Завдання розвитку координаційних здібностей
При вихованні координаційних здібностей вирішують дві групи завдань: а) по різносторонньому і б) спеціально направленому їх розвитку.
Перша група вказаних завдань переважно вирішується в дошкільному віці і базовому фізичному вихованні учнів. Досягнутий тут загальний рівень розвитку координаційних здібностей створює широкі передумови для подальшого вдосконалення в руховій діяльності.
Особливо велика роль в цьому відводиться фізичному вихованню в загальноосвітній школі. Шкільною програмою передбачаються забезпечення широкого фонду нових рухових умінь і навиків і на цій основі розвиток у координаційних здібностей, що вчаться, виявляються в циклічних і ациклічних локомоциях, гімнастичних вправах, метальних рухах з установкою на дальність і влучність, рухомих, спортивних іграх.
Завдання по забезпеченню подальшого і спеціального розвитку координаційних здібностей вирішуються в процесі спортивного тренування і професійно-прикладної фізичної підготовки. У першому випадку вимоги до них визначаються специфікою вибраного виду спорту, в другому — вибраною професією.
У видах спорту, де предметом змагань є сама техніка рухів (спортивна і художня гімнастика, фігурне катання на ковзанах, стрибки у воду і ін.), першорядне значення мають здібності утворювати нові, форми рухів, що все більш ускладнюються, а також диференціювати амплітуду і час виконання рухів різними частинами тіла, м'язова напруга різними групами м'язів.
Здатність же швидко і доцільно перетворювати рухи і форми дій по ходу змагань в найбільшій мірі потрібний в спортивних іграх і єдиноборстві, а також в таких видах спорту, як швидкісний спуск на лижах, гірський і водний слалом, де в обстановку дій навмисно вводять перешкоди, які вимушують миттєво видозмінювати рухи або перемикатися з одних точно координованих дій на інших.
У вказаних видах спорту прагнуть довести координаційні здібності, що відповідають специфіці спортивної спеціалізації, до максимально можливого ступеня досконалості.
Виховання координаційних здібностей має строго спеціалізований характер і в професійно-прикладній фізичній підготовці (ППФП)
Багато існуючих і знов виникаючих у зв'язку з науково-технічним прогресом видів практичної професійної діяльності не вимагають значних витрат м'язових зусиль, але пред'являють підвищені вимоги до центральної нервової системи людини, особливо до механізмів координації руху, функціям рухового, зрительного і інших аналізаторів.
Включення людини в складну систему «людина-машина» ставить необхідну умову швидкого сприйняття обстановки, переробки за короткий проміжок часу отриманої інформації і дуже точних дій з просторових, тимчасових і силових параметрів при загальному дефіциті часу. Виходячи з цього, визначені наступні завдання ППФП по розвитку координаційних здібностей:
1) поліпшення здатності погоджувати руху різними частинами тіла (переважно асиметричні і схожі з робочими рухами в професійній діяльності);
2) розвиток координації рухів непровідної кінцівки;
3) розвиток здібностей розміряти рухи по просторових, тимчасових і силових параметрах.
Вирішення завдань фізичного виховання по направленому розвитку координаційних здібностей перш за все на заняттях з дітьми (починаючи з дошкільного віку), з школярами і з тими, що іншими займаються приводить до того, що вони:
—значно швидше і на вищому якісному рівні оволодівають різними руховими діями;
— постійно поповнюють свій руховий досвід, який потім допомагає успішніше справлятися із завданнями по оволодінню складнішими в координаційному відношенні руховими навиками (спортивними, трудовими і ін.);
— набувають умінь економно витрачати свої енергетичні ресурси в процесі рухової діяльності;
— переживають в психологічному відношенні почуття радості і задоволення від освоєння в досконалих формах нових і різноманітних рухів.