Наказ господарського суду і порядок його виконання

Відповідно до ст. 116 ГПК України виконання рішення госпо­дарського суду здійснюється на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (додаток S). Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням чинності. Наказ про стягнення державного мита надсилається до місцевих органів державної податкової служби. Отже, дата видачі наказу має збігатися з датою набрання рішенням господарського суду чинності згідно з вимогами ст. 85 ГПК, а строк дії наказу повинен відповідати ст. 118 ГПК, згідно з якою цей строк має становити три роки.

Проте з деяких категорій спорів, наприклад, про визнання недійсними актів ненормативного характеру, визнання угод недійсними, про визнання недійсними установчих документів, такі накази не видаються. Виконання рішень про визнання та перетворення проводиться відповідними органами та службовими особами на підставі копій рішень господарського суду.

Наказ видається на виконання не тільки рішення, але й ухвали чи постанови господарського суду. Наприклад, при винесенні ухвали про залишення позову без розгляду та повернення державного мита з бюджету (ч. 2 ст. 81 ГПК України) або постанови апеляційної інстанції щодо розподілу між сторонами судових витрат у разі скасування чи зміни рішення (п. 10 ч. 2 ст. 105 ГПК України).

За змістом ст. 116 і 117 ГПК України видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його пе­регляду в апеляційному або касаційному порядку апеляційна чи касаційна інстанція в резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема, про поворот виконання рішення, постанови згідно з вимогами ст. 122 ГПК України.

Накази видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом.

У разі повного або часткового задоволення первісного й зустрічного позовів згідно з ч. 3 ст. 116 ГПК України накази про стягнення грошових сум видаються окремо за кожним позовом.

Якщо ж судове рішення прийняте на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів або якщо виконання має бути проведене в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.

Згідно зі ст. 66 та 67 ГПК України господарський суд вживає заходів до забезпечення позову шляхом винесення відповідної ухвали. Пунктом 2 частини 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню, зокрема, ухвали господарського суду. Отже, ухвала господарського суду (у тому числі апеляційної та касаційної інстанції) про вжиття будь-якого заходу забезпечення позову, у тому числі накладення арешту на майно або грошові кошти, підлягає виконанню органами Державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень відповідно до вимог ст. 2, 3, 6 Закону України «Про виконавче провадження», а наказ при цьому не видається. У цьому Законі зазначено, що виконавчими документами є, зокрема, ухвали судів у випадках, передбачених законом[71].

Статтею 117 ГПК України визначені вимоги до наказу господарського суду, який має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до ст. 19 цього Закону у виконавчому документі мають бути зазначені:

1) назва документа (наказ), дата видачі та найменування органу (господарського суду), посадової особи (судді), що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким виданий виконавчий документ;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб – платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі, як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення господарського суду;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк подання виконавчого документа до виконання.

Наказ підписується суддею господарського суду і засвідчується печаткою цього суду.

Господарським процесуальним кодексом визначений порядок виправлення помилок у наказі та визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, і стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви господарський суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ.

Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а в разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково внаслідок його припинення добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Ухвала господарського суду за результатами розгляду заяви надсилається стягувачеві і боржнику в п'ятиденний строк з дня її винесення.

Законодавством установлений строк для подання наказу до виконання. Виданий стягувачеві наказ може бути поданий до виконання не пізніше трьох років із дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого в разі відстрочення виконання судового рішення, або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для подання наказу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинене.

У разі пропуску строку для пред’явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлений.

Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається на засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача в судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви.

За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка над­силається стягувачеві і боржнику. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому ГПК України порядку.

Визначаючи наказ господарського суду одним із основних процесуальних документів, законодавець передбачає в ст. 120 ГПК України порядок його відновлення в разі втрати. На випадок втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для подання наказу до виконання. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані:

- довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу;

- у разі втрати наказу стягувачем – довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, про те, що наказ втрачено і до виконання не подано.

Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала. Дублікат наказу має повністю відповідати за змістом та формою первісно виданому наказу і є чинним. На ньому робиться позначка «Дублікат».

У разі пропущення передбаченого строку (згідно зі ст. 119 ГПК України) стягувач може звернутися до господарського суду із заявою про відновлення пропущеного строку, додавши до неї заяву про видачу дубліката наказу. Встановивши, що строк пропущено стягувачем із поважних причин, господарський суд повинен винести ухвалу про його відновлення й видачу дубліката наказу. Звичайно, у такому випадку в цьому наказі зазначаються нові строки виконання. Господарський суд при вирішенні питання про видачу дубліката наказу з'ясовує всі обставини його втрати, перевіряє, чи не виконане вже рішення, чи не втратило воно чинності та чи не скасоване (змінене) з тих чи інших підстав. У разі часткового виконання рішення зміна загальної суми стягування не допускається, а лише ця стягнена сума береться стягувачем і господарським судом до уваги і зараховується в подальшому виконанні.

За відсутності клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини пропущення строку господарським судом не визнані поважними, заява про видачу дубліката наказу не може бути задоволена. Таким чином, дія строку давності при виконанні судових рішень виявляється в тому, що наказ господарського суду втрачає чинність і не підлягає виконанню.

Наши рекомендации