Сутність валютних операцій. Загальні вимоги до обліку операцій в іноземній валюті.

З переходом України на ринкову економіку, інтернаціоналізацією товарного виробництва та обігу посилюється значення експортно-імпортних операцій, які є складовою валютних операцій, що здійснюються на підставі декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15 — 93 від 19.02.93 р. в якому визначаються окремі терміни, такі як:

Законодавством України передбачено отримання ліцензій на будь-які операції, пов’язані з рухом валютних коштів та цінностей.

Ліцензії на здійснення валютних операцій надаються банком на підставі положення № 181 від 06.05.98 р., затвердженого Постановою Правління НБУ, де обумовлені вимоги до банків для отримання права на здійснення операцій за певними пунктами ліцензії. Право на отримання ліцензії мають банки, які:

— є юридичними особами;

— працюють на Україні не менше одного року;

— протягом минулих років не мали серйозних зауважень з боку банківського нагляду та податкової адміністрації;

— мають розмір зареєстрованого Статутного фонду, що відповідає вимогам інструкції НБУ № 10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності, комерційних банків», затвердженої Постановою правління НБУ № 141 від 14.04.98р. та обчислюється в ЕКЮ. Курс ЕКЮ запроваджується за підсумками торгів на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ).

Банки, що отримали ліцензію на здійснення валютних операцій, називаються уповноваженими банками.

Ліцензії поділяються на генеральні та індивідуальні. Генеральні ліцензії надаються банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, які не потребують індивідуальної ліцензії на весь термін дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії надаються підприємствам та організаціям на здійснення разової валютної операції на термін, необхідний для здійснення такої операції.

У згаданому вище положенні № 181 «Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банками операцій» наведені окремі пункти валютної діяльності, що підлягають ліцензуванню:

— ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) У іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України (п. 15);

— неторговельні операції з валютними цінностями (п. 16);

— ведення коррахунків банків (резидентів і нерезидентів) у іноземній валюті (п. 17);

— ведення коррахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України (п. 18);

— відкриття коррахунків в уповноважених банках України у іноземній валюті та здійснення операцій за ними (п. 19);

— відкриття коррахунків у банках (нерезидентах) у іноземній валюті та здійснення операцій за ними (п. 20);

— залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (п. 21);

— залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках (п.22);

— валютні операції на міжнародних ринках (п. 23);

— операції з банківськими металами на валютному ринку України (п. 24);

— операції з банківськими металами на міжнародних ринках (п. 25),

Для отримання дозволу на здійснення операцій за окремими пунктами ліцензії передбачено певний розмір капіталу підприємства та вимоги щодо їх технічного забезпечення. Крім того, існують загальні вимоги, до яких належать: наявність служби внутрішнього аудиту, наявність внутрішніх підрозділів, здатних проводити дозволені операції, наявність внутрішньої регламентації проведення подібних операцій — посадових інструкцій та положень. У разі порушень зазначених вимог НБУ має право відмовити у наданні ліцензії.

Відмова з боку НБУ в наданні ліцензії може бути оскаржена в арбітражному суді.

33. Облік обмінних операцій з іноземною валютою.

До обмінних операцій з іноземною валютою належать операції, коли одна валюта обмінюється на іншу. До таких операцій належать купівля-продаж іноземної валюти та конвертація, які можуть здійснюватись як у готівковій, так і безготівковій формі.

Для операцій купівлі-продажу іноземної валюти слід брати до уваги:

1) дату валютування:

· за операціями купівлі-продажу іноземної валюти (банківських металів) — це обумовлена договором дата, згідно з якою банк отримує право власності на куплену іноземну валюту (банківські метали) і виконує своє зобов’язання щодо передавання контрагенту проданої валюти (банківських металів);

· за операціями купівлі-продажу основних засобів, нематеріальних активів тощо — це дата здійснення оплати куплених активів і одержання плати за продані активи;

2) дату операції — дата укладення договору про обмінну операцію, згідно з якою банк бере на себе такі зобов’язання:

· купити актив; і на цю дату в нього виникає право отримати від контрагента куплений актив і зобов’язання його оплатити;

· продати актив; і на цю дату в нього виникає зобов’язання передати контрагенту проданий актив і право одержати передбачену договором оплату. Операції за цією датою відображаються у бухгалтерському обліку за позабалансовими рахунками.

3) дата розрахунку — це дата фактичного проведення розрахунку, у результаті якого банк одержує або сплачує кошти.

Проведення за балансовими рахунками здійснюються на дату валютування;

Нереалізований результат від операцій з іноземною валютою — це:

· позитивний (від’ємний) результат переоцінки активів і зобов’язань банку в іноземній валюті та банківських металах у зв’язку зі зміною офіційного валютного курсу, унаслідок якого змінюється вартість цих активів і зобов’язань у національній валюті, а їх вартість в іноземній валюті (банківських металах) залишається без змін, тобто не відбувається руху коштів в іноземній валюті (банківських металах);

· позитивна (від’ємна) різниця між балансовою вартістю придбаної (проданої) іноземної валюти (банківських металів) та вартістю придбання (продажу), якщо курс купівлі (продажу) не збігається з поточним офіційним валютним курсом.

Обмінні операції — операції, які передбачають обмін однієї валюти на іншу.

Операції купівлі-продажу валюти на умовах спот — це операції з купівлі-продажу однієї валюти за іншу за обумовленим курсом. Поставка валюти за спотовим договором відбувається на другий робочий день з дня укладення договору.

Реалізований результат від операції з іноземною валютою — це фактично одержані доходи або понесені витрати за операціями купівлі-продажу іноземної валюти (банківських металів).

Оскільки метою здійснення операцій торгівлі іноземною валютою (крім тих фінансових інструментів, що використовуються з метою хеджування) є отримання прибутку як різниці між вартістю придбання іноземної валюти й вартістю її продажу. Такий прибуток становить реалізований фінансовий результат та розраховується за одним із методів:

а) перший прийшов, перший пішов (FIFO). Для визначення доходів банку від купівлі-продажу іноземної валюти сума реалізованої іноземної валюти множиться на різницю між курсом продажу та курсами, за якими були придбані перші суми іноземних валют;

б) метод середньозваженої. Для визначення доходів банку від купівлі-продажу іноземної валюти сума реалізованої валюти множиться на різницю між курсом продажу та середньозваженим курсом, за яким вона була придбана;

в) останній прийшов, перший пішов (LIFO). Для визначення доходів банку від купівлі-продажу іноземної валюти сума реалізованої валюти множиться на різницю між курсом продажу та курсами, за якими були придбані останні суми іноземної валюти.

Вибір методу розрахунку реалізованого фінансового результату доцільно обирати залежно від обсягів операцій банку, тенденцій на валютному ринку, попиту на іноземну валюту у певний період, та найголовніше — залежно від коливань курсу іноземної валюти. Так, ураховуючи повільне зростання курсу іноземної валюти або у періоди його стабільності у банківській практиці найбільшого поширення набув метод середньозваженої.

34. Бухгалтерський облік операцій з використанням платіжних карток.

Платіжна картка— спеціальний платіжний засіб, що використовується для ініціювання переказування грошей з рахунка клієнта з метою оплати вартості товарів і послуг та отримання грошей у готівковій формі в касах банків, через банківські автомати.

Відповідно до чинного законодавства, міжнародна платіжна система— це платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує переказування грошей з однієї країни в іншу.

Авторизація — процедура отримання дозволу на проведення операції із застосуванням платіжної картки. Під час цієї процедури здійснюється зв’язок з процесинговим центром, де утримується інформація про стан карткового рахунка.

Дебетна платіжна картка використовується для розрахунків за товари та послуги в межах власних коштів на картковому рахунку клієнта. Однак якщо умовами договору з банком передбачено овердрафт, то розрахунки клієнта можуть вийти за межі залишку на його рахунку. Овердрафт — це короткостроковий кредит, що надається банком у разі перевищення суми операції за платіжною карткою встановленого ліміту витрат. Сума такого ліміту визначається та установлюється банком виходячи з середньомісячного обороту коштів на рахунку клієнта, «кредитної історії» останнього та інших показників довіри до клієнта. Плата за овердрафт значно вища від плати за звичайний кредит.

Кредитна платіжна картка дає можливість її власникові здійснювати розрахунки за рахунок наданого банком кредиту. Процедура установлення ліміту кредиту банком за картковим рахунком аналогічна процедурі надання кредиту, тобто необхідно мати відповідне забезпечення кредитного ризику. На практиці для такого забезпечення використовують форми гарантійного депозиту, поруки, застави. З одного боку, такий підхід цілком виправданий, оскільки кредитні карткові продукти мають значно вищий ризик несанкціонованих операцій. З іншого боку, це істотно відрізняє вітчизняну кредитну картку від її традиційної зарубіжної моделі.

Банківські операції з платіжними картками можна розподілити на операції емісії та еквайрингу.

Емісія — проведення операцій з відкриття картрахунків і випуску платіжних карток.

До операцій емісії належать: вкладення, перерахування або поповнення коштів на картрахунки шляхом вкладення готівкових коштів через банкомат, касу банку-емітента, банку, що працює за агентською угодою, іншого банку шляхом переказування коштів із своїх поточних або депозитних рахунків, а також з рахунків інших осіб за їх дорученням.

Одночасно платіжні картки можуть бути індивідуальними (приватними) та корпоративними. Індивідуальні (приватні) картки надаються фізичним особам, які здійснюють розрахунки в межах власних коштів на картковому рахунку або наданого банком кредиту. При цьому на одну й ту саму особу може бути відкрито необмежену кількість карткових рахунків. Рахунки можуть бути як у національній, так і в іноземній валюті.

Корпоративні картки надаються підприємствам, організаціям та фізичним особам — суб’єктам підприємницької діяльності.

Для забезпечення розрахунків з використанням банківських платіжних карток банки впроваджують широку мережу обладнання — банкомати, пос-термінали та імпринтери, що забезпечує їм можливість здійснювати другу функцію — еквайринг. Еквайринг — це виконання розрахунків за операціями з використанням платіжних карток. Важливо розрізняти, який банк є еквайром, а який — емітентом.

Банк-еквайр— банк, що здійснює технологічну обробку та забезпечує надання необхідної інформації щодо обслуговування торговців, розрахунків за операції, які здійснені із застосуванням платіжних карток, розрахунків у мережі банкоматів та іншого обладнання.

Банк-емітент— це банк, що є членом платіжної системи та здійснює емісію платіжних карток.

З огляду на те, що історично платіжна картка призначалася для обслуговування розрахунків у торгівлі та сфері послуг, помітно поширюються саме ці операції. Обслуговування торговців і виконання розрахунків з ними за операціями, здійсненими із застосуванням платіжних карток, банк-еквайр проводить на підставі договору.

Для розрахунків між учасниками платіжної системи визначається розрахунковий банк, який виконує міжбанківські розрахунки за операціями з використанням платіжних карток. На балансі цього банку інші банки-учасники відкривають кореспондентські рахунки, за якими здійснюються розрахунки за кліринговою схемою міжбанківських розрахунків.

1. Міжбанківський переказ грошей за операціями, що здійснені в межах України з використанням платіжних карток, виконується розрахунковим банком на основі клірингу або за кожним платіжним повідомленням окремо в порядку, передбаченому нормативно-правовими актами Національного банку України з питань організації міжбанківських розрахунків.

2. У розрахунковому банку для обліку коштів у розрахунках платіжними картками кожному банку — основному члену платіжної системи відкривається кореспондентський рахунок на балансовому рахунку 1600 «Кореспондентські рахунки інших банків» (або використовується раніше відкритий кореспондентський рахунок).

3. Для обліку взаємних грошових зобов’язань та зведення результатів клірингу в розрахунковому банку відкривається кліринговий рахунок на балансовому рахунку 3705 «Клірингові рахунки за розрахунками платіжними картками».