Перехід спадщини до держави

Стаття 555.ЦКУ Перехід спадщини до держави

Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави:

1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі;

2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців нi за законом, ні за заповітом;

3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини;

4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 i 534 цього Кодексу);

5) якщо ні один iз спадкоємців не прийняв спадщини.

Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві.

Якщо при вiдсутностi спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави.

У випадках, передбачених цією статтею, авторське право, що входить до складу спадщини, або право на частку в авторській винагороді, що належало спадкоємцеві, який відмовився, припиняється.

Охорона спадщини.

Стаття 1283. Охорона спадкового майна

1. Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями.

2. Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна.

3. Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

4. Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині.

1. Необхідність існування у спадковому праві інституту охорони спадкового майна обумовлена тим, що з часу відкриття спадщини і до моменту її прийняття спадкоємцями проходить, як правило, певний строк. У місці знаходження спадкового майна може не виявитись жодного із спадкоємців ні за законом, ні за заповітом. За цей час спадщина може бути привласнена неуповноваженими на те особами, від чого страждають права спадкоємців та інших осіб, заінтересованих у збереженні спадкового майна - кредиторів, відказоодержувачів, а також нівелюється авторитет закону, а отже, і державної влади в цілому.

2. Ст. 60 Закону України "Про нотаріат" покладає обов'язок по вжиттю заходів до охорони спадкової маси, на державні нотаріальні контори, а в місцях, де їх немає - на виконкоми сільських, селищних, міських рад. Охорона спадщини може здійснюватися також виконавцем заповіту (пункт перший ч. 1 ст. 1290 ЦК), а для захисту прав і свобод вітчизняних спадкоємців за кордоном - також консулом (абзац перший ст. 36 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 р.).

Заходи, спрямовані на охорону спадщини, вживаються нотаріусом або посадовою особою відповідної ради за місцем відкриття спадщини як за повідомленням юридичних або фізичних осіб, так і за власною ініціативою, коли це необхідно в інтересах спадкоємців, кредиторів спадкодавця, відказоодержувачів або держави. Нотаріус на підставі всіх обставин справи на свій розсуд вирішує питання, чи існує така необхідність.

Відповідно до пункту 188 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний сповістити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус також має право зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Уявляється, що нотаріус не має звільнятися від виконання зазначеного обов'язку і у випадках, коли він одержав інформацію про відкриття спадщини не від когось із спадкоємців, а від інших осіб (відказоодержувача, кредиторів спадкодавця, органів ЖЕО тощо).

У разі призначення спадкодавцем виконавця заповіту заходи щодо повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини вживаються виконавцем.

3. Як свідчить аналіз законодавства, вжиття заходів до охорони спадщини є правом, а не обов'язком нотаріуса. Підставою для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна може бути власна ініціатива нотаріуса або заява спадкоємців чи виконавця заповіту. Незважаючи на те, що у другій частині коментованої статті сформульована нібито імперативна норма про те, що уповноважені особи вживають заходів до охорони спадщини за заявою спадкоємців, остання сама по собі не може зобов'язати нотаріуса до здійснення відповідних дій, спрямованих на охорону спадкового майна. Цей висновок підтверджується редакцією норми абзацу першого пункту 186 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, де зазначається, що державний нотаріус за місцем відкриття спадщини вживає заходів до охорони спадкового майна лише коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або територіальних громад. Таким чином, нотаріус самостійно, з урахуванням усіх обставин спадкової справи вирішує, чи існує необхідність щодо охорони спадщини. Охороні потребує передусім майно, щодо якого ще не виявилося спадкоємців, бажаючих його прийняти. Відповідно, немає достатніх підстав у вжитті таких заходів, коли, наприклад, до складу спадщини входить право власності на жилий будинок, а спадкоємцями є особи, які проживали в цьому будинку спільно зі спадкодавцем.

Заходи щодо охорони вживаються нотаріусом за місце відкриття спадщини, як правило, безпосередньо. Проте у разі необхідності охорона усього або частини спадкового майна може здійснюватись нотаріусом або відповідною посадовою особою за фактичним місцем знаходження цього майна. Про вжиті заходи обов'язкового повідомляється нотаріус за місцем відкриття спадщини (абзаци перший, другий, п. 186 Інструкції).

Необхідні заходи до охорони вживаються не пізніше наступного дня з дати надходження доручення нотаріуса (органу самоврядування) за місцем відкриття спадщини нотаріусові або органу самоврядування за місцем знаходження спадщини або заяви спадкоємців чи виконавця заповіту про наявність спадкового майна, яке потребує охорони (абзац четвертий п. 186 Інструкції).

4. Оскільки призначення інституту охорони спадкового майна полягає в тому, щоб усунути можливість його втрати, пошкодження або розкрадання з метою збереження цілісності майна, що залишилося після смерті спадкодавця, для встановлення його кількості нотаріусом провадиться його опис та оцінка відповідно до вимог пункту 190 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

В акті опису зазначається прізвище, ім'я, по батькові, рік народження та інші відомості про охоронця, якому передано на зберігання майно. Охоронцем спадкового майна може бути призначено як особу з числа спадкоємців, такі сторонню особу. За наявності виконавця заповіту він призначається охоронцем усього спадкового майна, в тому числі не охопленого заповідальним розпорядженням (абзаци дев'ятий, десятий пункту 190 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Якщо майно, яке залишилося після смерті спадкодавця, потребує управління нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування на підставі ст. 1285 ЦК та п. 195 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України укладає договір на управління спадщиною з іншою особою.

5. За змістом частини третьої коментованої статті заходи по охороні спадщини тривають до тих пір, поки не закінчиться строк для її прийняття, тобто за загальним правилом до закінчення шести місяців з часу її відкриття (винятки передбачені ч. 2 ст. 1270 ЦК). Цьому правилу суперечить норма абзацу першого пункту 197 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, згідно з якою охорона триває до прийняття спадщини спадкоємцями, і лише якщо її не прийнято - до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

Охорона спадкового майна може продовжуватися і після спливу шестимісячного строку, якщо до нотаріуса надійде заява про прийняття спадщини від осіб, для яких право спадкування виникає в результаті неприйняття спадщини іншими спадкоємцями згідно з правилом частини другої ст. 1270 ЦК, за умови, що до спливу встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини залишилось менше трьох місяців.

В подібних випадках охорона триває до прийняття спадщини усіма такими спадкоємцями, а якщо спадщина ними не прийнята - до спливу трьох місяців з дня надходження від будь-кого з цих осіб заяви про згоду прийняти спадщину, якщо частина шестимісячного строку, що залишилась для прийняття спадщини, менше трьох місяців (п. 197 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Припинення охорони спадкового майна здійснюється нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування, які їх вживали. Якщо місце відкриття спадщини і місце вжиття заходів до охорони спадкового майна різні, про припинення охорони спадкового майна попередньо повідомляється нотаріус за місцем відкриття спадщини. Про припинення строку дії таких заходів нотаріус (орган самоврядування) за місцем відкриття спадщини, незалежно від того, чи вживав він цих заходів, повинен завчасно повідомити спадкоємців та виконавця заповіту (п. 198 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Закріплені в Інструкції правила про припинення заходів до охорони спадщини стосуються діяльності нотаріуса та органів місцевого самоврядування і не торкаються виконавця заповіту. Повноваження виконавця заповіту щодо охорони спадкового майна припиняються після повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена у заповіті (ч. 1 ст. 1294 ЦК, абзац третій п. 198 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

6. Ч. 4 ст. 1283 ЦК передбачає обов'язок спадкоємців відшкодувати витрати на охорону спадкового майна відповідно до їхніх спадкових часток. Такі витрати повинні бути відшкодовані спадкоємцями як нотаріусові (органові місцевого самоврядування), так і особі, яка безпосередньо зберігала спадкове майно.

Термін "витрати на охорону" може бути підданий неоднозначному розумінню, оскільки не дає чіткої відповіді на питання, чи підлягають відшкодуванню лише фактичні витрати, яких зазнав охоронець, чи останній має право, крім того, претендувати на одержання від спадкоємців винагороди за свої послуги. Імовірно, що нотаріус та орган місцевого самоврядування права на винагороду позбавлені, адже виконують свої повноваження в силу прямої вказівки закону. Якщо майно охороняв виконавець заповіту, він одержує плату за виконання своїх повноважень в цілому, включаючи і винагороду за охорону спадщини (ст. 1291 ЦК). У випадку здійснення заходів до охорони спадщини іншими особами, в тому числі спадкоємцями, право вимагати сплати винагороди за рахунок спадкового майна не суперечить суті цих відносин, тим більше, що відповідне право особи, яка здійснює зберігання спадщини, крім спадкоємців, закріплено у ст. 62 Закону України "Про нотаріат". Спір з приводу порядку і розміру сплати винагороди охоронцеві спадщини вирішується в судовому порядку.

Витрати, понесені у зв'язку із вжиттям заходів щодо охорони спадщини, відшкодовуються усіма спадкоємцями (у тому числі й тими, які мають право на обов'язкову частку) пропорційно їхнім часткам у спадковому майні.

7. Вельми важливим є питання про права спадкоємців, які прийняли спадщину раніше від інших. Якщо, наприклад, один зі спадкоємців на момент відкриття спадщини постійно проживав разом із спадкодавцем у будинку (квартирі), що є частиною спадщини, тобто фактично прийняв спадщину раніше за інших, він не вправі розпоряджатися спадковим майном до спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто до того моменту, поки він не стане власником успадкованого майна. Ця заборона носить імперативний характер і не залежить від вжиття чи невжиття нотаріусом заходів по охороні спадкової маси.

Якщо строк заборони сплив і протягом нього ніхто з інших спадкоємців спадщину не прийняв, згаданий спадкоємець стає власником усього майна і з цього моменту набуває право розпоряджатися ним на свій розсуд. Виключення складають випадки, коли нотаріус до закінчення встановленого строку видав такому спадкоємцеві дозвіл на право розпорядження частиною вкладу у кредитній установі (ч. 3 ст. 1298 ЦК, п. 199 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Із загального правила про неможливість спадкоємця, який прийняв спадщину до з'явлення інших спадкоємців, розпоряджатися нею, ст. 64 Закону "Про нотаріат" додатково передбачено чотири винятки. Він вправі здійснювати за рахунок спадкового майна наступні витрати: на відшкодування збитків, понесених у зв'язку з доглядом за спадкодавцем під час його хвороби, а також на його похорони; на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця; на задоволення претензій, що випливають із законодавства про працю та інших претензій, прирівняних до них; по охороні спадкового майна і по управлінню ним. Вказані витрати можуть бути покладені в основу поняття "обставин, які мають істотне значення" в контексті ч. 3 ст. 1298 ЦК, тобто в якості підстав для видачі нотаріусом дозволу спадкоємцеві на одержання частини вкладу спадкодавця до закінчення строку для прийняття спадщини.

До моменту прийняття спадщини одним чи усіма спадкоємцями, а якщо спадщина переходить до держави (територіальної громади), - до моменту вступу в силу судового рішення про визнання спадщини відумерлою, з метою покриття зазначених витрат державний нотаріус відповідно до ст. 64 Закону "Про нотаріат" дає розпорядження про виплату грошових сум зі складу спадкового майна.

Перелік видатків, які можуть бути здійснені спадкоємцями або нотаріусом на підставі ст. 64 Закону "Про нотаріат", є виключним і не підлягає розширювальному тлумаченню.

6.7. Оформлення спадкових прав.

Під час спадкування права та обов'язки переходять від спадкодавця до спадкоємця (спадкоємців). Цю процедуру має бути належним чином оформлено, що дасть можливість у повному обсязі захистити права та охоронювані законом інтереси спадкоємців.

Окрім ЦК, питанням оформлення та охорони спадкових прав присвячено цілу низка нормативно-правових актів: Закон України "Про нотаріат", Постанова KM України "Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених", накази Мінюсту "Про затвердження Положення про єдиний реєстр заповітів та спадкових справ", "Про затвердження форм книги для реєстрації заповітів, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, посвідчувальних написів на заповітах і дорученнях, прирівнювальних до нотаріально посвідчених, та зразків цих документів" тощо. Проте слід зауважити, що згадані нормативно-правові акти приймалися на реалізацію ЦК УРСР (1964 p.), а тому із прийняттям і введенням в дію ЦК діятимуть лише в тій частині, що не суперечить останньому.

Оформленню спадкових прав передує відкриття спадщини, що відбувається у день смерті спадкодавця або у день оголошення його померлим. Спадщина відкривається за місцем останнього проживання, а у разі, коли воно невідоме, — за місцем знаходження нерухомого майна чи його частини.

З моменту відкриття спадщини у спадкоємців виникає право на прийняття спадщини або на відмову від спадщини. ЦК забороняє прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Для того, щоб прийняти спадщину або відмовитися від її прийняття, необхідно подати відповідну заяву до нотаріальної контори, причому цю заяву подає спадкоємець особисто. Від імені неповнолітньої особи, яка не досягла 14 років чи недієздатної особи, заяву подають батьки (усиновителі), опікуни. Неповнолітня особа, яка досягла 14 років, може подати заяву самостійно. Якщо спадкоємець постійно проживав із спадкодавцем, то від нього не вимагається подання заяви в нотаріальну контору, оскільки презюмується факт прийняття спадщини, внаслідок фактичного вступу у володіння спадковим майном.

Прийняття спадщини обмежується шестимісячним строком, який обчислюється з часу відкриття спадщини. Крім цього, ЦК передбачає, що якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у 3 місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. У тому разі, якщо строк, що залишився, менший за 3 місяці, він продовжується до 3 місяців. У разі пропуску встановлених вище строків, законодавство передбачає відповідні наслідки — якщо спадкоємець протягом зазначеного у законі строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що її не прийняв. У такому разі, спадкоємець втрачає право на спадщину, за винятком таких випадків:

• якщо звернеться з позовом до суду і доведе, що строк було пропущено з поважної причини;

• якщо отримає письмову згоду інших спадкоємців і звернеться до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Під час процедури оформлення спадкових прав може виникнути необхідність у вжитті заходів з охорони спадкового майна, які здійснюються в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження спадкового майна до прийняття спадщини спадкоємцями. Ці заходи вживають за заявою спадкоємців або за ініціативою нотаріуса, органу місцевого самоврядування у місцевості, де немає нотаріальної контори. Для охорони спадкового майна проводять опис майна і передають його на зберігання спадкоємцям або іншим особам. Триває охорона спадкового майна до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини, а витрати на неї (охорону) відшкодовують спадкоємці.

Спадкові права оформляються шляхом видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, яке буває двох видів: свідоцтво про право на спадщину за законом та свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Нотаріус, видаючи свідоцтво про право на спадщину за законом, перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Видаючи свідоцтво про право на спадщину за заповітом, нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус також перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

Якщо спадщина приймається кількома особами, то кожному із них видається свідоцтво із зазначенням їх частки. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Однак ЦК зобов'язує спадкоємців звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.

За загальним правилом, свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення 6 місяців із часу відкриття спадщини. Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, свідоцтво може бути видано лише після народження дитини. До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це зумовлено обставинами, що мають істотне значення.

Цивільне законодавство передбачає державну реєстрацію права на спадщину в разі, якщо до спадкового майна входить нерухоме майно, — право власності спадкоємця на таке майно виникає з моменту державної реєстрації.

На практиці можуть бути випадки, коли необхідно внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. Для цього має бути згода усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, або відповідне рішення суду про внесення змін до свідоцтва.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, передбачених законом.

Новелою в цивільному законодавстві є можливість укладення спадкового договору, який є специфічним засобом оформлення спадкових прав. Зокрема, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Спадковий договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. На майно, визначене в спадковому договорі, нотаріус, який його посвідчив, накладає заборону на відчуження. Після смерті відчужувача набувач за спадковим договором набуває право власності на майно, яке зазначено в договорі, та вправі отримати на це майно відповідний правовстановлюючий документ.

Важливе значення має інститут охорони спадкових прав, який дає можливість відповідно до чинного законодавства забезпечити захист прав та інтересів суб'єктів спадкового права. Слід зазначити, що є два основні способи охорони спадкових прав: позасудовими (нотаріальними) та судовий. Зокрема, нотаріальні контори за місцем відкриття спадщини, а у відповідній місцевості, де немає нотаріуса — відповідні органи місцевого самоврядування, можуть вживати заходів з охорони спадкового майна та управління спадковим майном, про які було зазначено. Важливим способом охорони спадкових прав є звернення до суду. Зокрема, Конституція України у ст. 55 зазначає, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" від 24 червня 1983 р. № 4 у порядку позовного провадження розглядаються заяви по спорах про спадкове майно, в тому числі заяви про продовження строку прийняття спадщини; в порядку окремого провадження розглядаються скарги на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні, заяви про встановлення факту прийняття спадщини, факту належності заповіту, перебування на утриманні, якщо при цьому немає спору про спадщину.