Зміни попиту і пропозиції безперечно впливають на ціну рівноваги. Нескладний графічний аналіз дає змогу виявити цей вплив

Ефективність при обміні обумовлена, насамперед, гранич.нормами заміщення, які притаманні учасникам мінових (торгових) операцій. До тих пір, поки ці норми різняться між собою. Існує можливість взаємовигідного обміну й підвищення ефективності. Розподіл товарів є ефективним тоді, коли гранич.норми заміщення між будь-якими парами товарів однакові для всіх споживачів, тобто подальше продовження мінових операцій призведе до зниження ефективності розподілу.

Умови ефективності обміну у формалізованому вигляді можна представити таким чином. Два споживачі С і Пшляхом взаємообміну міняють кількості придбаних товарів А і В доти, поки співвідношення цін на них не дорівнюватиме їхнім граничюнормам заміщення товару А товаром В: (17.1 ст.169)

Якщо розглядати споживання товару В як еквівалент грошових витрат (З) на придбання всіх інших товарів, крім товару А, то можна сформулювати такі умови еф-ті: (17.2 ст.169).

При цьому можна визначити суму грошей (З), яку споживачі С і П можуть залучити для додаткової кількості товару А. Значення грани.нора заміщення хар-зує певну суму грошей, призначену для придбання інших товарів, яку потрібно спрямувати для додатк.одиниці товару А.

Рівновага у виробничій сфері.

Аналогічні підходи, як і при обміні, але тут вивчаються, відповідно, гранич.норми техніч.зам-ня. Для дослідж.еф-ті як обміну, так і вир-ва може бути застосована діаграма Еджворта (модель, що дозволяє унаочнити зміни розміщення обмежених ресурсів між двома товарами (при виробництві) ябо між двома благами (при споживанні) і досягнення ефективного розподілу цих ресурсів). При побудові діаграми відбувається накладання двох карт ізоквант (кривих байдужості), початки координат яких розташовані один проти одного, в рез-ті чого створюється замкнутий простір, що має назву коробки Еджворта. На рис.17.2 ст.169 за доп.діаграми Еджворта розглядаються варіанти розподілу ресурсів (капітал і праця) для вир-ва двох товарів А і В.

Лише ті комбінації факторів вир-ва, які відповідають умовам дотику двох ізоквант у коробці Еджворта, означають варіанти еф-го розподілу ресурсів. Це досягається в разі рівності кутів нахилу ізоквант, тому формальною ознакою еф.розподілу виробн.факторів є рівність гранич.норм техніч.зам-ня: 17.3 ст.170.

Таких варіантів може бути безліч. Якщо об”єднати певну кіль-ть точок, кожна з яких відповідає тхнічно еф-ним варіантам використання ресурсів, то отримаємо криву виробничих контрактів (крива контрактів (виробничих контрактів) – чисельність можливих ефективних варіантів розподілу двох ек.благ між двома споживачами (двох виробничих ресурсів між двома товарами), для яких виконуються умови: ст.172). Еф-ть вир-ва досягається тоді, коли вже неможливо перерозподілити ресурси для того, щоб збільшити випуск одного товару, буз зменшення вир-ва іншого.

Крива виробничих можливостей – лінія, що показує усі максимально можливі комбінації виробництва двох товарів за фіксованого використання ресурсів та даного рівня розвитку технології (рис.17.3 ст.170). Кожна точка дотику ізоквант двох товарів у коробці Еджворта відпоівідає точці на кривій виробн.можливостей. При русі вздовж цієї кривої Змінюються пропорції заг.вир-ва, і ці зміни дає зиогу аналізувати гранич.норма трансформації товару А в товар В. Вона показує від якої кільксті товару А слід відмовитися для збільшення випуску товару В на одну одиницю: (17.4 ст.170)

Вир-во тоді буде нф-ним, якщо воно буде максимізувати корисність для споживачів і водночас не виходитиме за межі наявних ресурсів, тобто знаходитиметься на кривій можливостей. Отже, межа виробничих можливостей та крива байдужості, що відображає макс.рівень задоволення потреб, будуть мати тільки одну заг.точку – точку дотику

Питання №32Віддача від збільшення масштабів виробництва і структура галузі

Розширюючи обсяги виробництва для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу і більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство таким чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва.Якщо обсяг виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо зростаючий ефект від масштабу виробництва. Якщо приріст обсягів виробництва відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб виробництва. Якщо темпи зростання випуску продукції менші за темпи зростання витрат виробництва, то це спостерігається ефект спадної віддачі від масштабу виробництва. На характер віддачі від масштабу виробництва впливає ряд факторів: 1) Появі і використання нових високопродуктивних технологій та техніки, 2) Розвиток спеціалізації та кооперація виробництва, 3) Можливість спрямування більших ресурсів на пошук нових форм та методів організації праці, 4) Економічна негнучкість , часто неефективність великих виробничик комплексів, 5) Організаційні проблеми великих підприємств пов’язані із збільшенням кількості рівнів управління, це в свою чергу веде до зниження капіталовіддачі та трудовіддачі внаслідок втрати безпосереднього контакту між робітниками і керівництвом, 6) Ризик переслідування індивідуальних а не корпоративних цілей. Ефект масштабу грає важливу роль для всіх підприємств в усіх галузях. За інших рівних умов чим більше віддача від збільшення масштабу виробництва, тим більш великі фірми діють в тій чи іншій галузі. За звичай виробничі галузі мають більший масштаб виробництва, ніж галузі сфери послуг. Через це підприємствам сфери матеріального виробництва потрібні значні капіталовкладення, щоб ці фірми змогли діяти достатньо ефективно. Галузі виробництва послуг в переважній більшості є трудомісткими, і звичайно забезпечують ефективну економічну віддачу як при великих так і малих масштабах виробництва.

Питання №33.Обгрунтуйте розширення виробничої діяльності .Графічна побудова лінії «експансії».

Рівновага виробника в довготривалому періоді ілюструється точкою дотику на ізоквантно-ізокостній діаграмі. Але подібні точки можна знайти для будь-яких обсягів випуску. Вони у своїй нескінченності утворюють безперервну лінію, яку називають лінія експансії або лінія розширення діяльності підприємства в довготривалому періоді. Поведінку підприємства в будь-якому періоді диктує динаміка витрат. А на динаміку витрат в довготривалому періоді найбільше впливає масштаб виробництва. Як відомо вирізняють сталу, зростаючу та спадну віддачу від зміни масштабів виробництва. Графічно це виявляється на діаграмі довгострокових витрат підприємства: Отже ми бачимо, що до точки А довгострокові середні витрати мають тенденцію до зниження. Тобто підприємство на цьому етапі зацікавлено збільшувати виробництво, щоб отримати максимального ефекту. В точці А середні витрати досягають свого мінімуму, отже потенційні можливості економії на масштабах вже вичерпані. На ділянці після точки А середні витрати починають зростати, ми вже маємо справу з від’ємною віддачею від масштабів виробництва. На цьому етапі підприємству слід відмовитись від залучення додаткових ресурсів з метою збільшення обсягів виробництва.

Питання №34.

Закон пропозиції та обґрунтування його дії.

Пропозиція S– це кількість продукту, яку виробники бажають і можуть постачати на ринок протягом певного проміжку часу.Обсяг(величина) пропозиції Qs– це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу на певних умовах.

Пряма залежність між рівнем цін і кількістю товару, що пропонується на ринку, є, за інших рівних умов, досить стійким співвідношенням і зветься законом пропозиції. Цей закон відображає ситуацію, коли зі зміною ціни змінюється величина пропозиції при умові, що всі інші чинники залишаються незмінними. Закон: виробники виявляють бажання та здатність продавати більшу кількість товару за умови вищої ціни. Дію даного закону відображають графічно через криву пропозиції (S)– це крива, що показує, який обсяг товару можуть та бажають виготовити та продати виробники за різними цінами в даний час.

Питання № 35.Аналіз змін у пропозиції і у величині (обсязі) пропозиції. Чинники пропозиції.

Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації її на ринку за певними цінами. Об'єм, величина пропозиції — це кількість продукту (товару, послуг), яку продавець (виробник) бажає, може і здатний у відповідності з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни.

Величина пропозиції залежить не тільки від ціни, але і від ряду нецінових чинників.

Ціна на продукт впливає на змінювання величини пропозиції – при зростанні ціни величина пропозиції також зростає, і навпаки. Пряма залежність між ціною і кількістю продукта , який пропонується, називається законом пропозиції.Рух відбувається вздовж кривої пропозиції.

Нецінові фактори спричиняють змінювання пропозиції – переміщення кривої пропозиції праворуч (при її збільшенні ) або ліворуч(при зменшенні). До них відносяться: ціни на ресурси (при їх зростанні вартість виробництва зростає і пропозиція зменшується), технологія виробництва(удосконалення технології призведе до зниження середніх витрат, а значить до збільшення пропозиції), цінові та дефіцитні очікування підприємців(при очікуванні зростання ціни виробники скорочують пропозицію, розраховуючи на айбутній продаж за вищою ціною), податки і дотації(збільшення податків – скорочення пропозиції і навпаки; зворотну дію мають дотації.), кількість вироьників на ринку(пряма залежність між змінюванням кількості виробників та змінюванням пропозиції), ціни на інші продукти (альтернативні), стабільність законодавства та визначеність правового поля, специфічні фактори(кліматичні фактори, зміна моди, психологічна мотивація, тощо) та ін.

Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції — це витрати виробництва та технічний прогрес. Виробничі витрати — ключовий елемент довготривалої дії на «криву пропозиції».Коли витрати постачальників змінюються через чинники вказані вище, переміщається крива пропозиції.

Питання №36 Взаємодія попиту та пропозиції. Ринкова рівновага. .

В результаті дії конкурентних сил відбувається синхронізація цін попиту і цін пропозиції, яка дістала назву ринкової рівноваги.

Рівноважна ціна і рівноважна кількість блага на ринку встановлюється при рівнянні попиту і пропозиції (перетин кривих). В стані рівноваги ринок збалансований, і ні у виробників, ні у споживачів немає стимулів для її порушення. Рівноважна ціна та рівноважний попит мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнюють обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту (D) та пропозиції (S). При ціні рівноваги (Ре) немає ані надлишку, ані дефіциту.

Якщо ціна є більшою за рівноважну, то існує надлишок товару, якщо навпаки – дефіцит. За таких умов у ринкових суб»єктів з»являються стимули для змінювання ситуації.

При цінах, вищих за рівноважну, існували споживачі, які були готові їх платити. Онак в результаті встановлення рівноваги на ринку вони купують благо за нижчою ціною. Різниця між максимальними витратами, які споживач готовий був здійснити, і фактичними витратами називається споживчим надлишком чи виграшем. Одночасно, з боку виробників також спостерігаються такі, що готові були здійснювати виробництво при ціні, нижчій за рівноважну. І в результаті встановлення рівноважної ціни вони отримують виробничий надлишок чи виграш – різницю між фактичним доходом, що був отриманий від діяльності, і мінімально можливим.

Існують два підходи до встановлення рівноваги. У моделі Вальраса стимулюючим до дій економічних суб»єктів моментом є різниця в обсягах попиту та обсягах пропозиції, що склалася при певній ціні. У моделі Маршалла головним стимулом дій виступає різниця в цінах,яка складається при певній величині пропозиції, що відхиляється від рівноважного рівня.

Попит і пропозиція одночасно беруть участь у визначенні ціни.

Питання №37Реакція ринку на одночасні одно- та різноспрямовані зміни попиту і пропозиції.

Зміни попиту і пропозиції безперечно впливають на ціну рівноваги. Нескладний графічний аналіз дає змогу виявити цей вплив.

Здебільшого попит і пропозиція змінюються одночасно. Їх сумарний вплив передбачити дуже важко. Проте розглядаючи кожен з факторів окремо ми можемо оцінити і проаналізувати їх взаємодію.

На малюнку, зображено випадок коли спочатку рівновага на ринку встановилася в точці Е1. Після цього відбувається дві події. Припустимо, що ціни на сировину зросли, це в свою чергу призводить до зменшення пропозиції, лінія пропозиції зсувається ліворуч. Одночасно збільшується попит на товар через більшу заможність споживачів. Це викликає зсув лінії попиту праворуч. Отже відбувся рух попиту і пропозиції в протилежних напрямках. В результаті це призвело до встановлення нової рівноваги в точці Е2. Безперечно нова рівноважна ціна вище за попередню. Більш спірним в данному випадку є питання зміни обсягу рівноваги. Відповідь буде залежити від того, який фактор виявиться домінуючим. В нашому випадку домінуючим фактором виявився зростаючий попит. Отже рівноважний обсяг збільшився.

Картина 2: збільшився як попит так і пропозиція (однонаправлена зміна).

Отже за тією ж схемою відбувся зсув ліній попиту і пропозиції праворуч. Рівновага перейшла з точки Е1 в точку Е2. В данному випадку безперечно відбудеться збільшення рівноважного обсягу. Зміна ціни залежить від того, який фактор виявиться домінуючим, чи то збільшення попиту або збільшення пропозиції. В нашому другому прикладі таким фактором виявився зростаючий попит, отже рівноважна ціна зростає.

П итання №38.Сутність і взаємозв’язок показників середньої граничної виручки з ціною продукції за умов досконалої конкуренції.

За умов досконалої конкуренції окремий продавець здатний лише пристосовуватись до ринкової ціни і виступає як <price-taker>, тому крива попиту на продукцію конкурентного підприємства досконало еластична. Це означає ,що обсяг товарів,який споживачі мають намір та взмозі купити у даного продавця ,може бути як завгодно великим або малим за певного рівня ціни на товар (мал.на ст.96(10.3))

Коли крива попиту окремої фірми – горизонтальна лінія, фірма може продати додаткову одиницю продукції не знижуючи ціну. В результаті загальна виручка зростає на суму, яка дорівнює ціні. Водночас середня сума виручки , яку одержує фірма , також дорівнює ціні. Отже крива попиту D для окремої фірми на ринку з конкуренцією являє собою і крива середньої виручки , і криву граничної виручки.

AR=MR=P=D(мал.10.4 ст.96)

Питання №39. Стратегія поведінки підприємства за умов досконалої конкуренції. Два підходи до максимізації прибутку.

В КП фірма не може змінити кількість обладнання яке вона використовує і може максимізувати свої прибутки (або мінімізувати збитки) тільки змінюючи Q шляхом зміни застосовуваних змінних ресурсів (робочої сили, матеріалів і т.д.).

Основні характеристики чистої конкуренції: 1. Дуже велика кількість фірм, незалежних одна від одної; 2. Стандартизована продукція; 3. Вільний вхід і вихід з ринку; 4. “Price taker”. В конкурентному середовищі Q однієї фірми настільки малий, що вона не може відчутно впливати на рівень Р, що встановлюється на основі сукупного попиту та пропозиції. => Р для окремої фірми є незмінною в КП. => E_D=¥ => P_E=D=AR=MR

За таких умов для фірми існує три питання: 1. Чи варто виробляти продукцію? 2. Якщо так, то який Q вибрати? 3. Які прибутки чи збитки при цьому будуть?

В КП частина витрат фірми є незмінними (постійними), тобто такими, що не залежать від Q і їх фірма буде нести навіть при закритті (FC) => Фірма повинна виробляти в КП, коли виробництво або приносить економічний прибуток, або зменшує збитки, які фірма несе через наявність FC.

Для фірми за таких умов існує 3 можливі стратегії поведінки: 1. максимізації прибутку; 2. мінімізація збитків; 3. закриття фірми (фірма просто не випускає продукцію бо в КП у фірми нема достатньо часу, щоб вийти з бізнесу; ця стратегія є підвипадком 2).

Для визначення оптимального Q та вибору стратегії поведінки існує два підходи: 1) порівняння TR та TC; 2) порівняння MR і MC Економічний прибуток або збитки фірми можна визначити за формулою П = TR – TC (1) (якщо різниця додатна – то прибуток якщо від’ємна – то збитки)

Порівняння TR та TC

TR є прямою бо незмінна P. Форма TC відповідає закону спадної віддачі. Оптимальний об’єм виробництва досягається при Q₂, оскільки в цій точці максимальна різниця TR і TC (стратегія максимізації прибутку). Коли Q Є (0;Q₁) U (Q₃;µ), то виробництво є збитковим. Точки a і b є точками критичного об’єму виробництва.

Порівняння MR і MC

Знайдемо першу похідну від формули (1):. Будь-яка функція досягає свого максимального значення тоді, коли її перша похідна дорівнює 0, тобто, а значить 0 = MR - MC => MR = MC. Тобто фірма буде максимізувати свій прибуток (мінімізувати свої збитки) тоді, коли граничні витрати на виробництво одиниці продукції дорівнюють граничному доходу від її виробництва.

Питання №40. Стратегія поведінки конкурентної фірми за певних витрат виробництва та варіаціях ринкових цін на її продукцію.

Кожна фірма прагне максимізувати свій П. Оскільки П = TR – TC, то 0 = MR – MC => MR = MC. Правило підприємця: фірма отримує максимальний П при випуску такого Q, за якого MC = MR. Це правило справедливе для будь-якого ринку, а для ринку з чистою конкуренцією воно набуває наступного вигляду MC = MR = AR = P = D.

Ціна на ринку може змінюватися і у зв’язку з цим може виникнути кілька ситуацій, в яких опиниться фірма, і залежно від цього фірма повинна вибрати ту чи іншу стратегію розвитку. Ці випадки проілюстровані на мал.

Якщо на ринку встановиться ціна на рівні P₅, то виробник має вибрати Q = Q₅, бо саме при цьому об’ємі MR = MC. Цей об’єм дасть TR_Q5=S_0P5eQ5, TC_Q5=S_0hfQ5, а прибуток становитиме П=TR-TC=S_hP5ef.

ef=величина середнього прибутку.

При ціні P₁ фірма вибирає стратегію закриття (фірма не випускає продукцію), тому, що в даному випадку фірма буде нести найменші збитки. Якщо вона не припинить випуск, то їй прийдеться компенсувати і постійні і частину змінних витрат з іншого джерела ніж отримана виручка, а після закриття потрібно буде відшкодовувати тільки постійні витрати. При ціні P₂ фірма може як закритись, так і продовжити випуск (вибір стратегії залежить від перспективи розвитку у майбутньому), в цьому випадку фірма доходом від виробництва компенсує усі змінні витрати. При ціні P₃ фірма досягає рівноваги у точці с, фірма вибирає стратегію мінімізації збитків: суть в тому, що з доходу можна погасити всі змінні витрати і частину постійних (прийнятна тільки у короткостроковому періоді). При ціні P₄ фірма досягає точки беззбитковості, коли вона не отримує економічного прибутку, але й не несе збитків. І нарешті при ціні P₅ фірма досягає рівноваги в точці e і при цьому отримує економічний прибуток.

Отже, за умов досконалої конкуренції індивідуальна пропозиція виробника характеризується лінією граничних витрат, що знаходиться вище мінімуму AVC (відрізок bced).

Питання №41. Рівновага фірми, галузі, ринку в довгостроковому періоді за умов досконалої конкуренції.

ДП дозволяє фірмам вносити зміни, які вони не можуть здійснити в КП. В КП в галузі існує певна кількість фірм, кожна з яких має незмінну кількість обладнання. Фірми можуть закриватися, у тому сенсі, що вони виробляють 0 одиниць продукції в КП, але у них нема достатньо часу щоб ліквідувати свої активи і вийти з бізнесу. І навпаки, в ДП фірми, що знаходяться в галузі, мають достатньо часу для того, щоб розширити чи зменшити свої виробничі потужності, і що є більш важливим, кількість фірм може або з>, або з< по мірі того, як нові фірми входять на ринок чи вже існуючі покидають його. Спрощено можна сказати, що фірми які мають збитки покидають ринок.

У ДП довгострокова рівновага встановлюється на рівні, коли P = мінімуму ATC середньостатистичної фірми або P = SATC_min = LATC_min = LMC . Це означає, що у ДП підприємець ніколи не має П_ек. Нульовий П_ек свідчить про найкращий з усіх можливих методів використання всіх р-сів (внутрішніх і зовнішніх). Доведення цього твердження проілюстровано на мал.

Нехай на ринку рівновага встановиться при ціні P₁, причому на ринку буде продаватися Q₁ продукції, а кожна фірма буде випускати q_оп. Сприятливе зміщення у попиті з D₁ до D₂ підніме ціну на ринку до P₂, у зв’язку з чим збільшиться MR фірми і завдяки цьому фірми будуть отримувати економічний прибуток. Прибутки спонукають нові фірми до входження на ринок, що збільшить пропозицію з S₁ до S₂ і знизить ціну до того рівня коли вона знов буде становити P₁, а економічний прибуток фірм не стане рівним 0. Нова рівновага встановиться при ціні P₁ і об’ємі Q₂.

При негативній зміні попиту на ринку з D₁ до D₃ порушить первісну рівновагу на ринку і викличе збитки у фірм. Збитки змусять деякі фірми покинути ринок, що зменшить пропозицію з S₁ до S₃ і це збільшить ціну до такого рівня, поки всі збитки не зникнуть. Рівновага встановиться при P₃ і об’ємі Q₃.

В усіх випадках після встановлення рівноваги на ринку для фірми оптимальною буде кількість q_оп, а кількість продукції, що пропонується на ринку буде змінюватись завдяки вступу та виходу фірм з ринку.

З вищесказаного можна зробити висновок, що досконала конкуренція є найбільш ефективною моделлю ринку бо:

1.При досконалій конкуренції підприємці прагнуть максимізувати свій R за рахунок зменшення C, а не за рахунок P, що дає для сус-ва найкраще використання обмежених ресурсів.

2.Встановлення рівноважної ціни дозволяє урівноважити надлишки виробника і споживача

Питання №42 Ефективність ринків досконалої конкуренції.

Досконала конкуренція — це тип ринкової структури, якій притаманні такі риси:

• дуже велика кількість продавців і покупців, кожний з яких має незначну частку в загальному обсязі продажів чи споживання про­дукції, внаслідок чого кожний з них самотужки не може вплинути на ціну (атомістичність ринку);

• однорідність блага та вподобань (кожна одиниця блага є одна­ковою, немає різниці у транспортних витратах, немає збиткових по­слуг та особистих зв'язків між постачальниками та покупцями), іна­кше кажучи, має місце просторова, часова, речова та особистісна однорідність;

• прозорість ринкових відносин і повна доступність інформації про ринкові процеси;

• відсутність вхідних і вихідних бар 'єрів до ринку.

Совершенная конкуренция совершенна в том смысле, что при такой организации рынка каждое пред­приятие сможет продать по данной рыночной цене столько продукции, сколько оно пожелает, а на уровень рыночной цены не сможет повлиять ни отдельный продавец, ни от­дельный покупатель.Встановлення ціни більшої за рівноважну призводить до появи надлишку товару, а ціни нижчої за рів­новажну— до дефіциту. Будь-який відхід від ціни рівнова­ги приводить у дію ринковий механізм, який, за інших незмінних умов, повертає ринок у рівноважний стан. За умов досконалої конкуренції окремий продавець здатний ли­ше пристосуватися до ринкової ціни і виступає як «price-taker», тому крива попиту на продукцію конкурентного підприємства досконало еластична. Це означає, що обсяг товарів, який споживачі мають на­мір та в змозі придбати у даного продавця, може бути як завгодно великим або малим за певного рівня ціни на товар. При цьому середній виторг підприємства AR, його гра­ничний виторг MR дорівнюють ціні продукту, а лінія середнього та граничного виторгів збігається з кривою попиту. Загальний виторг TR збільшується зі збільшенням випуску продукції За умов будь-якої ринкової структури підприємство намагається максимізувати свійприбуток, вибираючи для цього відповідний об­сяг виробництва. Отже, особливістю ринку досконалої конкуренції є те, що окреме підприємство для максимізації свого прибутку повинно виконувати умови подвійної рівності MR = МС = Р. За інших рівних умов підприємство для встановлення максимуму свого прибутку може використовувати два порівняльні методи: за першим порівнюються величини загального виторгу і загальних ви­трат, за другим — зіставляються граничні величини виторгу та ви­трат.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ:

Конкурентне підприємство — підприємство, яке продає свою продук­цію на ринку досконалої конкуренції.

Максимізація прибутку — максимізація різниці між валовим витор­гом і валовими витратами (TR - ТС). Основні методи максимізації прибут­ку: метод сукупного аналізу — зіставлення сукупних величин; метод гра­ничного аналізу — зіставлення граничних величин.

Рівноважна ціна — ціна, що врівноважує попит і пропозицію внаслі­док взаємодії конкурентних сил.

Рівноважна кількість товару — кількість товару, що реалізується на ринку за рівноважною ціною.

Ринкова рівновага — ситуація, коли наміри покупців і продавців на ринку повністю збігаються, тому за певної ціни товару обсяг пропозиції дорівнює обсягу попиту.

Питання №43 Поняття і види монополій._Умови довгострокової рівноваги монополістів різних видів.

Монополіяявляє собою ринкову структуру, яка хар-ся наявністю одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників для даного товару, існуванням бар»єрів для входу конкурентів на ринок. Відповідно підприємство в умовах монополії зветься монополістом, а ринок, на якому діє монополіст, — монопольним ринком.

В умовах чистої монополії галузь складається з одного підприємства, тобто поняття «підпр-во» і «галузь» стають тотожними. Крива попиту на продукт «чистого монополіста» є одночасно кривою ринкового попиту, що завжди має від»ємний тангенс кута нахилу.

Існують деякі різновиди монополій. Чиста монополія—мономолія, за якої на ринку існує єдиний продавець товару, в якого немає близьких замінників. Природна мономолія—мономолія, яка існує у галузях, де економія, зумовлена збільшенням масштабу вир-ва, особливо значна. Проста мономолія —мономолія, за якої встановлюються однакові ціни на той самий товар для всії покупців. Дискримінаційна мономолія — мономолія, за якої встановлюються різні ціни на той самий товар для різних покупців, причому різниця в цінах не обумовлена різницею у витратах. Закрита мономолія— мономолія, захищена від конкуренції ч/з юридичні обмеження. Відкрита мономолія— мономолія, за якої одне підприємство на деякий час стає єдиним виробником продукції, але не має спеціального захисту від конкуренції. Адміністративна мономолія — мономолія, яка виникає в умовах адмін.-командної системи і базується на на держ власності на засоби вир-ва, діє в умовах значно обмеженого ринку, для неї характерний прямий розподіл ресурсів.

Механізм установлення рівноваги підприємства в довгостроковому періоді за умов монополістичної конкуренції (МК).

Монополістична конкуренція характеризує таку ринкову модель, за якої існує кілька десятків (до 100) фірм, що пропонують подібну, але не ідентичне продукцію.

Осн хар-тки: 1. Досить велика к-сть учасників ринку 2. Диференціація продукту 3. Нецінова конкуренція 4. Легкий вступ в галузь.

В КП фірма, що діє за умов МК може отримувати П_ек або зазнавати збитків. Проте у ДП існує тенденція до отримання П_норм прибутку або, іншими словами, до беззбитковості.

У випадку отримання П в КП можна очікувати, що економічні вигоди притягнуть (приваблять) нових конкурентів, оскільки вступ в галузі є достатньо вільним. Коли нові фірми увійдуть в галузь, то крива D, з яким працювала типова фірма, опуститься (зміститься вліво) і стане більш еластичною у зв’язку з тим, що кожна фірма тепер володіє меншою долею сукупного D і існує більше виробників товарів-замінників. Як наслідок зникнуть П_ек. В цьому випадку крива попиту буде дотичною до кривої АТС. Об’єму Q_мк є об’ємом при якому фірма досягає рівноваги і будь-яке відхилення від цього об’єму викличе АТС, що будуть перевищувати P, а значить приведуть до збитковості фірми. По мірі того, як зникають економічні прибутки, зникає стимул для вступу на ринок інших фірм.

При наявності збитків в КП можна очікувати масовий вихід фірм з галузі у ДП. Цей процес викличе зміни протилежні до вище описаних і рівновага встановиться знов у точці дотику АТС і D.

Не можна говорити про те, що в ДП фірма гарантовано не буде отримувати П_ек. Існування тенденції до беззбитковості фірм в ДП є найкращим формулюванням, бо існує багато інших факторів, що не допускають категоричності. Так, деякі фірми можуть виробляти продукти, близький аналог яким дуже важко створити, інші можуть мати певні патенти, треті – володіти важливими р-сами (бензозаправна на перехресті у центрі міста). Такі переваги можуть забезпечити цим фірмам отримання П_ек навіть у ДП. Також у зв’язку з диференціацією на основі розміщення чи доступності збитки та П нижче нормального можуть зберігатися і в ДП.

Питання №44Ринково продуктова стратегія підприємства-монополіста(визначення ціни та обсягу виробництва)

Крива попиту монополіста або його крива продажу – це крива галузевого попиту. Можна навіть сказати, що для монополіста не існує поняття пропозиції. Крива попиту для монополіста не є абсолютно еластичною як для конкурентної фірми, а є спадною. Наслідки:

Ціна перевищує MR. Фірма може з>ти об’єм продажу тільки завдяки встановлення нижчої P на весь Q, а не тільки на додаткову одиницю. => MR стає < ніж P (AR) для кожного рівня випуску крім першого.

Той, хто диктує ціну. Оскільки P нерозривно пов’язана з Q, то монополіст неодмінно визначатиме і P, вирішуючи який Q виробляти.

Цінова еластичність. При русі по кривій попиту з верхньої точки до точки |E_D|=1 MR є позитивним і TR зростає (в т. |E_D|=1 є max), а потім TR починає зменшуватись, а MR стає від’ємним. Монополіст завжди буде уникати нееластичного відрізку кривої попиту, тому що на цьому відрізку збільшення Q приводить до зменшення TR.

Монополіст, що прагне максимізувати прибуток, користується таким же правилом, що й конкурентна фірма: він буде виробляти кожну наступну одиницю продукції доти, поки її реалізація забезпечить більший приріст TR ніж приріст TC, тобто поки MC=MR. Така ситуація можлива тільки при кількості Q_опт і відповідній ціні P_опт. П монополіста = S_KPоптFB. FB – середній прибуток.

Наслідки: 1. Він встановлює не найвищу з можливих цін, а оптимальну; 2. Він максимізує сукупний П, а не П на одиницю прод-ції; 3. В КП може працювати зі збитками (коли AVC<P<ATC). В ДП попит більш еластичний => не має збитків; у закритій монополії отримує П_ек; у відкритій – П_ек=0.

Здійснивши ряд перетворень над формулою MR=MC можна отримати формулу P=MC/(1-1/|E_D|). Це є приблизне правило ціноутворення монополіста. Величина 1/|E_D| назив-ся монополістичною силою.

Прихильники: Монополія в деяких галузях зменшує витрати сус-ва; можливий позитивний ефект масштабу; можливість подальшого технічного удосконалення товару.

Противники: М виробляє Q < ніж за конкуренції, а Q >; АТC > ніж при конкуренції; можлива Х- неефективність (фірма вибирає не найефективнішу технологію); М може витрачати багато коштів для підтримання монопольного становища.

Питання №45 Цінова еластичність попиту і поведінка монополіста.

В умовах чистої монополії галузь складається з одного підпри­ємства, тобто поняття «підприємство» і «галузь» стають тотожними. Крива попиту на продукт «чистого монополіста» є одночасно кри­вою ринкового попиту, що завжди має від'ємний тангенс кута нахи­лу. Монополіст, на відміну від конкурентної фірми («price-taker») є «шукачем ціни» (ргісе-maker), оскільки він приймає ринкову лінію попиту як задану, а сам встановлює ціну та обсяг виробництва, бо має дуже сильну ринкову владу. Монополіст максимізує прибуток, випускаючи таку кількість продукції, за якої граничний виторг дорівнює граничним витратам (MR = МС). Що ж до ціни, яку править монополіст, то вона визнача­ється висотою кривої попиту в точці випуску, що дає максимум прибутку. Така ціна завжди вища за граничні витрати, тобто Р > МС. Еластичність попиту на продукт (навіть коли на ринку діє лише один продавець цього продукту) впливає на ціну монополіста. Маю­чи інформацію щодо еластичності попиту е[), а також дані, що харак­теризують граничні витрати монопольного виробника, можна обчис­лити ціну продукції Р за формулою Р=МС/(1+1/Еd)

Порівняно з досконалою конкуренцією монополіст, максимізуючи прибуток, намагається виробити менший обсяг продукції і вста­новити вищу ціну на свій товар. Шкоду від монополії складають чисті втрати суспільства від того, що монополіст не досягає ефективного обсягу випуску. Крім того, монополіст перерозподіляє на свою ко­ристь частину доходів споживачів. Отже, в умовах монополії об'єктивно існує тенденція до обме­ження обсягів виробництва і до підвищення цін. Рівночасно, моно­полізація завжди пов'язана з масштабами виробництва, що приво­дить до зниження середніх витрат у цілому і до економії ресурсів.

Питання №46 Цінова дискримінація: поняття, умови, види.

Цінова дискримінація– це процес встановлення різних цін на ті ж самі товари не обумовлене різницею витрат вир-ва.

Умови (фактори), що забезпечують можливість ЦД:

1.Продавець має бути монополістом або, принаймні, мати можливість контролювати виробництво і ціноутворення.

2.Можливість продавця виділити різні групи покупців, в яких покупці мають різну готовність і можливість платити за продукт. Це виділення здебільшого базується на різній еластичності попиту.

3.Відсутність бажання та можливості споживачів перепродувати дані товари.

В багатьох країнах існує заборона ЦД.

Види ЦД:

a) просторова – територіальна диференціація покупців (цінові пояси та зони; ціни офшорних зон; сільські та міські ціни та тарифи

b) часова – за часом придбання товарів (денні та нічні ціни; сезонні ціни)

c) товарна (вещественная):

мета придбання (тарифи на виробниче або споживче використання енергії)

обсяг придбання (оптові та роздрібні ціни)

якість товарів (надбавки та знижки за якість, сортність)

торговельна марка (ціни на продукцію всесвітньо відомих і невідомих фірм)

d) персональна:

за рівнем доходів покупців (магазини для бідних та багатих)

статус покупця (знижки для постійних клієнтів; для першого покупця; для співробітників)

соціальний статус покупця (ціни для дітей, студентів, пенсіонерів).

Наслідки ЦД:

Політика ЦД базується на тому, що в ході призначення різних цін на той самий товар можна подолати рівномірно спадний характер кривої попиту.

Завдяки ЦД споживачі мають можливість одержати товар за меншими цінами (якась їх категорія), а виробники збільшити загальну виручку, а значить дохід. Завдяки ЦД можна зменшити втрати сус-ва і втрати монополіста.