Визначення поняття “судові витрати”: у теоретичному, практичному та науковому значеннях

Судові витрати — це відповідні грошові кошти, які витрачаються у зв’язку з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства і покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі та спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів згідно із законом без втручання суду.

Існують два види судових витрат. Згідно зі ст. 44 ГПК України до складу витрат входять:

а) державне мито;

б) судові витрати (затрати).

Державне мито — це обов’язковий платіж за дії, які здійснює господарський суд по розгляду, вирішенню, перегляду господарських справ. Розмір державного мита визначений законом і залежить від характеру та ціни позову. Державне мито сплачується чи стягується в дохід державного бюджету.

Судові витрати (затрати) є сумами, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, за відшкодування витрат, пов’язаних з оглядом і дослідженням доказів у місці їх знаходження, оплатою послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних із розглядом справи. Розмір судових витрат прямо не залежить від характеру спору та ціни позову і визначається окремо по кожній конкретній справі залежно від фактично здійснених витрат. Грошові суми судових витрат виплачуються особам, для яких призначені.

121. Правовий стату третейського суду»Однією з таких демократичних альтернативних форм вирішення цивільно-правових спорів є інститут третейського судочинства, що дозволяє цивілізованим шляхом врегульовувати конфлікти, що виникають між суб'єктами конкретних правовідносин. Зростаюча кількість звернень до альтернативних форм вирішення спорів пояснюється тим, що вони засновані не на пріоритеті захисту інтересів держави, а на пріоритеті захисту прав окремих осіб – учасників цивільного обігу. Всі способи альтернативного вирішення конфліктів об'єднує договірна основа їх створення і діяльності, а також єдина мета – досягнення компромісу, мирне врегулювання спорів і збереження партнерських відносин сторін. Ці способи досить різноманітні, але умовно їх можна класифікувати на кілька груп:арбітраж з обов'язковим для сторін рішенням (“класичний третейський суд”) – це процедура вирішення спору незалежним нейтральним арбітром (арбітрами), що обирається сторонами і за результатами розгляду спору виносить обов’язкове для сторін рішення;рекомендаційний арбітраж – це процедура вирішення спору нейтральним арбітром (арбітрами), який обирається сторонами, але його рішення носить лише рекомендаційний характер і використовується сторонами як експертний висновок при вирішенні спору за допомогою інших засобів врегулювання;посередництво (медіація) – спосіб мирного врегулювання спору між сторонами за участю посередника, який покликаний сприяти виробленню прийнятного рішення для обох сторін шляхом пропозиції свого варіанта або формулювання такого рішення.Беззаперечні переваги третейського судочинства на сьогодні не викликають жодних сумнівів у юридичної громадськості України, однак, попри все, залишається низка невирішених проблемних питань як теоретичного, так і суто практичного характеру. його компетенція та обов’язковість рішення третейського суду для сторін спору. Відповідно до Закону третейські суди можуть розглядати будь-які спори, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Однак у зв’язку з тим, що третейські суди за своєю суттю не відправляють правосуддя, законодавець обмежив їх підвідомчість, зокрема, третейським судам не підвідомчі справи: у спорах про визнання недійними нормативно-правових актів; у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб; у спорах, пов’язаних з державною таємницею; у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім випадків справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); справи про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справи, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство; інші справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню винятково судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справи, коли хоча б одна із сторін є нерезидентом України. Чинним законодавством України передбачено дві форми третейського судочинства: на постійно діючій основі (постійно діючі третейські суди) та для вирішення конкретного спору (суди “ad hoc”).

122.Поняття та види судових рішень господарського суду

Важливим судовим актом місцевого господарського суду — суду першої інстанції є рішення. Його значення полягає в тому, що воно є основним актом правосуддя, який приймається після розгляду і вирішення справи по суті (задоволення позову, відмова у позові повністю або частково) (ст. 82 ГПК). Рішення господарського суду — це акт суду першої інстанції, яким суд на підставі достовірно встановлених при судовому розгляді фактів в суворій відповідності з нормами процесуального і матеріального права вирішує справу по суті, тобто задовольняє позовні вимоги повністю або відмовляє в їх задоволенні. Поняття рішення розкривається через низку притаманних йому ознак. Рішення: акт органу судової влади; це акт правозастосування, який містить у собі одночасно наказ і підтвердження. Наказ в рішенні господарського суду є виявленням владного характеру рішення господарського суду, підтвердження в рішенні віддзеркалює усунення господарським судом спору про право і констатації наявності матеріально-правових відносин, суб’єктивних прав і обов’язків. Рішення господарського суду як правозастосовуючий акт виступає в якості акту індивідуального піднормативного регулювання; є процесуальним актом — документом, оскільки виноситься в певній формі й у визначеному законом порядку, повинен мати вказані у законі зміст і реквізити. Постанови господарського суду приймаються за наслідками перегляду судами апеляційної інстанції судових рішень господарського суду, які не набрали законної сили, та судами касаційної інстанції судових рішень господарського суду, які набрали законної сили. Рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин (ст. 84 ГПК). У вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. Описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників господарського процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці знаходження).

У мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній із заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Ухвали господарського суду — це судові господарські акти, які приймає господарський суд, що не вирішують спір сторін по суті — на відміну від рішення. Ухвали господарського суду вирішують певні питання, які виникають у процесі розгляду справи, її виникнення, руху й припинення.

Ухвали господарського суду відрізняються за своїм характером і наслідками.

За правовими наслідками відрізняються ухвали, які виносяться в процесі розгляду справи, що забезпечують розвиток господарського процесу, та ухвали, якими закінчується розгляд спору без винесення рішення по суті. Останні — ухвали про припинення провадження по справі й залишення позову без розгляду (ст.ст. 80, 81 ГПК). З прийняттям цих ухвал господарський процес припиняється без розгляду справи по суті. Це і є форма закінчення справи без розгляду.

Ухвали господарського суду за їх змістом також розділяються на види. Відмінність зазначених ухвал від усіх інших полягає в тому, що вони припиняють можливість подальшого руху справи, є єдиними ухвалами, які виносяться по справі, що мають значення судового рішення. Є ухвали, які виносяться вже після розгляду справи по суті. Зокрема, ухвала про виправлення судового рішення (ст. 89 ГПК). Є ухвали, які спрямовані на забезпечення виконання рішення суду, — це ухвали з питань забезпечення позову (ст. 67 ГПК).

123.Процусуальні засоби захисту відповідача в господарському процесі

Процесуально-правові заперечення проти позову — це доводи відповідача, якими він прагне довести неправомірність даного судового процесу. Відповідач може стверджувати й доказувати, що справа не може бути розглянута господарським судом через обставини, які припиняють або роблять неможливим розгляд даної справи в суді. Наслідком успішного процесуально-правового захисту буде прийняття ухвали суду про припинення провадження по справі або залишення позову без розгляду.

Заперечення проти позову можуть бути висловлені в різних заявах та клопотаннях позивача. Крім того, Господарський процесуальний кодекс України передбачає певну форму об’єднання всіх заперечень відповідача на поданий позов — відзив на позовну заяву. Подання відзиву на позовну заяву (ст. 59 ГПК) є правом відповідача і його засобом захисту. Надсилається відзив господарському суду з документами, що підтверджують заперечення проти позову. Відзив повинен містити найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додають до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву). Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником (у такому випадку додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача). Копія відзиву з необхідними документами надсилається сторонам (позивачеві, іншим відповідачам, прокуророві, який бере участь у господарському процесі).

Наявність подання зустрічного позову є одним з основних процесуальних засобів захисту прав відповідача в господарському процесі. Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для розгляду з первісним позовом (ст. 60 ГПК).

Зустрічний позов — матеріально-правова вимога відповідача до позивача, подана для розгляду в тому самому процесі, який порушено за позовом позивача до відповідача і де вони є сторонами по справі. Такий позов є не тільки засобом захисту відповідача проти зустрічного позову, а й процесуальним засобом задоволення його самостійних вимог.

Оскільки зустрічний позов має бути подано тільки в процесі, який вже виник, то сторони змінюють своє становище, яке у них було спочатку. Відповідач по зустрічному позову стає позивачем, а первісний позивач перетворюється у відповідача у зустрічному позові. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний з первісним.

Подання зустрічного позову проводиться за загальними правилами подання позовів у господарському процесі. Отже, має додержуватися претензійний (досудовий) порядок врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством, має бути сплачено державне мито, позовна заява подана за формою і змістом згідно з вимогами ст. 54 ГПК. На зустрічний позов поширюються й норми про відмову в прийнятті та поверненні позовної заяви.

124.Відповідальність учасників господарських відносин

Господарсько-правова відповідальність – це різновидність юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань суб’єктами господарської діяльності. Відповідальність у господарському праві має особливий предмет регулювання - господарські правопорушення. Господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає нормам господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушуючи суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб. 1. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

2. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. 3. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції. 1. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. 2. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

125.Особливості вирішення господарського спору щодо незаконного позбавлення ліцензії субєктів господарювання.

Апеляційне провадження - це сукупність дій господарського суду апеляційної інстанції та осіб, які беруть участь у справі, що здійснюється з метою перевірки законності й обгрунтованості актів господарського суду першої інстанції, що не набрали законної сили і повторного розгляду справи по суті.Метою апеляційного провадження, яке являє собою самостійну стадію судового процесу, є перевірка законності і обґрунтованості рішення місцевого господарського суду в повному обсязі (що зазна­чено в ч. 2 ст. 101ГПК України), виправлення помилок, які допу­щено місцевим господарським судом. На думку І.М. П'ятилєтова, апеляційне провадження характе­ризується такими рисами²: порушується за скаргами осіб, які беруть участь у справі (ст. 91 ГПК України);

апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість су­дових актів (ч. 2 ст. 101 ГПК України);

апеляційний суд не пов'язаний доводами скарги і перевіряє законність і обґрунтованість судовихактів у повному обсязі (ч. 2 ст. 101 ТПК України);апеляційний суд повторно розглядає справу по суті (ст. 99 ГПК України)перегляд за апеляційною скаргою здійснює апеляційний го­сподарський суд, повноваження якого поширюються на те­риторію знаходження відповідного місцевого суду (ст. 92 ГПК України)

127.Вищий господарський суд

Вищий господарський суд України є вищим судовим органом у си­стемі господарських судів, який утворений Президентом України 6.Вищий господарський суд в системі господарських судів складається із суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників. У ньому можуть утворюватися судові па­лати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціаліза­цією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Склад цих судових палат формується за поданням голови Вищого господарсь­кого судуВищий господарський суд України: розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених Господарським процесуальним кодексом України;веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює су­дову практику надає методичну допомогу апеляційним та місцевим госпо­дарським судам. Розгляд справ у Вищому господарському суді здійснюється ко­легіально.До президії Вищого господарського суду України входять голо­ва вищого господарського суду, його заступники, а також судді, кількісний склад яких визначається Пленумом вищого господар­ського суду. Основним завданням Вищого господарського суду України як суду касаційної інстанції є перевірка правильності застосування, на підставі встановлених фактичних обставин справи, судом пер­шої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, тобто здійснення юрисдикційних функцій судового органу. Суддею Вищого господарського суду України може бути грома­дянин України, не молодший ЗО років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менш ніж сім років, у тому числі не менш ніж п'ять років на посаді судді. Засідання Президії Вищого господарського суду України прово­дяться не рідше ніж один раз на два місяці. Засідання президії є повно­важним за присутності не менше від двох третин її складу. Постанови президії приймаються відкритим або тавмним голосуванням більшіс­тю голосів членів президії, присутніх на засіданні, і підписуються головою суду чи його заступником, який головував на засіданні. Голова Вищого господарського суду України:здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;розподіляє обов'язки між заступниками голови суду;на підставі акта про обрання суддею вищого господарського суду або припинення повноважень судді цього суду видає відповідний наказ; утворює судові палати та вносить на за­твердження президії суду пропозиції щодо їх персонального складу;

128.Учасники спору в міжнародному комерційному арбітражі.

Міжнародний арбітраж — це третейський суд для розв'язання спорів між державами, створений на основі угоди сторін, рішення якого мають для них обов'язкову силу.СТОРОНИ:По-перше можливість сторонами укладати арбітражу угоду. Сторони можуть за власним розсудом визначати кількість арбітрів 2. Якщо сторони не визначать цієї кількості, то призначаються три арбітри. Жодна особа не може бути позбавлена права виступати арбітром через її громадянство, якщо сторони не домовились про інше. Сторони можуть за власним розсудом узгодити процедуру призначення арбітра чи арбітрів. Сторони можуть на свій розсуд домовитися про процедуру відводу арбітра.До сторін повинно бути рівне ставлення, і кожній стороні повинні бути надані всі можливості для викладу своєї позиції. Сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. В разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін. Сторони можуть на свій розсуд домовитись про мову чи мови, які використовуватимуться в арбітражному розгляді. В разі відсутності такої домовленості третейський суд визначає мову або мови, які повинні використовуватися під час розгляду.АРБІТРИ Сторони можуть за власним розсудом визначати кількість арбітрів. Ри арбітражі з трьома арбітрами кожна сторона призначає одного арбітра, і двоє призначених таким чином арбітрів призначають третього арбітра; якщо сторона не призначить арбітра протягом 30 днів після отримання прохання про це від другої сторони або якщо двоє арбітрів протягом 30 днів з моменту їх призначення не домовляться про призначення третього арбітра, на прохання будь-якої сторони арбітр призначається органом, - при арбітражі з одноособовим арбітром, якщо сторони не домовляться про вибір арбітра, на прохання будь-якої сторони арбітр призначається органом. ри призначенні арбітра орган зважає на будь-які вимоги, що ставляться до кваліфікації арбітра угодою сторін, і такі міркування, які можуть забезпечити призначення незалежного і неупередженого арбітра, а в разі призначення одноособового або третього арбітра бере також до уваги бажаність призначення арбітром особи іншого громадянства, ніж громадянство, до якого належать сторони. Відвід арбітру може бути заявлено тільки в тому разі, якщо існують обставини, що викликають обгрунтовані сумніви щодо його неупередженості або незалежності, або якщо він не має кваліфікації, обумовленої угодою сторін.

129.Визання та виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу.

Арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36 2. Сторона, що спирається на арбітражне рішення або порушує клопотання про його виконання, повинна подати оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або належним чином засвідчену копію такого, а також оригінал арбітражної угоди, зазначеної в статті 7, або належним чином засвідчену копію такої. Якщо арбітражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сторона повинна подати належним чином засвідчений переклад цих документів на українську або російську мову. У визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише:1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що:одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або- сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або - рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; аб склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або якщо суд визнає, що: - об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або - визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

130.Сторони договору поставки як учасники господарського спору

За договором поставки підприємство (організація) постачальник зобов'язується передати у певні строки або строк підприємству (організації) - покупцеві у власність або у оперативне управління певні товари, а покупець зобов'язується прийняти товари і оплатити його вартість за встановленою договором ціною.Ці зобов'язання повинні виконуватися сторонами належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону. Суб'єктний склад договору поставки. Відповідно до ГК (ч. 3 ст. 265) постачальниками та покупцями можуть бути лише суб'єкти господарської діяльності (як господарські організації, так й індивідуальні підприємці); згідно із ЦК (ч. 1 ст. 712) встановлюється лише вимога до постачальника, який має бути суб'єктом підприємницької діяльності. Оптимальний (і компромісний) варіант цієї ознаки: сторони в договорів - учасники господарських відносин, при цьому постачальник повинен бути суб'єктом господарювання, що професійно здійснює виробництво та/або реалізацію відповідних товарів; покупцем може бути інший суб'єкт господарювання або інша організація, що застосовує цей договір для матеріально-технічного забезпечення своєї статутної (основної") діяльності; Боржник у разі невиконання або неналежного його виконання зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (стаття 203 Цивільного кодексу України). Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Таким чином, у разі заподіяння збитків боржник може бути звільненим від цієї відповідальності, якщо він доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (стаття 209 Цивільного кодексу України). При цьому слід мати на увазі, що посилання боржника на такі причини невиконання зобов'язання, як недопоставка сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо не є підставою для висновку про відсутність його вини, тобто для звільнення від обов'язку відшкодувати завдані ним збитки контрагентові за договором Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір.

131.Особливості розгляду господарський спорів міжнародним комерційним арбітражем.

Міжнародні комерційні арбітражні суди набувають повноважень на розгляд спорів тільки на підставі письмової угоди сторін, між якими виник спір. Арбітражна угода може відноситися до спору, який вже виник, тоді така угода називається третейським записом. Угода по відношенню до спорів, які можуть виникнути в майбутньому, називається арбітражним застереженням. рбітражний суд компетентний установлювати наявність або дійсність договору, частиною якого є арбітражне застереження. Регулює дане питання: Правила про арбітраж 1976 p. ("UNCITRAL Arbitration Rules");- Правила про доарбітражне врегулювання спорів 1980 р. ("UNCITRAL Conciliation Rules");- Типовий закон про арбітраж 1985 p. ("UNCITRAL Model Law on Arbitration").

Розгляд справи відбувається по суті.Здійснюється: Вибір матеріального права, згідно з яким буде розглядатися спір.4. Межі дії арбітражного застереження. В деяких країнах не визнається дія арбітражного застереження відносно спорів, які виникнуть у майбутньому, якщо тільки це прямо не передбачено в угоді про розгляд спору. В деяких країнах визнається сила тільки таких угод, у яких мова йде про конкретні події, наприклад, "розбіжності, що можуть виникнути з приводу даної угоди". В договорі чітко повинно бути передбачено, які саме дії сторони будуть розглядатися як відмова від права застосовувати арбітражне застереження (арбітражна угода). Якщо сторони хочуть, щоб перед розглядом справи в третейському суді була задіяна процедура доарбітражного врегулювання, бажано згадати про це в договорі.5. Вибір арбітрів.6. Оплата третейського суду за розгляд спору, розподіл витрат (наприклад, витрат на оплату послуг адвокатів) між учасниками.7. Мова, якою буде розглядатися спір8. Характер розгляду справи. Наприклад, у Китаї слухання таких справ носить привселюдний характер, в інших країнах воно закрите. В деяких державах розгляд справи в третейському суді не може продовжуватися довше визначеного терміну, після якого вважається, що повноваження третейських суддів (арбітрів) закінчилися. В багатьох випадках сторони можуть бути представлені адвокатами.

9. Процедура, якої мають дотримуватись арбітри. В деяких третейських судах склався звичай розглядати спори шляхом розгляду документів, без слухань. В інших третейських судах спори розглядаються й усно, зокрема, проводиться опитування свідків, експертів тощо. Розгляд міжнародних комерційних суперечок у комерційних арбітражних судах (третейських судах) має ряд переваг перед розглядом цих спорів у державних арбітражних судах. Рішення комерційного арбітражу обов'язкові для виконання сторонами, а міжнародні договори забезпечують їх виконання в багатьох країнах, що не можна сказати про рішення державних судів, виконання яких у більшості держав є неможливим. У комерційному арбітражі справи слухаються у приватному, нейтральному складі з найменшими формальностями. Крім того, вони зазвичай вирішуються набагато швидше і з меншими витратами, ніж у державних арбітражних судах, при цьому публічна розголос матеріалів справи, а також сам факт звернення до арбітражу, допускаються лише за згодою сторін.

132.Поняття касаційне провадження

Касаційне провадження - це стадія господарського процесу, що передбачає перевірку господарським судом законності судових актів, які набрали законної сили.Касаційне провадження має багато спільного з апеляційним про­вадженням, оскільки ці дві стадії судового процесу спрямовані на перевірку судових актів. У той самий час мають місце і деякі відмін­ності, викликані тим, що предметом апеляційного провадження є судові рішення місцевих господарських судів, які не набрали за­конної сили (ч. 1 ст. 91 ГПК України), а касаційного - рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та по­станови апеляційного господарського суду (ст. 107 ГПК України). Апеляційний господарський суд повторно розглядає справу за на­явними і додатково поданими доказами (ч. 1 ст. 101 ГПК України), а суд касаційної інстанції перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права (ч. 1 ст. 111-7 ГПК України).Касаційне провадження характеризується такими рисами:порушується за скаргою осіб, що брали участь у справі. Згідно зі ст. 107 ГПК України мають право подавати касаційну скаргу сторони у справі та особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їхніх прав та обов'язків, а касаційне подання - прокуророб'єктами касаційного оскарження є судові акти, які набра­ли законної сили, у тому числі апеляційної інстанції;касаційний суд на відміну від апеляційного суду не переві­ряє обґрунтованість судових актів, а перевіряє їх законність;касаційний суд не зв'язаний межами скарги, а перевіряє за­конність судових актів у цілому;у касаційному порядку судові акти переглядаються Вищим господарським судом України. Згідно зі ст. 108 ГПК Украї­ни касаційною інстанцією є Вищий господарський суд Укра­їни, який переглядає за касаційною скаргою (поданням) рі­шення місцевого господарського суду та постанови апеля­ційного господарського суду.

133.Повноваження,порядок утворення і дяльності місцевого господарського суду

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автоном­ної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Місце­вий господарський суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені Господарським процесуальним кодексом України до його підсудності, а саме: справи, що виникають з господарських право­відносин та інші справи, віднесені процесуальним законом до їх під­судності.Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції всі справи, підвідомчі господарським судам. Основним у діяльності мі­сцевих господарських судів є розв'язання господарського (еконо­мічного) спору, вирішення справи по суті. судам підві­домчі)справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розі­рванні і виконанні господарських договорів та з інших під­став, а також у спорах про визнання недійсними актів з під­став, зазначених у законодавстві, крім:спорів, що виникають при погодженні стандартів та тех­нічних умов; >якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;справи про банкрутство;справи за заявами органів Антимонопольного комітету Укра­їни, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчи­ми актами до їх компетенції.Місцевий господарський суд складається із суддів місцевого господарського суду, голови та заступника голови суду. У місце­вому господарському суді, в якому кількість суддів перевищує п'ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду. На посаду судді місцевого господарського суду може бути реко­мендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший за двадцять п'ять років, який має вищу юридичну освіту й стаж роботи в галузі права не менше ніж три роки, а також проживає в Україні не менш ніж десять років і володіє українською мовою.

134. Пововна заява форма та зміст що подається до третейського суду

позовна заява подається у письмовій формі. У позовній заяві, що подається до третейського суду, повинні зазначатися: назва постійно діючого третейського суду або склад третейського суду для вирішення конкретного спору; дата подання позовної заяви; найменування і юридичні адреси сторін, які є юридичнимиособами, та/або прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, місце проживання і місце роботи сторін, які є фізичними особами; найменування і юридична адреса представника позивача, якщо він є юридичною особою, або прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, місце проживання і місце роботи представника, який є фізичною особою, у випадках, коли позов подається представником; зміст вимоги, ціна позову, якщо вимога підлягає оцінці; обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, докази, що їх підтверджують, розрахунок вимог; посилання на наявність третейської угоди між сторонами та докази її укладення; перелік письмових матеріалів, які додаються до позовної заяви; підпис позивача або його представника з посиланням на документ, що засвідчує повноваження представника. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують: 1) наявність третейської угоди; 2) обґрунтованість позовних вимог; 3) повноваження представника; 4) направлення копії позовної заяви іншій стороні (описвкладення про відправлення цінного листа, виписка з реєструпоштових відправлень тощо).

135.право апеляційного оскарження

Право апеляційного оскарження є правом на порушення діяль­ності суду апеляційної інстанції на предмет законності та обґрунто­ваності рішень місцевого господарського суду¹.Під правом апеляційного оскарження рішення господарського суду слід розуміти право на порушення діяльності з перевірки рішен­ня місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.Згідно з ч. 1 ст. 91 ГПК України таке право надано сторонам у справі та прокурору. Особи, що не були залучені до участі у справі місцевим господарським судом, не мають права на подання апеля­ційної скарги навіть у випадках, якщо цей суд прийняв рішення про їх права та обов'язки. Однак Відповідні особи мають право подати касаційну скаргу на підставі ст. 107 ГПК². Відповідно до ч. З ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені в ГПК України та Законі України «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом».Відповідно до ст. 92 ГПК України перегляд за апеляційною скар­гою або апеляційним поданням прокурора рішення місцевого гос­подарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повно­важення якого поширюються на територію знаходження відповід­ного місцевого господарського суду. Такі території визначені Ука­зом Президента України від 11.07.2001р. № 511/2001 «Про утво­рення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України».

136.Субєкти відносин, пов’язаних з охороною навколишнього середовища як учасники господарського спору

137.Перегляд рішень,ухвал,постанов місцевих господарських та апеляційних судів,основні положення та підстави.