Ідентифікація та оцінка ризиків
1. Планування управління ризиками – процес прийняття рішень по застосуванню й плануванню управління ризиками для конкретного проекту. Цей процес може містити в собі рішення по організації, кадровому забезпеченню процедур управління ризиками проекту, вибору кращої методології, джерел даних для ідентифікації ризику, часового інтервалу для аналізу ситуації. Важливо спланувати управління ризиками, адекватне як рівню й типу ризику, так і важливості проекту для організації.
2. Ідентифікація ризиків – визначає, які ризики здатні вплинути на проект, і документує характеристики цих ризиків. Ідентифікація ризиків не буде ефективною, якщо вона не буде проводитися регулярно протягом реалізації проекту. Ідентифікація ризиків повинна залучати якнайбільше учасників: менеджерів проекту, замовників, користувачів, незалежних фахівців.
Ідентифікація ризиків – ітераційний процес. Спочатку ідентифікація ризиків може бути виконана частиною менеджерів проекту або групою аналітиків ризиків. Далі ідентифікацією може займатися основна група менеджерів проекту. Для формування об'єктивної оцінки в завершальній стадії процесу можуть брати участь незалежні фахівці. Можливе реагування може бути визначене протягом процесу ідентифікації ризиків.
3. Аналіз (оцінка) ризиків – процедури виявлення факторів ризиків й оцінки їхньої значимості. Призначення аналізу ризиків – дати потенційним партнерам необхідні дані для прийняття рішень про доцільність участі в проекті й вироблення заходів щодо захисту від можливих фінансових втрат. Аналіз ризиків – найважливіший етап аналізу інвестиційного проекту.
У рамках аналізу вирішується завдання узгодження двох практично протилежних прагнень – максимізації прибутку й мінімізації ризиків проекту.
Якісна оцінка ризиків – процес подання якісного аналізу ідентифікації ризиків і визначення ризиків, що вимагають швидкого реагування. Така оцінка ризиків визначає ступінь важливості ризику й вибирає спосіб реагування. Доступність супровідної інформації допомагає легше розставити пріоритети для різних категорій ризиків. Якісна оцінка ризиків – це оцінка умов виникнення ризиків і визначення їхнього впливу на проект стандартними методами й засобами. Використання цих засобів допомагає частково уникнути невизначеності, які часто зустрічаються в проекті. Протягом життєвого циклу проекту повинна відбуватися постійна переоцінка ризиків.
Кількісна оцінка ризиків визначає ймовірність виникнення ризиків і вплив наслідків ризиків на проект, що допомагає групі керування проектами вірно приймати рішення й уникати невизначеностей. Кількісна оцінка ризиків дозволяє визначити:
- Імовірність досягнення кінцевої мети проекту
- Ступінь впливу ризику на проект й обсяги непередбачених витрат, які можуть знадобитися.
- Ризики, що вимагають якнайшвидшого реагування й більшої уваги, а також вплив їхніх наслідків на проект.
- Фактичні витрати й передбачувані строки закінчення.
Кількісна оцінка ризиків часто супроводжує якісну оцінку й також вимагає процесу ідентифікації ризиків. Якісна й кількісна оцінки ризиків можуть використовуватись окремо або разом, залежно від наявного часу й бюджету, необхідності в кількісній або якісній оцінці ризиків.
Нижче представлена характеристика найбільш використовуваних методів аналізу та оцінки ризиків:
3.1. Імовірнісні методи – припускають, що побудова й розрахунки по моделі проекту здійснюються відповідно до принципів теорії ймовірностей. Імовірнісні методи ділять на:
Ø Об'єктивний метод – заснований на обчисленні частоти, з якою відбуваються деякі події. Частота при цьому розраховується на основі фактичних даних. Так, наприклад, частота виникнення деякого рівня втрат А в процесі реалізації інвестиційного проекту може бути розрахована по наступній формулі:
де f – частота виникнення деякого рівня втрат;
n(A) – загальне число випадків настання цього рівня втрат;
n – сумарне число випадків у статистичній вибірці, що включає як успішно здійснені, так і невдалі.
Ø Суб'єктивний метод – визначається суб'єктивна ймовірність, що є припущенням щодо певного результату, що ґрунтується на судженні або особистому досвіді оцінюючого, а не на частоті, з якою подібний результат був отриманий в аналогічних умовах.
Потім в обох методах на основі ймовірностей розраховують математичне очікування величини (середнє очікуване значення), дисперсію (міру розкиду), коефіцієнт варіації (відносну міру ризиків), коефіцієнт кореляції (силу зв'язку між показниками й подіями).
При проведенні аналізу ризиків спочатку визначають імовірні межі зміни всіх ризикових факторів проекту, а потім проводять послідовні перевірочні розрахунки при допущенні, що змінні випадково змінюються в межах своїх припустимих значень. На підставі розрахунків оцінюють розподіл імовірності різних варіантів проекту і його очікувану цінність (вартість).
3.2. Експертний аналіз ризиків – використовується в тому випадку, якщо обсяг вихідної інформації є недостатнім для оцінки ефективності (погрішність результатів > 30%).
При цьому по кожному виду ризиків визначається граничний рівень (припустиме значення), потім кожному експертові встановлюється конфіденційна оцінка рівня компетентності. Оцінки експертів зводяться в таблиці, форма яких представлена нижче:
1. Заповнюється кожним експертом по всіх видах ризиків.
| № | Ризик | Небезпека | Ймовірність | Важливість |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 = 3 х 4 |
2. Інтегральні оцінки по кожному ризику.
| № | Експерт (П.І.П.) | Рівень компетентності | Важливість | Інтегральний рівень ризику |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 = 3 х 4 |
3. Висновок по кожному ризику.
| № | Інтегральний рівень ризику | Граничний рівень ризику | Висновок (прийнятний / неприйнятний) |
3.3. Метод побудови дерева рішень – використовується для аналізу ризиків у випадку невеликого числа змінних і можливих сценаріїв розвитку проекту. Послідовність збору даних при побудові дерева рішень включає наступні кроки:
- визначення складу й тривалості фаз життєвого циклу проекту;
- визначення ключових подій, які можуть вплинути на подальший розвиток проекту;
- визначення часу настання ключових подій;
- формулювання всіх можливих рішень;
- визначення вартості кожного етапу, що може бути прийнятий в результаті настання ключових подій здійснення проекту (вартості робіт між ключовими подіями).
У результаті визначається ймовірність кожного сценарію розвитку проекту, ефективність по кожному сценарію, а також інтегральна ефективність проекту. Позитивна величина інтегральної ефективності вказує на прийнятний рівень ризиків.
3.4. Аналіз показників граничного рівня. Такі показники характеризують стійкість проекту стосовно можливих змін умов його реалізації. Граничним значенням того або іншого параметра для t-го року є таке значення, при якому чистий прибуток від проекту дорівнює нулю. Найпоширенішим граничним значенням при аналізі проектів є точка беззбитковості. Точка беззбитковості – рівень фізичного обсягу продажів протягом розрахункового періоду часу, при якому виторг збігається з витратами виробництва.
3.5. Аналіз чутливості проекту. Завдання цього методу – чисельний вимір впливу змін ризикованих факторів на ефективність проекту. Загальна схема аналізу чутливості:
1. Аналіз здійснюється при "послідовно-одиничній" зміні кожної змінної, що впливає на проект. У якості змінних вихідних даних приймають наступні:
- обсяг продажів
- ціна одиниці продукції
- інвестиційні витрати
- графік будівництва
- операційні витрати
- рівень інфляції
- строк затримок платежів і т.п.
При цьому тільки одна зі змінних змінює своє значення, на основі чого перераховується нова величина використовуваного критерію (наприклад, чистого дисконтованого доходу від реалізації проекту).
2. Після цього оцінюється процентна зміна критерію стосовно базового випадку й розраховується показник чутливості. Чутливість – процентна зміна критерію (ЧДД), розділена на процентну зміну змінного фактору.
3. Потім ці змінні експертним шляхом ранжируються за ступенем чутливості або важливості (висока, середня, низька) і здійснюється експертна оцінка прогнозованості (висока, середня, низька).
4. Для аналізу отриманих результатів будується матриця:
| Чутливість | ||||
| Висока | Середня | Низька | ||
| Прогнозованість | Низька | I | I | II |
| Середня | I | II | III | |
| Висока | II | III | III |
I - зона подальшого аналізу факторів, що потрапили в неї, тому що до їхньої зміни проекти найбільш чутливі;
ІІ - вимагає пильної уваги до зміни факторів, що перебувають у ній;
ІІІ - зона найбільшого благополуччя – найменш ризиковані фактори, не підлягають подальшому розгляду.
3.6. Аналіз сценаріїв розвитку проекту – дозволяє оцінити вплив на проект можливої одночасної зміни декількох змінних через імовірність кожного сценарію. Використовується із застосуванням спеціальних комп'ютерних програм (імітаційне моделювання) або електронних таблиць. У результаті формуються 3-5 сценаріїв розвитку проекту.
Кожному сценарію повинні відповідати:
- набір значень вихідних змінних;
- розраховане значення результуючих показників;
- імовірність настання даного сценарію розвитку проекту, обумовлена експертним шляхом.
| Сценарій | Ймовірність | ЧДД | ЧДД (з урахуванням ймовірності) |
| 1 | 2 | 3 | 4 = 2 х 3 |
| "оптимістичний" | |||
| "нормальний" | |||
| "песимістичний" | |||
| S | 1,0 | - |
Проект вважається стійким та ефективним, якщо у всіх розглянутих ситуаціях інтереси учасників дотримуються, а можливі несприятливі наслідки усуваються за рахунок створених запасів і резервів або відшкодовуються страховими виплатами.
3.7. Імітаційне моделювання ризиків (метод Монте-Карло) – являє собою сполучення методів аналізу чутливості й аналізу сценаріїв розвитку проекту. При цьому будується математична модель проекту з невизначеними значеннями параметрів й, знаючи імовірнісні розподіли параметрів і кореляцію, можна одержати розподіл прибутковості проекту. Застосовується наступна послідовність дій:
1. Визначаються інтервали можливої зміни вихідних змінних, усередині яких ці змінні є випадковими величинами.
2. Визначаються види розподілу ймовірності усередині заданих інтервалів (види розподілу параметрів).
3. Установлюються коефіцієнти кореляції між залежними змінними.
4. Багаторазово (не менш 1000 разів) розраховуються результуючі показники.
5. Отримані показники розглядаються як випадкові величини, яким відповідають такі характеристики як математичне очікування, дисперсія, функція розподілу й щільність ймовірностей.
6. Визначається імовірнісне влучення в той або інший інтервал, імовірність перевищення припустимого значення і т.д.
Цей метод використовується для прийняття інвестиційних рішень, ранжирування проектів, обґрунтування розмірів резервування й форм страхування.
Результатами аналізу ризиків (з використанням будь-яких з перерахованих методів) є:
- виявлення ризиків та їхніх причин;
- аналіз і вартісний еквівалент наслідків реалізації ризиків;
- пропозиції мінімізації збитку та їхня вартісна оцінка;
- граничні значення всіх факторів ефективності проекту.
Після цього приймається рішення про необхідність і доцільність використання методів зниження ризиків.
7.4. Планування реагування на ризики – це розробка методів і технологій зниження негативного впливу ризиків на проект. Бере на себе відповідальність за ефективність захисту проекту від впливу на нього ризиків. Планування містить у собі ідентифікацію й розподіл кожного ризику по категоріям.
Стратегія планування реагування повинна відповідати типам ризиків та рентабельності ресурсів. Звичайно потрібні кілька варіантів стратегій реагування на ризики. Всі методи, що дозволяють мінімізувати проектні ризики, можна розділити на групи:
4.1. Диверсифікація (розподіл) ризиків – розподіл зусиль між видами діяльності, результати яких безпосередньо не пов'язані між собою. Це дозволяє розподілити ризики між учасниками проекту. Підвищення ризиків того або іншого учасника проекту повинно супроводжуватися адекватною зміною в розподілі доходів від проекту.
4.2. Резервування коштів – резервування додаткових фінансових засобів на покриття непередбачених витрат. При цьому встановлюють співвідношення між потенційними ризиками, що впливають на вартість проекту, і витратами, необхідними для подолання збоїв. Нижче наведені норми резервування засобів на покриття непередбачених витрат, рекомендовані вітчизняними експертами:
| Вид витрат | Зміна непередбачених витрат |
| Витрати / тривалість робіт вітчизняних виконавців | +20% |
| Витрати / тривалість робіт іноземних виконавців | +10% |
| Збільшення прямих виробничих витрат | +20% |
| Зниження виробництва | +20% |
| Збільшення відсотків за кредит | +20% |
4.3. Страхування ризиків – якщо учасники проекту не в змозі забезпечити реалізацію проекту при настанні тієї або іншої ризикової події власними силами, необхідно здійснити страхування ризиків. Страхування – це передача певних ризиків страховій компанії. Оскільки зі збільшенням рівня ризикованості сума процентних ставок страхування зростатиме, то страховій компанії вигідно страхувати події при незначному відсотку оплати ризиків. Закордонна практика страхування використовує повне страхування проекту. Умови вітчизняної дійсності дозволяють частково страхувати ризики проекту: будівлі, устаткування, персонал, деякі екстремальні ситуації тощо.
Класифікація по видах страхової діяльності, для якої передбачене страхування фінансових ризиків:
- зупинка виробництва або скорочення обсягу виробництва в результаті обговорених подій;
- втрата роботи (для фізичних осіб);
- банкрутство;
- невиконання домовлених контрактом зобов'язань застрахованої особи, що є кредитором по угоді;
- понесені застрахованою особою судові витрати;
- невиконання окремим банком своїх зобов'язань.
4.4. Зниження ризиків фінансування – створення запасу міцності проекту шляхом створення резервних фондів, вишукування резервних джерел фінансування.
4.5. Відхилення від ризику – відмова від проекту або його радикальна переробка.
4.6. Запобігання й контролювання ризику – прийняття організаційних, технічних, технологічних, управлінських й інших заходів, які знижують імовірність прояву ризику й/або величину збитку у випадку його прояву.
4.7. Поглинання ризику – перерозподіл збитку у випадку реалізації ризику між учасниками проекту пропорційно їхній участі.
Визначення ефективності методів зниження ризику. Ефективність методів зниження ризику визначається за допомогою наступного алгоритму:
1. Розглядається ризик, що має найбільшу важливість для проекту.
2. Визначається перевитрата коштів з урахуванням імовірності настання несприятливої події.
3. Визначається перелік можливих заходів, спрямованих на зменшення ймовірності й небезпеки ризикової події.
4. Визначаються додаткові витрати на здійснення цих заходів.
5. Порівнюють витрати на здійснення заходів (4) з перевитратою коштів (2).
6. На підставі цього приймається рішення про необхідність і доцільність здійснення заходів.
7. Процес зіставлення ймовірності й наслідків ризикових подій з витратами на заходи щодо їхнього зниження повторюється для наступних по важливості ризиків.
7.5. Моніторинг і контроль. Моніторинг і контроль стежать за ідентифікацією ризиків, визначають залишкові ризики, забезпечують виконання плану ризиків й оцінюють його ефективність із урахуванням зниження ризику. Показники ризиків, пов'язані зі здійсненням умов виконання плану, фіксуються. Моніторинг і контроль супроводжує процес впровадження проекту в життя.
Якісний контроль виконання проекту надає інформацію, що допомагає приймати ефективні рішення для запобігання виникнення ризиків. Для надання повної інформації про виконання проекту необхідна взаємодія між менеджером проекту та усіма учасниками.
Метою моніторингу й контролю є з'ясувати:
1. Чи була система реагування на ризики впроваджена відповідно до плану.
2. Чи реагування досить ефективне або необхідні зміни.
3. Чи ризики змінилися в порівнянні з попереднім значенням.
4. Чи настав вплив ризиків.
5. Чи прийняті необхідні заходи.
6. Чи вплив ризиків виявився запланованим або був випадковим результатом.
Контроль може викликати вибір альтернативних стратегій, прийняття коректив, перепланування проекту для досягнення базового плану. Між менеджером проекту й групою ризику повинна бути постійна взаємодія, повинні фіксуватися всі зміни і явища. Звіти по виконанню проекту повинні формуватися регулярно.