Глава 18. недокументарні форми міжнародних розрахунків

18.1. Банківський переказ

Банківський переказ належить до недокументарних форм розрахунків. Він є складовим елементом інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі).

Банківський переказ — це розрахункова банківська операція, яка являє собою до­ручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання та за рахунок переказника іноземному отримувачеві (бенефіціа-ру) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми.

Банківський переказ полягає в пересиланні платіжного доручення одного банку іншому.

Платіжне доручення — це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ указаної в ньому суми гро­шових коштів зі свого рахунка на рахунок одержувача.

Схема розрахунку платіжними дорученнями відображена на рис. 18.1.

Експортер переказ оо тримувач (бенефіпДар)

Імпортер переказодавець

Пункт відвантаження

Пункт призначення

З

Банк експортера

Банк імпортера

Рис. 18.1. Банківський переказ

Схема містить такі кроки:

й крок — укладання контракту купівлі-продажу. В розділі «Умови платежу» вказується, що розрахунки за поставлений товар робитимуться у формі банківського переказу.

й крок — експортер відвантажує товар.

й крок — експортер отримує товарні документи від перевізника.

й крок — експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комер­ційні документи імпортеру (отримання товару).

й крок — заява на переказ.

й крок — платіжне доручення від імені банку імпортера на переказ іноземної валюти.

й крок — перевірка банком експортера правильності платіжного доручення, списання грошей з рахунка банку імпортера, зарахування отриманої суми на рахунок експортера, витяг з розрахункового рахунка про зарахування суми.

8- й крок — витяг з розрахункового рахунка про списання суми. Переказування коштів за кордон здійснюється на основі заяви на переказ, у якій

вказується:

сума переказу в іноземній валюті (цифрою та прописом);

спосіб виконання переказу (поштою, телеграфом, каналами СВІФТ);

назва сторони, що отримує переказ, її адреса та номер рахунка в банку;

назва банку, клієнтом якого є той, хто отримує переказ;

мета та призначення переказу;

номер і дата зовнішньоторговельного контракту;

назва товару;

номер рахунка клієнта, з якого має бути списана сума переказу, а також можли­ві витрати та комісія за виконання переказу.

Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (поставка товару, передання документів, а також сам платіж не входить у функції банку до моменту подання пла­тіжного доручення). Тому вони несуть мінімальну відповідальність і стягнуть міні­мальну комісійну винагороду. Комісію, як правило, бере банк імпортера з переказо-давця (розмір комісії визначається банком і виражається у відсотках).

Банківський переказ надає більше переваг імпортеру ніж експортеру, бо імпортер отримує товар і документи, як правило, до моменту оплати.

18.2. Авансові платежі

Авансовий платіж — це недокументарна форма розрахунків. Його найчастіше від­носять до способу платежу, що залежить від механізму оплати товару по відношенню до моменту його фактичної доставки.

Авансовий платіж — це грошова сума або майнова цінність, яка передається по-купцем-імпортером продавцю-експортеру до відвантаження товару в рахунок вико­нання зобов'язань за контрактом.

Авансовий платіж виконує дві функції:

функцію кредитування імпортером експортера;

функцію забезпечення зобов'язань, які прийняті імпортером за контрактом. Аванс може виступати у двох формах:

товарній, яка передбачає передання імпортером експортеру сировинних мате­ріалів або комплектуючих, необхідних для виготовлення замовленого облад­нання;

грошовій, яка передбачає сплату покупцем узгодженої за контрактом суми в рахунок належних за договором платежів до відвантаження товару (надання послуги), а іноді, навіть, до початку виконання контракту.

Авансові платежі використовують у таких випадках:

експортер не впевнений у платоспроможності імпортера;

нестабільна в країні покупця економічна та політична ситуація;

при поставці дорого обладнання, яке виготовлено за індивідуальним замовлен­ням;

при поставках рідкісних дефіцитних товарів, а також товарів стратегічного призначення;

при тривалих строках дії контракту.

Розмір авансу залежить від мети авансу, характеру та новизни товару, його вар­тості, строку виготовлення тощо. Аванс може надаватися як у розмірі повної вартості контракту, так і у вигляді частки, відповідного відсотка від неї.

Для експортера найвигіднішим є авансовий платіж на загальну суму контракту або попередня оплата. Переваги попередньої оплати:

експортер захищений від ризику того, що іноземний покупець відмовиться або буде неспроможний заплатити за товар, який йому вже відвантажили;

експортер отримує у своє розпорядження вільні кошти, які він може викорис­тати на закупівлю сировини, виплату заробітної плати, технічне оснащення підприємства тощо;

експортер звільняється від необхідності звертатися до банку за кредитом зі сплатою відсотків та інших витрат за користування ними;

у разі відмови прийняти замовлений товар експортер має право отриманий аванс використати на відшкодування збитків.

Недоліки цієї форми розрахунків стосуються більше імпортерів:

ризик того, що експортер не доставить товар чи доставить несвоєчасно та зов­сім іншої якості чи специфікації;

недотримання асортименту товару, що поставляється, а також умов пакування, що може призвести до визначення товару некондиційним;

ризик втратити аванс;

імпортер кредитує поставку на відповідний період до того, як він фізично отри­мує товар у своє розпорядження.

У міжнародній практиці розрахунки у формі авансу на загальну вартість контр­акту використовуються рідко. Найбільш поширені в міжнародній торгівлі авансові платежі, що покривають частину суми контракту. При цьому основну частину плате­жу експортер отримує після відвантаження товару, використовуючи інші форми роз­рахунків, платіжні та фінансові інструменти. Наприклад, 5-10\% вартості контракту сплачуються у формі авансу, а решта — у формі відкритого рахунка або акредитива.

Авансові платежі, як правило, становлять 10-30\% суми контракту і здійснюють­ся після підписання контракту. При цьому частина контракту, що авансується, зале­жить від призначення авансу:

завдаток у рахунок суми, що вказана в договорі, дорівнює зазвичай 10-15\% суми контракту;

аванс на виконання спеціального замовлення або поповнення обігового капіта­лу експортера складає 30-50\% суми контракту;

аванс за довгостроковими контрактами або на основі міждержавних угод може досягати 100\% суми контракту;

іноді оплата авансу може здійснюватись методом поетапних платежів, тобто кількома внесками: наприклад, 10-20\% вартості замовлення — при підписанні контракту та 15\% — після подання технічної документації.

Аванс сплачується протягом відповідного строку з дати підписання контракту (наприклад, 30-90 днів). У контракті також обумовлюється, через який час після сплати авансу буде здійснено поставку товару. Як правило, аванс реалізується че­рез банківський переказ (можуть використовуватись інші інструменти, наприклад чеки).

Аванс погашається шляхом заліку при поставці товару, що фіксується у контрак­ті. Для імпортера вигідний такий спосіб погашення авансу, який зводить до мінімуму реальний строк авансування ним експортера, а для експортера — при якому аванс погашається при розрахунках за останнє відвантаження товару, бо цей спосіб забез­печує більш тривале користування авансом і повністю страхує від можливих втрат у разі відмови імпортера від наступних партій товару.

За отримання авансу можуть нараховуватися відсотки на користь імпортера для переказування авансу до дати фактичної поставки товару.

При використанні авансового платежу імпортер, як правило, вимагає виставлен­ня на себе гарантії банку експортера: гарантії повернення авансу або гарантії необ­хідного виконання контракту. Замість гарантії, до контракту може вноситися засте­реження, що у випадку невиконання експортером умов договору аванс повертається імпортеру в повній сумі.

18.3. Платіж на відкритий рахунок

Платіж на відкритий рахунок передбачає ведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. При використанні цієї форми здійснюються такі кроки:

відвантаження експортером товару та відправлення документів на адресу ім­портера;

занесення експортером суми вартості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунка;

імпортер здійснює аналогічний запис у кредит рахунка імпортера;

— після оплати товари експортер і імпортер роблять компенсуючі проведення. До особливостей цієї форми розрахунків відносяться:

форма розрахунків передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи з обліку продажу;

товаророзпорядчі документи надходять до імпортера прямо, минаючи банк;

весь контроль за своєчасністю платежів покладається на плечі учасників уго­ди, передусім експортера;

рух товарів випереджає рух валютних коштів;

дана форма розрахунків є найдешевшою і характеризується відносною просто­тою виконання.

Для експортера платіж на відкритий рахунок є найризикованішою операцією, тому що в нього немає ніяких гарантій, що імпортер урегулює свою заборгованість в обумовлений строк. Після того як усі права на товар перейшли до імпортера, експор­теру залишається тільки покладатися на платоспроможність та порядність покупця. Для досягнення більшої надійності платежу експортери наполягають на виставленні на свою користь платіжних гарантій.

Така форма розрахунків найбільш вигідна для імпортера, оскільки він здійснює оплату лише при отриманні товару. Таким чином відсутній ризик непоставки товару.

Розрахунки за допомогою відкритого рахунка використовуються, якщо між по­купцем і продавцем існують надійні, стійкі та довгострокові ділові стосунки, а також якщо торгівля між країнами порівняно вільна від державних обмежень і міжнародно­го регламентування.

У міжнародних розрахунках платіж на відкритий рахунок посідає значне місце в торгівлі багатьох країн світу. Так, у країнах Західної Європи до 60\% усіх плате­жів здійснюється за допомогою цієї форми. Це пов'язано з тим, що світовому ринку з'явився надлишок товарів, і продавець повинен упроваджувати все більш пільгові умови продажу. Крім того, в торговельній практиці низки країн (наприклад, у Вели­кій Британії) розрахунки в такій формі асоціюються з розстрочкою платежу (про­дажем у кредит).

18.4. Розрахунки з використанням чеків

У торговельних і неторговельних розрахунках широко використовуються чеки. Чеки застосовуються як самостійний засіб платежу, а також у поєднанні з іншими формами міжнародних розрахунків.

Розрахунковий чек — це документ, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку перевести вказану в чеку гро­шову суму одержувачу (чековласникові).

Чек є особливою формою розрахунків, яка має зовнішню простоту та підвищену мобільність. Він зручний для розрахунків тоді, коли імпортер боїться віддати гроші до того, як одержить товар, а експортер не хоче передати товар до одержання гарантій платежу. Використання чека дозволяє заощаджувати обігові кошти — готівку та при­скорити платежі, оскільки всі чеки оплачуються після подання.

Безумовний характер платежу за чеком означає незалежність зобов'язань спла­тити вказану в чеку суму від умов та дійсності угоди, для виконання якої видано чек. Недійсність даної умови не є підставою для відмови здійснити платіж за чеком.

Платником за чеком може бути тільки банк, де чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджуватися. Тобто виписаний чекодавцем документ повинен мати покриття (забезпеченість). Чеки, що виписуються клієнтом банку, ви­даються в межах суми, що є на його поточному та інших рахунках.

Відкликання чека до закінчення строку щодо його пред'явлення не допускається.

Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він вида­ний. Чек є лише замінник грошей, а тому таке зобов'язання вважається виконаним тільки на момент одержання кредитором справжніх грошових коштів (зарахування їх на його рахунок).

Порядок та умови використання чеків установлюються законодавчими актами, банківськими правилами та нормами міжнародного права. Чек, як правило, включає:

назву «розрахунковий чек»;

назву власника чекової книжки (чекодавця) та номер його рахунка;

назву банку-емітента та його номер МФО;

ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя;

назвучековласника;

доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

призначення платежу;

число, місяць, рік та місце складання чеку;

— підписи чекодавця та відбиток печатки. Строк дій чекової книжки — один рік. Гарантована оплата чека забезпечується:

шляхом депонування чекодавцем коштів на окремому рахунку в банку чеко­давця;

наявністю коштів на відповідному рахунку чекодавця, але не вище від суми, га­рантованої банком за погодженням з чекодавцем при наданні чекової книжки.

Учасниками при розрахунках чеками є: чекодавець (боржник за зобов'язаннями), платник (банк), чековласник (кредитор за зобов'язанням). Схема розрахунку чеками наведена на рис. 18.2.

Експортер

Імпортер

Банк експортера

Банк імпортера

Рис. 18.2. Схема розрахунку чеками Схема містить такі кроки:

й крок — платіжне містить такі доручення для депонування коштів;

й крок — заява на отримання чекової книжки;

й крок — видача чекової книжки;

й крок — товар, роботи, послуги;

й крок — чек;

й крок — реєстр чеків для оплати;

й крок — вимога на оплату;

й крок — перерахування коштів;

Частина II. Міжнародні розрахунки за міжнародними комерційними угодами 9-й крок — повідомлення про перерахування коштів.

У міжнародному обороті чеки використовуються при кінцевому розрахунку за поставлений товар і надані послуги, врегулювання рекламацій та штрафних санкцій, при погашенні боргу, у розрахунку із неторговельних операцій. Як правило, чеки ви­користовуються учасниками зовнішньоторговельних угод при виникненні розрахун­ків на незначні суми.

Чек передається однією особою іншій шляхом внесення до нього передавального надпису (індосаменту), який здійснюється на зворотньому боці чека та підписується особою, яка зробила цей надпис (індосаментом).

Чек за умови передачі від однієї особи до іншої може бути:

іменний, або чек на користь певної особи. Він не може бути переданий за допо­могою звичайного індосаменту. Його передача здійснюється шляхом переда­вального надпису із застереженням «не наказу», тобто не кому-небудь, а кон­кретній особі;

ордерний, тобто виписаний на користь певної особи чи за його наказом. Чек передається за допомогою індосаменту із застереженням «Наказу» чи без ньо­го. У міжнародному платіжному обороті цей вид чека найчастіше використо­вується;

чек на пред'явника. Він виписується пред'явникові і може бути переданий ін­шій особі як з індосаментом, так і без нього. Цей чек, як правило, виставля­ється клієнтом на свій банк. Якщо використовується цей вид чека, то чек ви-силається чекодавцем своєму зарубіжному партнерові за кордон, який після отримання виставляє його своєму банку для кредитування свого розрахунку. Тобто чекодавець здійснює платіж прямо своєму партнерові. Для цього плате­жу характерна швидкість і тому він також широко використовується при зо­внішньоторговельних операціях.

Залежно від чекодавця чеки поділяються на банківські та фірмові.

Фірмовий чек — це чек, виписаний фірмою на одержувача. Як правило, такий чек виписується в іноземній чи в національній валюті на пред'явника і виставляєть­ся фірмою на свій банк. Оплата за ним проводиться за рахунок коштів чекодавця. Фірмові чеки використовуються на фірмових бланках клієнтами банку. Проте такі чеки не дають повної гарантії отримання коштів. У зв'язку з цим зросло використан­ня банківських чеків.

Банківський чек — це чек, виписаний банком на свій банк-кореспондент. У тексті чека немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем виступає банк боржника. Оплата за чеком здійснюється за рахунок коштів банку чекодавця на його рахунках у банку-кореспонденті за кордоном. Найчастіше використовуються банківські ордерні чеки. Ризик невиплати за банківським чеком надзвичайно малий. Крім того, виплату грошей за таким чеком не можна припинити.

У розрахунках неторговельного характеру використовуються подорожні чеки та єврочеки.

Подорожній (туристський) чек — це платіжне доручення виплатити зазначену в чеку суму власникові, підпис якого є на подорожньому чеку на момент його продажу. У момент пред'явлення чека до оплати власник знову ставить свій підпис на подо­рожньому чеку і лише в разі ідентичності підписів проводиться його оплата. Подо­рожні чеки є іменними. Вони виписуються на місцевій або іноземній валюті та вико­

ристовуються при поїздках, закордонних подорожах для оплати товарів і одержання в банку готівки. Подорожній чек не є законним платіжним засобом. Їх придбання та прийняття в оплату забезпечується угодою емітента з відповідними організаціями (як правило, з туристськими організаціями). Подорожні чеки зручні у використанні, оскільки для їхнього вивезення за кордон не потрібно спеціального дозволу, як для готівкової валюти. У випадку крадіжки сума чека може бути відшкодована або у фор­мі подорожнього чека, або в національній чи іноземній валюті.

За обмін чеків на місцеву валюту банки стягують комісійні, розмір яких установ­люється банком.

Єврочек — це стандартизований чек, який приймається до оплати у країні-учасниці Європейської банківської системи «Єврочек», створеної у 1968 р. (до її скла­ду входить 40 країн). Єврочеки супроводжуються спеціальною гарантійною карткою. Єврочеки видаються банком їх власнику без попереднього грошового внеску і опла­чуються за рахунок банківського кредиту строком до одного місяця. Оплачений чек повинен повернутися в банк, який його видав, протягом 20 днів з дня оплати. Разом з бланками єврочеків клієнту видається єврочекова картка, яка дає можливість випи­сувати гарантовані єврочеки. Картки дійсні протягом двох років. Єврочеки оплачу­ються лише при пред'явленні їх власником єврочекової картки. На картці вказується максимальна сума одного чека, гарантована банком.

Єврочек можна виписувати у валюті країни перебування. Єврочек, виписаний за кордоном в іноземній валюті, направляється через єврочек-центр країни перебуван­ня власника чека у єврочек-центр своєї країни і проводиться перерахунок цього євро-чека за обмінним курсом у національну валюту. Банк, який оплачує єврочек, стягує комісію.

Переваги єврочеків полягають у тому, що їхня єдина форма, оплата їх лише за умови пред'явлення власниками гарантійних карток, контроль за оброблення за до­помогою ЕОМ сприяють удосконаленню розрахунків з міжнародного туризму.

18.5. Розрахунки з використанням векселів

У системі міжнародних розрахунків одним з головних інструментів є вексель.

Вексель, як і чек, належить до кредитних засобів платежу, що обумовлено поши­ренням у зовнішній торгівлі комерційного кредиту.

Вексель — це цінний папір, який оформлюється в строгій відповідальності з ви­могами закону та засвідчує безумовне й беззаперечне боргове зобов'язання.

При розрахунках із зовнішньоторговельних операцій використовуються два основні види векселів: прості та переказні (тратти).

Простий вексель — це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) бере на себе просте, нічим не обумовлене зобов'язання у за­значений строк, в обумовленому місці здійснити платіж кредиторові (векселедержа-телеві) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселеда­вець. Таким чином, простий вексель — це боргове зобов'язання імпортера здійснити платіж.

Переказний вексель (тратта) — це складений за суворо визначеною формою документ, у якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція кредитора (трасанта), адресована боржнику (трасату) в зазначений термін, у зазначеному міс­ці сплатити третій особі (ремітенту) певну грошову суму. Таким чином, у складанні переказного векселя беруть участь три особи: трасант (особа, яка видала вексель або наказ платити), трасат (платник за векселем) та ремітент (особа, на користь якої ви­дано вексель). Слід зазначити, що при виконанні зобов'язання за траттою трасант одночасно є кредитором відносно трасата і боржником щодо ремітента.

При розрахунках на умовах комерційного кредиту частіше використовується пе-реказний вексель.

У складанні простого векселя беруть участь дві особи: векселедавець (платник) та векселедержатель (отримувач коштів за векселем). Схема розрахунку за допомо­гою простого векселя наведена на рис. 18.3.

Банк експортера (продавця)

Банк імпортера (покупця)

Рис. 18.3. Механізм розрахунків за поставлені в кредит товари за допомогою

простого векселя

Схема містить такі кроки:

й крок — укладення угоди;

й крок — передача товару з платежем у кредит;

й крок — виставлення векселя з позначенням строку платежу;

й крок — після завершення строку платежу передача векселя на інкасо;

й крок — вексель передається для оплати;

й крок — гроші поступають на рахунок продавця;

й крок — повідомлення про надходження грошей;

й крок — повідомлення про платіж за векселем.

У складанні переказного векселя беруть участь три особи:

трасант — особа, яка видала вексель чи наказ платити;

трасат-платник за векселем;

ремітент — особа, на користь якої видано вексель.

Схема розрахунку за допомогою переказного векселя наведена на рис. 18.4. Схема містить такі кроки:

й крок — трасант одержує товар від ремітента;

й крок — трасант відвантажує цей товар трасату;

й крок — трасант передає емітенту переказний вексель, де вказано, що платни­ком його боргу перед ремітентом буде трасат;

й крок — ремітент пред'являє трасату переказний вексель, за яким він споді­вається отримати акцепт;

й крок — трасат робить на векселі напис, який означає його згоду оплатити пе-реказний вексель;

й крок — ремітент після акцепту пред'являє переказний вексель до сплати;

й крок — ремітент отримує кошти у вказаний строк.

Вексель складається за чітко встановленою формою. Його форма та вигляд ре­гламентуються певною системою міжнародного та національного вексельного права. У багатьох країнах для уніфікації здійснення операцій з векселями розроблено век­сельні формуляри.

До обов'язкових реквізитів простого векселя належать:

назва «вексель»;

проста та нічим не обумовлена обіцянка сплатити певну суму коштів;

строк платежу;

місце платежу;

найменування отримувача коштів;

місце і дата складання векселя;

підпис векселедавця.

До обов'язкових реквізитів переказного векселя належать:

назва «вексель»;

безумовний наказ сплатити певну суму коштів;

назва платника (трасата);

строк платежу;

місце платежу;

назва отримувача коштів (ремітента);

місце та дата складання векселя;

підпис векселедавця (трасанта).

Якщо у векселі відсутній хоча б один з перелічених реквізитів, то цей документ не матиме сили тратти чи простого векселя, за винятком таких випадків:

якщо немає вказівки на місце платежу, місце позначене біля найменування платника і є місцем платежу векселя;

якщо немає вказівки на місце видачі векселя, місцем видачі є місце, вказане поряд з іменем векселедавця;

вексель, у якому не вказано строку платежу, є векселем, який підлягає оплаті за пред'явленням.

У міжнародних розрахунках найчастіше використовуються акцептові векселі. Акцепт векселя — це підтвердження трасатом своєї згоди здійснити платіж за вексе­лем. Акцепт векселя здійснюється у вигляді напису на лицьовому боці документа та підписується акцептантом. Необхідність акцепту спричинена тим, що зобов'язання трасата за переказним векселем виникають лише після його акцепту.

Гарантією за простими та переказними векселями є їхнє авалювання банком. Аваль — це гарантія платежу за простим та переказним векселями з боку аваліста, якщо боржник не виконав своїх зобов'язань за векселем. Він здійснюється на лицьо­вому боці векселя або на додатковому аркуші (алонжі) та підписується авалістом.

У міжнародному платіжному обігу вексель є оборотним фінансовим документом. Це означає, що з передачею векселя іншій особі до нього переходять усі права, ви­моги та ризик за цим документом. Передавання векселя здійснюється шляхом пере­давального напису — індосаменту, який здійснюється на зворотному боці векселя і підписується індосаментом.

Вексель може бути виписаний у будь-якій валюті, проте здебільшого він випису­ється у валюті країни платежу.

Векселі, які виписані в одній країні, а підлягають оплаті в іншій, називаються іно­земними (зовнішніми).

В основі розрахунків при операціях з іноземними векселями важливе значення має вексельний курс.

Вексельний курс — це ціна іноземного векселя у національній валюті. При коти­руванні короткострокових вексельних курсів за основу береться курс «спот», а при котируванні довгострокових вексельних курсів орієнтуються на курс «форвард».

Для визначення вартості іноземного векселя необхідно знати:

суму векселя;

строк векселя;

день продажу векселя;

курс векселя;

облікову ставку за місцем платежу.

Поряд з комерційними векселями використовуються і банківські векселі. Бан­ківський вексель — це тратта, яку виставляють банки на своїх іноземних кореспон­дентів. Імпортери, купуючи ці векселі в національних банків і пересилаючи їх для експортерів, погашають у такий спосіб свої боргові зобов'язання.

Використання векселів може бути передбачено, а іноді і визначатись як обов'язкова умова при застосуванні акредитивної та інкасової форми розрахунків. При таких формах розрахунків використання тратти повинно бути передбачено уго­дою між партнерами. В інкасовому дорученні та дорученні на відкриття акредитива вказується, що товарні документи передаються імпортеру лише за умови оплати чи акцепту виставленої тратти.