Загальні принципи обліку операцій

Облік операцій з похідними

Фінансовими інструментами

Сутність, види та завдання операцій з похідними

Фінансовими інструментами

Пошук шляхів мінімізації ризиків на фінансових ринках має багатовікову історію. Зростання ризиковості діяльності внаслідок інтенсифікації операцій та необхідність забезпечення належної ліквідності стали причинами зародження й швидкого розвитку сучасних стратегій хеджування фінансових ризиків. Однією з інновацій фінансових ринків стало розроблення і впровадження похідних фінансових інструментів (деривативів), які надавали мо­жливість еластичне управляти ризиком.

Поняття «дериватив» (похідний фінансовий інструмент) по­ходить від лат. derivatus, що буквально перекладається як «від­ведений», derivatio - «відведення», «відхілення», «похідний», «той, що походить від чогось, що існувало раніше» У світовій прак­тиці, як правило, застосовується термін derivativ — «похідний».

Похідні фінансові інструменти створюють права та зобов'язан­ня, які зумовлюють передачу одного чи кількох фінансових ри­зиків, властивих основному первісному фінансовому інструмен­ту, сторонам контракту. Однак, як правило, вони не сприяють передачі основного первісного фінансового інструмента на час на­буття контрактом чинності, і така передача необов'язково має мі­сце після закінчення дії контракту. Деякі інструменти втілюють у собі право та зобов'язання здійснювати обмін. Оскільки умови обміну визначаються на час набуття чинності контракту про по­хідний інструмент, то зі зміною цін на фінансових ринках ці умо­ви можуть стати або сприятливими, або несприятливими.

Похідні фінансові інструменти можна визначити як конт­ракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому пе­вної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди.

Базовим інструментом у подібних контрактах фінансового характеру можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів — грошові кошти в національній та іноземній валю­тах, цінні папери, фінансові показники у вигляді індексів, кур­сів, відсоткових ставок, так і самі деривативи.

Похідний інструмент є фінансовим інструментом, який має три такі характеристики:

1) його вартість змінюється відповідно до зміни встановленої став­ки відсотка, ціни фінансового інструмента, товарної ціни, ва­лютного курсу, індексу цін чи ставок, показника кредитного рейтингу чи індексу кредитоспроможності, або подібної змін­ної величини;

2) він не вимагає первинних чистих інвестицій або первинних
чистих інвестицій менших, ніж ті, що були б потрібні для
інших типів контрактів, які, за очікуванням, мають подібну
реакцію на зміни ринкових факторів;

3) він погашається на майбутню дату.

Розглянемо види деривативів за наведеними в табл. 9.1 кла­сифікаційними ознаками.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони

Таблиця 9.1. Класифікація похідних фінансових інструментів
Ознака	Вид деривативів
Клас інструменту	Строкові контракти Похідні цінні папери
Місце укладання	Біржові Позабіржові
Базовий актив	Фінансові
	Товарні
Вид ризику, що передається	Обмінні (валютні) Відсоткові
	Цінові Ризик дефолту (кредитні деривативи)
Спосіб розрахунку	Брутто (система розрахунків за контрактом на валовій основі)
	Нетто (система розрахунків за контрактом на чистій основі)

пов'язані з виконанням певних дій протягом певного періоду часу або в певний момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами.

Строкові контракти визначаються своїми специфікаціями — юридичними документами, у яких обов'язково обумовлюється об­сяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валю­та розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики. Деривативи можуть застосовуватись з метою спекуляції, хеджування та арбітражу (рис. 9.1).

Економічне хеджування — процес укладання угод, спрямова­них на мінімізацію цінових ризиків, що виникають у процесі ді­яльності. У багатьох випадках може не потребувати обліку хеджування.

Облік хеджування дозволяє відкласти або прискорити визнан­ня прибутків/збитків за об'єктом та інструментом хеджування, таким чином він балансує вплив хеджованої статті та деривативу на звіт про прибутки/збитки (згортання змін).

Законодавство, що регулює питання деривативів, можна по­ділити на такі групи: міжнародне (європейське законодавство, представлене Директивами ЄС; окремі Міжнародні стандарти бу­хгалтерського обліку і звітності (МСБО 32, МСФЗ 7, МСБО 39), американський стандарт ГАЗ 133 «Облік похідних інструментів і операцій хеджування», стандарти щодо деривативів, які використовуються на міжнародних фінансових ринках (наприклад, ста­ндарти І8ВА, стандарти ВВА), а також національне законодавст­во, що регулює питання обігу і використання деривативів.

На сьогодні в Україні нормативно-правовими актами, які ре­гулюють обіг деривативів, є:

- Цивільний кодекс України;

- Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок»;

- рішення ДКЦПФР «Про впорядкування випуску та обігу деривативів»

№ 70 від 13.04.1999 р.;

- Постанова КМУ «Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів» № 632 від 19.04.1999р.;

- рішення ДКЦПФР «Про внесення доповнення до Правил ви­пуску та обігу фондових деривативів, затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку» № 13 від 24.06.1997р.;

- Постанова ВРУ « Про проект Закону України про похідні цінні
папери» № 2174 від 21.12.2000 р.

Порядок бухгалтерського обліку операцій з похідними фінан­совими інструментами в банках України регламентує Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з похідними фінансовими інструментами в банках України, затверджена постановою Прав­ління НБУ № 309 від 31.08.2007 р., яка розроблена відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про На­ціональний банк України», «Про бухгалтерський облік та фінан­сову звітність в Україні», основних вимог міжнародних стандар­тів фінансової звітності та Положень (стандартів) бухгалтерсько­го обліку.

Слід зазначити, що нормативно-правові акти Національного банку України з питань бухгалтерського обліку не регулюють по­рядок здійснення банками тих чи інших операцій, не встановлю­ють обмеження щодо виконання операцій тощо. Зокрема, Інстру­кція з бухгалтерського обліку операцій з похідними фінансовими інструментами в банках України № 309 визначає методологічні засади відображення в бухгалтерському обліку інформації про операції з похідними фінансовими інструментами в банках Укра­їни, а не встановлює право банків на їх здійснення. Застосування похідних фінансових інструментів має здійснюватися банками ви­ключно на підставі чинного законодавства України.

Наразі в Україні практика використання похідних фінансо­вих інструментів нерозвинена. Аналіз сучасного стану ринку похідних фінансових інструментів показує наявність недоліків, виникнення яких пов'язане з низкою таких проблем, як:

- недостатній рівень державної підтримки та відсутність полі­тики державного регулювання операцій з деривативами;

- відсутність нормативної бази, яка відповідає загальноприйнятим стандартам діяльності ринку деривативів;

- недостатній розвиток ринкової інфраструктури фондового
ринку;

- недостатній рівень професіоналізму та поінформованості щодо
наявних можливостей на ринку похідних.

Для розвитку ринку похідних фінансових інструментів необ­хідно на законодавчому рівні, спираючись на міжнародні стандар­ти та нормативні акти, чітко визначити їхнє місце на фінансовому ринку, економічне значення, інфраструктуру ринку, систему облі­ку й оподаткування операцій з деривативами. Підвищення ефек­тивності функціонування ринку похідних інструментів неможли­ве без чіткого визначення основних напрямів його вдосконалення та подальшого розвитку. Для цього необхідно запровадити такі форми та методи його регулювання, які б значно підвищили рівень захисту прав та інтересів інвесторів, суспільства й держави.

Загальні принципи обліку операцій