Поняття і види вішень господарського суду

Рішення господарського суду — це акт суду першої інстанції, яким суд на підставі достовірно встановлених при судовому розгляді фактів в суворій відповідності з нормами процесуального і матеріального права вирішує справу по суті, тобто задовольняє позовні вимоги повністю або відмовляє в їх задоволенні.
Поняття рішення розкривається через низку притаманних йому ознак. Рішення: акт органу судової влади; це акт правозастосування, який містить у собі одночасно наказ і підтвердження. Наказ в рішенні господарського суду є виявленням владного характеру рішення господарського суду, підтвердження в рішенні віддзеркалює усунення господарським судом спору про право і констатації наявності матеріально-правових відносин, суб’єктивних прав і обов’язків. Рішення господарського суду як правозастосовуючий акт виступає в якості акту індивідуального піднормативного регулювання; є процесуальним актом — документом, оскільки виноситься в певній формі й у визначеному законом порядку, повинен мати вказані у законі зміст і реквізити.

Рішення господарського суду з конкретної справи — це передусім акт, який владно підтверджує наявність або відсутність спірного правовідношення, його конкретний зміст, і, таким чином, спірне правовідношення перетворюється у безспірне, яке належить примусовому виконанню. Саме з моменту винесення рішення господарського суду і набрання законної сили можливість примусового здійснення суб’єктивного права, яке підтверджується судом, перетворюється в дійсність.

164.Порівняльна характеристика правового статусу судді господарського суду і судді третейського суду

Суддею є посадова особа господарського суду. Правовий статус судді у господарському процесі надзвичайно високий, адже він наділений широким колом повноважень (має певні права та обов'язки), діє від імені господарського суду, а рішення виносить іменем України (ст. 4-5 ГПК України).

Суддя — посадова особа господарського суду, наділена повноваженнями здійснювати правосуддя з господарських відносин. При цьому згідно з чинним законодавством України суддя є носієм судової влади, який наділяється повноваженнями, необхідними для здійснення правосуддя при вирішенні господарських спорів.

Процесуальний статус судді визначається Конституцією України, Законом України «Про судоустрій та статус суддів», ГПК та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 127 Конституції України на посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, який проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Суддя господарського суду повинен мати необхідні знання з різних галузей економіки, оскільки спори виникають між господарськими суб'єктами будь-яких галузей.

Законодавством України передбачений один з найважливіших принципів діяльності судів, у тому числі господарських, — їх незалежність та підпорядкування лише закону. Вплив на суддю у будь-якій формі з метою перешкодити всебічному, повному і об'єктивному розгляду конкретної справи тягне за собою відповідальність за законодавством України. Незалежність суддів — основна гарантія і умова функціонування об'єктивного правосуддя, яке здатне у точній відповідності із законом захищати права та інтереси осіб. У чинному українському законодавстві є певні обмеження правоздатності суддів, що пов'язане з виконанням ними своїх посадових обов'язків. Зокрема, професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Правоий статус суддів третейського суду визначей ЗУ «Про третейські суди». Третейські судді не є представниками сторін. Третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору.

Третейськими суддями не можуть бути:

особи, які не досягли повноліття, та особи, які перебувають під опікою чи піклуванням;

особи, які не мають кваліфікації, погодженої сторонами безпосередньо чи визначеної у регламенті третейського суду;

особи, які мають судимість;

особи, визнані в судовому порядку недієздатними;

судді судів загальної юрисдикції або Конституційного Суду України.

У разі одноособового вирішення спору третейський суддя постійно діючого третейського суду повинен мати вищу юридичну освіту. У разі колегіального вирішення спору вимоги щодо наявності вищої юридичної освіти поширюються лише на головуючого складу третейського суду.

При вирішенні спору третейським судом для вирішення конкретного спору угодою сторін можуть бути встановлені додаткові вимоги до третейських суддів.

У разі невиконання або неналежного виконання третейським суддею своїх обов'язків без поважних причин він несе відповідальність, передбачену регламентом третейського суду або Положенням про постійно діючий третейський суд чи контрактом, укладеним згідно із статтею 24 цього Закону, крім випадків, коли дії третейських суддів містять ознаки складу правопорушень, за вчинення яких законом передбачено адміністративну чи кримінальну відповідальність.

У третейському суді для вирішення конкретного спору сторони та третейські судді такого третейського суду можуть укладати між собою контракти, в яких обумовлюються взаємні права і обов'язки та інші питання.

У третейському суді для вирішення конкретного спору третейський суддя отримує гонорар за свої послуги, розмір якого обумовлюється в контракті між ним та стороною.

У третейському суді для вирішення конкретного спору третейський суддя має право укласти контракт та одержувати гонорар тільки від однієї із сторін спору.