Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визна­ченому законодавством.

У разі роз’їзного характеру роботи працівникові виплачу­ється грошова компенсація на придбання лікувально-профі­лактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчо­вих продуктів на умовах, передбачених колективним догово­ром.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлюва­ти за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодав­ством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Коментар до ст. 7

Дана стаття практично не відрізняється від попередньої редакції.. Єдине, на що необхідно звернути увагу, це останній абзац, яким допов­нено дану статтю. В разі змін виробничих умов після письмового інфор­мування працівника протягом двох місяців пільги і компенсації діють. Дана вимога повністю відповідає вимогам статті 32 КЗпП України.

Це стосується рівною мірою компенсацій і пільг, визначених законодавством, а також тих, які надаються додатково, визначаючи їх в колективному договорі. Пільгі, визначені законодавством, є обов'язковими для виконання і зменшен­ню не підлягають.

Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучають­ся до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів ін­дивідуального захисту відповідно до нормативно-правових ак­тів з охорони праці та колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини пра­цівника роботодавець зобов’язаний замінити їх за свій раху­нок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов’язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додат­ково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

Коментар до ст. 8

Дана стаття доповнена (абзац перший, друге речення) вимогою щодо забезпечення працівників, які залучаються доразових робіт, пов'я­заних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не пе­редбаченіїх трудовимдоговором, засобами індивідуального захис­ту. Видача таких засобів провадиться за рахунок роботодавця, який відповідно до законодавства відносить їх до валових витрат.

В разі видачі додатково, понад встановлені нор­ми працівникам певних засобів індивідуального захисту, це тягне за собою сплату двадцятивідсот­ко­вого податку з боку працівника.

Ні в якому разі не слід плутати перевищення нормивидачі з відсут­ністю в нормахпевних засобів індивідуального захисту (наприклад, за­стосування на території України нових, раніше не відомих технологій. В таких випадках в колективному договорі в розділі "Охорона праці" необхідно дати конкретний перелік засобів із зазначенням професій).

Стосовно видачі мийних засобів на території України діє ДНАОП 0.05-3.06-22. Постанова НКТ РРФСР від 6 серпня 1922 року '"Про видачу мила". В найближчий час перегляду даного нормативно­го акта не передбачається.

Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівників або у разі їх смерті

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціаль­­ного страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язко­ве державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням. зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зара­ховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах.

Коментар до ст. 9

Питання відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерчі працівника, регулюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування від нещасного випадку на виробництві та професійного захво­рювання, які спричинили втрату працездатності", який набрав чинно­сті з 1 квітня 2001 року". Тобто, починаючи з 1 квітня 2001 року, під­приємства не відшкодовують шкоду потерпшим на виробництві в разі нещасного випадку або професійного захворювання. Всі виплати потер­пілим здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Роботодавцю необхідно організувати і вчасно провести розсліду­вання. За результатами розслідування, якщо нещасний випадок або професійне захворювання пов'язані з виробництвом, скласти акт за фор­мою, наведеною в Положенні про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в уста­новах і організаціях. Наявність затвердженого акта за формою дає право і є підставою для відшкодування шкоди потерпілому.

Роботодавець може додатково за рахунок прибутку визначати в колективному договорі виплати. Дані виплати сплачуються за раху­нок прибутку підприємства і підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства.

Стаття 10. Охорона праці жінок

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

Коментар до ст. 10

Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умо­вами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затвер­джено наказом Міністерства здоров'я України від 29 грудня 1993 року № 256.

Слід зазначити, що визначена в Переліку робота або професія для певної галузі застосовується і для інших галузей, де використовується дана робота або професія.

Не дозволяється використання праці жінок на підземних роботах в гірничорудній промисловості та на будівництві підземних споруд; за винятком:

· жінок, які займають керівні пости і не виконують фізичної роботи;

· жінок, які зайняті санітарним та побутовим обслуговуванням;

· жінок, які проходять курс навчання та допущені до стажування у підземних частинах підприємства;

· жінок, які повинні спускатися час від часу у підземні частини підприємств для виконання нефізичних робіт.

Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 року № 241.

Вагітні жінки відповідно до статті 178 КЗпП України, в разі наяв­ності медичного висновку, повинні бути переведені на легку роботу, яка виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збережен­ням середнього заробітку за попереднім місцем роботи.

Вагітні жінки і жінки, що мають дітей віком до трьох років, не до­пускаються до роботи у вихідні дні.

Жінки, що мають дітей від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди (стаття 177 КЗпП України).

Праця вагітних жінок і жінок, що мають ді­тей до трьох років (до шести років, якщо дитина потребує домашнього догляду) тощо, регулюється також статтями 179, 180,181,183,184 КЗпП України.

Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх

Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов’язаних з важкими роботами і роботами із шкід­ливими або небезпечними умовами праці, визначається поло­женням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповно­літніх визначаються законом.

Коментар до ст. 11

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'я­заних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умова­ми праці, визначається положенням, яке затверджується спеціально уповнова­женим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законом.

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли 18 років, у трудових пра­вовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охо­рони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці кори­стуються пільгами, встановленими статтями 187, 190 КЗпП України.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умова­ми праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 бе­резня 1994 року № 46.

Застосування праці осіб, що не досягли 18 років, у виробництвах, професіях і на роботах з небезпечними і шкідливими умовами праці, зазначених у названому Переліку, заборонено на всіх підприємствах,в установах, організаціях незалежно від форми власності та видів діяль­ності.

Ця стаття містить заборону залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджено наказом Міністерства охорони здо­ров'я України від 22 березня 1996 року № 59.

Усі особи до 18 років приймаються на роботу лише після поперед­нього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щоро­ку підлягають обов'язковому медичному огляду.

Законодавство України забороняє залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (статті 192, 54. 51 КЗпП України).

Стаття 12. Охорона праці інвалідів

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і пра­цевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час не допускається.

Коментар до ст. 12

Статтю практично не змінено, за винятком останнього абзацу. Саме з ініціативи депутатів було внесено вимогу щодо заборони залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час. Враховуючи факт дії нормативно-правових актів у часі, норма закону, яка прийнята остан­ньою, виключає норму, яка прийнята раніше.

Слід нагадати, що інвалідами вважаються особи із стійким розла­дом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життедіяльності, до необхідності у соціальній допомозі і захисті.

Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економіч­них, політичних, особистих прав і свобод. Дискримінація інвалідів за­бороняється і переслідується законом (див. статтю 1 Закону України "Про основи соціаль'ної захищеності інвалідів в Україні).

Стаття 13. Управління охороною праці та обов’язки роботодавця

Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управ­ління охороною праці, а саме:

¨ створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

¨ розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

¨ забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

¨ впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергоно­міки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

¨ забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

¨ забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

¨ організовує проведення аудиту охорони праці, лаборатор­них досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідли­вих для здоров’я виробничих факторів;

¨ розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі – акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробни­чих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативио-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно праців­ників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

¨ здійснює контроль за додержанням працівником техноло­гічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відпо­відно до вимог з охорони праці;

¨ організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

¨ вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формуван­ня у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за пору­шення зазначених вимог.

Коментар до ст. 13

Тема "система управління охороною праці" є централь­ною для багатьох підприємств. У спеціальних журналах, на семінарах для підприємців вирішальне значення надається питанню забезпечен­ня майбутнього і оновлення підприємства за допомогою внутрішніх систем управління.

Об'єктом управління охороною праці є діяльність функціональних служб та структурних підрозділів підприємства щодо забезпечення без­печних та здорових умов праці на робочих місцях, виробничих ділян­ках, у цехах та на підприємстві в цілому.

Міжнародні стандарти ISO 9000 з управління якістю продукції обу­мовили необхідність інтеграції охорони праці в єдину систему управ­ліннявиробництвом, розглядаючи при цьому і можливість отримання додаткової кваліфікації, підтвердженої відповідним сертифікатом.

Ці ідеї привели до того, що питання про систему управління у сфері охорони праці відіграє все більш важливу роль,.

Основні виробничі процеси, починаючи від отримання замовлення та організації виробництва, вимагають виваженої, цілеспрямованої і систематичної розробки технологічних процесів на виробництві.

Зрозуміло, що для ефективної діяльності підприємства необхідні цілеспрямоване визначення повноважень і системна організація охо­рони праці. При цьому досить часто недооцінюється включення вимог охорони праці в технологічний цикл підприємства. Аналіз європей­ського досвіду останніх років довів, що саме інтеграція цих питань в організацію управління підприємством має вирішальне значення для підвищення рівня продуктивності праці.

Особливості організації охорони праці на підприємстві відіграють важливу роль. Простої та зниження ефективності праці, викликані ава­ріями, нещасними випадками на виробництві, професійними захворю­ваннями, не тільки уповільнюють виробничі процеси, а й стають при­чиною високих додаткових витрат для підприємства.Крім того, ці яви­ща значною мірою негативно впливають на безпеку виробництва, якість продукції та ставлення до роботи працюючих.

Вдосконалення охорони праці на підприємстві має не тільки соціальне, а й безпосередньо економічне значення.Тому клю­човим завданням повинна стати організація охорони праці — як внут­рішня, так і між підприємствами, сформована таким чином, щоб охо­рона праці була інтегрована у виробничі процеси кожного підприємс­тва і сприяла вдосконаленню загальної продуктивності.

Із введенням Системи управління охороною праці(СУОП) кількість недоліків охорони праці знижують ризикнещасних випадків і можли­востей заподіяння шкоди здоров'ю, забезпечують усунення зупинень у виробничому процесі і пов'язаних із цим виробничих витрат.

Управління охороною праці може бути викладено у Положенні про управління охороною праці, яке повинне описувати загальні структу­ри системи, основні цілі і завдання, докладно пояснювати процеси і заходи, необхідні для досягнення поставлених завдань у сфері охорони праці, спираючись при цьому на міжгалузеві та галузеві нормативно-правові акти з питань охорони праці, а також на нормативні акти з охорони праці, що діють в межах підприємства.

Нормативні акти з охорони праці підприємства визначають по­рядок безпечного виконання робіт на території підприємства, у вироб­ничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях від­повідно до вимог міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці. Нормативні акти з охорони праці, що діють в межах підприємства, розробляються на підприємстві з урахуванням вимог Порядку опрацювання та затвердження власником нормативних ак­тів про охорону праці, що діють на підприємстві, який затверджено наказом Держнаглядохоронпраці України від 21 грудня 1993 року № 132.

Положення про систему управління охороною праці може мати таку структуру:

Розділ 1. Загальна структура

Визначаються відповідальність і пов'язані з нею обов'язки посадо­вих осіб, керівників підрозділів та працівників, політика охорони пра­ці, функції та структура системи управління охороною праці.

Розділ 2. Документація СУОП

В цьому розділі визначається перелік нормативних актів, що діють на підприємстві, визначаються перелік документації, яку необхідно вес­ти на підприємстві, та порядок ведення обліку та стану виконання при­писів наглядових органів.

Розділ 3. Завдання СУОП та їх вирішення

В цьому розділі наводяться можливі шляхи вирішення завдань у сфері охорони праці, питання професійного відбору і навчання, орга­нізації та управління персоналом, заходи з охорони праці при плану­ванні та постачанні, введенні в експлуатацію, поточній експлуатації, виведенні з експлуатації, проведення контролю та порядок стимулю­вання.

Як правило, кожний структурний підрозділ Положення будується за такою стандартною схемою:

· мета і завдання;

· сфера діяльності;

· повноваження персоналу.

З огляду на існування різних виробничих структур та специфічні виробничі умови кожного з них, неможливо розробити універсальне положення, прийнятне для всіх підприємств. Тому зразкові положення мають модульну структуру і можуть бути легко приведені у відповід­ність до фактичних вимог і потреб кожною окремого підприємства.

Система управління охороною праці має дві суттєві задачи залежно від існуючої ситуації на підприємстві:

¨ створення власної системи управління охороною праці або вдо­сконалення вже існуючої системи управління;

¨ інтеграція системи управління охороною праці в загальну систе­му управління виробництвом.