Пожежна безпека на будівельному майданчику.

Вимоги до утримання території та приміщень.

Завданям пожежної безпеки у будівництві є попередження виникнення пожеж, забезпечення умов для успіш­ної локалізації та ліквідації їх, своєчасної й безпечної евакуації людей і майна, що досягають переважно організаційними, конструктивними та об'ємно плануваль­ними рішеннями. Важливі також правильна організація і утримання території будівельного майданчика і примі­щень на ньому.

До початку будівництва зносять усі споруди, розміщені в протипожежних розривах між будівлями, що зводяться. Відповідно до ПВР на будівельному майданчику до по­чатку основних будівельних робіт влаштовують під'їзні і внутрішні дороги завширшки не менш як 3,5 м для одно і 6 м - для двостороннього руху. При наявності тупико­вих доріг влаштовують петльові об'їзди чи майданчики 12 х 12 м. для розвороту пожежних автомобілів. До всіх об'єктів, що будуються і експлуатуються, в тому числі й до тимчасових, влаштовують вільні під'їзди.

Не можна загромаджувати різними предметами проїз­ди, входи і виходи в будівлях, під'їздів і підступи до пожеж­ного інвентаря і обладнання. Через прокладені по тери­торії будівництва трубопроводи, електролінії, де є проїзд автомобілів, влаштовують переїзні містки чи об'їзди.

З робочих місць і з території будівельного майданчика слід щоденно прибирати спалимі матеріали (обрізки лісо­матеріалів, тріски, кору, тирсу тощо). Будівельний майдан­чик і споруджуваний будинок повинні утримуватись у по­стійному порядку, чистоті і пожежобезпечному стані.

Перераховані вище відходи потрібно розміщувати не ближче ніж за 5 м від найближчих будівель і лісоматеріа­лів та інших горючих речовин.

Дерев'яні та інші спалимі відходи можна тимчасово зберігати на території будівництва на відстані ЗО м від споруджуваних та тимчасових об'єктів у кількості, що не перевищує тридобового постачання цих відходів з цехів чи з об'єктів будівництва.

Складування спалимих будівельних матеріалів у про­типожежних розривах між будинками не допускається. Навколо майданчиків для складування та закритих скла­дів територію очищають від трави, кори та трісок.

Складуючи лісоматеріали та інші вогненебезпечні ма­теріали (толь, руберойд, лінолеум тощо), необхідно до­держувати норм складування; крім того, між штабелями повинні бути нормовані проходи і проїзди.

Тимчасові санітарно-побутові й адміністративно гос­подарські приміщення розташовують групами не більше 10 і на відстані, не меншій ніж 24 м від споруджуваного будинку. На територію будівельного майданчика від місь­кої пожежної лінії підводять пожежний водопровід або влаштовують пожежні водойми для зберігання води з мі­німальним об'ємом 100 м³. Будівельний майданчик забез­печують телефонним зв'язком і звуковою сигналізацією (сирена, дзвінок тощо). Дороги, проїзди і місця джерел по­жежного водопостачання (гідранти, водойми) освітлюють, щоб ними можна було користуватися вночі.

Територію будівельного майданчика забезпечують за­собами пожежогасіння, місцем для куріння, а також відпо­відними плакатами та знаками пожежної безпеки.

Місця для варіння бітуму розташовують на відстані, не меншій ніж 30 м від будівель і споруд IV і V ступенів вогне­стійкості, 20 м - від будівель III ступеня і 10 м - від буді­вель І і II ступенів.

Тимчасову електромережу на будівельному майданчи­ку виконують ізольованим проводом і підвішують на тро­сах на висоті, не меншій ніж 2,5 м над робочим місцем, 3 м над проходами і 6 м над проїздами.

Керівники будов, дільниць, цехів та інші службові особи, відповідальні за протипожежний стан об'єктів, зобов'язані не лише знати і виконувати правила пожежної безпеки, а й контролювати виконання цих правил усіма працівниками, забезпечити наявність і справність засобів гасіння пожеж

При виникненні пожежі потрібно негайно повідомній пожежну частину і вжити термінових заходів для ліквідації вогню. На будовах слід організувати протипожежний іструктаж і навчання всіх робітників і службовців з пожіч. нотехнічного мінімуму. Осіб, що не пройшли інструктаж до роботи не допускають. На кожній будові створюють до­бровільні пожежні дружини.

Сушіння приміщень та будівель. Приміщення та бу­дівлі, що зводяться і реконструюються, висушують для скорочення строків будівельно-монтажних робіт, забез­печення можливості виконання оздоблювальних робіт узимку, прискорення процесу зміцнення бетону тощо. Неправильне встановлення чи експлуатація механізмів для сушіння часто спричинює пожежі.

Бетон і цегляна кладка прогріваються парою, гарячою водою, повітрям і електричним струмом. Будівлі слід су­шити за допомогою постійних систем опалення, які вико­нують і здають в експлуатацію повністю чи послідовно по відсіках чи поверхах будівель у міру підготовки необхід­ного фронту робіт. Електропрогрівання бетону цегляної кладки і замерзлих трубопроводів виконують відповідно до вимог інструкції.

Теплозахист бетону здійснюють будьяким неспалимим матеріалом, а інколи для теплозахисту фундаментів за­стосовують попередньо оброблені вапняним розчином стружки, тирсу тощо.

При монтажі установок для електропрогрівання прово­ди для нагрівальних електродів і печей прокладають не по спалимих конструкціях, а по стаціонарних чи перенос­них опорах і будівельних риштуваннях на ізоляторах. Голі струмоведучі частини, електроди, пружини та інші нагрі­вальні елементи потрібно поміщати в металеві кожухи і захищати від інших предметів неспалимими огорожами.

Під час сушіння будівель калориферними установками повітронагрівачі встановлюють на відстані 5 м від буді­вель і споруд, що зводяться, а паливну ємкість не ближче між 10 м від повітронагрівача і не ближче ніж 15 м від бу­дівлі. Більш небезпечні електрокалорифери.

Застосовуючи для сушіння будівель газові сушиль­ні установки, потрібно додержуватись таких правил: при наявності балонів із зрідженими газами їх розміщують не нижче за 1,5 м від установки і 1 м від електричного об- маднання, відстань між сушильною установкою і спалими­ми елементами чи матеріалами повинна бути не меншою ніж 1 м, а між установкою і важкоспалимим елементом чи матеріалом - не менш як 0,7 м. Установку, яка працює, не можна залишати без нагляду. Не допускається користува­тись вогнем біля балонів з газами. У разі появи запаху газу установку негайно відключають. Застосовувати сушильні установки з використанням газу не бажано, бо вони не за­безпечують повного згоряння газу, що може призвести до створення вибухонебезпечних сумішей у приміщенні та отруєння обслуговуючого персоналу.

Сушіння будівель за допомогою пальників інфрачер­воного випромінювання менш небезпечне. Проте за де­яких умов пальники цього випромінювання також можуть спричинити пожежу. Це зумовлено нагріванням поверхні керамічних насадок до температури 800...900°С, внаслі­док чого можливе загоряння розташованих поруч спали­мих матеріалів. При наявності нещільності газопроводів можливе також пробивання газу, що у разі застосування відкритого вогню може призвести до вибуху.

Отже, основними умовами безпечної експлуатації пальників інфрачервоного випромінювання є справність системи електрозапалювання і герметичність газопрово­дів, а також розміщення пальників на відстані, не меншій ніж 1 м від поверхні спалимих матеріалів і конструкцій.

Для сушіння приміщень на новобудовах не можна за­стосовувати тимчасові металеві печі і жаровні (мангали), бо це може призвести майже до повного знищення ново­будови.

Вогневі роботи. Основною причиною виникнення по­жеж під час виконання вогневих робіт є неправільна ор­ганізація їх, самовільне проведення чи недодержання за­ходів безпеки. Тому всі зварювальні та інші вогневі роботи на будівельному майданчику здійснюють лише при наяв­ності письмового дозволу особи, відповідальної за пожеж­ну безпеку на об'єкті. Щоразу, коли треба розвести вогонь, адміністрація будови розробляє заходи для забезпечення пожежної безпеки, погоджує їх з місцевою пожежною охо­роною, призначає та інструктує осіб, які безпосередньо відповідатимуть за додержання правил пожежної безпеки на місці роботи.

Якщо треба спалити відходи виробництва або Інші матеріали, місце для спалювання вибирають далі від им робництва й призначають спеціальну особу для нагляду. Розводити вогонь на території будівництва заборонено. Розігрівати мастику, клей, лак тощо, розводити вогонь лише в приміщеннях із неспалимих конструкцій.

Бітумні мастики готують у спеціальних печах, а коли ко­ристуються відкритими казанами, вони повинні закривати­ся неспалимими щільними кришками. Заповнюють казан сухим бітумом не більш як на 3/4 його місткості. Місця ва­ріння та розігрівання мастик і бітуму повинні бути віддале­ні від дерев'яних будівель і складів не менш як на 50 м.

Робітників, які готують мастику, слід заздалегідь про­інструктувати.

Випалювати стару фарбу можна лише на неспалимих конструкціях.

Зварювальні та інші вогневі роботи виконують особи, які в установленому порядку здали залік з пожежної без­пеки і одержали кваліфікаційне посвідчення і спеціальний талон (видається строком на один рік). Перед початком цих робіт з дільниці прибирають горючі матеріали та за­безпечують дільницю засобами пожежогасіння.

Під час виконання газозварювальних робіт небезпе­ка виникнення пожежі чи вибуху визначається наявністю відкритого вогню і обладнання, заповненого горючими газами (ацетиленові генератори і балони з ацетиленом, бутаном чи пропаном). Ацетиленові генератори розміщу­ють на відкритому повітрі чи в добре вентильованих при­міщеннях. Встановлювати їх у підвальних приміщеннях не можна.

Під час проведення газо- чи електрозварювальних ро­біт не можна зварювати, різати чи паяти свіжопофарбова- ні або не висохлі конструкції. Ці роботи не дозволяється виконувати в резервуарах, цистернах чи баках з-під вог­ненебезпечних рідин чи газів, їх можна проводити тільки після попереднього промивання і наступного продування є мкостей гострим паром чи інертним газом.

Зварювальні роботи в закритих ємкостях виконують лише за спеціальним дозволом адміністрації підприємства, під контролем особи, яка має II чи вищу кваліфіка­ційну групу з техніки безпеки. Ця особа має перебувати в зоні зварюваної ємкості. Електрозварник, що працює всередині ємкості, повинен мати запобіжний пояс з кана­том, кінець якого тримає страхуючий.

У закритих резервуарах та інших ємкостях електро­зварювання здійснюють лише з діелектричних килимків, підставок, у калошах, гумовому головному уборі й рука­вицях.

Під час грози, дощу і снігопаду зварювальні роботи на відкритому повітрі припиняють, а зварювальні апарати на­кривають брезентом або ставлять під навіс.

Під час реконструкції та капітального ремонту громад­ських будівель електрозварювальні роботи та роботи, пов'язані з ремонтом газових комунікацій і електрооблад­нання, виконують лише після того, як з цих будівель (суміж­них приміщень) будуть виселені всі мешканці. Здійснюючи вогневі роботи в житлових чи діючих приміщеннях, де є спалимі матеріали, вироби, речі, щоб захистити їх від іс­кор, теплоти, застосовують захисні переносні неспалимі огорожі, екрани тощо.

Місця проведення вогневих робіт та встановлення зва­рювальних агрегатів і трансформаторів очищають від спа­лимих матеріалів у радіусі не менш як 5 м. Струмоведучі проводи електрозварювальних апаратів протягують так, щоб вони не стикалися із сталевими канатами, гарячими трубопроводами, шлангами ацетиленових апаратів і газо- полуменевої апаратури.

Під час зварювання не можна користуватися одягом і рукавицями з плямами від масла, бензину, гасу тощо.

На кожному робочому місці може бути не більше од­ного ацетиленового і одного кисневого запасного балона, причому у майстерні повинно бути не більше ніж по п'ять запасних кисневих і ацетиленових балонів. Усі балони по­трібно міцно закріпити у вертикальному положенні.

Не можна курити і користуватися відкритим вогнем на відстані ближче ніж за 10 м від балонів з ацетиленом і кис­нем, ацетиленових апаратів, а також від газових шлангів і газопроводів. Після закінчення роботи газогенератори очищають від карбіду і його мулу. Замерзлі ацетиленові генератори можна відігрівати лише гарячою водою (без домішок масла) або парою. Електрозварник, який пра­цює на висоті, повинен мати сумку для електродів і легку металеву коробку для недогарків. Якщо сила вітру пере­вищує шість балів, то електрогазозварювальні роботи на висоті виконувати забороняється. Не можна також відігрі­вати замерзлі ацетиленові апарати відкритим полум'ям. Після закінчення зварювальних та інших вогневих робіт відповідальний за їхнє проведення зобов'язаний ретель­но перевірити робоче місце, а також площадки і поверхи, розміщені нижче, щоб виявити приховані місця загоряння, полити водою спалимі конструкції, ліквідувати порушення, що можуть призвести до виникнення пожежі, а в разі необ­хідності виставити пости.

Влаштування та експлуатація місцевого опалення. Перед початком опалювального сезону печі слід переві­рити й відремонтувати. Печі й димоходи потрібно регуляр­но ( не рідше одного разу на два місяці) очищати від сажі.

Заборонено розпалювати печі легкозаймистими і горю­чими рідинами, залишати їх без нагляду, пережарювати або топити дровами, довжина яких перевищує довжину топки. Дверцята печей, коли їх топлять, слід зачиняти.

Поверхню опалювальних приладів, димоходів і трубо­проводів систематично очищають від пилу, тирси тощо. Не можна сушити дрова, вугілля, одяг на печах і біля них.

У деревообробних цехах, складах тощо навколо печей на відстані не менш як 1 м потрібно ставити захисні екра­ни заввишки 1 м з вогнетривких матеріалів.

Металеві печі (допускаються як виняток) ставлять на металевих ніжках заввишки 20 см, а під ними кладуть ряд цегли на глині або покрівельну сталь по двох шарах аз­бесту. Така ізоляція повинна виступати на 25 см за пери­метр печі. Якщо печі встановлюють на підлогу, то основу під ними влаштовують з чотирьох рядів цегли.

Металеві димарі треба включати в димоходи, а якщо димоходів немає, то димарі виводять у вікна або перего­родки. При цьому в місці виведення димаря влаштовують неспалиму цегляну перегородку завтовшки не менш як 25 см. Димові канали, що проходять біля спалимих пере­криттів, також відокремлюють цегляними перегородками завтовшки понад 38 см.

Труби центрального опалення, які прокладають крізь спалимі перегородки, стіни або перекриття, слід влашто- вувати через гільзи, а при температурі понад 100°С - об­гортати азбестом.

Палити печі слід під постійним наглядом спеціально виділеного кочегара.

4.Протипожежна безпека при вантажно-розванта­жувальних і транспортних роботах та при зберіган­ні горючих матеріалів.

Недодержання протипожежних правил при вантажно-розвантажувальних і транспортних роботах, а також норм і режиму зберігання пластмас, син­тетичних лакофарбових, покрівельних (толь, руберойд тощо), теплоізоляційних та інших матеріалів, використо­вуваних на будівельному майданчику, часто призводить до виникнення пожеж та швидкого поширення їх.

Пожежна небезпека опалювальних систем полягає в тому, що під час виділення ними тепла за деяких умов може відбутися запалення горючих матеріалів і речовин. Вентиляційні системи пожежонебезпечні не тільки через запалення горючих матеріалів і вибухонебезпечних сумі­шей, що переміщуються, а насамперед тому, що по по­вітроводах, коробах і каналах вогонь дуже швидко може перекидатися в інші приміщення, збільшувати пожежу і спричинювати вибухи.

Усі системи центрального опалення значно менше по­жежонебезпечні, ніж прилади і устаткування місцевого опалення. Тому на новобудовах і в житлових, громадських та промислових будівлях, що реконструюються, рекомен­дується проектувати центральні системи опалення з тем­пературою поверхні нагрівальних приладів 85...95°С.

Для попередження займання горючих матеріалів і ви­бухів балонів, що містять гази під тиском, від дії теплової радіації опалювальні прилади захищають екранами-щи тами. У водяних і парових системах опалення треба від­давати перевагу нагрівальним приладам з гладенькою по­верхнею, що полегшує їх очищення від пилу.

Розширювальні баки, які обладнують на горищах чи технічних поверхах при влаштуванні водяних систем опа­лення, потрібно розміщувати в неспалимих або важкоспа- лимих кабінах. Котельні рекомендується розміщувати у будівлях, які стоять окремо. Парові котли, що працюють під тиском 0,7 атм і з температурою води понад 115°С, можна встановлювати в окремих одноповерхових будів­лях. Попіл від топок вугіллям виносять у пожежобезпечні місця.

Теплоємні печі потрібно встановлювати на самостійній надійній основі. На дерев'яній підлозі перед дверцятами печі (крім печей, що опалюються газом) прибивають мета­леві листи розміром не менш як 70 х 50 см.

У промислових будівлях і спорудах, де можуть утво­рюватись вибухонебезпечні суміші горючих речовин, для видалення парів різних рідин, а також стружок від дере­вообробних верстатів та шкідливих газів з приміщень, за­стосовують штучні (примусові) припливно-витяжні венти­ляційні системи.

Конструкція і матеріали, з яких виготовлені вентиля­тори, регулювальне устаткування і обладнання систем повітряного палива, вентиляції й кондиціювання повітря для приміщень, в яких можуть виділятися легкозаймисті чи вибухонебезпечні гази, пара і пил, повинні виключати можливість іскроутворення.

Обгороджувальні конструкції вентиляційних камер у виробництвах категорій А, Б і В, а також повітрово­ди у виробництвах категорій А і Б виконують з неспали­мих матеріалів, а в інших випадках - з важкоспалимих. Відсмоктування легкоконденсованих парів, а також речо­вин, що можуть при змішуванні створювати займисту чи вибухонебезпечну механічну суміш або хімічну сполуку, не можна об'єднувати в загальну вентиляційну систему.

У приміщеннях виробництв категорій А і Б не можна застосовувати рециркуляцію повітря у вентиляційних сис­темах, а також в системах повітряного опалення і конди­ціювання повітря. Повітря, що містить вибухонебезпечний пил чи відходи, потрібно до надходження у вентилятори очищати.

На повітроводах, якими транспортуються горючі і ви­бухонебезпечні речовини, в місцях перехрещень ними протипожежних перегородок, встановлюють автоматичне вогнезатримувальне устаткування у вигляді шиберів, за­слінок тощо.

Місце викидання в атмосферу вибухонебезпечних газів повинно бути від місця викидання димових газів на відста­ні, яка дорівнює не менш як 10 діаметрам випускної труби, але не менше ніж 20 м по горизонталі.

Велику небезпеку для виникнення пожеж створюють електрообладнання, електропроводка та інше електрич­не устаткування (нагрівальні прилади, пускові установки в машинах тощо). Пожежі часто виникають від перенаван- таження електромереж і електродвигунів, коротких зами­кань, електричної дуги та іскріння, нагрівання будівельних конструкцій тощо.

Будівельні норми і стандарти встановлюють найбільш допустимі температури для електрообладнання, які за­лежно від групи вибухонебезпечної суміші становлять 80...360°С.

Важливим протипожежним заходом в електросистемах є правильний підбір апаратів захисту. Найпоширеніші се­ред них - плавкі запобіжники, повітряні автоматичні ви­микачі й реле.

Тимчасову електропроводку виконують ізольованими проводами на надійних опорах заввишки не менш як 2,5м над робочими місцями, 3,5 м над проходами і 6 м над проїз­дами. Якщо цих відстаней додержати не можна, то проводи укладають у труби або короби. Підвішувати електролампи на висоті менш як 2,5 м над підлогою не дозволяється. Не ізольовані струмоведучі частини електричних пристроїв (проводи, контакти рубильників тощо) слід надійно захища­ти або піднімати на висоту, недоступну для дотику.

Забороняється залишати під напругою не ізольовані кінці електропроводів, допускати дотикання електропрово­дів між собою та до металевих конструкцій, залишати без нагляду ввімкнені в мережу електроприлади та електро­обладнання, застосовувати для опалення й сушіння само­робні електронагрівальні прилади. Електрообладнання та електромережі слід регулярно очищати від пилу і бруду, а після роботи - вимикати.

Місця електропрогрівання грунту й сушіння штукатур­ки обгороджують, а температура при електропрогріванні не повинна перевищувати 80°С. Усе електрообладнання треба заземлювати.

Особливу увагу слід приділяти вантажно-розвантажу- вальним і транспортним роботам, правилам додержання і складування балонів з газом, скляних бутлів і посудин з горючими рідинами та хімікатами, вогненебезпечними легкозаймистими і вибухонебезпечними матеріалами, карбіду кальцію та інших пожежо- і вибухонебезпечних матеріалів. При перевезенні більшості цих матеріалів, а іакож у складських приміщеннях потрібно мати засоби по­жежогасіння.

До вантажно-розвантажувальних і транспортних робіт допускаються особи, які досягли 18 років, пройшли ме­дичний огляд та спеціальний інструктаж.

Транспортуючи й зберігаючи балони з горючими газа­ми і киснем, слід накрутити на них запобіжні ковпаки. На боковому штуцері вентиля балона встановлюють заглуш­ки На великі відстані балони перевозять лише ресорним іранспортом. Забороняється перевозити балони з киснем разом з горючими речовинами, в тому числі і з балонами, заповненими горючими газами.

При перевезенні балонів з горючими газами чи кис­нем потрібно розміщувати їх вентилями в один бік, зро­бивши застереження від нагрівання сонячними променями. Перевозять балони у вертикальному положенні в спеці­альних кондукторах.

Переміщувати балони із стиснутими газами в межах бу­дівельного майданчика потрібно на спецвізках чи носилках. І Іри цьому балони не повинні ударятися один об одний чи об інші тверді предмети, щоб не спричинити вибуху.

Бензин та інші легкозаймисті рідини перевозять у цистернах чи бочках. Легкозаймисті й горючі рідини на те­риторії будов зберігають у вогнетривких наземних або підземних приміщеннях у щільно закритій металевій тарі. Наливати ці рідини можна за допомогою насосів че­рез мідну сітку. Забороняється наливати бензин відром. Максимальна кількість легкозаймистих матеріалів, яку можна зберігати на території будівництва, не повинна пе­ревищувати 5 м³.

Освітлювальна арматура в складах для зберігання легкозаймистих і горючих матеріалів повинна бути герметичною, а вимикачі - винесені назовні.

Масло і оліфу зберігають окремо від різних волокнистих речовин і матеріалів.

У місцях, де складують, виготовляють і застосовують матеріали на основі полімерів, не можна курити і викону­вати роботи, пов'язані з використанням вогню або з іскро­утворенням. Освітлювальна арматура і електродвигуни в цих приміщеннях повинні бути вибухобезпечними. Тирсу та обрізки деревини треба зберігати окремо від інших ма­теріалів, а балони з киснем і ацетиленом — у спеціально відведених приміщеннях. До 50 балонів можна зберігати під покриттям.

Готують і зберігають вогненебезпечні мастики, лаки, фарби, оліфу, масла в спеціальному приміщенні з вогне­тривких матеріалів, обладнаному вентиляцією. Навколо цього приміщення в радіусі 10 м повинна бути вільна зона.

Карбід кальцію зберігають у герметично закритих ме­талевих барабанах, у сухих не опалюваних приміщеннях з обов'язковою вентиляцією. Підлогу влаштовують на 20 см вище від рівня землі. Зберігати карбід у підвалах за­боронено. Відкривають барабани спецпристроями з ко­льорових матеріалів. Щоб виключити розтікання вогне­небезпечних рідин (при їх розливанні) в бік оточувальних будівель і споруд, складські будівлі чи відкриті майданчи­ки для рідин розміщують на більш низьких відмітках чи обволікають.

Протипожежні розриви між будинками й спорудами і складами для зберігання рідин встановлюють відповідно до СНиП ІІ-89-80 «Генеральные планы промышленных предприятий. Нормы проектирования», СНиП 11-106-79 «Склады нефти и нефтепродуктов. Нормы проектирова­ния». Цей розрив не повинен бути меншим ніж 21 м.

Усі рідини, що мають температуру спалаху менш як 61°С, зберігають у закритій тарі. Забороняється зберігати і розливати їх у тару в підвальних і напівпідвальних при­міщеннях.

Олійні й леткі лаки, спирт, а також смоли і терті фарби (олійні, емалеві, силікатні, казеїнові) зберігають в неспа­лимих, добре вентильованих приміщеннях, не допускаючи розміщення в них волокнистих матеріалів. Фарби і лаки на основі вогненебезпечних розчинників зберігають у посуді, що закривається герметично.

Не можна зберігати імпортні клеї, мастики та інші вогне­небезпечні матеріали і вироби, якщо немає інструкцій щодо їхнього застосування.

У приміщеннях, де зберігаються бензин та інші легкозаймисті рідини, проводи влаштовують в сталевих трубках, і світильники виконують вибухобезпечними. Загоряння, що виникають на складах вогненебезпечних рідин, гасять пінними, аерозольними та порошковими вогнегасниками, сухим піском, азбестовими покривалами, вогнегасниками на основі оксиду вуглецю (IV).

У приміщеннях, де зберігаються балони з ацетиленом, роблять штучне освітлення або крізь засклені прорізи ви­конують спеціальне освітлення, застосовуючи світильни­ки типу «Кососвіт». Будь-яке електрообладнання у цих приміщеннях не допускається.

Балони з газами до 50 штук зберігають у спеціальних неспалимих будівлях або під навісами на відкритих май­данчиках. Наповнені й пусті балони зберігають окремо.

Негашене вапно при взаємодії з водою виділяє значну кількість тепла, якого часто буває достатньо для запалення матеріалів і конструкцій, що знаходяться поблизу. Це часто спричинює великі пожежі, особливо тоді, коли склади цього вапна розміщують у спалимих будівлях, що не мають достатніх протипожежних розривів.

Негашене вапно зберігають у закритих складських при­міщеннях (по можливості на більш підвищених місцях, щоб нони не затоплювались під час паводків і дощу). Підлогу складського приміщення піднімають над рівнем землі не менш як на 20 см. Навкруги складу роблять стоки для відведення води.

Ями для гасіння вапна розміщують на відстані не менш як 5 м від місця його зберігання і 15 м від будівель чи споруд.

Лісоматеріали і столярні вироби, що зберігаються чи виготовляються на будівельному майданчику, відзнача­ються легкістю запалення деревини, особливо подрібне­ної (тріски, стружки), і швидкістю розповсюдження пожежі. Ділянка, зайнята під склади лісоматеріалів, повинна бути очищена від сухої трави, бур'яну, кори і трісок.

Круглий ліс складають у штабелі заввишки не більш як 1,5 м з прокладанням між рядами і встановленням упорів проти розкачування колод. При складанні пиломатеріалів у штабелі висота їх при рядовому вкладанні не повинна перевищувати половини ширини штабеля, а при складан­ні в клітки - бути не більше ширини штабеля. Складаючи штабелі групами, між ними залишають проходи завширш­ки 2 м. Кожна група може складатися не більш як з 100 м² площі. Протипожежні розриви між групами штабелів чи то будівель мають бути не менш як 24 м.

У приміщеннях для зберігання столярних виробів до­пускається застосування проводки в сталевих трубках (відкрита проводка ізольованих проводів може бути допу­щена тільки по ізоляторах), світильників захищеного ви­конання.

Рубильники потрібно обов'язково виносити за межі приміщення складу.

Пожежогасіння різних матеріалів та речовин. Для попередження пожеж повинна бути налагоджена система профілактики та запобігання їм. Найшвидше пожежі роз­повсюджуються при аваріях апаратів, трубопроводів з го­рючими рідинами і газами. Якщо виникла така пожежа, то потрібно терміново перекрити засувки, крани та інші при­строї, що зупиняють подачу горючих рідин та газів, пере­качати рідини з однієї посудини в іншу.

Щоб запобігти розтіканню рідини по території чи при­міщенню, застосовують пісок, грунт, шлак та інші негорючі матеріали. Якщо поряд з пожежею є ємкості з рідинами, то вживають термінових заходів для видалення, винесення чи евакуації їх.

Горіння різних вогненебезпечних рідин у невеликих об­сягах ліквідовують вогнегасниками, сухим піском, шлаком, цементом у порошку, покриттям місць горіння негорючими чи змоченими у воді тканинами.

Горючий бензин, гас чи дизельне пальне гасити водою не можна, оскільки ці рідини легші за воду, вони виплива­ють на її поверхню і продовжують горіти. При горінні рідин в ємкостях (відрах, відкритих бочках тощо) піну чи вугле­кислоти під тиском подають уздовж внутрішньої поверхні ємкості.

Великі обсяги рідин гасять за допомогою пожежних ав­томобілів з застосуванням багатократної хімічної піни, спе­ціальних покривал з негорючих матеріалів, кошми. До при­буття на місце пожежі міської чи відомчої пожежної частини пожежу гасять члени ДПД і працівники підприємства.

При загорянні ізоляції проводів чи обмоток електродвигунів насамперед відключають напругу (це робить черговий електрик чи особа, яка обслуговує електроустановку). Гасити пожежу на електроустановці, що перебуває під на­пругою, водою чи пінним вогнегасником категорично за­бороняється, бо людина може бути вражена електростру­мом. Ці пожежі гасять вуглекислотними чи порошковими вогнегасниками та сухим піском.

Лісоматеріали та столярні вироби, які горять, гасять водою, збиваючи полум'я спочатку з зовнішніх поверхонь, і) потім під тиском спрямовують її в середину штабеля чи пакета. Штабелі і горючі будівлі, що розміщуються побли­зу, періодично зволожують.

Не можна застосовувати воду при гасінні карбіду кальцію і негашеного вапна, оскільки карбід у взаємодії з водою виділяє ацетилен і настільки швидко розгоря­ється, що запалює його, а вапно, розігріваючись, сприяє розповсюдженню горіння. У цьому випадку вогонь гасять порошковими вогнегасниками повітряно-механічною пі­ною, а також сухим піском, азбестовими покривалами чи кошмою.

При горінні складів чи навісів для зберігання балонів з газами використовують пінні вогнегасники, а балони ін­тенсивно охолоджують розпиленою водою. Якщо пожежа дуже розповсюдилася і балони встигли сильно нагрітися, то їх охолоджують , бо вони можуть вибухнути. При пожежі в приміщенні, суміжному зі складом чи наві­сом, балони (особливо з горючими газами) евакуюють у безпечне місце. Від дії тепла їх захищають за допомо­гою періодично зволожуваних брезентів.

Пожежі синтетичних матеріалів і пластмас гасять піс­ком, грунтом, порошковими, пінними чи вуглекислотними засобами пожежогасіння.

Перша допомога при пожежах. Подання першої до­помоги при пожежах залежить від ступеня ураження лю­дини. Опіки площею понад 1/3 поверхні тіла вважають небезпечними для людини. Якщо потерпілий перебуває в зоні вогню, то його треба винести на свіже повітря, по­гасити тліючий одяг, для чого його обливають водою або накривають пальтом, ковдрою чи іншим матеріалом, щоб не дати доступу кисню до горючого місця. Потім обпалену частину тіла звільняють від одягу, розриваючи його. При цьому не можна зривати прикипілі до тіла частини одя­гу, їх залишають на місці. Не можна також зривати пухирі з місця опіку. Потерпілого загортають у чисте покривало чи інший матеріал і доставляють у лікувальний заклад. При обпаленні окремих частин тіла рани протирають спиртом, одеколоном чи водою. На рану накладають суху стерильну пов'язку. Не рекомендується змазувати місце опіку жиром чи мазями.

При опіках першого ступеня на почервонілу поверх­ню накладають марлеву салфетку, змочену спиртом. При опіках другого, третього і четвертого ступенів потерпілого (після подання йому першої допомоги) направляють у лі­кувальний заклад.

Під час вибухів різного роду пристроїв у потерпілих можуть бути переломи кісток, втрата дихання, розриви тканин, кровотеча. Якщо у потерпілого виявлено перелом, то треба визначити місце і вид його (відкритий чи закри­тий). Потім надати тілу нерухомості та створити умови для транспортування. У разі відкритого перелому категорично забороняється видаляти з рани уламки кісток чи вправ ляти їх. Спочатку обов'язково зупиняють кровотечу, зма­зують шкіру навколо рани настоянкою йоду і кладуть сте­рильну пов'язку. Потім накладають шини-лижі, палиці, до­щечки, зонтики, картон, пучки хмизу, солому тощо. Якщо потерпілий при пам'яті, але до цього був не притомний чи контужений, то йому забезпечують спокій і доставляють у медпункт. У разі відсутності у нього ознак життя йому слід зробити штучне дихання.