Аналогія закону та аналогія права

Норми цивільного права регулюють найтиповіші й характерні для певного етапу суспільного розвитку майнові та немайнові відносини. Але вони не можуть охопити всю різноманітність суспільних відносин, які потребують правового регулювання.

Так, безпосередньо в ЦК України відсутня правова регламен­тація багатьох питань, які виникають на практиці у зв’язку з медичним обслуговуванням, внутрішніми перевезеннями паса­жирів місцевим транспортом, функціонуванням громадського харчування та іншими видами повсякденного обслуговування.

ЦК України прямо зазначає, що цивільні пра­ва та обов’язки можуть виникати з дій громадян і організацій, які хоча й не передбачені в законі, але в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Зміни в політичному житті й недоліки законодавчої техніки також сприяють тому, що окремі суспільні відносини залиша­ються поза межами правового регулювання.

Під прогалиною (пробел) у правізвичайно розуміють випадок, коли певні суспільні відносини потребують правового регулювання, але воно не передбачене конкретним законом, правовою нормою.

Засобом усунення прогалин є правотворчість - прийняття нових норм або редагування застарілих. Але суди не можуть чекати. Вихід полягає в тому, що суду надається право розглядати такі справи за допомогою аналогії.

Аналогія закону й аналогія права як засоби усунення прогалин в законодавстві передбачені в ЦПК України. У разі відсутності закону, який регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регулює подібні відносини («аналогія закону»), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України «аналогія права».

Аналогія закону має місце,якщо:

1)відносини за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання;

2) ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права;

3) вирішення спору, що виник, не можливе, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства;

4) є закон, що регулює подібні відносини і може бути застосований за аналогією

У законі інколи відсутні не лише прямі норми, але й аналогічні. Такі прогалини заповнюються за допомогою аналогії права.В такому випадку суд приймає рішення, виходячи із загальних засад цивільного законодавства. При використанні аналогії слід за­значати, якими засадами і змістом цивільного законодавства суд керувався.

4. Згідно з теорією цивільного права не підлягають застосуван­ню такі акти:

- видані некомпетентними органами;

- регулюють не той предмет, до якого належить сфера діяль­ності даного органу;

- протизаконні;

- аморальні.

Нормативні акти, які видані з порушенням процедури їх при­йняття, форми, з помилками в змісті діють до публічного їх ска­сування.

Порядок визнання недійсними нормативних актів встанов­лений Конституцією України.

Значення судової практики

Під судовою практикою звичайно розуміють ті положення (рішення) судів, які розробляються судами при розгляді певної категорії справ. Рішення суду мають обов’язкову силу лише для суб’єктів справи і, звичайно, джерелом права вони не є. Джерелом права не можуть вважатися і узагальнення судової практики з певних категорій справ, позиції колегії в цивільних справах Верховного Суду України.

Водночас судова практика тісно пов’язана з джерелами права і має важливе значення в цивільному законодавстві.

По-перше,саме за допомогою судової практики встановлюєть­ся таке розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і розвиває його положення.

По-друге,саме цивільна практика є вихідною базою для цивільного законодавства. Завдяки судовій практиці в нор­мативному порядку врегульовуються відносини, що до цього цивільним законодавством не регламентувалися.

По-третє,застосування цивільно-правових норм на практиці дозволяє з’ясувати, наскільки ефективною і повною є чинна нор­ма, виявити прогалини, неточності, протиріччя, усунути їх і цим самим удосконалити норму права.

Відповідно до ст. 147 Конституції України право офіційного тлумачення законів надано Конституційному Суду України.

Питання щодо правової природи постанов Пленуму Верховно­го Суду було досить дискусійним в юридичній літературі. Проведення судової реформи обумовило певні зміни у компе­тенції Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів. Закон «Про судоустрій Украї­ни» від 2002 р. (втратив чинність) визначив, що Пленум Верховного Суду України дає роз’яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз’яснення вищих спеціалізованих судів. Таким чином, роз’яснення вищих спеціалізованих судів но­сять рекомендаційний характер (роз’яснення необхідно розглядати як форму тлумачення чинного законодавства).