Система національних інформаційних ресурсів України

У третьому тисячолітті інформація в розвинутих країнах стає одним із найбільш важливих національних ресурсів. Залежність від наявності інформації і рів­ня розвитку ефективності використання засобів її передачі та обробки призвела до виникнення такого принципово нового поняття, як інформаційні ресурси.

Інформаційні ресурси - це сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо).

Інформаційний ресурс є інтелектуальним ресурсом, результатом колек­тивної творчості, й головна складність у розумінні його походження і функ-

-66-

цій полягає у розкритті механізму переходу "знань у силу", способів його впливу на фактори розвитку людства.

Національні інформаційні ресурси - вся належна Україні інформація, включаючи окремі документи і масиви документів, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксовані на будь-яких носіях інфор­мації, доступні для використання особою, суспільством і державою через засоби масової інформації та телекомунікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо.

Чинне законодавство України не встановлює повного юридичного трактування складових інформаційних ресурсів. Не визначені і критерії віднесення інформаційних ресурсів до категорій державних та недержавних. Таке становище створило і надалі створюватиме труднощі щодо формування системи національних інформаційних ресурсів (CHIP), управління цією системою, а також у правовому оформленні функцій, пов'язаних з володінням, ви­користанням і розпорядженням інформаційними ресурсами.

Система національних інформаційних ресурсів - розподілене за галузевими, регіональними та іншими ознаками інтегроване інформаційне середовище, що об'єднує існуючі й ті, що створюються інформаційні ресурси в єдиний інформаційний простір, призначений для забезпечення комплексної і об'єктивної оцінки ситуації у всіх сферах громадського життя, у тому числі в сфері державного управління, прогнозування ситуації і прийняття на цій основі управлінських рішень.

В Україні значна частина інформаційних ресурсів створюється за рахунок вторинного розподілу бюджетних коштів через різні позабюджетні фон­ди, що створюються за рахунок платників податків.

Система національних інформаційних ресурсів має відомчі та міжвідом­чі ознаки та охоплює інформаційні ресурси:

• державної статистики;

-67-

• матеріального виробництва, соціальної та фінансової сфер та держа­вного майна і нерухомості;

• науково-технічної інформації;

• архівного фонду;

• бібліотечного фонду;

• музейного фонду;

• податкової служби України;

• правоохоронних і силових структур.

Важливе місце в загальній системі національних інформаційних ресурсів належить інформаційним ресурсам органів державної влади і управління, мі­сцевого і регіонального самоврядування.

Інформаційні ресурси органів державної влади і управління, місцевого і регіонального самоврядування складаються з інформаційних ресурсів:

• для задоволення потреб органів державної влади і управління для прий­няття управлінських рішень на всіх рівнях ієрархічної структури;

• про діяльність законодавчої, виконавчої, судової влади, органів міс­цевого і регіонального самоврядування.

До окремого виду інформаційних ресурсів чинне законодавство відно­сить "інформацію про особу", яка вміщує персональні дані. Це сфера суспі­льних інформаційних відносин залишається найбільш неврегульованою, як у правовому так і в організаційному планах, тому необхідно розробити правові норми про недоторканість приватного життя, конфіденційність інформації про особу та її кореспонденції.

Ще у 1998 році передбачалося створити:

1) бази даних населення України, нормативно - правових актів, станда­ртів, науково - технічної інформації тощо;

2) електронні кадастри (земельний, міст України);

3) електронний інформаційний ресурс, систему створення й розповсю­дження електронної преси, реєстр державних інформаційних ресур-

-68-

сів, банк персональної комп'ютерної інформації.

Формування CHIP доцільно здійснювати шляхом удосконалення організаційних форм і видів інформаційних ресурсів, що вже функціонують як на традиційних, так і на електронних носіях. До категорій інформаційних ресурсів для зовнішніх користувачів доцільно віднести увесь масив правових і нормативно-правових документів, інформацію про діяльність державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, бази і банки даних, статистичних, бібліотечних, архівних фондів, економічної, політичної, соціальної, науково-технічної та іншої інформації. Ці інформаційні ресурси повинні мати режим відкритого доступу для загального користування, зокрема і в інформаційно-телекомунікаційних системах, а також з використанням глобальної мережі Інтернет.

Формування CHIP (виготовлення, реєстрація, накопичення і зберігання, поширення та використання інформації з обмеженим доступом) обов'язково має передбачити заходи щодо забезпечення режиму таємності інформації, що підлягає охороні, відповідно до порядку і правил, установлених чинним законодавством України.

Під управлінням державними інформаційними ресурсами розуміється комплекс взаємопов'язаних заходів органів державної влади, установ та організацій щодо забезпечення формування, використання і захисту інформаційних ресурсів державного сектора та їх використання в інтересах держави і суспільства в цілому.

До основних завдань управління інформаційними ресурсами відносяться:

• створення інформаційних ресурсів, необхідних для виконання завдань державного управління і реалізації конституційних прав громадян на інформацію;

• забезпечення ефективного використання державних інформаційних ресурсів у діяльності органів державної влади і державних установ;

• забезпечення вільного доступу громадян і організацій до інформаційних ресурсів у відповідності до норм Конституції і чинного законодавства України;

-69-

• створення необхідної нормативно-правової бази;

• координація галузевих і регіональних державних структур, а також ор­ганізацій недержавного сектора з формування і використання недержавних інформаційних ресурсів, визначення порядку і умов їх використання;

• реєстрація і облік державних інформаційних ресурсів, формування і забезпечення доступності інформації про склад, розміщення і умови викори­стання інформаційних ресурсів;

• установлення повноважень і обов'язків органів державної влади, під­приємств і організацій, підрозділів і окремих фахівців щодо формування, за­хисту і використання державних інформаційних ресурсів;

• визначення складу державних інформаційних ресурсів, необхідних на кожному рівні державного управління;

• організація моніторингу стану інформаційних ресурсів;

• організація захисту державних інформаційних ресурсів, контроль їх­нього стану, цілісності та використання.

Інформаційна інфраструктура - сукупність взаємодіючих систем ви­робництва, накопичення, зберігання та доставляння інформаційних продук­тів, виробництва і розвитку інформаційних технологій, сервісного обслуго­вування елементів інфраструктури і системи підготовки кадрів, що забезпе­чують формування та використання інформаційних ресурсів.

Інфраструктура системи національних інформаційних ресурсів має за­безпечувати можливість кооперації між конкурентами, що будуть діяти в її середовищі, передбачати створення компонентів та послуг. Вона складається з наступних компонентів:

• організаційні структури, що забезпечують поточну підтримку і розви­ток функцій збору, опрацювання, збереження, поширення, обміну, пошуку і передачі інформації;

• організаційні структури, що забезпечують інформаційну взаємодію ви­робників і споживачів інформаційних ресурсів з опорою на сучасні інформа-

-70-

ційні технології, програмно-технічні комплекси, засоби телекомунікацій, лін­гвістичні засоби і правові норми регулювання інформаційних відносин.

Ядро інфраструктури системи національних інформаційних ресурсів пови­нні утворювати існуючі та ті, що будуть створюватися, організаційні структури:

• інформаційно-аналітичні центри та інші інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

• інформаційні служби соціальної, індивідуально-побутової і правової сфери (наука, освіта, культура, засоби масової інформації, охорона здоров'я, соціальне забезпечення і т. ін.);

• служби, що забезпечують управління і координацію створення і фун­кціонування CHIP в цілому та окремих складових.

Діяльність зазначених центрів і служб на загальнодержавному рівні пови­нна координуватися уповноваженим Кабінетом Міністрів органом, на який по­кладається відповідальність за реалізацію державної політики у сфері національ­них інформаційних ресурсів і функції генерального замовника CHIP.

Інформаційна безпека у CHIP є невід'ємною частиною політичної, еко­номічної, оборонної та інших складових національної безпеки України. Об'єктами інформаційної безпеки є інформаційні ресурси, канали інформа­ційного обміну та телекомунікацій, механізми функціонування телекомуні­каційних систем та мереж та інші елементи інформаційної інфраструктури. Системою захисту інформаційних ресурсів доцільно вважати організовану сукупність центральних державних органів, органів регіонального і місцево­го самоврядування, їхніх спеціальних підрозділів, служб, посадових осіб, підприємств, установ, інших суб'єктів господарювання, громадських органі­зацій та окремих громадян, об'єднаних цілями і завданнями щодо формуван­ня, зберігання, поширення інформаційних ресурсів, задоволення інформацій­них потреб людини, суспільства й держави, упровадження спеціальних заходів і засобів захисту інформаційних ресурсів та прав суб'єктів інформаційної діяльності в рамках чинного законодавства України.

Безпека інформації- захищеність інформації від несанкціонованих дій (випадкових чи навмисних), що призводять до модифікації, розкриття чи зруйнування даних.

Основними загрозами інформаційній безпеці України є:

• обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

• руйнування системи суспільних цінностей, негативні зміни їх цільо­вих настанов, шкідливий вплив інформації на духовне і фізичне здо­ров'я особи;

• маніпулювання громадською думкою;

• порушення штатного режиму функціонування (руйнування) критич­но важливих інформаційних мереж, систем управління;

• несанкціонований витік таємної, конфіденційної та іншої інформації з обмеженим доступом;

• спотворення (знищення) інформаційних ресурсів, програмного забез­печення;

• низький рівень інтегрованості України у світовий інформаційний простір;

• діяльність іноземних політичних, економічних, військових, розвіду­вальних та інших структур, спрямована проти інтересів України в ін­формаційній сфері;

• прагнення деяких країн і транснаціональних об'єднань до домінуван­ня у світовому інформаційному просторі, що призводить до обме­ження національних інтересів України, витіснення її із зовнішнього та внутрішнього інформаційного ринку;

• збільшення технологічного відриву ряду держав світу і нарощування їх можливостей у протидії створенню конкурентоспроможних вітчи­зняних інформаційних технологій;

• невідповідність нормативно-правової бази, що регулює відносини в інформаційній сфері, вимогам часу;

-72-

• активне просування на внутрішній ринок програмно-апаратних засобів захисту інформації зарубіжного виробництва, включаючи і засоби кри­птографічного захисту, які не забезпечують відповідного рівня захисту;

• відставання України від провідних держав світу за рівнем інформа­тизації органів державної влади і органів місцевого самоврядування, кредитно-фінансової сфери, промисловості, сільського господарства, освіти, охорони здоров'я, сфери обслуговування.

Державна політика у сфері забезпечення інформаційної безпеки України полягає у:

• забезпеченні реалізації конституційних прав людини на вільний до­ступ до інформації, використанні інформації для провадження не за­бороненої законодавством діяльності, фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, а також у захисті інформації, яка стосується особистої безпеки громадянина;

• створенні умов для розвитку інформаційної інфраструктури з метою реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина у сфері інформаційних відносин та використання інформації з метою забезпечення непорушності конституційного ладу, суверенітету і те­риторіальної цілісності України, політичної, економічної та соціаль­ної стабільності, безумовного забезпечення законності та правопо­рядку, розвитку взаємовигідного міжнародного співробітництва.

-73-