тигазів та респіраторів перед застосуванням слід промивати теплою водою з ми­лом, протерти ватою зі спиртом або з 0,5% -ним розчином перманганату калію, сполоснути чистою водою та висушити при температурі біля 30° С.

При попаданні розчинів кислот, лугів та інших отруйних речовин на тіло від­повідну його ділянку необхідно негайно добре помити холодною водою, протерти ватою, а потім промити 1% розчином питної соди.

Під час роботи з допоміжними матеріалами не можна приймати їжу, курити або пити воду, після роботи треба ретельно вимити руки.

Кислотопроводи всередині приміщень повинні бути укладені на спеціальних каркасах збоку від проходів, дверей та робочих місць. Хімікати необхідно перево-зити, зберігати і відпускати у виробництво у герметичній тарі, на етикетці якої вка­зане найменування хімікату. Площі, де розташовані зовнішні кислотні цистерни і насоси, повинні бути огороджені.

Контрольні питання і завдання

1. Порівняльна єкономіко-технологічна характеристика різних видів сировини.

2. Нетрадиційні види сировини.

3. Допоміжні матеріали.

РОЗДІЛ 2

ПРИЙМАННЯ І ЗБЕРІГАННЯ СИРОВИНИ ТА ДОПОМІЖНИХ МАТЕРІАЛІВ

ПРИЙМАННЯ ЗЕРНА

Сурово визначених вимог до виробничого зерна, яке переробляється у спирто­вій промисловості, не встановлено. Бажано, щоб зерно було здоровим, з високою крохмалистістю, вологістю від 14 до 17%, в залежності від культури, і з невеликою засміченістю. Але інколи спиртові заводи переробляють дефектне зерно.

Розрізняють чотири ступені дефектності зерна: перша - зерно з солодовим запахом; друга - зерно з пліснявозатхлим запахом; третя - зерно з гннлісно-затхлим запахом; четверта - зерно, яке знаходилось у стані сильного самозігрівання, з обо­лонкою бурого або чорного кольору.

На спиртові заводи приймають також недозріле зерно, зерно, яке підлягло дії моро­зу або суховію, підгоріле, дуже вологе, а також те, що перезимувало в полі під снігом.

Для приготування солоду використовують високоякісні ячмінь, жито, овес і про­со, які повинні відповідати вимогам, що наведені у табл. 2.1. Колір ячменю світло -жовтий, припускається потемнілий; вівса - білий чи жовтий; проса - жовтий, черво­ний, сірий, білий; жита - жовтий і зелений різних відтінків; не припускається вико­ристання зерна з будь-якими сторонніми запахами - затхлим, пліснявим та ін.

Табл. 2.1. Характеристика якості зерна

Показники	Зерна
жита	ячменю	вівса	проса
Вологість, %, не більше	15,5	15,5	16,0	15,0
Сміттєві домішки, %, не більше	2,0	2,0	2,0	3,0
Серед них,%, не більше
Мінеральні домішки	-	0,2	0,2	0,2
Галька	-	0,1	од	-
Шлак, руда	-	0,05	0,05	-
Шкідливі домішки	-	0,2	0,2	0,2
Головня і спориння	-	0,1	0,1	-
Кукіль	-	0,3	0,2	-
Зернова домішка,%, не більше	-	3,0	3,0	4,0
Дрібні зерна,%, не більше Схожість (здатність проростати) на п'яту добу,%, не менше Енергія проростання на третю добу,%, не менше	85*	5,0 92 85	92 85	92 85
Натура, г/л, не менше				-
Зараження комірчаними шкідниками	Не припускається, окрім кліща від 20 шт. на 1 кг зерна

- На четверту добу.

Зерно перевозять насипом у критих чотирьохосних залізничних вагонах і на автосамоскидах. Основну масу його доставляють по залізничній дорозі на спирто­ві заводи, які мають залізничну гілку, - безпосередньо до заводських складів, на інші заводи - на пристанційні зернові склади. З пристанційних складів після коро­ткочасного зберігання зерно передається до заводських складів автотранспортом.

Із вагонів чи автомашин зерно витружають механічними лопатами. Автороз­вантажувачами і автоперекидачами зерно вивантажують у бункер, з якого воно по­дається норією чи пневмотранспортом у повітряно-ситовий сепаратор, а потім - на стрічковий транспортер , що розподіляє зерно по площі складу.

Для великих спиртзаводів доцільна доставка зерна саморозвантажуючими (крізь нижні люки) вагонами-зерновозами - хоперами.

Один із варіантів схеми силосного пристанційного зерносховища приведений на рис. 2.1. Із залізничного вагону 1 зерно з допомогою механічної лопати 2 виван­тажують у бункер 3, з якого норією 4 подають на стрічковий транспортер 5, а з нього - у магнітний сепаратор 6 для видалення магнітних домішок. По похилому жолобу зерно спрямовується у черпак елеватора 7 і далі-по жолобу - у надваговий бункер 8, зважується на автоматичних вагах 9 і надходить у підваговий бункер 10. Далі самопливом воно поступає у другу половину елеватора 7 і потім по жолобу -на стрічкові транспортери 11 і 12, з допомогою яких завантажується у силоси 13. Силоси розвантажуються самопливно на стрічкові транспортери 14, які подають зерно в автомашину 15. Для рециркуляції зерна у випадку необхідності його аеру-вання й інвентаризації використовують транспортер 14. При надходженні зерна від-

бирають проби з кожного вагону і складають середні проби для визначення засмі­ченості, вологості і крохмалистості. Результати аналізу реєструють у спеціальних журналах.

ПРИЙМАННЯ МЕЛЯСИ

Меляса надходить на завод у залізннчих цистернах вантажопідйомністю від 25 до 120 т, автоцистернах. Тара повинна бути чистою, без стороннього запаху та речей. Цистерни повинні мати нижні зливні пристрої. Кожна цистерна супрово­джується накладною і доданим до неї сертифікатом, у якому зазначається маса ме­ляси та вміст сухих речовин.

Після прибуття залізничних цистерн з мелясою представник заводу разом з представником залізниці перевіряють неушкодженість пломб, цистерн і спускного вентиля, після чого визначають масу меляси, що надійшла, зважуванням на заліз­ничних вагах. При відсутності їх, а також у випадках, коли маса меляси при вигру-зці була встановлена заміром висоти наливу у цистерну, масу меляси визначають замірно - калІбровочним методом, використовуючи таблиці калібровий залізничих цистерн.

Меляса із цистерн зливається самопливом у розташовані нижче приймальні збірники - стальні резервуари прямокутної форми, об'єм яких повинен бути розра­хований на добову роботу заводу. З приймальних збірників мелясу коловоротним насосом перекачують у резервуари для зберігання. У холодну пору року мелясу у цистернах підігрівають парою за допомогою шланга з насадкою або барботеру. Де­які цистерни обладнані стаціонарними змійовиками.

Під час зливу меляси із залізничних цистерн відбирають середні проби, які зберігають у пляшках з етикетками, де вказані найменування продукту і завода -відправника, номери цистерн та залізничних накладних, дати відбору проби, ети­кетки підписують представники заводу. Пляшки з пробами щільно закорковують, заливають сургучем або мастикою і опечатують печаткою заводу або пломбують. Середні проби відбирають також із цистерн і оформляють аналогічно пробам із залізничних цистерн.

У середніх пробах визначають вміст сухих речовин, цукру за прямою та інве­рсійною поляризацією, цукристість (сума зброджуваних цукрів), реакцію меляси (рН).

За основу розрахунків приймають ціну 1 т меляси цукристістю 46%. За кожен процент цукристості більше 46 % надають додаткову плату.

Втрати від неповного спорожнювання цистерн складають 0,15...0,25 % від маси меляси.

На деякі спиртзаводи, які розташовані поруч з цукровими заводами ( напри­клад, Лохвицький, Чернівецький та ін.) мелясу перекачують насосами по трубо­проводу.

ЗБЕРІГАННЯ СИРОВИНИ

Для забезпечення безперервної роботи спиртзаводу повинен бути запас сиро­вини. Картопля не витримує навіть легких приморозків, тому заготовляють усю її кількість і закладають на тривале зберігання восени. Зерно надходить більш-менш рівномірно протягом року, але інколи виникає потреба приймати значні партії си­ровини, тому зерносховища розраховують не менш, ніж на трьохмісячну потребу заводу у зерні.