Виразне читання поезії Є. Плужника «Річний пісок…».

Двадцять третє вересня

Домашня робота

Тема: Життя та творчість Є.Плужника

Завдання. Законспектувати теоретичний матеріал. Один вірш вивчити

Міні-лекція вчителя

Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 року у слободі Кантемпрівці Богучарського повіту Воронезької губернії (тепер Воронезька область Росії) у сім’ї торговця. Початкову освіту здобув у Кантемирівській школі. Навчався в гімназіях Воронежа. Богучара, Ростова, Боброва.

1918 року сім'я ІІлужників переїхала на Полтавщину. На той час Євген Плужник працював сільським учителем. 1921 року він переїхав до Києва, спочатку став студентом Ветеринарно-зоотехнічного інституту, потім вирішив змінити фах і вступив до Музично-драматичного інституту, де провчився недовго.

Літературні спроби Плужника припали на період його навчання в гімназії. Це були російськомовні поезії. Як український поет Плужник сформувався під час свого перебування в Києві. Перші українські твори були опубліковані ним 1923 року на сторінках київського журналу «Глобус» під псевдонімом Кантемирянин. За життя Плужника побачили світ поетичні збірки «Дні» (1926) та «Рання осінь» (1927). Окрім поезії, він є автором роману «Недуга» (1928) та трьох п'єс. У 20-х роках Плужник входив до літературних груп «Ланка* і «Марс» (Майстерня революційного слова).

1934 року в розпал репресій проти української інтелігенції Плужник був заарештований і за сфабрикованим обвинуваченням засуджений до розстрілу, заміненого десятьма роками ув'язнення Невдовзі після арешту та слідства хворий на туберкульоз поет потрапив до концентраційного табору на Соловецьких островах, що в Росії.

Помер Плужник у тюремній лікарні 2 лютого 1936 року.

1921 рік. Київ. У музично-драматичному інституті ім. Лисенка йде якесь зібрання. Молоді люди, серед них й імениті, намагаються триматися поближче до юної красуні Галини Коваленко, котрій усі пророчать блискучу театральну кар’єру. Юнаки сподіваються заволодіти її увагою, а та — байдужа. Втупилася у свого Женічку.

Він-бо молодий, красивий, талановитий, недавно перейшов з ветеринарно-зоотехнічного інституту до них, але ж хворий, туберкульозник! Галина й слухати нічого не хоче, а закоханих юнаків не покидає надія — можливо, отямиться? Вона ж заявляє своєму Женічці: «Я їх гнать не буду і любить їх не буду». Тоді той Женічка встав, при всіх обняв і поцілував Галину. Публіка, та й сама дівчина були вражені: оце відчубучив!

А потім зник із Києва на півроку. Чому? Виявляється, перевіряв почуття. Коли він повернувся, Галина сказала комусь зі своїх: «Як приїхав, так хай іде куди завгодно. Він півроку мені і слова не написав». А Плужник розпитує: «Вона плакала?» Мама Галині казала: «Господи, ну ти ж собі голову звернеш, не можна так жити, як ти, хоч би ти заміж вийшла». А та відповідає: «Мамочко, ти знаєш, за кого б я заміж вийшла? Як я закрию очі і на всьому світі буде тільки одна людина, то та, що мені суджена».

Євген Плужник і Галина Коваленко одружилися. Їх не вінчали, бо тоді вже не можна було, хоч батько Галини був священиком. Жінка згадує: «Приїхали ми, там вже, коло станції Сагайдак, я постукала, вийшла мама.

— О, моє Галенятко приїхало! А це хто?

— Кажу: «Мамочко, ти вже мене поцілувала, а тепер його поцілуй».

— А чого я його буду цілувати?

— Бо то,— кажу,— тепер мій чоловік.

— А це той, що на всьому світі один?»

Жили скромно, бідно, в однокімнатній квартирі на шостому поверсі в будинку на вулиці Прорізній. Євген писав вірші і ховав їх то під матрац, то в піч. Галина вирішила взяти їх таємно й показати фахівцеві Юрію Меженку. Незабаром той зателефонував і сказав: «Знаєте, що ви принесли? Ви принесли вірші такого поета, якого ми в житті будем довго чекати і дай нам Бог, щоб ми дочекалися». Максим Рильський допоміг видати твори. Він сказав Євгенові: «Ви справжній поет! Україна була б багата, якби мала десять таких поетів!» Захоплений Микола Бажан підписав Плужникові свою книжку так: «Плужнику, тому, чиє одне слово варте тисячі моїх слів».

Коли тяжкохворого Є. Плужника арештували й засудили на 10 років ув’язнення на Соловках, дружина Галина хотіла поїхати з ним, але прокурор не дозволив, сказав, що часи декабристів і їхніх дружин минули. Незабаром поет помер у в’язничній лікарні. Від Галини, як і сотень інших родичів «ворогів народу», відвернулися друзі та знайомі, вони опинилися без засобів до існування. Залишалася втеча, еміграція. Свого віку Галина доживала в Нью-Йорку, доглянута чужою державою (для неї спеціально виділили медсестру, яка піклувалася про неї вдень). Доля дала їй довгий вік (91 рік), мабуть, для того, щоб поділитися спогадами про свого любого чоловіка, Є. Плужника, який присвятив Галині чимало зворушливих віршів.

Виразне читання поезії Є. Плужника «Річний пісок…».

Річний пісок слідок ноги твоєї

І досі ще — для мене! — не заніс.

Тремтить ріка, і хилиться до неї

На тому березі ріденький ліс...

Не заблукають з хуторів лелеки, -

Хіба що вітер хмари нажене...

О друже мій єдиний, а далекий.

Який тут спокій стереже мене!

Немов поклала ти мені на груди

Долоні теплі, і спинилось все:

І почуття, і спогади, і люди,

І мертвий лист, що хвилями несе.

Немов ласкаві вересневі феї

Спинили час, — і всесвіт не тече...

І навіть цей слідок ноги твоєї

Вже не хвилює серця і очей...

Бо я дивлюсь і бачу: все навіки

На цій осінній лагідній землі,

І твій слідок малий — такий великий,

Що я тобі й сказати б не зумів!

Обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда.

Що ви можете сказати про загальний настрій поезії? Які думки й почуття він викликає?

Коли б вірш був написаний на засланні, чи можна було б його розглядати як автобіографічний, поезію-передбачення. Але твір написаний значно раніше. То як його можна розуміти?

Які вічні істини утверджує поет? Проілюструйте відповідь рядками з тексту.

Знайдіть у вірші метафори й поясніть їх.

Виразне читання поезії Є. Плужника «Ніч… а човен — як срібний птах!..»

Ніч... а човен — як срібний птах!..

(Що слова, коли серце повне!) ...

Не спіши, не лети по сяйних світах,

Мій малий ненадійний човне!

І над нами, й під нами горять світи.

І внизу, і вгорі глибини...

О, який же прекрасний ти,

Світе єдиний!

Обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда.