Влаштування та покращення горизонтальної та вертикальної гідроізоляції

Лекція №4

Покращують гідроізоляцію шляхом відновлення її цільності і безперервності. Першим способом забезпечення це можна назвати насичення цегляної кладки хімічним розчином для надання їй водонепроникності. Для цього застосовують кремені органічні сполуки, зокрема розчин ГКЖ-30. По периметру стін на відстані близько 0,5 м просвердлюють отвори діаметром 25 мм і за допомогою помпи (або напірного пристрою) вводять розчин. За наявними спостереженнями, вже через два місяці вологість верхніх ділянок стіни зменшується приблизно з 12 до 3%.. Недолік цього способу - неможливість перевірити безперервність гідроізолюючого шару в процесі роботи.

Іншим способом є заміна ділянок гідроізоляційного шару. Для цього відбійним молотком пробивають ряд отворів, що забезпечують розбирання одного-двох рядів кладки на ділянці довжиною 1-1,5 м з чергуванням ділянок. В отриманому отворі укладають два шари рулонного матеріалу на відповідній йому мастиці.

Безперервність гідроізоляційного шару забезпечують настиланням ізоляційного матеріалу внакладку зі з’єднанням решти його при обробці сусідньої ділянки. Після укладанням гідроізоляційного матеріалу на кожній ділянці треба відновити кладку і ретельно за лити розчином отвір до низу збереженої хустки стіни. Замість рулонного матеріалу можна застосувати холодну асфальтову мастику, а для влаштування щілини в стіні - стінорізувальну машину.

Оригінальним способом пристрою гідроізоляції є електротермічних спосіб Для цього використовують карборундові стрижні діаметром 25 мм, довжиною 100-1200 мм, що розігріваються до 1400-1600 ° С. Стержень спочатку роботи поміщають в підготовлений отвір в стіні і при досягненні необхідної температури від електричного струму його просувають по довжині стіни за допомогою системи блоків і вантажу або електромоторів. Швидкість різання цегляної стіни - від 30 до 60 см / г.

Для встановлення постійної величини зусилля, що дорівнює приблизно 0,3 кг / см ^2, що забезпечує прорізання стіни, передбачено пружинне пристрій, що при малій або занадто великий величині зусилля припиняє рух стрижня. Після просування в стіні карборундового електронагрівача залишається шар розплавленої цегли (бетону), що є відмінною гідроізоляцією. Щоб розплав матеріалу стіни не випливав на поверхню стіни, стрижень обмежується графітовими плашками, які рухаються разом з ним.

Осушити стіни можна за допомогою природного повітрообміну, провітрюванням приміщень, гарячим повітрям, тепловими (інфрачервоними) променями електричних і газових установок.

Для усунення капілярного руху рідини в стіні застосовується електрохімічний спосіб, заснований на явищі електроосмосу. При цьому використовують різницю електричних потенціалів, що виникають при зануренні в електроліт, яким є капілярна волога стіни, двох стрижнів з різних металів, що виявляються електродами (рис. 100).

Гідроізоляція в приміщеннях, підлога яких заглублена нижче поверхні землі, при відсутності напірних грунтових вод, тобто при їх рівні нижче підлоги приміщення, влаштовується по внутрішній поверхні стін, і під конструкцією підлоги. Гідроізоляцію виконують у вигляді обмазки бітумними або кремній-фтористим складами з захисним шаром штукатурки або шаром штукатурки з добавкою хлорного заліза, а також облицюванням стін керамічними плитками.

Вертикальну та горизонтальну гідроізоляцію приміщень за наявності напірних грунтових вод забезпечують шляхом застосування протинапірних конструкцій.

За рівня грунтових вод до 0,5 м вище підлоги заглубленного поверху гідроізоляційна конструкцію виконують у вигляді обмазки холодної асфальтової мастикою або обклеювання рулонними, матеріалами (мал. 101, б). Гідроізолюючий матеріал захищають шаром бетону М50 при товщині в залежності від рівня грунтових вод над позначкою підлоги: до 100 м - шар товщиною 30-60 мм, більше 300 мм - товщиною 50-70 мм.

Гідроізоляційний матеріал накладають на вирівняну поверхню існуючого підлоги і стіни, а за відсутності надійної підлоги влаштовують основу під гідроізолюючий матеріал у вигляді щебеневої підготовки і шару бетону.

Можлива гідроізоляція у вигляді водонепроникного цементобетонного шару зі спеціальних марок цементу товщиною шару близько 50-мм.

Осушення і аерація приміщень поверхів, заглиблених в землю, необхідно з тієї причини, що в процесі експлуатації будівлі такі приміщення можуть не задовольняти тим вимогам, які до них пред'являють.

Причини підвищеної вологості приміщень можуть бути самими різними. При будівництві будівлі нерідко порушується цілісність структури грунту при ритті котловану і його зворотного засипання, що служить причиною проникнення грунтової, а точніше атмосферної, води в приміщення Це може відбуватися тоді, коли пазухи засипають грунтом, що пропускає воду, або коли не забезпечено захист підземної частини стіни глиняним замком.

Крім того, в процес експлуатаціі, навіть задовільному виконанні зворотного засипання, вимощення можуть відійти від стіни, зруйнуватися або отримати зворотний ухил. З часом може змінитися режим і рівень грунтових вод. Нарешті, при зміні призначення заглубленного приміщення (наприклад, під час влаштування в ньому робочих приміщень замість підсобних), може виникнути необхідність у поліпшенні його вологісного режиму.,

Перш за все в таких випадках необхідно перевіряти і привести до порядку вимощення, її сполучення із стіною і ухил, а можливо, і збільшити ширину.

Одним із заходів з покращення вологісного режиму є влаштування підземної водостічної системи - кільцевого дренажу навколо будівлі. Дренажна система являє собою лінії труб, укладених вздовж будівлі на відстані близько двох величин їх заглиблення

Заглублюють труби нище рівня підлоги, приміщення яке осушують на 0,3-0,5м , щоб забезпечи рівень ґрунтових вод всередині відстані між лініями дренажу. Відстані ці залежать від виду грунту і не повинні перевищувати 20-30 м в глинистих н суглинних грунтах і 50-60 м-п супісків і пісках .

Труби для дренажу застосовують керамічні неглазуровані внутрішнім діаметром 75-200 мм або азбестоцементні з отворами. При укладанні труб їм надають ухил у бік колодязя водостічної мережі не менш 0,002 і оточують фільтруючим шаром щебеню.

Для аерації, та поліпшення повітряного режиму приміщень, влаштовують повітряну щілину біля зовнішньої стіни. При заглиблення підлоги до I м щілину можна передбачити із зовнішнього боку стіни, що зручніше дешевше. При більшому заглубленні підлоги щілину можна зробити з внутрішньої сторони, тобто в приміщенні. Місця розташування вентиляційних каналів, що закриваються зовні гратами, визначаються контурами будівлі в плані: по одній решітці встановлюють у кожного зламі або кута будинку або по дві решітки на тій ділянці будівлі, де повітряна щілина нічим не переривається