Організаційно-технічний розвиток
Система планування організаційно-технічного розвитку на підприємстві включає комплекс різноманітних планів, які взаємодіють один з одним та спрямовані на здійснення за цілями, предметом, рівнями, змістом та періодом планування
Основним завданням організаційно-технічного розвитку є забезпечення прискорення впровадження перерахованих вище елементів у діяльність підприємства в рамках стратегічних та поточних планів. Комплексне планування розвитку і підвищення ефективності діяльності повинне знаходити висвітлення в плані організаційно-технічного розвитку підприємства, показниках ефективності виробництва та планах капітальних вкладень і капітального будівництва (інвестицій)
Створення нових видів продукції та підвищення якості продукції, що випускається, забезпечують заходи щодо створення й освоєння випуску нових видів продукції, зняття з виробництва застарілих та підвищення якості продукції, що випускається, її модернізації, та підготовка продукції до сертифікації, розробка і впровадження нових прогресивних стандартів і технічних умов.
Впровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва включає заходи щодо впровадження прогресивних технологічних процесів, нового високорозвинутого устаткування, комплексної механізації й автоматизації виробництва, модернізації діючого устаткування.
Впровадження прогресивної організації праці включає заходи щодо вдосконалення поділу та кооперації праці, організації й обслуговуванню робочих місць, впровадженню передових методів та прийомів праці, вдосконалення нормування й оплати праці. Під організацією праці заведено розуміти певне поєднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умов конкретно застосовуваної технології та організації виробництва. Поєднання учасників трудового процесу в часі забезпечується різними формами поділу й кооперації праці, організацією обслуговування робочих місць, установленням раціональних режимів праці. Просторове поєднання працівників на виробництві знаходить втілення в різних формах побудови бригад та інших виробничих ланок підприємства, у варіантному закріпленні персоналу за відповідними робочими місцями.
Вдосконалення планування, організації, контролю та управління в цілому передбачає проведення комплексу заходів щодо вдосконалення проведення організації та управління. При цьому розробляються заходи, спрямовані на підвищення рівня концентрації та спеціалізації виробництва, вдосконалення організаційних структур, механізації та автоматизації управління на основі застосування комп’ютерних технологій, ЕОМ.
Капітальний ремонт та модернізація основних засобів планується з метою їхнього ефективного використання на основі прийнятої періодичності ремонту по системі ППР, відомостей дефектів та відповідних змін з урахуванням нормативів ремонтно-експлуатаційних витрат і наявних джерел фінансування.
Заходи щодо економії сировини, матеріалів, палива, енергії досягаються як у результаті освоєння нових, менш матеріаломістких видів продукції, так і в результаті впровадження прогресивної технології виробництва.
Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи плануються в зв’язку з розробкою нових машин, устаткування, високоефективних засобів механізації й автоматизації виробництва, технологічних процесів, форм організації виробництва та праці, а також нових видів продукції.
Основні техніко-економічні показники рівня виробництва та продукції, що випускається, відбивають рівень продукції, стан знарядь праці, ступінь досконалості застосовуваної технології, рівень механізації й автоматизації виробництва та ефективність заходів плану технічного розвитку.
Планування організаційно-технічного розвитку підприємства проводиться в декілька етапів:
*перший етап – визначаються головні завдання підприємства на плановий період, проводиться комплексний аналіз технічного й організаційного рівня виробництва й економічних показників, уточнюються ресурси, які характеризують технічний розвиток;
*другий етап – виходячи з вивчення досвіду інших підприємств, результатів кінцевих науково-дослідних робіт та першого етапу, виявляються можливості розширення впровадження основних напрямів науково-технічного прогресу: вдосконалення технології та продукції, яка випускається, застосування нових технологічних процесів й прогресивних матеріалів, механізація й автоматизація виробництва та ін. На цьому етапі визначається кількісні завдання підрозділами підприємства по технічному й організаційному розвитку;
*третій етап – проводяться інженерні та економічні розрахунки, організовуються конкурси та огляди пропозицій працівників підприємства, проводиться відбір і техніко-економічна оцінка заходів;
*на заключному етапі плани підприємства та його підрозділів взаємопов’язуються, документально оформляються, затверджуються й доводяться до виконання.
Технічний та організаційний розвиток розглядаються як напрями єдиного процесу, де технічний розвиток виступає визначальним та безпосереднім чинником зростання ефективності виробництва – він визначає динамічну основу розвитку підприємства, а організаційний розвиток забезпечує реалізацію створених технічно-потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів, тобто веде до зміни форми процесу розвитку.
Планування організаційно-технічного розвитку здійснюється за допомогою таких методів:
науково-технічне програмування;
продуктово-тематичне планування інновацій;
об’єктивно-календарне планування;
виробниче планування інновацій.
Технічний розвиток виробництва відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємств, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.
Основні показники технологічного рівня підприємства групуються за слідуючими ознаками:
1) ступінь технічної оснащеності праці (фондоозброєність праці, енергоозброєність праці);
2) рівень прогресивності технології (структура технологічних процесів за трудомісткістю, частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції, середній вік застосовуваних технологічних процесів, коефіцієнт використання сировини і матеріалів);
3) технічний рівень устаткування (продуктивність (потужність), надійність, довговічність, питома металомісткість, середній строк експлуатації, частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості, частка технічно та економічно застарілого обладнання в загальному парку);
4) рівень механізації та автоматизації виробництва (ступінь охоплення робіт механізованою працею, частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці).
Для поглиблення аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведені котрої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспективної програми, потрібно застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме:
· механоозброєність праці;
· коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;
· коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва;
· рівень утилізації відходів виробництва;
· рівень забруднення природного середовища;
· ріст екологічно-чистої продукції.
Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай включає такі основні етапи:
встановлення цілей – визначення, ранжування, виокремлення пріоритетів;
підготовчий етап – аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;
варіантний вибір рішень – розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;
програмування (планування) робіт – узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;
супроводження реалізації програми – контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програм.
Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи іншому етапі його функціонування.
У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства головними є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відстежування здійснення програм (планів). Типовий зміст плану технічного розвитку підприємства може включати наступні розділи:
Розділ І. Науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи.
Даний розділ включає дослідження і розробку за певною тематикою з визначенням для кожної теми:
1) мети дослідження (розробки);
2) місця впровадження результатів;
3) головних виконавців і співвиконавців в строки початку та закінчення роботи;
5) кошторисної вартості;
6) очікуваних результатів.
Розділ ІІ. Створення, освоєння нових і підвищення якості тих, що виготовляються, видів продукції. Основний зміст цього розділу:
1) створення та освоєння випуску нових видів продукції;
2) організація виробництва за ліцензіями або продукції, створеної іншими організаціями;
3) розробка нових стандартів карт технічного рівня;
4) сертифікація продукції;
5) зняття з виробництва застарілих видів продукції.
Розділ ІІІ. Запровадження прогресивної технології, модернізація та автоматизація виробничих процесів. Даний розділ включає:
1) розробку та застосування нових технологій;
2) запровадження нових видів устаткування та інструменту;
3) капітальний ремонт і модернізація устаткування;
4) механізація ручної праці;
5) автоматизація виробництва і процесів управління.
Розділ ІV. Зведені результати здійснення заходів технічного розвитку. Планування зведених результатів здійснюється:
а) за окремими напрямками технічного розвитку:
1) зниження матеріальних витрат і собівартості товарної продукції;
2) приріст виробничої потужності підприємства;
3) відносне вивільнення працівників.
б) для всієї сукупності заходів:
1) загальні витрати та результати;
2) динаміка основних техніко-економічних показників.
Зміст програм (планів) технічного розвитку підприємства визначається сукупністю конкретних заходів, що входять до їхнього складу. Як правило, такі програми (плани) охоплюють кілька розділів, а кожен з останніх – певну групу цілеспрямованих заходів.
Технічний розвиток є визначальним чинником розвитку підприємств, його змістом, визначає його динамічну основу. Організаційний – веде до змін його форми .
Організаційний розвиток реалізується у технологічно раціональному існуванні елементів виробництва та забезпеченні необхідної системи виробничих зв’язків, активно впливає на формування технології та техніки. Формується чітка залежність між технічним та організаційним розвитком, що доповнюється ефективністю реалізації економічних, соціальних та юридичних напрямів в декілька етапів розвитку підприємства.
Організаційний розвиток – це узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва та управління, він визначається у вдосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва, праці та елементів господарського механізму.
До факторів, за якими досліджується організаційний розвиток підприємства належать наступні:
рівень спеціалізації виробництва (вартість річного обсягу профільної продукції до загального обсягу продукції);
рівень кооперування виробництва (обсяг комплектуючих виробів до загального обсягу);
стабільність номенклатури продукції;
прогресивність застосовуваних технічних засобів в управлінні підприємством;
рівень підготовки виробництва, його обслуговування та оперативне управління.
Основні сучасні тенденції організаційного розвитку:
*прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрації кооперування, конверсії, диверсифікації) та посилення взаємопов’язаних форм організації виробництва, що забезпечує демополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продуктивності на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;
*розвиток колективної (бригадної) форми організації та оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного вдосконалення й ускладнення техніко-технічної бази виробництва стає об’єктивно необхідним і економічно доцільним;
*посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматичних ліній, робото-технічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють зведення до мінімуму втрат часу й ресурсів, багаторазове підвищення продуктивності праці, значне прискорення оновлення продукції, що виготовляється;
*формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу виробництва, науки та виробництва, виробничої сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюваних ресурсів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу;
*удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою та іншими контрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності, конкурентоспроможність на світовому й національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;
*активізація людського чинника через здійснення такої кадрової політики, котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищенню їхньої компетентності, діловитості й відповідальності; вимогам подальшого розвитку демократії і управління виробництвом, забезпечення належної організованості та виконавчої дисципліни.
24. Сутність бізнес-планування та призначення бізнес-плану
Бізнес-план – це ретельно підготовлений плановий документ, який розкриває усі сторони будь-якого започатковуваного комерційного проекту. Він дозволяє передбачати заходи щодо реалізації нової ідеї, визначати необхідне фінансове забезпечення і отримання певного зиску. Практично його можна вважати формою експертної оцінки доцільності та ефективності здійснення тієї або іншої підприємницької ідеї.
Бізнес-план – це документ, який містить систему ув’язаних в часі та в просторі та узгоджених з метою і ресурсами заходів і дій, спрямованих на отримання максимального прибутку внаслідок реалізації підприємницького проекту (угоди).
Бізнес-планування включає в себе три етапи:
*підготовчий період – підбір виконавців, консультантів та експертів, постановка завдання і розподіл обов’язків між виконавцями, розробка календарного плану (графіка) виконання робіт, збір вихідної інформації;
*розробка бізнес-плану;
*презентація бізнес-плану – доведення основних положень бізнес плану до потенційних інвесторів.
Бізнес-план охоплює як зовнішні, так і внутрішні цілі. Основна зовнішня ціль полягає в тому, щоб запевнити майбутніх партнерів і кредиторів в успіху справи. Головна внутрішня ціль бізнес-плану – бути основою управління підприємницькою діяльністю. Конкретні цілі розкривають зміст і особливості планових заходів, особливості самого підприємства, специфіку його діяльності.
Зміст та структура бізнес-плану не має жорсткої регламентованої форми, але, як правило, у ньому передбачаються розділи, в яких розкривається концепція і мета бізнесу, характеризується специфіка продукту підприємства та задоволення ним потреб ринку; оцінюється ємність ринку та встановлюється стратегія поведінки підприємства на певних ринкових сегментах, визначається організаційна і виробнича структура, формується фінансовий проект справи, включаючи стратегію фінансування та пропозиції по інвестиціях, описуються перспективи зростання підприємства.
У загальному вигляді бізнес-план складається з таких розділів:
резюме (короткий опис проекту);
опис підприємства та галузі;
опис продукту (послуги);
маркетинг і збут продукції;
план виробництва продукції;
організаційний план;
фінансовий план;
ризики та гарантії;
додатки.
Резюме фактично є стислою версією плану, своєрідним “повідомленням про наміри”. Хоч резюме наводиться на самому початку бізнес-плану, складати його слід після закінчення роботи. Лише після того, як план повністю продуманий та написаний, можна в короткій формі викласти його зміст.
Резюме – це добре сконструйована система даних про комерційні перспективи підприємницького проекту, про виробниче, організаційне і фінансове забезпечення програми його реалізації. Це визначений стандарт ділових пропозицій потенційним партнерам та інвесторам.
В цьому розділі подається наступна інформація:
1) повна назва, адреса підприємства, форма власності, власники (засновники);
2) опис суті запропонованого проекту (наприклад, стати лідером у забезпеченні якості, або стати лідером по ціні тощо);
3) опис можливостей і стратегії (аналізується якими можливостями володіє підприємство, як вони впливають на бізнес, продумується стратегія для того, як скористатись сприятливою ситуацією);
4) короткий опис ринку (опис ринкових можливостей, які буде використовувати проект, і опис головного аргументу – чому проект буде успішним, незважаючи на те, що існують товари і послуги, які вже задовольняють потреби вибраного сегменту ринку);
5) визначення цільового ринку, обсягу продажів (в грошовому та кількісному виразі);
6) команда (опис знань, досвіду, уміння менеджерів підприємства);
7) прогнозовані фінансові результати (опис загальної вартості проекту, очікуваних результатів проекту і термінів погашення позик).
Основна мета цього розділу бізнес-плану – представити у максимально вигідній формі найважливішу інформацію для потенційних партнерів і осіб, на фінансову підтримку яких розраховує підприємство.
Якщо йдеться про нові товари чи послуги, слід чітко сформулювати прогресивну продуктову та виробничо-комерційну ідею.
Виконавче резюме – це визначений стандарт ділових пропозицій потенційним партнерам та інвесторам.
В розділі “Опис підприємства та галузі” необхідно детально описати підприємство, щоб переконати інвестора або потенційного партнера в тому, що підприємство має налагоджене виробництво і можливості працювати прибутково. Важливо також показати інвестору (потенційному партнеру), що керівництво контролює діяльність свого підприємства.
У загальній характеристиці підприємства слід відобразити основні види та характер його діяльності: підприємство виробничого, торгівельного характеру, чи підприємство, що діє у сфері послуг; що і як воно може запропонувати своїм клієнтам; де воно розташоване; запланована географія розвитку бізнесу тощо. Слід також надати інформацію про ступінь розвитку підприємства, дуже важливо сформулювати основну його мету.
У цьому розділі бізнес-плану має бути викладена коротка інформація про підприємство, включаючи його назву, юридичний статус і форму власності, дату реєстрації, адресу, короткий аналіз основних показників господарської діяльності (для діючого підприємства). Враховуючи, що входження в ринок з конкретним видом товарів і послуг – це насамперед готовність вступити в конкурентну боротьбу, яка передбачає ризик, важливе місце при прийнятті рішення про надання конкретних послуг чи розробку нового продукту посідає попередній аналіз привабливості вибраної сфери бізнесу.
В цей розділ входить також характеристика галузі і можливостей для розвитку її бізнесу. При складанні бізнес-плану вивчаються та аналізуються особливості галузі.
Виділення в результаті проведеного аналізу ключових чинників успіху в галузі та обґрунтування заходів оволодіння ними дасть змогу уточнити концепцію бізнесу, дати об’єктивну характеристику продукту і визначити основних споживачів, оцінити конкурентів.
Розробка розділу бізнес-плану, присвяченого опису продукту (послуги), для виробництва якого власне задумувався проект, потребує особливої чіткості. Він повинен включати такі основні показники:
характеристику продукції, що випускається (послуг, що надаються), в тому числі характеристику принципово нового продукту (послуги);
тривалість життєвого циклу продукції;
технологічні особливості випуску продукції (надання послуг);
визначення продукції (послуг), призначеної для продажу на зовнішньому ринку.
При характеристиці запланованої продукції (послуг) дуже важливо чітко визначити:
перелік (асортимент) основних видів продуктів, напівфабрикатів, які планується виробляти, а також види послуг, що передбачається надавати споживачам;
призначення вироблених продуктів (наданих послуг);
споживчі характеристики продуктів (послуг);
унікальність (цінність) продуктів (послуг);
конкурентоспроможність продукції (послуг) на споживчому ринку.
В характеристиці про призначення вироблених продуктів (наданих послуг) необхідно визначити мету виробництва конкретних їх видів з точки зору задоволення конкретних потреб споживачів.
Унікальість (цінність) продукції (послуг) визначається будь-якою із її споживчих властивостей або їх комплексом порівняно з продукцією (послугами), що реалізується іншими підприємствами в межах регіону, або за рахунок надання додаткових послуг і застосування різних форм обслуговування. Необхідно визначити також слабкі сторони запропонованого продукту та тривалість його життєвого циклу.
Дослідження привабливості продукції (послуг), призначеної для випуску і реалізації, нерозривно пов’язане з маркетинговими дослідженнями ринку. Тому в бізнес-плані виділено розділ “Маркетинг і збут продукції”, в якому необхідно спланувати комплекс маркетингу, до якого входить все, що підприємство може впровадити для підвищення попиту на свої товари і послуги, а саме:
схема розповсюдження товарів і послуг;
принципи ціноутворення;
методи стимулювання обсягів продажу;
рекламна діяльність підприємства;
сервісні послуги підприємства (гарантійне обслуговування тощо);
формування суспільної думки про впроваджувані товари і послуги.
Актуальним питанням для підприємств є вибір каналів розповсюдження товарів і послуг, адже кожний канал розповсюдження має специфічні рівні збуту і витрат. Вибір каналів суттєво впливає на інші складові комплексу маркетингу.
Не менш важливо висвітлити якомога повніше питання про визначення цін на нові товари і послуги та рівень рентабельності на вкладені кошти.
Залежно від поставленої мети на споживчому ринку можуть бути використані різні стратегії ціноутворення:
1) укорінення на ринку з високим ступенем конкуренції;
2) максимізація прибутку в поточному періоді;
3) завоювання більшої питомої ваги ринку за показником якості товарів;
4) завоювання ринку нового товару;
5) виживання на ринку.
Цінова політика підприємства повинна ув’язуватися з загальними цілями його діяльності.Найпоширеніші такі основні цілі ціноутворення:
1) ті, що ґрунтуються на збуті;
2) орієнтовані на прибуток;
3) обумовлені існуючим становищем.
Стратегія ціноутворення підприємств з цілями, обумовленими існуючим становищем, зорієнтована на недопущення спаду виробництва і збуту, мінімізацію впливу таких зовнішніх факторів, як несприятлива політика уряду, розвиток конкуренції, на підтримку добрих стосунків з учасниками товарообігу.
Підприємство визначає загальну цінову політику, пов’язуючи в інтегровану систему окремі рішення: взаємозв’язок цін на товари в межах асортиментної структури, частоту використання спеціальних знижок і зміни цін, співвідношення цін із цінами конкурентів.
В основі цінової політики на всі існуючі на ринку товари лежить вирішення двох проблем:
1) постійне підвищення якості споживчих характеристик виробленої продукції, товарів і послуг;
2) постійне зниження рівня цін на товари і послуги.
Наступний етап у стратегії маркетингу – розробка просування товару і, зокрема, реклама нових товарів і послуг, яка передбачає:
1) організацію реклами та розрахунок вартості цього заходу;
2) визначення виду реклами, якому слід віддати перевагу (інформаційний, спонукальний, нагадувальний).
При інформаційній рекламі інформується ринок про переваги товару чи послуги, принципи їх дії та ціну.
Завдання спонукальної реклами – переконати споживача у невідкладності купівлі, формувати смак, рекламувати переваги споживання конкретного товару.
Нагадувальна реклама повинна підказати споживачеві, що товар (послуга) можуть знадобитися йому у найближчому майбутньому, і вказати, де його можна придбати.
Наступним кроком стратегії маркетингу є реалізація стратегії стимулювання збуту і сервісного обслуговування, визначення додаткових вимог до обслуговування.
Важливу роль у стратегії маркетингу відіграють формування суспільної думки про впроваджувані товари і послуги, визначення життєвого циклу нових товарів і послуг, можливостей його продовження за допомогою нових модифікацій товару, пошуку нових сфер використання товару та залучення нових споживачів.
Мета розділу “Маркетинг і збут продукції” – спланувати вплив і реакцію фірми на ринок за тих чи інших обставин, щоб забезпечити збут товару. Тому в бізнес-плані мають бути розкриті наступні питання:
загальна характеристика регіонального ринку продукції (послуг);
сегментація ринку продукції (послуг), що випускає підприємство в регіоні;
визначення розміру і складу продукції (послуг), що випускатиме підприємство у прогнозованому періоді;
організація збуту продукції (послуг) підприємства в умовах конкуренції.
Відповідальним питанням для підприємства є визначення загального обсягу реалізації продукції, його складу на кожному із вибраних ринків. Визначення обсягу збуту продукції необхідно тісно ув’язати з дослідженням попиту і виробничих можливостей підприємства.
Оцінка факторів конкуренції є системним процесом, який складається з ряду етапів:
1) виявлення діючих і потенційних конкурентів;
2) аналіз показників діяльності, цілей і стратегій конкурентів;
3) виявлення слабких і сильних сторін діяльності конкурентів.
Розділ “План виробництва продукції” включає наступні дані:
обсяг виробництва продукції (послуг) та обсяг її реалізації (у кількісних показниках);
характеристика виробничих цехів;
виробнича програма цехів;
загальна характеристика технологічних ліній та обладнання робочих місць у цехах;
розрахунок устаткування;
розрахунок площі цехів;
характеристика джерел постачання сировини, напівфабрикатів тощо;
розрахунок чисельності робітників виробництва;
прогноз сумарних витрат на виробництво, у тому числі їх розподіл на постійні та змінні.
В бізнес-плані необхідно розглянути сам процес виробництва продукції: описати будівлі, обладнання, потереби в сировині та трудових ресурсах, технологічні процеси, а також можливості бізнесу, використання виробничих потужностей та програми контролю якості.
Інформація про джерела постачання сировини та напівфабрикатів заноситься у таблицю, де зазначаються основні умови для укладання угод з постачальником на окремі види сировини, продукції, напівфабрикатів, форма оплати, види поставок, методи завозу тощо.
Розрахунок планової чисельності працівників виробництва зводиться до визначення явочної та спискової чисельності по кожній категорії персоналу.
В даному розділі необхідно вибрати оптимальний спосіб виробництва продукції. Фактори виробництва можуть поєднуватися різними способами, забезпечуючи однаковий обсяг випуску продукції. Наприклад, можна виробляти певну кількість продукції, використовуючи більші трудовитрати і малий капітал, або більшу кількість капіталу і невеликі витрати праці, або ж обрати будь-яке інше поєднання обох факторів, що знаходить відображення у кошторисі окремих статей витрат підприємства.
Необхідно також показати, як витрати залежать від обсягу діяльності підприємства і як вони можуть змінюватися за певний проміжок часу.
Виходячи із оцінки реалізованого і потенційного попиту на товар та власних витрат на виробництво, підприємство вирішує, що виробляти, скільки виробляти і з якими витратами, аби максимізувати свій прибуток.
В заключній частині виробничого плану характеризуються фактори, які знаходяться поза межами контролю підприємства, але впливають на характер його діяльності (наприклад, вимоги щодо охорони навколишнього середовища), а також засоби правового захисту нової продукції чи послуг (патенти, ліцензії, товарні знаки або авторські права, які будуть одержані підприємством).
Основна мета розділу “Організаційний план” – представити інформацію про забезпеченість випуску продукції і розвитку виробництва.
В цьому розділі бізнес-плану розглядають дві проблеми: організаційну структуру та юридичну форму підприємства.
Організаційна структура повинна передбачати:
організаційну схему підприємства – перелік всіх служб та посадових осіб, їх функціональні обов’язки, посадові оклади, підпорядкування та організаційні зв’язки між працівниками, шляхи реформування організаційної схеми на різних стадіях розвитку підприємства;
керівний склад підприємства, його обов’язки, оплата праці та умови преміювання;
критерії відбору кадрів – вимоги до претендентів на ту чи іншу посаду, що передбачається організаційною схемою;
оцінку результатів роботи та форми заохочення – перелік показників, за якими оцінюється робота посадових осіб, методика оцінки результатів роботи, форми матеріального та морального заохочення;
форми та шляхи підвищення кваліфікації працівників підприємства.
Надзвичайно важливим є питання організації фінансування підприємницького проекту, що розглядається у розділі бізнес-плану “Фінансовий план”. В ньому узагальнюються матеріали попередніх розділів, обґрунтовується сума коштів, необхідних для реалізації проекту та визначаються джерела отримання цих коштів.
В його розробці мають бути враховані характеристики й умови бізнес-середовища, а саме:
існуючі податки та тенденції їх зміни;
зміни валютних курсів, за якими ведуться обчислення (інвестиційний проект);
інфляційна характеристика середовища;
горизонт розрахунків.
До цього розділу мають бути підготовлені такі основні документи:
прогноз обсягу продажу;
план грошових надходжень і витрат;
зведений баланс активів і пасивів;
графік досягнення беззбитковості;
баланс прибутку та його розподіл.
Прогноз обсягів продажу повинен дати уявлення про частку ринку, яку передбачається завоювати під свою продукцію.
За допомогою балансу грошових доходів і витрат перевіряється синхронність надходження і витрачання грошових коштів, тобто перевіряється майбутня ліквідність підприємства.
Дані балансу активів і пасивів підприємства використовуються для оцінки його фінансового стану, виявлення власних обігових засобів, перевірки відповідності банківських позик об’єктам кредитування, розрахункових стосунків і використання ресурсів за цільовим призначенням.
Аналіз балансу підприємства дозволяє визначити: банкам та інвесторам – платоспроможність і забезпеченість кредитів; акціонерам – надійність вкладів та їх прибутків; керівникам підприємства – стратегію розвитку і можливості самофінансування.
Важливим є також складання балансу прибутку та його розподілу. До цього розділу доцільно скласти графік досягнення беззбитковості, що ілюструє вплив на величину прибутку обсягу виробництва, доходів і собівартості продукції.
На підставі вказаних документів можна не лише спрогнозувати майбутній фінансовий стан підприємства, але й оцінити його за допомогою очікуваних фінансових коефіцієнтів: ліквідності, платоспроможності та рентабельності.
Для фінансового обґрунтування інвестиційного проекту у бізнес-плані розраховуються дві групи показників: показники фінансового стану та показники ефективності інвестицій, розраховані за вибраною ставкою дисконтування.
Перша група характеризує ефективність оперативної діяльності підприємства в ході реалізації інвестиційного проекту, а друга – ефективність залучення інвестицій у проект. Всі показники розраховуються, як правило, за загальноприйнятою методикою.
Отже, мета фінансового розділу бізнес-плану – сформулювати та представити загальну всебічну та достовірну систему проектів щодо очікуваних фінансових результатів діяльності фірми. Якщо ці дані добре підготовлені та докладно викладені, вони стають найважливішими критеріями оцінки привабливості бізнесу.
Досягнення бажаних фінансових результатів завжди пов’язане з певними ризиками, що виникають у результаті настання небажаних негативних змін. Тому у бізнес-плані передбачено розділ “Ризики та гарантії”.
Під підприємницьким (господарським) ризиком розуміють можливість невдачі та непередбачених втрат, що виникають при будь-яких видах діяльності, пов’язаних з виробництвом та реалізацією продукції, робіт, наданням по
Планування собівартості проектних робіт, послуг, перевезень.
Планування собівартості проектних робіт здійснюється відповідно до Методичних рекомендацій з формування собівартості проектних робіт з урахуванням вимог Положень (стандартів) бухгалтерського обліку затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 29.03.2002 р. №64.
Собівартість проектних робіт - це виробничі витрати проектної організації, безпосередньо пов'язані з виконанням на замовлення організацій, підприємств, установ та громадян на свій ризик і власними силами проектних робіт, доход від яких був визнаний у звітному періоді.
Собівартість проектних робіт може бути:
* плановою, яка визначається з використанням системи економічно обґрунтованих норм і нормативів, а також економічних розрахунків, що відображають підвищення організаційно-технічного рівня проектування внаслідок впровадження ефективних проектних рішень, прогресивної технології, матеріалів, конструкцій та устаткування, передових методів організації виробництва, що відповідають новітнім досягненням науки і техніки, а також сучасним вимогам до якісного рівня архітектури та містобудування й інших техніко-економічних чинників;
* фактичною, яка включає витрати на виконання проектних робіт відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Планування витрат на виконання проектних робіт та облік цих витрат здійснюється кожною проектною організацією незалежно від того чи вона є самостійною організацією, чи є відособленим структурним підрозділом організації, на підставі договорів (контрактів) на виконання робіт і надання послуг.
Об'єктом обліку витрат можуть бути: повністю завершені проектно-пошукові роботи - розробка (тема) в цілому, об'єкти проектування, окремі етапи, завдання тощо.
Розрахунок планових витрат, які включаються до складу собівартості проектних робіт, здійснюється проектною організацією та її відособленими структурними підрозділами з метою формування ціни тендерної пропозиції на виконання проектних робіт (проектування об'єкта), щодо яких провадяться торги (тендери); формування перспективних, річних (поточних) і квартальних планів (програми робіт) на основі укладених підрядних контрактів; для прогнозування потреби в обігових коштах; планування прибутку тощо.
Порядок і методи планування собівартості проектних робіт встановлюються проектною організацією самостійно, виходячи з умов виробничої діяльності та згідно з Методичними рекомендаціями. При цьому планова собівартість проектних робіт може визначатись для розробки (теми) в цілому, окремих об'єктів проектування, для відповідного етапу або завдання, відособленого структурного підрозділу чи проектної організації в цілому.
Метою планування собівартості проектних робіт є:
економічно обґрунтоване визначення витрат на виконання проектних робіт;
організація внутрішньогосподарського розрахунку та управлінського обліку у відособлених структурних підрозділах проектної організації;
визначення реальної ціни, за якою проектна організація спроможна виконати проектні роботи, щодо яких провадяться торги (тендери).
З метою визначення суми витрат за статтями калькулювання в цілому по організації (на рік, квартал) може розроблятися "Зведена калькуляція собівартості проектних робіт" (форма 12.2.).
Показники плану собівартості проектних робіт доводяться до підрозділів організації, які беруть участь у їх виконанні.
Витрати на оплату праці основних виконавців (виробничого персоналу), які зайняті на виконанні розробки (теми) в цілому, об'єкта проектування, етапу, завдання тощо, визначаються відповідно до діючої в організації системи оплати праці залежно від термінів проведення робіт, кількості виконавців, їх основної та додаткової заробітної плати за виконану роботу (відпрацьований час) за відрядними розцінками, тарифними ставками, посадовими окладами.
Витрати за статтею "Відрахування на соціальні заходи" визначаються за кожним видом відрахувань, відповідно до встановлених законодавством норм.
Витрати на матеріали, комплектуючі, напівфабрикати та спецустаткування, необхідні для проведення робіт, плануються виходячи з фактичних витрат минулого періоду та цін, діючих на момент складання калькуляції кошторисної вартості робіт.
Витрати на службові відрядження складаються з вартості проїзду, найму приміщення в місці відрядження, добових та інших витрат, які відшкодовуються виконавцям проектних робіт згідно із законодавством.
Витрати на роботи, які плануються виконувати сторонніми підприємствами, установами і організаціями, визначаються у відповідних договорах на підставі календарних планів і калькуляцій собівартості складових етапів проектних робіт.
Під час планування інших витрат у разі потреби провадяться додаткові розрахунки на окремі види затрат.
Загальновиробничі витрати включаються до калькуляції собівартості проектних робіт і є її невід'ємною складовою.
Обсяги адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат, визначаються в цілому по організації в кошторисі цих витрат на рік (квартал). Підставою для складання кошторису вказаних вище витрат є організаційна структура проектної організації, штатний розклад, норми використання матеріалів, енергії для загальногосподарських потреб, потреба в допоміжних матеріалах для утримання і ремонту будинків, споруд тощо.
Планування собівартості перевезень (робіт і послуг) на транспортних підприємствах.
Планування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті здійснюється на основі Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2002. р. № 65.
Собівартість перевезень (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення.
Витрати на здійснення перевезень (робіт, послуг) характеризують витрати поточного періоду (року, кварталу, місяця) на ці цілі.
Витрати на перевезення (роботи, послуги) включають у собівартість того звітного періоду, в якому вони виникли, незалежно від дати сплати грошових коштів. Непродуктивні витрати і втрати відображаються в обліку того звітного періоду, в якому вони виникли.
Витрати в іноземній валюті на виконання перевезень (робіт, послуг) відносяться на собівартість у гривнях, згідно з офіційним курсом Національного банку України, що діє на дату здійснення витрат.
Калькулювання собівартості - це визначення розміру витрат у грошовій формі на виробництво одиниці певного виду робіт (послуг) по окремих видах витрат. За допомогою калькулювання визначаються собівартість одиниці робіт (послуг), всього їх обсягу, собівартість виробництва по окремих структурних підрозділах підприємства, по різних виробничих процесах і в цілому по підприємству
Планування собівартості перевезень (робіт, послуг) є складовою частиною плану економічного та соціального розвитку транспортних підприємств, які розробляються ними самостійно на підставі показників планового обсягу перевезень вантажів і пасажирів, інших робіт і послуг, продуктивності праці, фонду її оплати та інших, і являє собою систему техніко-економічних розрахунків, які визначають величину витрат на здійснення перевезень (робіт, послуг).
При здійсненні планування, обліку та калькулювання собівартості повинно бути забезпечене повне зіставлення планових та звітних даних щодо складу класифікації витрат, об'єктів і одиниць калькулювання, методів розподілу витрат між об'єктами калькулювання та плановими (звітними) періодами.
Витрати звичайної діяльності підприємства складаються з витрат операційної діяльності, фінансових витрат (витрат на проценти): за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо та інших витрат звичайної діяльності, які не пов'язані безпосередньо з перевезеннями.
Витрати операційної діяльності підприємства складаються з виробничої собівартості перевезень, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
Витрати операційної діяльності підприємств транспорту відповідно до їх економічного змісту групуються за такими елементами:
· матеріальні витрати;
· витрати на оплату праці;
· відрахування на соціальні заходи;
· амортизація основних фондів та нематеріальних активів;
· інші операційні витрати.
До виробничої собівартості перевезень включаються:
· прямі матеріальні витрати;
· прямі витрати на оплату праці;
· інші прямі витрати;
· загальновиробничі витрати.
До наведеної типової номенклатури статей калькуляції можуть вноситись зміни з урахуванням організаційної структури транспортних підприємств, характеру і рівня організації перевезень, питомої ваги витрат у собівартості окремих видів перевезень, а також об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.
Зокрема, для підприємств-перевізників авіаційного транспорту цей перелік доповнюється статтею "аеропортові витрати", для підприємств автомобільного транспорту - статтею "автомобільні шини", для підприємств морського та річкового транспорту - статтею "стивідорні витрати".
Облік і калькулювання фактичної собівартості перевезень на транспортних підприємствах здійснюється з використанням нормативного, стандарт-костінгу, позамовного методів або простим підрахунком витрат.
Основними елементами нормативного методу є облік витрат на виконання окремих видів перевезень за діючими нормами, облік відхилень від норм і облік зміни норм.
Основними завданнями нормативного методу є своєчасне попередження нераціонального витрачання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів підприємства, сприяння виявленню резервів зниження собівартості перевезень, оперативне управління формуванням витрат виробництва.
Нормативний метод обліку витрат виробництва сприяє своєчасному виявленню і встановленню причин відхилень фактичних витрат від діючих норм основних витрат та кошторисів витрат на обслуговування виробництва й управління.
Для складання нормативної, планової і звітної калькуляцій застосовується єдина номенклатура статей витрат.
Фактичні витрати, що перевищують нормативні, не включаються до витрат виробництва, якщо такі перевитрати пов'язані із зловживаннями, нестачами, крадіжками, нетехнологічним використанням та порушенням правил зберігання.
Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості передбачає відокремлений облік витрат по кожному з видів перевезень (робіт, послуг) у розрізі статей витрат.
Калькулювання собівартості перевезень пасажирів, багажу і пошти та перевезень вантажів на залізничному транспорті виконується тільки управлінням залізниці по залізниці у цілому згідно з Галузевою інструкцією з калькулювання собівартості перевезень на залізничному транспорті.
Об'єктами калькуляції собівартості перевезень на залізничному транспорті є:
· вантажні перевезення;
· пасажирські перевезення;
· перевезення багажу та вантажобагажу;
· перевезення пошти.