Глава 16. сутність міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки — це система регулювання платежів за грошовими ви­могами та зобов'язаннями, що виникають між юридичними та фізичними особами різних країн у процесі їхньої діяльності у світогосподарській сфері. Вони включають умови та порядок здійснення платежів, які закріплені в міжнародних нормативних документах, а також щоденну практику діяльності банків щодо їх проведення.

Переважна частина міжнародних розрахунків здійснюється у процесі міжнарод­них торговельних відносин.

Міжнародні розрахунки у зовнішньоторговельній сфері — це:

комерційні платежі за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають між підприємствами, банками, установами й окремими особами різних країн, пов'язані зі світовою торгівлею товарами та послугами;

некомерційні платежі, пов'язані з перевезенням пасажирів, страхуванням, ту­ризмом, переказом грошей за кордон тощо.

Міжнародні розрахунки бувають двосторонніми, коли вони здійснюються між двома країнами, або багатосторонніми, коли суми, виручені від реалізації товарів в одній країні, використовуються для платежів третім країнам.

Більшість міжнародних розрахунків здійснюється в порядку безготівкових роз­рахунків, через банки різних країн, які підтримують взаємні кореспондентські зв'яз­ки, тобто відкривають один одному рахунки, зберігають на них грошові кошти у відповідній валюті і виконують платіжні та інші доручення на засадах взаємності. Робиться це так: банк у країні імпортера списує суму платежу з рахунка свого клієнта та зараховує її (або еквівалент в іноземній валюті) на рахунок іноземного банку — ко­респондента, а банк у країні експортера списує цю суму з рахунку кореспондента та зараховує її на рахунок свого клієнта, що експортував свій товар.

1 Готівкові розрахунки — це платежі готівковими коштами підприємств, підприємців та фізич­них осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) та за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Платежі готівкою з міжнародних розрахунків виконуються в основному під час подорожей за кордон делегацій, туристів або приватних осіб, які обмінюють у банках валюту своєї країни на відповідну іноземну валюту1.

На стан платіжних розрахунків комплексно впливають численні чинники:

економічні та політичні відносини між країнами;

становище країни на товарних і грошових ринках;

ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоеко­номічного регулювання;

міжнародні торговельні правила і звичаї;

регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;

відмінності в темпах інфляції в різних країнах;

стан платіжного балансу;

банківська практика;

умови зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод;

конвертованість валют тощо.

Особливості міжнародних розрахунків полягають у такому:

Безготівкові розрахунки — це перерахування визначеної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів, а також перерахування банками за дорученням підприємств та фізичних осіб коштів, що були внесені ними готівкою до каси банку на підставі розрахункових документів на паперових носіях або в електронному вигляді.

Імпортери та експортери, їхні банки вступають до певних відособлених від зовнішньоекономічного контракту відносин, пов'язаних з пересиланням, оброблен­ням товаророзпорядчих і платіжних документів, із здійсненням платежу. Обсяг зобов'язань і розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків.

Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативними та зако­нодавчими актами, міжнародними банківськими правилами та звичаями.

Міжнародні розрахунки є об'єктом уніфікації. Це зумовлено процесом інтерна­ціоналізації господарських зв'язків, універсалізацією банківських операцій. Напри­клад, уніфікація вексельного законодавства, уніфіковані правила для документарно­го акредитива та інкасо, правила щодо контрактних гарантій тощо.

Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів. До фінансових докумен­тів належать: прості й переказні векселі, чеки, платіжні розписки. До комерційних документів належать:

рахунки-фактури;

документи, які підтверджують відвантаження чи відправку товарів або прий­няття та відвантаження (коносаменти, залізничні, автомобільні, авіаційні нак­ладні, поштові квитанції, комбіновані транспортні документи на змішані пере­везення);

страхові документи, оскільки експортні вантажі зазвичай застраховуються;

інші документи — сертифікати, які засвідчують походження, масу, якість, ана­ліз товарів, митні, консульські розрахунки.

Міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, а відтак, по-перше, на їхню ефективність впливає динаміка валютних курсів; по-друге, нормальне функціо­нування міжнародних товарно-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн. Іншими словами, найефектив­ніша участь тієї чи іншої країни у міжнародних торговельних розрахунках можлива лише на основі конвертованої валюти. В сучасній практиці розрахунки між банками різних країн з боргових вимог і зобов'язань здійснюються в основному у вільно кон­вертованій валюті. У країнах з частково конвертованою валютою держава викорис­товує валютні обмеження, що безпосередньо впливає на зовнішньоторговельні роз­рахунки.

Значну роль у міжнародних розрахунках відіграють колективні валюти, які з'яви­лися в 70-х роках ХХ століття.

Вони наділяються функціями міжнародних грошей як регіонального (регіональ­ні валюти країн Європи, Азії, Африки, Латинської Америки), так і глобального ха­рактеру (спеціальні права запозичення — СДР).

Використання колективних валют у міжнародних розрахунках зменшує залеж­ність їхньої ефективності від курсових коливань, економічної та валютної політики країн-емітентів цих валют.

До основних суб'єктів міжнародних розрахунків відносяться експортери, імпор­тери та банки, що їх обслуговують. Вони вступають у відповідні відносини, які пов'я­зані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів.

Провідну роль у міжнародних розрахунках відіграють великі банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від:

масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування;

застосування національної валюти країни базування;

спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації;

мережі банків-кореспондентів.

Для своєчасного та раціонального здійснення міжнародних розрахунків бан­ки зазвичай підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та термінів наступних платежів.

Валютна позиція — це співвідношення вимог та зобов'язань банку в іноземній ва­люті. Коли вони однакові за конкретною валютою, то валютна позиція є закритою, а коли не збігаються, то валютна позиція є відкритою. Відкрита валютна позиція може бути короткою (пасиви та зобов'язання щодо проданої валюти перевищують активи та вимоги в неї) та довгою (активи та вимоги по валюті, яка куплена, перевищують пасиви та зобов'язання).

При проведенні зовнішньоторговельних операцій важливим є правильний вибір форм розрахунків. Це дає змогу контрагентам зменшувати витрати та ризики неви­конання протилежною стороною своїх зобов'язань за контрактом.

Форми платежу (розрахунків) — це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов'язань за зовнішньоторговельним контрактом. Порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжна­родними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.

Розрахункові зобов'язання опосередковують здійснення платежів за товари, ви­конані роботи, надані послуги. Їхня мета — належне оформлення переказу грошових коштів боржником кредитору.

Форми розрахунків варто відрізняти від розрахункових документів. Останні мо­жуть мати таку саму назву, як і відповідна форма розрахунків (наприклад, акредитив, чек), але вони виконують обліково-бухгалтерську та інформаційну функції.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акре­дитиви, інкасо) та недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).

Міжнародні розрахунки, що мають документарний характер, означають, що здій­снюються вони на підставі фінансових та комерційних документів. Це робить такі розрахунки надійними.

На вибір тієї чи іншої форми розрахунку впливають такі фактори:

вид товару (наприклад, форми розрахунків відрізняються залежно від поста­вок: технічного обладнання, продовольчої групи товарів або медикаментів);

термін поставки;

наявність кредитної угоди;

платоспроможність і ділова репутація контрагента;

характер компромісу між контрагентами;

можливості банку, його надійність.

Форми міжнародних розрахунків відрізняються за розміром участі комерційних банків у їх проведенні:

мінімальна участь банків — при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта). Відповідно досягається і мінімальне забезпечення плате­жу для експортера;

середня участь — при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророз-порядчих документів і видача їх платнику відповідно до інструкції довіри­теля);

максимальна участь — при акредитиві (надання беніфіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується при виконанні останнім умов акредитиву). До­сягається максимальне забезпечення платежу для експортера, оскільки акре­дитив за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив.

Країни світу застосовують як документарні, так і недокументарні форми розра­хунків, оскільки їх характеризує простота та дешевизна.

Промислово розвинуті країни в розрахунках між собою застосовують переваж­но недокументарні форми розрахунків. Документарні розрахунки застосовуються в розрахунках з країнами третього світу, з деякими країнами Східної Європи. Це дає можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.

Та чи інша форма розрахунків може бути сприятливою для експортера та неспри­ятливою для імпортера та навпаки, тому що містить певну частку ризику для кожно­го партнера. Кожний контрагент намагається наполягати на тій формі розрахунків, за якої він мав би найменший ризик.

Різні форми розрахунків щодо оцінювання ризику відображені в табл. 16.1.

Для оцінювання ризику для контрагентів при різних формах розрахунків вико­ристовується метод ранжування ступеня ризику: найбільшому ступеню ризику нада­ється перший ранг, найменшому — останній ранг.

Із таблиці видно, що авансовий платіж і платіж на відкритий рахунок перебува­ють на різних полюсах. Дані форми розрахунків становлять однобічні вигоди або екс­портеру, або імпортеру. Крім того, на відміну від документарного інкасо та акредити­ва, участь банку при цих формах значно менша, тому що вони є лише провідниками грошових коштів.