Вимірювання радіальних зазорів
12.3.1 Радіальні зазори у вільному стані циліндричних підшипників належить визначати на пристроях або приладах, наведених на рисунках 12.2 та 12.3 або аналогічних. З цією метою на пристрої закріплюють еталонне внутрішнє кільце 2 з бортом, яке відповідає розміру підшипників, радіальні зазори яких вимірюють. Для зручності встановлення підшипників до внутрішнього кільця встановлюють спеціальну конусну оправку 1. Розміри оправки вибирають згідно з розміром підшипника. Еталонне кільце підбирають із тих внутрішніх кілець підшипників, що є.
Радіальний зазор підшипника можна виміряти з тим внутрішнім кільцем, з яким блок підшипника буде встановлюватися на шийку осі. На пристроях зазор вимірюють індикатором або щупом в нижній частині підшипника. Щуп дозволено використовувати як допоміжний засіб для контролю зазорів.
а) – для вимірювання щупом; б) – для вимірювання індикатором годинникового типу
1 - конусна оправка; 2 - еталонне внутрішнє кільце; 3 - оправка; 4 - гайка; 5 - стояк; 6 - індикатор
Рисунок 12.2 – Пристрої для вимірювання радіальних зазорів
Рисунок 12.3 – Прилад напівавтоматичний універсальний для вимірювання радіальних зазорів моделі 4164 фірми «РОБОКОН»
Під час встановлення двох циліндричних підшипників після демонтажу зі зніманням та без знімання внутрішніх кілець або встановленні нових підшипників, контроль значень та різниці радіальних зазорів парних підшипників проводиться безпосередньо на шийці осі. Тоді в графу 14 журналу форми ВУ-90 (додаток Б)
заносять радіальні зазори, виміряні безпосередньо на шийці осі
Радіальний зазор безпосередньо на шийці осі в нижній частині підшипника визначають спеціальним пристроєм з індикатором годинникового типу або щупом. Дозволено проводити контроль різниці радіальних зазорів безпосередньо на шийці осі за допомогою сідлоподібного пристрою (рисунок 12.4). В цьому випадку сідлоподібний пристрій встановлюється на еталонне кільце, по якому визначається радіальний зазор підшипника у вільному стані, а індикатор сідлоподібного пристрою настроюють на нуль. Після настроювання сідлоподібний пристрій по черзі встановлювати на внутрішні кільця, що насаджені на шийку осі, фактичний відхил стрілки індикатора зі знаком «плюс» або «мінус» записувати на диску суцільнокатаного колеса. Під час встановлення блоку підшипника в буксу в залежності від того, куди відхилилась стрілка індикатора – «плюс» або «мінус», цей відхил подвоїти та відняти (або додати) від радіального зазору, написаного кольоровим олівцем на зовнішній або торцевій поверхні зовнішнього кільця підшипника, виміряного у вільному стані на еталонному кільці.
Наприклад: радіальний зазор підшипника, виміряний у вільному стані на еталонному кільці 0,07 мм, а відхил індикатора сідлоподібного пристрою при встановленні його на внутрішнє кільце на шийці осі становило мінус 0,02 мм, тоді фактичний зазор підшипника складе 0,11 мм (0,07+0,02×2).
Підшипники, здвоєні і касетного типу, поставляють з паспортом, в якому зазначені їх геометричні параметри. Вимірювання деталей даних підшипників не проводять, а геометричні параметри визначають з паспортів.
1, 4 – пластини; 2 – вимірювальна скоба; 3 – індикатор; 5 – втулка
Рисунок 12.4 – Сідлоподібний пристрій з еталоном
Під час використання сідлоподібного пристрою для вимірювання радіальних зазорів ніжку індикатора необхідно подовжити на 20 мм (рисунок 12.5). Подовжувач виготовляють із сталі марки Ст3сп ДСТУ 2651.
Рисунок 12.5 – Подовжувач ніжки індикатора для вимірювання радіальних зазорів з використанням сідлоподібного пристрою
12.3.2 За радіальний зазор приймають середнє арифметичне значення трьох вимірів при повороті зовнішнього кільця на 120 ° навколо осі. Отримані радіальні зазори записують кольоровим олівцем на зовнішній або торцевій поверхнях відповідних зовнішніх кілець підшипників, а також у журнал форми ВУ-90 (додаток Б). Величини радіальних зазорів, з якими підшипники допускають до експлуатації, наведені в 14.2 (таблиця 13).